1. Структура свідомості та її основні рівні.

2. Сутність діалектики. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика.

3. Закони та категорії діалектики.

4. Наукове пізнання: специфіка, рівні. Форми й методи наукового пізнання.

5. Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти.

6. Проблема життя й смерті у духовному досвіді людини.

7. Співвідношення соціологічного знання з філософією, соціальною філософією, політологією та психологією.

8. Місце та роль соціальної філософії в системі соціальних наук.

9. Взаємозв’язок соціальної роботи та соціальної філософії.

10. Взаємозв’язок соціальної роботи та соціальної політики держави.

11. Сутність та зміст соціальної роботи.

12. Об’єкт соціальної роботи.

13. Сутність та зміст соціального забезпечення.

14. Соціальна робота в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку.

15. Становлення соціальної роботи в зарубіжних країнах як самостійного напряму діяльності.

16. Організаційні форми соціальної роботи.

17. Соціальне партнерство в сучасній Україні: досягнення та проблеми.

18. Соціальні групи та соціальні спільноти в сучасному українському соціумі.

19. Соціальна структура сучасного українського суспільства.

20. Соціальна мобільність в Україні та в країнах Європейського Союзу: порівняльний аналіз.

21. Проблема бідності в сучасному українському суспільстві та шляхи її подолання.

22. Соціальна деградація як проблема сучасної України.

23. Правовий нігілізм в сучасному українському суспільстві: причини, суб’єкти, шляхи подолання.

24. Поняття, сутність, зміст соціального управління.

25. Проблема соціального менеджменту в сучасній Україні.

26. Співвідношення понять «самоорганізація», «управління», «регулювання» та «керівництво».

27. Закони й закономірності соціального управління.

28. Понятійно-категоріальний апарат наукової галузі «соціальне управління».

29. Сутність та зміст управління соціальними процесами.

30. Соціалізація та ресоціалізація: порівняльний аналіз.

31. Причини й профілактика виникнення девіантної поведінки молоді в сучасному українському суспільстві.

32. Порівняння явних та латентних функцій соціальних інститутів.

33. Порівняльний аналіз соціологічних концепцій особистості.

34. Порівняльний аналіз традицій японського, американського та вітчизняного менеджменту.

35. Механізми захисту соціальних прав, свобод людини й громадянина.

36. Порівняльний аналіз формальних та неформальних статусних ролей.

37. Сутність та зміст конфлікту як соціального феномена.

38. Порівняльний аналіз стратегій розв’язання конфліктних ситуацій.

39. Механізм управління конфліктом.

40. Зміст консультування у вирішенні проблеми вертикальних конфліктів в організації.

41. Місце рольових ігор та тренінгів у процесі відбору й навчання персоналу.

42. Співвідношення мотивації та стимулювання в управлінні персоналом організації.

43. Проаналізувати стилі поведінки особистості у конфлікті.

44. Провести порівняльний аналіз стратегій адаптації працівника в організації.

45. Визначити організаційні та особистісні фактори адаптації працівника в організації.

1.Структура свідомості та її основні рівні.

Поняття свідомості. Свідомість як атрибутивна якість людини. Основні складові свідомості. Функції свідомості. Рівні свідомості. Свідоме та несвідоме.

Поняття свідомості. свідомість - це специфічно людська форма відображення і духовного освоєння дійсності, властивість високоорганізованої матерії - людського мозку, яка полягає у створенні суб'єктивних образів об'єктивного світу, в утриманні, зберіганні і переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на вирішення певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. Свідомість є суспільно-історичним продуктом. Вона виникає разом із людським суспільством у процесі становлення і розвитку трудової діяльності і мови, формуючись тільки в умовах соціального середовища, постійного спілкування індивідів між собою.

Свідомість як атрибутивна якість людини.

Основні складові свідомості.

Першим елементом є знання. Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання - це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Завдяки знанням людина може "охопити", осмислити все те, що її оточує і становить предмет пізнання. Знання зумовлює такі властивості свідомості, як спроможність через предметну діяльність цілеспрямовано "творити світ", передбачати хід подій, проявляти творчу активність. Інакше кажучи, свідомість - це ставлення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.

Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод. Слід також наголосити і на такому елементі, що входить до структури свідомості, як мислення. Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Цей процес завершується створенням абстрактних понять, суджень, які являють собою відображення суттєвих, закономірних відношень речей на основі відомого, відчутного на дотик, почутого і т. ін. Завдяки розумовій діяльності ми проникаємо в невидиме, у те, що не сприймається на дотик і що не можна почути. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв'язки і відношення. За допомогою мислення ми здійснюємо перехід від зовнішнього до внутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

До структури свідомості належать також увага та пам'ять. Увага - це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об'єктах. Пам'ять - це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду. Основними елементами пам'яті є запам'ятовування, збереження, відтворення й забування.

У суб'єктивній реальності людини має місце така важлива під-структура, як самосвідомість. Самосвідомість - це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цій підставі у свідомі відносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення й дії. Інакше кажучи, це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання для суб'єкта є він сам і його свідомість. Отже, людина - самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти своє місце в житті.

Функції свідомості. - пізнавальна;- оціночна;- регуляторна;- цілепокладальна;- прогностична;- комунікативна

Рівні свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;– судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

Свідоме та несвідоме.

Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людини. Далеко не все, що сприймається людиною і впливає на прийняття рішень, їм усвідомлюється. Крім свідомості у людини є і сфера несвідомого.

Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються ім.

Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття тощо.

Співвідношення свідомості і несвідомого було вперше розглянуто З. Фрейдом. До несвідомого в особистості людини він відносив такі якості, потреби і інтереси, які людина не усвідомлює, але які знаходять свій вияв у різних його мимовільних діях і психічних явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і тому подібні явища), мимовільне забування (імен, обіцянок, намірів, подій, фактів), це можуть бути фантазії, мрії, мрії або сновидіння.

Питання про співвідношення свідомого і несвідомого залишається до цих пір одним з найскладніших питань психології і не має однозначного вирішення.

Несвідомі явища разом зі свідомістю керують поведінкою людини. Однак роль їх у цьому управлінні різна. Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки.

Поняття несвідомого та підсвідомого

Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються.

Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання.

Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д.

Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.

Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість.

У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.

За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим.

Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, хотіннями, потягами та інстинктами. Такий підхід до співвідношення несвідомого і свідомості є перебільшенням значення першого, його абсолютизація, що не має достатньої підстави.

Ніхто не заперечує, що емоції, інстинкти відіграють важливу роль у діяльності людини, однак не настільки ж, щоб вона підпорядковувала їм свою волю, розум, свідомість.

Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим.