- •Міністерство освіти і науки україни . Соціологія управління
- •Навчально-тематичні плани
- •Дисципліни «Соціологія управління»
- •Для студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня магістр з напряму підготовки « »
- •Зміст навчальних модулів
- •Теоретико-методологічні основи соціології управління
- •Управління як соціальна взаємодія
- •Управління як соціальна технологія
- •Теоретична частина
- •Заліковий модуль 1
- •Теоретико-методологічні основи
- •Соціології управління
- •1.1. Предмет соціології управління
- •Концепції, пов’язані з «соціологією управління»1
- •1.2. Основні категорії та поняття соціології управління
- •1.3. Системний підхід до вивчення управління
- •2.1. Передумови виникнення соціології управління
- •2.2. Ідеї управління в рамках класичного етапу розвитку соціології
- •2.3. Генезис та еволюційний розвиток загальної соціологічної теорії управління
- •Заліковий модуль 2 управління як соціальна взаємодія
- •Соціальних відносин
- •3.1. Сутність та типологія соціально-управлінських відносин
- •Типи соціальних відносин
- •3.2. Соціально-управлінська технологія
- •Соціально-управлінська технологія
- •4.1. Поняття соціальної комунікації і підходи до його визначення
- •4.2. Роль комунікації в системі управління у різних наукових концепціях
- •4.3. Типологія соціальних комунікацій
- •4.4. Функціонування комунікацій в організації
- •5.1. Феномен організаційної культури Підходи до вивчення організаційної культури
- •Підходи до вивчення організаційної культури.
- •5.2. Компоненти та рівні організаційної культури
- •5.3. Зміна організаційної культури
- •Процес оволодіння працівником системою корпоративних цінностей
- •Зміна культури організації
- •Чинники, що впливають на можливість зміни культури:
- •5.4. Порівняльний аналіз західної та східної організаційної культури
- •Заліковий модуль 3 управління як соціальна технологія
- •6.1. Практичний рівень соціальної інженерії
- •6.2. Управлінське консультування як різновид соціальної інженерії
- •6.3. Технологізація консультування
- •6.4. Організаційна патологія
- •Комплекс заходів з профілактики і боротьби з організаційними патологіями
- •Соціальний аспект
- •7.1. Визначення і компоненти ділової гри
- •7.2. Призначення ділових ігор
- •7.3. Принципи та етапи побудови і розробки ділових ігор
- •Етапи організації ділової гри
- •Етапи розробки ділової гри
- •7.4. Типологія ділових ігор
- •8.1. Основні підходи до вивчення влади
- •Механізм формування відносин влади в процесі міжособових відносин.
- •8.2. Визначення підстав влади
- •8.3. Сутність влади з погляду системного підходу
- •8.4. Маніпуляція як спосіб управління та прояву влади
- •9.1. Адекватність як якісна характеристика процесів управління в суспільстві
- •9.2. Підходи до визначення методологічних позицій аналізу феномена соціально-адекватного управління (менеджменту)
- •9.3. Оцінка ступеня адекватності системи управління
- •Практична частина Засоби контролю та критерії оцінювання знань студентів
- •Оцінювання студентів за бальною системою:
- •Таблиця відповідності шкали оцінювання естs із національною системою оцінювання в Україні
- •Засоби контролю знань студентів із залікових модулів Заліковий модуль № 1 Соціологія управління як окреме наукове знання
- •Еволюція соціологічної теорії управління
- •Заліковий модуль № 2 Управління як соціальна взаємодія
- •Комунікації у системі управління
- •Організаційна культура
- •Заліковий модуль № 3 Соціальна інженерія в управлінській сфері
- •Ділові ігри у сфері управління
- •Влада та управління
- •Соціально-адекватне управління
- •Плани проведення семінарських занять
- •Заліковий модуль 2. Управління як соціальна взаємодія
- •Заліковий модуль 3. Управління як соціальна технологія
- •Рекомендації для написання реферату
- •Теми рефератів
- •Рекомендації для написання рецензії на реферат
- •Вказівки для самостійного вивчення дисципліни
- •Зміст самостійної роботи студентів і форма контролю
- •Стислий словник основних понять
4.1. Поняття соціальної комунікації і підходи до його визначення
Суспільство – це результат взаємодії спільно діючих індивідів і соціальних груп. Під комунікацією у суспільстві мають на увазі спілкування, обмін думками, знаннями, відчуттями, схемами поведінки тощо. «Обмін» у даному випадку є метафорою. З погляду соціології, комунікація – це процес соціальної взаємодії та обміну повідомленнями, інформацією між двома і більше людьми. У ході комунікації здійснюється обмін спеціальними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображені думки, ідеї, знання, досвід, ціннісні орієнтації, програми діяльності сторін, що спілкуються. Комунікації є основним і зв’язуючим процесом у здійсненні управлінської діяльності, реалізації соціальних технологій.
Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що керівник від 50 до 90 % всього часу витрачає на комунікацію. Ефективно працюючі керівники – це ті, хто ефективні в комунікаціях. Комунікації є основою управлінської діяльності в організаціях, оскільки зв’язують через обмін інформацією всі її елементи в єдине ціле. Тому організації існують в комунікаціях і через комунікації.
Соціальний світ – це завжди простір безперервної комунікації, де всі проблеми розв’язуються через спілкування, діалог і дискусію. Комунікації є основою управлінської діяльності в організаціях, оскільки зв’язують через обмін інформацією всі її елементи в єдине ціле. Тому організації існують у комунікаціях і через комунікації.
Поняття комунікації походить від латинського «соmmunicatiо» (зв’язок, повідомлення). Тому в широкому значенні слова «комунікація» має два значення:
встановлення зв’язку одного місця з іншим;
передача інформації від людини до людини.
У соціології комунікація постає як основна форма соціальної взаємодії між людьми.
Основні функції комунікації:
інформативна – передача достовірних або помилкових даних;
інтерактивна (спонукальна) – організація взаємодії між людьми (розподіл функцій, вплив на настрої, поведінка співрозмовника) шляхом застосування різних форм дії: наказ, прохання);
3. перцептивна – сприйняття одного одним партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння;
4. експресивна – збудження або зміна характеру емоційних переживань.
Парадигми соціальної комунікації:
у механістичній парадигмі під комунікацією розуміється однонаправлений процес кодування, передачі інформації від джерела і прийому інформації одержувачем повідомлення;
діяльністній – комунікація розуміється як спільна діяльність учасників комунікації (комунікантів), в ході якої виробляється загальний (до певної межі) погляд на речі й дії з ними.
Підходи до вивчення соціальної комунікації:
1) соціальний – орієнтується на вивчення комунікативних засобів через реалізацію соціальних функцій комунікації;
2) мовний – пов’язаний з проблемами міжособової комунікації;
3) комунікативний – аналізує проблеми впливу масової комунікації на розвиток суспільних відносин.
Моделі соціальної комунікації:
1) загальна теорія комунікації (Г. Маклюен) визначає розвиток комунікативних засобів як загальний характер культури і як зміну історичних епох.
Г.Маклюен виділяє наступні етапи розвитку комунікативного процесу:
виникнення мови і міфологічної свідомості;
винахід І. Гутенбергом у XV ст. друкарського верстата;
широке розповсюдження аудіовізуальних засобів.
Таким чином, Г. Маклюен зробив основний акцент на технічні засоби досліджуваного процесу, додавши їм значущість основного детермінанта у розвитку комунікативних процесів;
2) лінійна модель (Г. Ласуел) визначає такі компоненти комунікаційного процесу: комунікатор; повідомлення; канал комунікації; адресат повідомлення; ефективність розуміння повідомлення;
Г. Лассуел виділив три основні функції комунікації як управлінського процесу:
спостереження за навколишнім середовищем для виявлення загрози суспільству і визначення можливостей здійснення впливу на ціннісні орієнтації цього суспільства і/або його складових частин;
кореляція співвідношення складових частин цього суспільства в поведінковій діяльності;
передача соціальної спадщини від покоління до покоління.
У даній моделі акцент робиться на активність комунікатора, а реципієнт виявляється тільки об’єктом комунікаційної дії. Проте результат комунікації не просто зміна свідомості, відчуттів, настанов або поведінки слухача (глядача, читача), це ще і досягнення певного ступеня згоди або незгоди реципієнта з тим, що, як і чому повідомляється комунікатором;
3) інтеракціоністська (Т. Ньюкомб) – суб’єкти комунікації рівні у правах, пов’язані як взаємними очікуваннями та настановами, так і загальним інтересом до предмета спілкування. Комунікація виступає як реалізація такого інтересу за допомогою повідомлень, які передаються. Ефект комунікаційної дії виявляється в зближенні або віддаленні точок зору комунікатора і реципієнта на загальний предмет, що фактично означає розширення, або, навпаки, звуження можливостей їх взаєморозуміння і співпраці. На першому плані постає досягнення згоди між партнерами з комунікації.