38.Порівняльний аналіз стратегій розв’язання конфліктних ситуацій.

Поняття конфліктної ситуації.

Конфліктна ситуація– це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту. Для переростання протиріччя, яке виникло в конфліктну ситуацію необхідно:

– щоб ситуація була досить значимою для учасників конфлікту;

– перепони зі сторони одного із опонентів досягненню цілей іншому учаснику;

– пере вершення рівня особистої чи групової терпимості до виникнення перепон одній із сторін.

Для переростання конфліктної ситуації в конфлікт необхідний зовнішній вплив, поштовх, іншими словами – інцидент. Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. В якості інциденту можуть виступати і дії третьої особи. наприклад, висловлювання колеги по роботі чи друзів. Інцидент може виникнути і випадково, незалежно від волі учасників, внаслідок об’єктивних причин (неврахування психологічних особливостей іншої сторони).

В конфліктній ситуації вже можна зазначити можливих учасників майбутнього конфлікту – суб’єктів, а також і об’єкт самого конфлікту. Суб’єктами конфлікту є учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких безпосередньо задіті. В якості суб’єктів можуть виступати окремі особистості, групи, організації.

Важливою складовою будь-якого конфлікту є об’єкт – тобто те, на що претендує кожна із конфліктуючих сторін. Наприклад ресурси, право власності, нова посада... Слід відмітити, що для виникнення конфліктної ситуації не обов’язково щоб був об’єкт конфлікту. Конфлікт може розпочатися і без нього. Поганий настрій, неприязнь до колеги по роботі може послужити причиною конфлікту.

Конфліктна ситуація – поняття досить нестійке, воно може змінюватися при зміні будь-якого із елементів: поглядів опонентів, відношенню до об’єкту, поява умов, які утруднюють чи унеможливлюють взаємовідносини опонентів, відмова одного із суб’єктів від подальшої взаємодії. Поряд з цим деякі конфліктні ситуації існують роками, не переростаючи в конфлікт тільки тому, що суб’єкти не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного – як наслідок припинення спілкування на декілька років.

Стадії протікання конфлікту.

Основні етапи конфлікту:

1. виникнення і розвиток конфліктної ситуації (КС);

2. усвідомлення КС хоча б одним з учасників соц. взаємодії і емоц. переживання ним цього чинника;

3. початок відкритої конфліктної взаємодії;

4. розвиток відкритого конфлікту;

5. завершення – залежно від змісту вирішення конфлікту може бути досягнуто двома методами: педагогічний (бесіда, переконання), або адміністративний.

Основні фази конфлікту:

1. початкова;

2. фаза підйому;

3. фаза під конфлікту;

4. фаза спаду.

Основні стратегії розв’язання конфліктних ситуацій їх характеристика.

Стратегія виходу з конфлікту являє собою основну лінію поведінки опонента під час розв’язання конфлікту [3, с. 476].

Виділяють п’ять основних стратегій (за К. Томасом): суперництво; компроміс; співробітництво; уникання; пристосування.

Суперництвополягає в нав’язуванні іншій стороні вигіднішого для себе рішення. Суперництво виправдане у випадках: явної конструктивності пропонованого рішення; вигідності результату для всієї групи, організації, а не для окремої особи чи мікрогрупи; важливість результату боротьби для того, хто підтримує дану стратегію; відсутності часу на домовлення з опонентом. Суперництво доцільне в екстремальних і принципових ситуаціях, у разі дефіциту часу та високої імовірності небезпечних наслідків.

Компроміс полягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Він характеризується відмовою від частини вимог, які раніше висувалися, готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими, готовністю пробачити. Компроміс ефективний у випадках: розуміння опонентом, що він і суперник мають рівні можливості; наявності взаємовиключних інтересів; задоволення тимчасовим рішенням; загрози втра­тити все.

Пристосування чи поступка, розглядається як вимушена чи добровільна відмова від боротьби та здавання своїх позицій. Прийняти таку стратегію опонента змушують різні мотиви: усвідомлення своєї неправоти, необхідність збереження гарних стосунків з опонентом, сильна залежність від нього; несерйозність проблеми. Крім того, до такого виходу з конфлікту приводить значний збиток, якого завдано у процесі боротьби, загроза ще більш серйозних негативних наслідків, відсутність шансів на інший результат, тиск третьої сторони.

Відхідвід рішення проблеми чи уникання є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат. Відрізняється від аналогічної стратегії поводження під час конфлікту тим, що опонент переходить до неї після невдалих спроб реалізувати свої інтереси за допомогою активних стратегій. Власне, мова йде не про розв’язан­ня, а про згасання конфлікту. Відхід може бути цілком конструктивною реакцією на тривалий конфлікт. Уникання застосовується у випадку відсутності сил і часу для усунення суперечностей, прагнення виграти час, наявності труднощів у визначенні лінії своєї поведінки, небажанні вирішувати проблему взагалі.

Співробітництвовважається найбільш ефективною стратегією поведінки в конфлікті. Воно припускає прагнення опонентів до конструктивного обговорення проблеми, розгляд іншої сторони не як супротивника, а як союзника в пошуку рішення. Найефективнішим є в ситуаціях: сильної взаємозалежності опонентів; схильності обох ігнорувати розходження у владі; важливості рішення для обох сторін; неупередженості учасників.

Вибір стратегії виходу з конфлікту залежить від різних факторів. Зазвичай вони вказують на особисті риси опонента, рівень завданого йому збитку і власного збитку, наявність ресурсів, статус опонента, можливі наслідки, серйозність розв’язуваної проблеми, тривалість конфлікту.