7.2. Рослинні біологічно активні речовини, способи їх виділення

7.2.1. АЛКАЛОЇДИ

Алкалоїдами називаються природні азотовмісні спо­луки основного характеру, які утворюються в рослинних організ­мах.

3 природних біологічно активних речовин алкалоїди є основ­ною групою, з якої сучасна медицина добуває найбільшу кіль­кість високоефективних лікарських засобів, у тому числі сумарні максимально очищені та індивідуальні алкалоїди в різних лікар­ських формах (розчини в ампулах, таблетки, драже, супозиторії та ін.).

Оскільки алкалоїди є основами, вони утворюють солі в росли­нах з органічними кислотами, а при переведенні в лікарську ре­човину —з тими кислотами, які забезпечують якісну кристаліза­цію і легку розчинність у воді. Найчастіше такими кислотами є: із мінеральних —хлороводнева, сульфатна, нітратна, а з органіч­них —винна, саліцилова та ін.

Виділення та очищення алкалоїдів із рослинної сировини

Вміст алкалоїдів у рослинах зазвичай незначний. Здебільшого вони знаходяться в рослинах у вигляді солей різних кислот, тому спочатку їх необхідно звільнити шляхом змочуван­ня здрібненої рослинної сировини розчином лугу.

Промислові способи виділення алкалоїдів можна розділити на дві групи: екстракція у вигляді солей і екстракція у вигляді віль­них основ. У першому випадку рослинну сировину обробляють відповідним екстрагентом, до якого додають невелику кількість кислоти (оцтової, хлороводневої, винної, лимонної та ін.). Екст­ракцію проводять за принципом протитечії. Цим способом одер­жують більш концентровані витяжки алкалоїдів і з меншими витратами екстрагента. На виробництві встановлюють, як прави-

ло, екстракційні батареї, що складаються з 5—10 перколяторів, або протитечійні апарати.

Солі алкалоїдів розчинні у воді та в спиртах (метиловому та етиловому) і нерозчинні в ефірі, хлороформі, дихлоретані та ін­ших органічних розчинниках. Тому при екстракції алкалоїдів у вигляді солей як розчинник зазвичай застосовують спирт або воду. Однак основною вадою способу екстракції алкалоїдів у ви­гляді солей, є те, що спирт і особливо вода витягають із рослин разом з алкалоїдами велику кількість супутніх речовин (білків, смол, дубильних речовин, слизу та інших), які затрудняють об­робку таких витяжок.

Екстракція алкалоїдів у вигляді основ вимагає в технології додаткових операцій. Застосовуючи цей спосіб, необхідно поперед­ньо виділити вільні алкалоїди, що знаходяться в рослинній сиро­вині у вигляді солей; це досягається обробкою сировини розчином лугу (амоніаком, натрію гідрокарбонатом, натрію гідроксидом), і лише потім його екстрагувати. Через те що вільні алкалоїди роз­чинні не тільки у воді і спирті, але і у великому числі органічних розчинників, вибір екстрагента в цьому разі набагато ширший. Найчастіше застосовують бензен, дихлоретан, трихлоретилен, рід­ше — ефір, хлороформ, тетрахлорометан, петролейний етер та ін. Сама екстракція проводиться протитечійним способом, як і при екстракції в кислому середовищі.

Вибір придатного лугу є дуже важливим моментом, тому що, з одного боку, багато алкалоїдів дуже чутливі до дії сильних лугів і можуть при цьому піддаватися небажаним змінам, а з іншого боку —деякі алкалоїди є настільки сильною основою, що для її виділення із солей недостатньо слабких основ, наприклад, амо­ніаку.

Кислі, водні або спиртові витяжки підлужують і алкалоїди відокремлюють (якщо вони важкорозчинні у воді і випадають в осад) або ж витягають відповідним розчинником (ефіром, хло­роформом, бензеном, аміловим спиртом або сумішшю хлороформу і фенолу та іншими), що не змішуються з водою. Звичайно одної такої обробки недостатньо, тому що разом з алкалоїдами в органіч­ний розчинник переходить багато супутніх речовин (хлорофіл, воски, жири, терпени, ефіри та ін.).

Для попереднього очищення витяжок його знову обробляють розведеною (1—5%-вою) хлороводневою або сульфатною кисло­тами, в які алкалоїди переходять повністю, тоді як більша части­на домішок залишається в органічному розчиннику. Очищений кислий розчин знову підлужують і витягають із нього алкалоїди за допомогою розчинника, який не змішується з водою. Отрима­ний розчин алкалоїдної основи є найчистішим і після відгону роз­чинника дає так звану «суму алкалоїдів», яка і піддається по­дальшій обробці.

142

143

При використанні спиртових розчинів, що мають кислу реак­цію, необхідно спочатку видалити спирт при температурі 30— 40 °Сі розрідженні не менше 60кПа. Кубовий залишок у випар­нику обробляють водою (або розведеною кислотою), частина смолистих речовин залишається нерозчинною, що, як правило, відокремлюється шляхом фільтрації. Ці смоли часто адсорбують значну кількість алкалоїдів, тому вони обробляються декілька разів гарячою водою (або розведеною кислотою) до повного виділення з них алкалоїдів.

Кислий водний розчин, отриманий після видалення смол, об­роблюють етером, хлороформом, петролейним етером до повного звільнення його від інших супутніх речовин.

Останнім часом для виділення алкалоїдів із водних і кислих витяжок застосовують адсорбційні методи, найчастіше пропускан­ням розчину через колонки, наповнені іонообмінними смолами. Десорбцію алкалоїдів проводять обробкою сорбенту спочатку вод­ним розчином лугу, а потім органічним розчинником. Після від­гону органічного розчинника одержують «суму алкалоїдів», яку піддають подальшому очищенню для одержання індивідуальної речовини. При десорбції розчинником, що не змішується з водою, алкалоїди витягають із нього кислотами.

Лужні витяжки вільних алкалоїдів, отримані лужною екстрак­цією рослинної сировини, зазвичай містять менше супутніх речо­вин, ніж водні і спиртові витяжки. Для одержання очищених алкалоїдів їх спочатку оброблюють розведеною хлороводневою або сульфатною кислотами (1—5 %-вими), в яку переходять усі алка­лоїди, потім концентрують. Кислий розчин піддають звичайному очищенню, як зазначено вище, підлужують і алкалоїдну суміш у вигляді осаду відокремлюють або витягають органічними роз­чинниками.

Для розділення суми алкалоїдів і виділення з неї індивідуаль­них алкалоїдів у промислових умовах використовують сорбційні методи, побудовані на різниці їхньої адсорбційної здатності.

Як адсорбент зазвичай застосовують алюмінію оксид, силіка­гель та інші, а як елюент — петролейний етер, бензен, спирт, хлороформ, гексан, етанол та ін.

Останнім часом найширше впроваджується в практику вироб­ництва алкалоїдів іонний обмін.

На основі узагальнення досвіду з виділення алкалоїдів у ДНЦЛЗ була створена і функціонує у промисловості до сих пір технологія одержання індивідуальних алкалоїдів за допомогою катіонітів КУ-1, КУ-2, КУ-5, СДВ-ЗТ, СБС-3, КРУ (рис. 7.1).

Технологічний процес складається із стадій:

• водної екстракції алкалоїдів із рослинної сировини;

• сорбції суми алкалоїдів на катіоніті;

144

145

• десорбції алкалоїдів у вигляді очищеної суми з катіоніту розчином амоніаку у водно-спиртових сумішах (суміші етилово­го, метилового, ізопропилового спиртів, що містять 10—20 %води);

• виділення алкалоїдів із спиртово-амоніачного елюату із за­стосуванням звичайних хімічних методів і регенерації катіоніту. За цією схемою виділяють у промисловому масштабі морфін із коробочок маку масляного, морфін із маточних розчинів, цити-зин із трави термопсису, скополамін із насіння коробочок дурма­ну, виробляють морфін з опію та ін.

Технологія препаратів на основі алкалоїдів

Раунатін (Raunatinum) — препарат, що містить суму алкалоїдів (резерпін, серпентин, аймалін та інші), одержують із коренів раувольфії. Витягання суми алкалоїдів із тонкоздрібне-ної сировини проводиться 10 %-вим розчином оцтової кислоти протитечійною мацерацією у батареї з чотирьох екстракторів. Те­рмін настоювання 24год. 3 1частини сировини (після четвертого екстрактора) одержують 7,6частини витяжки, що містить 0,5— 0,8 %алкалоїдів. Витяжка переводиться в реактор для виділення алкалоїдів-основ 25%-вим розчином амоніаку (до pH= 9,0).По­тім проходить рідинна екстракція хлороформом при включеній мішалці протягом 30хв. Після розділення фаз (відстоювання) хло­роформний шар спускають у розділювальну колону. Далі ще 1— 2рази проводиться обробка хлороформом до негативної реакції на алкалоїди. Витяжка, зібрана в розділювальній колоні, містить 0,6—0,7 % алкалоїдів і піддається згущенню під вакуумом до 1/5 завантаженої сировини.

Кубовий залишок (сума основ алкалоїдів) підкислюють конце­нтрованою оцтовою кислотою і проводять рідинну екстракцію со­лей алкалоїдів 5 %-вим розчином оцтової кислоти (2—3 рази). Відокремлення оцтовокислого розчину алкалоїдів від кубового за­лишку (хлороформного) проводять у розділювальній колоні.

Оцтову витяжку переводять знову в реактор, підлужують 25%-вим розчином амоніаку і проводять кількісну рідинну екст­ракцію хлороформом за звичайним порядком. Хлороформ відга­няють до одержання кубового залишку, рівного 1/10від заванта­женої сировини, після чого тонкою струминкою його вливають при інтенсивному перемішуванні в посудину з бензином. Осад алкалоїдів, що випав, збирають на нутч-фільтрі і промивають пе­тролейним етером. Сушать у кюветах спочатку на повітрі, потім у вакуум-сушильній шафі при температурі не вищій 40 °Спротя­гом 4год. Застосовується як гіпотензивний засіб при гіпертоніч­ній хворобі. Випускається в таблетках по 0,002г.

Ерготал (Ergotalum) —препарат, що містить суму фосфатних солей алкалоїдів ріжок. Сировиною для одержання ерготалу слу­жать ріжки (Sekale cornutum), які містять сім пар стереоізомерних алкалоїдів; кожному лівообертовому і біологічно активному алка­лоїду відповідає його правообертовий, практично неактивний сте­реоізомер. 3 них шість пар алкалоїдів: ерготамін—ерготамінін, ергостин—ергостинін, ерговін—ерговінін, ергокорнін—ергокорні -нін, ергокристин—ергокристинін, ергокриптин—ергокриптинін — є групою водонерозчинних алкалоїдів, а ергомітрин—ергомітри-нін — розчинні у воді алкалоїди. Алкалоїди ріжок дуже нестійкі сполуки, чутливі до світла, кисню повітря, високої температури. Вони, легко переходячи з однієї ізомерної форми в іншу, розпада­ються і утворюють міцні комплекси зі своїми правообертовими ізо­мерами і розчинниками. Тому всі операції з виділення алкалоїдів ріжок проводять при зниженій температурі в струмені карбону ді-оксиду.

Технологія ерготалу розроблена в 1954році в ХНДХФІ. Ріж­ки замочують у воді при температурі не вищій 10 °Сна 1—2год. Водну рідину, що містить, головним чином, барвники, зливають, а рослинну сировину промивають у проточній воді, поки рідина, що стікає, не стане безбарвною. Набухлі і промиті ріжки пропус­кають через валкові млини і перетворюють у тонкі розплющені пластинки, які мають велику сумарну поверхню.

Здрібнену сировину обробляють водним розчином кислоти хлороводневої, що має значення pH= 1,7,у екстракторі з паро­вою оболонкою, через яку подається холодна вода. За цих умов у розчин переходять, головним чином, барвники та інші супутні речовини, алкалоїди практично не витягаються. Витяжку, що утворилася, зливають, а ріжки екстрагують водним розчином хлороводневої кислоти (значення pH= 1,9...2,1)при температурі не вищій 10 °С.

Кислий водний екстракт, що містить суму алкалоїдів ріжок, а також супутні речовини (амінокислоти, аміни, органічні кисло­ти та інші), переносять у реактор із мішалкою та обробляють нат­рію хлоридом, узятим у кількості 25 %від об'єму розчину. «Ви-сол» — пластівчастий колоїдний осад, який містить суму солей алкалоїдів ріжок, білки, слиз і незначну кількість барвних речо­вин, відокремлюють від рідини на суперцентрифузі. Вологий осад змішують із магнію оксидом і розчином амонію гідроксиду для пе­ретворення солей алкалоїдів у основи. Щоб уникнути окиснення алкалоїдів, ця операція проводиться в струмені карбону діоксиду. Для зв'язування води пастоподібний осад змішують із гіпсом. За­тверділу масу пропускають через гранулятор. Гранули поміщають у закриту шафу і залишають на 1год при кімнатній температурі в середовищі карбону діоксиду до повного затвердіння.

146

147

Висушені гранули поміщають у реактор і тричі екстрагують метиленхлоридом. Отриману витяжку обробляють кізельгуром для знебарвлення і висушеним натрію сульфатом —для зневоднення. Екстракція гранул і наступна обробка розчину ведеться в середо­вищі карбону діоксиду. 3очищених розчинів відганяють велику частину розчинника при температурі не вищій 40 °Сі розріджен­ні 86—93кПа. Кубовий залишок, що являє собою концентрова­ний розчин алкалоїдів у метиленхлориді, виливають тонкою стру­минкою при безперервному перемішуванні в семикратний об'єм бензину. При цьому алкалоїди, нерозчинні в бензині, виділяють­ся у вигляді білого або світло-сірого осаду. Осад відокремлюють від бензину відсмоктуванням у струмені карбону діоксиду і для остаточного видалення розчинника поміщають у вакуум-ексика-тор. Сухий залишок містить близько 95 % алкалоїдів. Загальний вихід по алкалоїдам відносно ріжок складає близько 60 %.

Суму алкалоїдів розчиняють у безводному ацетоні, насичено­му карбону діоксидом, розчин фільтрують і при температурі 10 °С змішують із розчином кислоти фосфатної в абсолютному етанолі. При відстоюванні в холодильнику в осад виділяється сума фос­фатних солей алкалоїдів ріжок, нерозчинних в ацетоні. Осад від­окремлюють від маточника, промивають ацетоном і висушують у струмені карбону діоксиду в захищеному від світла місці.

Нині для одержання ерготалу використовують штучно виро­щені ріжки, що відрізняються від дикорослих складом алкалої­дів, їх розчинністю та іншими властивостями. У зв'язку з цим ХНДХФІ розроблено спосіб одержання ерготалу за такою схемою: екстракція алкалоїдів із ріжок хлороводневою кислотою (значен­ня pH = l,7...1,9) при температурі 10 °С; адсорбція алкалоїдів із кислого водного екстракту на кізельгурі або іншому силіційвміс-ному сорбенті у присутності 10 % натрію хлориду; десорбція ал­калоїдів із кізельгури метиленхлоридом або хлороформом у при­сутності лужного агента і упарювання елюатів до невеликого об'єму; змішування упарених елюатів з алюмінію оксидом для хроматографії і висушування цієї суміші; елюювання алкалоїдів з алюмінію оксидом сумішшю бензену і хлороформу (1 : 1) і упа­рювання елюату досуха; розчинення залишку в ацетоні та оса­дження ерготалу етанольним розчином кислоти фосфатної.

Вихід суми фосфатних солей алкалоїдів за цим способом скла­дає не менше 80 %.

Ерготал —порошок білого або сірого кольору. Випускається в таблетках по 0,0005і 0,001г і у вигляді 0,05%-вого розчину для ін'єкцій в ампулах по 1мл. Розчин готують в асептичних умовах з додаванням консерванту — хлоробутанолгідрату 0,05 %_ і стабілізаторів — натрію метабісульфіту, кислоти винної. Засто­совується, як правило, в гінекологічній практиці.

Препарати ріжок зберігають у прохолодному (не вище 5 °С),захищеному від світла місці.

Ерготаміну гідротартрат (Ergotaminihydrotartrat)екстрагу­ють із ріжок, витяжку очищають, одержують суму алкалоїдів, виділяють ерготаміну сульфат, кристали ерготамін-бензену, кри­стали ерготамін-ацетону, ерготаміну гідротартрат.

Усі операції проводяться в затемненому приміщенні, при чер­воному світлі і зниженій температурі.

Здрібнені до 0,8—2мм склероції ріжок замочують 5%-вим розчином амоніаку, добре перемішують і переносять в екстрактор із мішалкою. Екстракцію проводять дихлоретаном методом біс-мацерації: спочатку настоюють 5год, потім — 3год, періодично перемішуючи. Отриману витяжку фільтрують крізь полотно на друк-фільтрі. Подальше очищення проводять зміною розчинника — фільтрат обробляють 2 % -вим розчином виннокам'яної кисло­ти, потім підлужують 25 %-вим розчином амоніаку до значення pH = 8...9 і витягають алкалоїди хлороформом. Хлороформний розчин алкалоїдів зневоднюють, фільтрують і упарюють під ваку­умом. Упарену витяжку вливають у семикратний об'єм петро­лейного етеру і залишають на 5год у холодильнику. Випадає крис­талічний осад, що містить суму алкалоїдів, його висушують у струмені нітрогену, карбону діоксиду або під вакуумом при тем­пературі не вище 60 °С. Осад розчиняють у кислоті оцтовій льо­дяній (на водяній бані при температурі 35—37 °С), обробляють 1 %-вим розчином сульфатної кислоти в метанолі і витримують при температурі 20 °С 48 год. Випадають кристали ерготаміну сульфату. їх сушать під вакуумом 4год (без нагрівання). Оброб­ляють сумішшю бензену з метанолом і підлужують 10%-вим роз­чином амоніаку в метанолі, додаючи його краплями до значення pH= 7,0.Розчин упарюють у струмені нітрогену при температурі 60 °С,охолоджують і залишають на 4год, одержують кристали ерготамін-бензену, які промивають водою очищеною до негатив­ної реакції на сульфати, потім бензеном, висушують і очищають від супутніх речовин. Кристали розчиняють у суміші метанолу та етеру, пропускаючи через колонку з алюмінію оксидом для оса­дження баластових речовин, а очищений розчин ерготамін-бензе­ну упарюють у струмені нітрогену. У розчині залишаються продук­ти окиснення, які супроводжують алкалоїди, випадають кристали ерготамін-бензену. Кристали розчиняють у водному розчині аце­тону, охолоджують при температурі 5 °Спротягом 2год. Криста­ли ерготамін-ацетону, які осаджуються, промивають 90 %-вим аце­тоном, сушать у вакуум-ексикаторі 24 год, розчиняють у метанолі і добавляють 5,2 %-вий розчин виннокам'яної кислоти. Суміш витримують у холодильнику 2год —випадають кристали ергота­міну гідротартрату. Операцію проводять швидко, щоб знову не

148

149

утворилися кристали ерготамін-ацетону. Осад відфільтровують, промивають 90 %-вим розчином метанолу і сушать під вакуумом при температурі 20 °С.Метанольний маточник після відділення ерготаміну гідротартрату передають на виробництво ергометрину.

Ерготаміну гідротартрат —кристалічний порошок, без запа­ху, білого кольору, іноді із сіруватим відтінком, малорозчинний у воді і етанолі. Форми випуску: ампули по 1мл 0,05%-вого роз­чину, флакони по 10мл 0,1 %-вого розчину, таблетки (драже) по 0,001г. Усередину в. p.д. — 0,002г, в. д. д. — 0,004г; для під­шкірного введення в. p.д. — 0,0005г, в. д. д. — 0,002г. Зберіга­ють у захищеному від світла місці при температурі не вище 10 °С.

Ерготамін є складовою частиною таблеток «Каватамін», «Бе­латамінал», «Ригетамінал» та ін.

Ергометрину малеат (Ergometrinimaleas)одержують із мета-нольних маточників, що містять алкалоїди, у тому числі ергоме-трин, після осадження ерготамину тартрату. Завдяки тому що ергометрин розчинний у воді, маточники обробляють водою (1 : 1),упарюють під вакуумом і одержують водний розчин ергометрину. Далі проводять очищення рідинною екстракцією, обробляють роз­чин хлороформом, в який переходять алкалоїди, погано розчинні у воді. Очищений водний розчин ергометрину підлужують амоні­аком і виділяють ергометрин хлороформом. Хлороформний роз­чин ергометрину зневоднюють, упарюють у струмені інертного газу та одержують ергометрин-хлороформ (подвійна сполука), його розчиняють в ацетоні (pH — 5,0) і додаванням 3 %-вого розчину малеїнової кислоти на холоді кристалізують ергометрину малеат. Ергометрину малеат одержують і із сировини обробкою ріжок розчином виннокам'яної кислоти при температурі 20 °Спротягом 3год у співвідношенні 1 : 15.Алкалоїди адсорбують в колонці на кізельгурі, елююють хлороформом (pH= 9,0)і відганяють його під вакуумом у струмені інертного газу. Залишок, що містить ep-гометрин-основу, витримують при температурі 5 °С, розчиняють при нагріванні в безводному ацетоні, очищають додаванням акти­вованого вугілля та осаджують ергометрину малеат 3 % -вим роз­чином кислоти малеїнової в ацетоні, вносячи її краплями, із по­дальшою перекристалізацією із 50 % етанолу. Кристали висушують над фосфору оксидом.

Випускають таблетки по 0,0002г ергометрину малеату та ам­пули по 0,5і 1мл 0,02%-вого розчину. Зберігають у захищеному від світла місці при температурі не вище 10 °С.

Препарати алкалоїдів

Аймалін (Ajmalinum,«Здоров'я», Україна). Третин­ний індольний алкалоїд міститься в деяких видах раувольфії, го­ловним чином, в коренях раувольфії зміїної і блювотної. Білий

150

або злегка жовтуватий кристалічний порошок. Протиаритмічний засіб. Випускається у вигляді таблеток, покритих оболонкою, по 0,05г, в упаковці 20шт.

Вінкристин (Vineristinum, Pierre Farbe Medicam, Франція, Eli Zilly Company, США). Алкалоїд, що міститься в рослині барвінок рожевий. Цитостатичний засіб. Випускається у вигляді порошку для приготування ін'єкційного розчину в ампулах по 0,001 г, роз­чин для ін'єкцій (1 мг/мл) в ампулах по 1 мл; ліофілізований порошок для приготування ін'єкційного розчину у флаконах по 0,0005 г, у комплекті з ізотонічним розчином натрію хлориду в ампулах по 10 мл.

Глаувент (Glauventum, Pharm. Болгарія). Алкалоїд із надзем­ної частини рослини мачка жовтого. Протикашлевий засіб. Випу­скається у вигляді драже по 0,4і 0,01г, в упаковці 20шт.

Глауцину гідрохлорид (Glaucinihydrohloridum,ПО «Чимкент-фарм», Казахстан, «Татхімфармпрепарати», КПХФО, Росія). Алкалоїд із трави мачку жовтого {Glaucinum flavum Crantr.), род. макових (Papaveraceae). Пригнічує кашлевий центр, має перифе-ричу адренолітичну активність. Випускається у вигляді таблеток, покритих оболонкою, по 0,05г, в упаковці 20 шт.

Дезоксипеганіну гідрохлорид (Desoxypeganinihydrochloridum,ПО «Узхімфарм», Узбекистан). Алкалоїд виділений із рослини Peganym Hurmula. Відновлення нервово-м'язової провідності, порушеної антидеполяризаційними міорелаксантами. 1%-вий розчин в ампулах по 1і 2мл, в упаковці 10 шт.;таблетки по 0,05г і 0,1 г, в упаковці 10 шт.

Колхамін (Colchaminum,БХФЗ, Грузія). Алкалоїд, виділений із бульб пізньоцвіту чудового (Colchicum speciosum Stev.)і пізньо­цвіту білозівого (Colchicum liparochiadys Woronow),род. лілійних (Liliaceae). Антилітотичний засіб. Таблетки по 0,002г, в упаков­ці 100 шт.

Колхіцин (ColchicinumRousselUclaf,група Хехст, Франція). Трополоновий алкалоїд, виділений із пізньоцвіту, род. лілійних. Протизапальний, що сприяє виділенню сечовини, цитостатичний, аміотичний засіб. Таблетки по 0,001 г.

Ликорину гідрохлорид (Licorinihydrochl.,ПО «Узхімфарм», Узбекистан). Алкалоїд, що міститься в ряді рослин род. амарилі­сових і лілійних. Бронхолітичний, відхаркувальний засіб. Таб­летки по 0,0002 г, в упаковці 50 шт.

Лобеліну гідрохлорид (Lobelini hydrochl., «Дарниця», КПХФО, Україна, Санитас, Литва; ДЗ ДНЦЛЗ, Україна). Алкалоїд, що міститься в рослині Lobelia inflata, род. дзвоникові. Дихальний аналептик. Уводять у вену і м'язи дорослим по 0,003—0,005г (0,3—0,5мл 1%-вого розчину), дітям залежно від віку по 0,001— 0,003г (0,1—0,3мл 1 %-вого розчину). 1 %-вий розчин для ін'­єкцій, в упаковці 10 шт.

151

Лобесил (Lobesilum, ДЗ ДНЦЛЗ, Україна). Алкалоїд, що міс­титься в рослині Lobelia inflata, род. дзвоникові. Аналептик. Таб­летки, покриті оболонкою, по 0,002 г, в упаковці 50 шт.

Ергометрин (Ergometrini maleas, ВЕЗ НПО ВІЛАР, Росія; ДЗ ДНЦЛЗ, Україна; Chemapol, Чехія). Алкалоїд ріжок. Засто­совується при маткових кровотечах. Випускається у вигляді 0,02 %-вого розчину для ін'єкцій по 1мл, в упаковці 5або 10 шт.;таблетки по 0,0002г, в упаковці 20шт. Термін зберігання 2 роки.

Табекс (Tabexum, Pharmachim, Болгарія). Діючою речовиною є алкалоїд цитизин, що міститься в рослинах з родів Cytisus і Thermopsis. Виявляє збудливу дію на ганглії вегетативного від­ділу нервової системи і споріднені з ними утворення. Таблетки, покриті оболонкою, по 0,0015г, в упаковці 100шт. Термін збері­гання 2роки.

Теофілін (Theophyllinum,Курський комбінат лікарських засо­бів, Росія). Виділено алкалоїд пуринового ряду, що міститься в чайному листі і каві. Застосовується як судинорозширювальний і діуретичний засіб. Випускають супозиторії по 0,2г (на поліетилен-оксидній основі), в упаковці 10шт. Термін зберігання 4 роки.

7.2.2. ФЛАВОНОЇДИ

Флавоноїди виявлені майже у всіх досліджуваних ор­ганах рослин. У надземній частині вони, у першу чергу, зосередже­ні в листях, квітках і плодах, а також у стеблах (у корі і деревині). Підземні органи містять або незначну кількість флавоноїдів, або відрізняються високим їх вмістом, як, наприклад, у коренях і ко­реневищах солодки (до 6 %), у коренях шоломника та ін.

У наш час виділено і ідентифіковано майже 4000флавоноїдів. Починаються спроби провести систематизацію відомих сполук і розробити раціональну систему класифікації флавоноїдів.

Флавоноїди в основному розподіляють на три групи:

1. 1,3-дифенілпропаноїди, або флавоноїди (еуфлавоноїди);

2. 1,2-дифенілпропаноїди, або ізофлавоноїди;

3. 1,1-дифенілпропаноїди, або неофлавоноїди.

У першій підгрупі об'єднуються класи халконів, дигідрохалко-нів, флаванонів, флавонів, флавонолів, катехінів, антоціанідинів та ін. У другій підгрупі розрізняють класи ізофлаванів, ізофлава-нонів, куместанів, птерокарпанів, ротеноїдів та ін. У третій підгрупі виділені класи неофлаванів, дальбергінів, бразилінів та ін.

Аналіз арсеналу препаратів, запропонованих тільки ДНЦЛЗ, показує, що для їх створення використані в основному флавоно­ли, флавони і халкони.

За фармакологічною активністю ці препарати рекомендовані як спазмолітики, противиразкові і жовчогінні, кардіотонічні і кардіозміцнювальні, протипухлинні і радіозахисні засоби.

Флавоноїдні сполуки виділяють із сухої рослинної сировини екстракцією етиловим спиртом, спирто-водними розчинами, етил­ацетатом. Вибір екстрагента визначається числом гідроксильних груп і залишків вуглеводів у молекулі флавоноїда. Екстрагування проводять методами реперколяції, ремацерації за протитечійним принципом, методом протитечії в батареї перколяторів, вихрової екстракції. Первинні витяжки при одержанні новогаленових фла­воноїдних препаратів і препаратів індивідуальних речовин концен­трують у вакуум-випарних апаратах типу «Сімакс» і обробляють петролейним етером, хлороформом, гексаном, метиленхлоридом для видалення хлорофілу, воску, жирів, терпенів та інших непо­лярних речовин.

Виділення та очищення флавоноїдів. Розділення і очищення флавоноїдів проводять із застосуванням адсорбційно-хроматогра­фічних методів. Як сорбент найчастіше використовують алюмінію оксид, силікагель, целюлозу, карбоксиметилцелюлозу і поліамід.

Колонки із силікагелем, попередньо оброблені розчином бор­ної кислоти, амоніаку або фосфатного буфера,, елююють сумішшю бутанолу з розведеною оцтовою кислотою, що іноді містить бен-зен або хлороформ, або сумішшю ацетону з бензеном (1 : 3). У ко­лонках із порошком целюлози використовують усі проявники, що використовуються в паперовій хроматографії. Для багатьох флавоноїдів мають добру розділювальну здатність суміші бутанол—оцтова кислота—вода (4 : 1 : 2, 4 : 1 : 5).Колонки з поліамідом і карбоксиметиленцелюлозою елююють спочатку водою, потім во­дними розчинами спирту.

3 метою вивчення можливості використання аніонного обміну для розділення поліфенольних сполук в Інституті фармакохімії ім. K. T. Кутателадзе (Грузія) була досліджена кінетика сорбції флавоноїдних агліконів (кемпферолу, кверцетину та інших) на аніонітах ЕДЕ-10П, IA-1, AB-17. Найбільшу ємність стосовно по­ліфенольних сполук має аніоній LA-1.Установлено також, що сорбція цих речовин на аніонітах проходить за механізмом геле-вої дифузії.

Розроблено спосіб розділення флавоноїдів за допомогою сефа-дексу G-20,як хроматографічний носій при рухомій фазі застосо­вують суміш бутанол—хлороформ—вода в співвідношенні 9 : 4 : 9.

Технологія флавоноїдних препаратів

Фламін (Flaminum) —препарат, що містить суму флавоноїдів (флавонол, флавон і флавонон) безсмертника пісчано-го (Helichrysum arenarium Moench.L.).Квітки безсмертника екс­трагують 50%-вим етанолом у батареї з чотирьох екстракторів протитечійним методом. Витяжку упарюють у вакуум-апараті при

152

153

температурі 65—70 °Сі вакуумі 80—87кПа до 1/4початкового об'єму. Осад, що утворюється при охолодженні, відокремлюють, розчиняють у воді при температурі 1,5—2 °Спротягом 5год.

У процесі відстоювання смоли випадають в осад. Відстояний водний концентрат за допомогою вакууму декантують у збірник, а осад смоли з відстійника відправляють на відвал через проміж­ний приймач. Відстояний водний концентрат відфільтровують на нутч-фільтрі за допомогою вакууму.

Екстракцію флавоноїдів проводять сумішшю етилацетату і етанолу (9 : 1)із відфільтрованого водного концентрату в шести-ступінчастій екстракційній установці, яка складається із шести екстракторів, з'єднаних між собою послідовно.

Кожен екстрактор установки має камеру змішування і камеру розподілювання (ротор). У камері змішування за допомогою мі­шалки йде екстракція флавоноїдів. У роторі відбувається розді­лення водного середовища і етилацетатно-спиртової суміші за ра­хунок різниці густин під дією відцентрових сил. Після розділення розчини надходять на наступний ступінь. Подача розчинів в уста­новку здійснюється за принципом протитечії в співвідношенні водний концентрат —суміш (1 : 2).

Упарювання етилацетатно-спиртових витяжок проводять у циркуляційному вакуум-випарному апараті фірми «Kavalier»(колишня Чехословаччина).

Концентрують витяжку до одержання густого сметаноподіб-ного кубового залишку.

При висушуванні на розпилювальній сушарці упарювання проводять до повного видалення спирту з етилацетату.

Висушування густого кубового залишку здійснюють у вакуум-сушильній шафі або в розпилювальній сушарці.

Сухий корж фламіну здрібнюють на кульовому млині. Засто­совують як жовчогінний і протизапальний засіб при холецисти­тах, холангітах і гепатохолециститах.

Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.

Силібор (Siliborum) —препарат, що містить суму флаволігна-нів, які одержують із плодів розторопші плямистої (Silybum marianum Z.)род. складноцвіті (Asteraceae).

Екстракцію плодів розторопші здійснюють у батареї із шести екстракторів, послідовно з'єднаних між собою. Екстракцію ведуть протитечійним методом з періодичним настоюванням у п'яти екс­тракторах, шостий знаходиться на регенерації і перевантаженні.

Як екстрагент використовують 80 %-вий етиловий спирт. Си­ровину настоюють 15—17год при температурі 25—39 °С.Після настоювання витяжку з першого екстрактора через верхній пат­рубок витискають у другий екстрактор, завантажений здрібнени­ми плодами розторопші плямистої, подачею 8%-вого етилового

спирту в нижній патрубок першого екстрактора. Обидва екстрак­тори залишають для настоювання протягом 15—17год при тем­пературі 25—30 °С.

Аналогічно вищеописаному заповнюють третій, четвертий і п'ятий екстрактори, щораз подаючи 80%-вий етиловий спирт у перший екстрактор. Таким чином вводять батарею в режим.

Після закінчення часу настоювання зливання витяжки прово­дять з екстрактора зі свіжою сировиною (головного екстрактора) при подачі 80 %-вого спирту в екстрактор з виснаженою сирови­ною (хвостовий екстрактор) у збірник. Зібрану у збірник витяж­ку, шестикратна кількість відносно завантаженої в один екстрак­тор сировини, подають на стадію упарювання в циркуляційний вакуум-випарний апарат.

Смолу, отриману на стадії упарювання спиртової витяжки, розчиняють у 50%-вому спирті (1 : 4),охолоджують до темпера­тури 19—20 °С,а потім за допомогою вакууму передають у мір­ник для відстоювання. 3мірника відстояний від масел і супутніх речовин розчин флаволігнанових сполук передають на знежирю­вання в реактор.

Знежирювання спирто-водного розчину від залишкової кілько­сті жирної олії проводять тетрахлорометаном у реакторі з мішал­кою, розділивши спирто-водний розчин на дві частини. Насичений маслами тетрахлорометан зливають у збірник відпрацьованого тет-рахлорометану. У реакторі спирто-водний розчин знову оброблю­ють тетрахлорометаном. Вміст перемішують 10хв і після розділен­ня фаз тетрахлорометан зливають. Знежирювання проводять ще 2рази. Відпрацьований тетрахлорометан відправляють на регене­рацію.

Для витягання суми флаволігнанових сполук з очищеного спир­то-водного розчину застосовують хлороформно-спиртову суміш (2 : 1)(спирт—метиленхлорид).

Суміші дають відстоятися 40—50хв. Після розділення фаз хлороформно-спиртову витяжку зливають і знову відстоюють.

Упарювання хлороформно-спиртової витяжки проводять у циркуляційному вакуум-випарному апараті. Упарену витяжку розчиняють у 70 %-вому спирті в десятикратній кількості. Отри­мані спиртові витяжки залишають на 11год, потім фільтрують на нутч-фільтрі.

Профільтрований спиртовий розчин силібору передають у цир­куляційний вакуумний апарат. Упарювання ведуть до одержання густого екстракту у вакуум-сушильній шафі. Корж силібору здріб­нюють на кульовому млині.

Застосовують силібор як лікарський засіб при гострій і хроніч­ній формі захворювань печінки і жовчних шляхів, крім інфек­ційного гепатиту.

154

155

Силібор належить до малотоксичних речовин. Лікарська фор­ма препарату —таблетки, покриті оболонкою.

Зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.

Препарати флавоноїдів

Нижче наведений перелік препаратів, що випуска­ються хіміко-фармапевтичною промисловістю України, розробле­них в основному в ДНЦЛЗ.

Флавоноли

1. Кверцетин — виділений із гідролізату ряду гліко­зидів (рутин та інші), одержаних із бутонів софори японської.

Випускається як індивідуальний препарат і в комбінації з ін­шими лікарськими засобами (флакарбін) для лікування гіпо-i авітамінозів P, захворювань, що супроводжуються порушенням проникності капілярів (променева хвороба, септичний ендокар­дит, кір, скарлатина, висипний тиф).

Випускається у вигляді таблеток.

2. Флакумін — сума флавонольних агліконів із гідролізату глікозидів, виділених із листя скумпії. Містить кверцетин, кемп­ ферол і мірицитин.

Препарат запропонований для лікування захворювань печін­ки і жовчовивідних шляхів, особливо при дискінезії. Випускаєть­ся у вигляді таблеток, покритих оболонкою.

Флавонольні глікозиди

До цієї групи препаратів належать як індивідуальні флавонольні глікозиди (рутин, флавонін), так і суміші глікозидів.

3. Кверцетину рутин-З-рутинозид одержують із бутонів софо­ри японської, трави гречки та ін. Застосовується аналогічно квер­цетину при захворюваннях, які супроводжуються підвищеною проникністю капілярів: геморагічні діатези, крововиливи на сіт­ківку очей, геморагічний васкуліт, променева хвороба, алергічні захворювання. Створено низку препаратів на основі рутину (полі­вітаміни), що застосовуються для профілактики і лікування ура­ження капілярів при використанні антикоагулянтів, саліцилатів, арсенистих препаратів.

4. Конвафлавін — суміш ізорамнетинових, кверцетинових і кемпферольних глікозидів із листя конвалії далекосхідної. Реко­мендований як жовчогінний і спазмолітичний засіб для лікуван­ня гострих і хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів (холецистит, холонгіт, хронічний гепатит, хронічний холецистит та ін.). Випускається у вигляді таблеток, покритих оболонкою.

5. Калефлон —суміш ізорамнетинових глікозидів із квіток календули лікарської.

Калефлон проявляє протизапальну дію і стимулює репаратив-ні процеси в шлунково-кишковому тракті. Застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки, гострих і хронічних колітів на стадії загострення, у тому числі із супутнім холецистоангіохолитом. Випускається у вигляді табле­ток, покритих оболонкою, і в гранулах.

6. Есфлазид — сума флавонольних моноглікозидів листя каш­ тану кінського і сапоніну есцину з його плодів. Рекомендований як вазотропний засіб для лікування флебітів, тромбофлебітів, ге­ морою та ін. Випускається у вигляді таблеток.

Флавонові глікозиди

7. Камілофан — сума флавонових глікозидів із пло­дів ромашки аптечної.

Протизапальний, капілярозміцнювальний, сечогінний і бак­терицидний засіб. Запропонований для лікування гострих і хро­нічних запальних захворювань сечовивідних шляхів, пієлонеф­риту вагітних, хронічного пієлонефриту на стадії латентного перебігу при тривалості захворювання до 2 років і без ознак хро­нічної ниркової недостатності. Випускається у вигляді таблеток.

8. Фладекс — суміш флавонових С-глікозидів (гомоорієнтину, сапонаротину, віценіну, гомоадоневриту і десмодину), одержана із трави десмодіуму канадського.

Фладекс проявляє місцеву протизапальну, знеболювальну і протисвербіжну дію, має протиалергічні і десенсибілізаційні вла­стивості, проявляє противірусну активність відносно вірусу прос­того і оперізувального лишаю, а також стимулює репаративні процеси в шкірі.

Фладекс застосовують для місцевого лікування у дорослих і дітей різних дерматозів, усіх форм і стадій псоріазу, а також при простому пухирчастому лишаї різної локалізації (губний, щіч­ний, носовий, вушний, генітальний) і оперізувальному герпесі. Випускається у вигляді мазі.

9. Екстракт шоломника байкальського рідкий — отриманий із коренів і кореневищ шоломника байкальського, основною дію­ чою речовиною якого є байкалін, а супутніми — байкалаїн, во- гонін, вогонозид, ороксилін та інші флавоноїди. Випускається у вигляді рідкого екстракту у флаконах.

10. Скутекс —це сухий екстракт із коренів і кореневищ шолом­ ника байкальського у вигляді таблеток, покритих оболонкою. Основними діючими речовинами скутексу є флавонові глікуро- ніди. Препарат виявляє ноотропні властивості, поліпшує здатність до навчання і пам'ять, зменшує наслідки гіпоксичної травми при

156

157

профілактичному застосуванні і лікуванні розвиненої енцефало-патії через тривалий час після одержання травми.

Препарат призначають для лікування хворих з астенічними та астенодепресивними станами соматогенного і психогенного ге-незу, з енцефалопатіями різноманітного генезу.

11. Аспалін —суміш байкалінату лізину з калій-магнієвою сіллю аспарагінової кислоти (аспаркам).

Препарат пропонується як антигіпоксичний, акто- і кардіо-протекторний засіб. Пройшов обидві фази клінічного випробування і запропонований для медичного застосування. Рекомендується до випуску у вигляді таблеток.

Флавононові і халконові глікозиди

До цієї групи лікарських препаратів належать засо­би, отримані з квіток безсмертника пісчаного (фламін, гранули екстракту безсмертника), коренів і кореневищ солодки голої (лік-виритон, флакарбін).

12. Екстракт безсмертника пісчаного в гранулах отриманий із суцвіть безсмертника пісчаного і за складом представлений по­лісахаридом типу пектину з флавоноїдними сполуками фламіну та інших більш полярних флавоноїдних глікозидів. Препарат підси­лює секрецію жовчі і рекомендований для лікування жовчнокам'я-ної хвороби, холециститів, дискінезії жовчних шляхів і хронічних гепатитів, а також для лікування захворювань шлунково-кишко­вого тракту в поєднанні із захворюваннями печінки. Пропонуєть­ся до випуску у вигляді таблеток.

13. Ліквіритон —це суміш флавононових глюкозидів (лакра-зид, глаброзид та інші), виділених із коренів і кореневищ солод­ки голої. Препарат виявляє спазмолітичну, протизапальну і репа-ративну дію. Рекомендований для лікування виразкової хвороби шлунку і хронічного гепарацидного гастриту. Випускається у ви­гляді таблеток.

15. Флакарбін —комплексний флавоноїдний препарат, до складу якого входять халконовий глікозид, лікуразид і флаво­ нол —кверцетин. Лікуразид отриманий із коренів і кореневищ солодки голої. Препарат виявляє спазмолітичну, капілярозміц- нювальну, протизапальну дію. Рекомендований для лікування ви­ разкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Випускаєть­ ся у вигляді гранул.

Флавонольні похідні

До цієї групи належать препарат силібор, отриманий із плодів розторопші плямистої.

16. Силібор-—це сума флавонолігнанів і є аналогом закордон­ них препаратів типу легалону і карсилу.

Препарат є гепатозахисним засобом і рекомендований для лі­кування гострих і хронічних захворювань печінки і жовчовивід­них шляхів: токсичних гепатитів, хронічного персистуючого і активного гепатиту, дискінезії жовчовивідних шляхів. Препарат випускається для дітей у вигляді таблеток і гранул.

Ізофлавононові і ізофлавонові похідні

3 цієї групи поданий тільки один препарат. 17. Флаванабол — сума ізофлавононових та ізофлавонових глі­козидів і агліконів із вовчука польового. Препарат виявляє анабо-лічну дію і пропонується у формі таблеток, супозиторіїв і гранул.

7.2.3. КУМАРИНИ. ХРОМОНИ

Похідні бензо-а-пірону широко розповсюджені у сві­ті рослин і сьогодні відомо ізольованих сполук природних кума­ринів і хромонів — понад 200. Найбільш багатими за вмістом кума­ринів і хромонів є род. зонтичних (ясноткових, рутових і бобових).

Виділення та очищення

Для видіЛення кумаринів і хромонів із рослинної сировини використовуються переважно органічні розчинники: етиловий спирт, метиленхлорид, хлороформ, діетиловий і петро­лейний етери, а також зріджені гази: рідкий карбону діоксид

і хладон-12 (фреон).

Основні переваги зріджених газів як екстрагентів порівняно з органічними розчинниками: добра вибіркова здатність, що до­зволяє одержувати нативні екстракти з меншим вмістом супутніх речовин; швидке проникнення в клітини рослинного матеріалу і значна інтенсифікація процесу екстракції внаслідок низьких зна­чень в'язкості і поверхневого натягу зріджених газів; можливість видалення розчинника при низьких температурах і збереження термолабільних речовин від руйнування; висока чистота екстрак­тів і їхня стабільність при зберіганні внаслідок інертності і хіміч­ної однорідності зріджених газів. Процес екстракції зрідженими газами проводиться під надлишковим тиском, що в технологічно­му відношенні дуже важливо, тому що при знятті тиску вже при кімнатній температурі екстрагент швидко вивітрюється з витяг­нутого продукту і відпрацьованої сировини.

Із сконцентрованих екстрактів ацилкумарини виділяються індивідуально із застосуванням кристалізації, а речовину, що за­лишилася в маточному розчині, виділяють із застосуванням адсорб­ційно-хроматографічних методів. Цей спосіб у поєднанні з якіс­ним хроматографічним аналізом дозволяє розділяти складні суміші

158

159

близьких за властивостями речовин і виділяти їх в індивідуаль­ному стані.

Сорбентами для виділення та очищення кумаринів і хромонів є алюмінію оксид I,II,IIIгруп активності і силікагель.

Технологія препаратів, які містять похідні кумаринів і хромонів

Авісан (Avisanum).Містить очищену суму фурано-хромонів, включаючи келін (до 8 %),а також невелику кількість пірокумаринів і флавонів (акатецин). Здрібнені плоди екстрагу­ють 50 %-вим етанолом. 3 екстракту у вакуумі відганяють екстр­агент, а сиропоподібний залишок висушують у вакуум-сушильній шафі при температурі 60—70 °С до вологості не більше 8 %. Су­хий залишок здрібнюють на кульовому млині, просівають. 3 12 кг амі зубної одержують 1 кг авісану.

Авісан —аморфний порошок, жовто-бурого кольору, гіркий на смак, із слабким своєрідним запахом. Гігроскопічний. Випус­кається в таблетках, покритих оболонкою. Застосовують як спаз­молітичний засіб, який виявляє розслаблювальну дію на муску­латуру сечоходів. У більшості хворих із нирковою колікою під впливом авісану зменшується або повністю* зникає біль, виклика­ний проходженням каменів, піску або іншими причинами. Аві­сан також зменшує діуретичні явища при гострих і хронічних циститах. Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.

Анетин (Anethinum). Сумарний препарат, одержаний із пло­дів кропу запашного. Одержують екстракцією здрібненого насін­ня кропу 50 %-вим етиловим спиртом за принципом протитечії в екстракційній батареї, яка складається із шести екстракторів. Екстракт висушують і здрібнюють. Застосовується як спазмолі­тичний засіб.

Препарати кумаринів і хромонів

Келін (Khellinum). Синоніми: Amicardine, Khellinorm, Vissamin, Ammikhelline. Сумарний препарат амі зубної, що міс­тить фуранохромони і піранокумарини. Застосовується при ліку­ванні хронічної коронарної недостатності, бронхіальної астми, а також при спазмах кишечнику і шлунка. Хворим, які стражда­ють стенокардією, призначають для запобігання нападів; купіру-вальної дії не чинить.

Келін випускається у вигляді таблеток по 0,02г і свічок по 0,02г, входить до складу препаратів «Келатрин» і «Вікалін».

Аміфурин (Ammifurinum).Сумарний препарат амі великої, що містить суміш трьох фурокумаринів: ізопімпінеліну, бергаптену і ксантоксину. Має фотосенсибілізаційну активність і застосову-

ється для лікування вітиліго і гніздової плішивості. Випускаєть­ся аміфурин у формі таблеток по 0,02г і 2 %-вого розчину в сумі­ші спирту етилового та ацетону.

Псорален (Psoralenum).Це суміш фурокумаринів псоралену і ізопсоралену. Одержують його з псоралеї кістянкової род. бобо­вих. Має фотосенсибілізаційну дію (аміфурин, бероксан). У тера­певтичних дозах активує ряд ферментних систем, стимулюючи утворення шкірного пігменту і ріст волосся. Псорален застосову­ється при вітиліго і гніздовій плішивості. Форма випуску —поро­шок і таблетки по 0,01г; флакони по 15мл 0,1%-вого розчину для підшкірного введення.

Псоберан (Psoberanum).Суміш фурокумаринів (псорален, бер­гаптен). Одержують із листя Ficus carica L.Випускають у таблет­ках по 0,01г, 0,1%-вий розчин по 50мл у флаконах.

Даукарин (Daucarinum).Сумарнийекстракт, одержуваний із неподрібнених плодів моркви сортів Шантене, Нантська, Геранда і Гаврилівська. Містить кумарини і фурокумарини. Виробництво —за технологічною схемою, аналогічно анетину. Призначається при лікуванні коронарної недостатності, головним чином, для запобі­гання нападів стенокардії.

Бероксан (Beroxanum).Містить суміш двох фурокумаринів: ксантоксину, бергаптену, виділених із плодів пастернаку посівно­го род. Apiaceae. Виявляє стимулювальну дію на утворення піг­менту шкірних покривів і стимулює ріст волосся. Випускають у таблетках по 0,02г і 0,25 %, 0,5%-ві розчини у флаконах із оранжевого скла по 50мл. Зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.

7.2.4. СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ

Це особлива група стероїдних речовин, Що виявляє унікальну специфічність дії на серце, одержала назву серцевих глікозидів. У малих дозах вони виявляють стимулювальну дію на скорочувальну здатність міокарда, завдяки чому широко викори­стовуються в кардіології.

У хімічному відношенні серцеві глікозиди являють собою ненасичені стероїдні лактони. Залежно від будови лактонного кіль­ця, що міститься в C-17, ці сполуки поділяють на дві групи: кар­деноліди і буфадієноліди. Карденоліди мають ненасичене п'яти-членне лактонне кільце (лантозид і К-строфантин-р*).Буфадієноліди містять двічі ненасичене шестичленне кільце (просциларидин А).

Серцеві глікозиди за рідкісними винятками є нейтральними сполуками. У той же час вони чутливі до дії як кислот, так і лугів. Тому ці властивості серцевих глікозидів потрібно враховувати при їх виділенні.

160

161

Виділення та очищення серцевих глікозидів

Методи виділення серцевих глікозидів із рослин ма­ють більш ніж столітню історію і постійно вдосконалюються. Саме рослини продовжують залишатися єдиним промисловим джере­лом їх одержання.

Екстракцію серцевих глікозидів із рослин з огляду на їх роз­чинність, як правило, здійснюють органічними розчинниками: спиртами, ацетоном, етилацетатом, найчастіше з додаванням до них води. Очищення від хлорофілів і смол проводять, зазвичай, адсорбцією на алюмінію оксиді з водно-спиртових розчинів.

Виділення глікозидів в індивідуальному стані базується, голов­ним чином, на адсорбційно-хроматографічних методах або проти-течійному розподілі речовин у спеціально підібраних системах розчинників — рідинна екстракція.

Технологія препаратів серцевих глікозидів

Адонізид (Adonisidum) одержують із трави адонісу весняного (горицвіту або чорногорки) (Adonis vernalis L.). Техно­логія препарату розроблена Ф. Д. Зільбергом (ВНДХФІ). Здрібне­ну траву адонісу весняного (активність не менше 50—66ЖОД у 1г) екстрагують циркуляційним способом в апараті типу Сокс-лета. Як екстрагент використовують суміш, що складається з 95частин хлороформу і 5частин 96%-вого етанолу за об'ємом. За­значений екстрагент одержав назву універсального, тому що від­носно добре витягає всі серцеві глікозиди. У той же час супутні гідрофільні речовини переходять у цю суміш у незначних кілько­стях. Екстракцію рослинної сировини проводять до повного витяг­нення глікозидів. В отриманій витяжці поряд із глікозидами (адо-нітокситом, цимаритом та іншими) містяться хлорофіл, органічні кислоти, смолоподібні речовини тощо. Відділення суми глікози­дів від основної маси гідрофобних супутніх речовин здійснюють зміною розчинника. Для цього з отриманої витяжки відганяють екстрагент при температурі не вище 60 °Сі розрідженні не менше 60кПа. Коли кубовий залишок у випарнику за масою приблизно дорівнюватиме взятій сировині, до нього додають рівну кількість води і продовжують упарювання до повного видалення хлорофор­му і етанолу. При цьому в осад випадають нерозчинні у воді речо­вини (хлорофіл, смоли та ін.). Водний розчин, який містить суму глікозидів, невелику кількість пігментів та інших супутніх речо­вин, зливають з осаду і фільтрують на нутч-фільтрі крізь подвій­ний шар фільтрувального паперу і шар алюмінію оксиду товщи­ною 1—1,5 см. Цю операцію застосовують для видалення супутніх речовин, що залишилися в розчині, причому алюмінію оксид прак­тично не адсорбує серцеві глікозиди і вони переходять у фільтрат.

У фільтраті визначають їх біологічну активність. 3 275кг трави горицвіту (50—60ЖОД) одержують близько 100кг концентрату адонізиду (100—200ЖОД у 1мл). До концентрату добавляють етанол, хлоробутанолгідрат і воду в такій кількості, щоб у 1мл кінцевого продукту містилося 20%-вого етанолу, 0,5%-вого хлоро-бутанолгідрату і 23—27ЖОД. Призначений препарат для внутріш­нього застосування, випускається у флаконах із темного скла по 15мл. Застосовують як серцевий (кардіотонічний) засіб. Збері­гають адонізид у прохолодному, захищеному від світла місці. Пре­парат контролюють щорічно.

Адонізид-концентрат з активністю 85—100 ЖОД у 1 мл і вмі­стом етанолу не менше 20 % випускається в суліях як напівфаб­рикат, що використовується для виробництва препарату «Кардіо­вален».

«Сухий адонізид» запропонований H.А. Бугрім і Д. Г. Колес-ніковим (ХНДХФІ). Він отриманий додатковою очисткою адоні-зид-концентрату. Суму глікозидів екстрагують із водного розчину хлороформ-етанольною сумішшю (2 : 1). Отриману витяжку упа­рюють, залишок розчиняють у 20 % -вому етанолі і розчин пропу­скають через колонку, заповнену алюмінію оксидом ґатунку «для хроматографії». Колонку промивають 20 %-вим етанолом до не­гативної реакції автентичності в елюаті. 3 об'єднаних елюатів і фільтрату екстрагують глікозиди хлороформ-етанольною суміш­шю (2 : 1). Витяжку зневоднюють висушеним натрію сульфатом, упарюють у вакуумі досуха, залишок розчиняють у 95%-вому етанолі. 3 отриманого розчину глікозиди осаджують ефіром. Осад відокремлюють і висушують. Одержують аморфний жовтий поро­шок гіркий на смак, негігроскопічний, стійкий при зберіганні у звичайних умовах. Вихід із 2кг адонізид-концентрату (85ЖОД у 1г) складає 8,1—8,5г адонізиду сухого.

Біологічна активність препарату 14 000—20 000ЖОД у 1г. Застосовують для приготування таблеток, що містять по 0,00075г адонізиду. Активність 1 таблетки 10—15 ЖОД.

Лантозид (Lantosidum) одержують із листя наперстянки шер­стистої (Digitalis lanata Ehrh.), активність не менше 60 ЖОД у 1 г. Листя здрібнюють і екстрагують 24 % -вим етанолом у двох екст­ракторах. У перший екстрактор завантажують 50кг сировини, заливають восьмикратною кількістю етанолу і настоюють протя­гом 16—20год. Для прискорення дифузії розчинник циркулю­ють 2—3рази. Отриманий екстракт (300л) зливають у відстій­ник для осадження супутніх речовин. У перший екстрактор заливають нову порцію 24 %-вого етанолу (400л) і настоюють 16—20год. Потім її зливають і використовують як екстрагент для свіжої порції сировини, завантаженої в другий екстрактор. Через 16—20год витяжку з другого екстрактора зливають у від-

162

163

стіиник для осадження супутніх речовин, а в нього знову залива­ють 400л 24 %-вого етанолу і залишають для настоювання на 16—20год, після чого екстракт зливають і використовують для наступної порції сировини.

3 відпрацьованої сировини в першому екстракторі рекуперу-ють етанол, у нього завантажують нову порцію сировини і насто­юють із витяжкою, отриманою із другого екстрактора, і т. д. На­ступну екстракцію проводять так само, як описано вище.

У кожній окремій порції водно-етанольного екстракту (300л) осаджують супутні речовини 40%-вим водним розчином плюмбуму ацетату. Розчин додають поступово по 1,0—1,5л при перемішуван­ні. Усього на осадження витрачається 20л розчину плюмбуму аце­тату. При повному осадженні, яке визначається відсутністю ска-ламутніння проби при додаванні до неї декількох крапель розчину свинцю ацетату, утворений аморфний осад відстоюють 18—20 год. Прозорий розчин сифонують, а частину, що залишилася, разом з осадом відфільтровують через бельтинг. Розчин об'єднують із фільтратом і обробляють для осадження іонів плюмбуму 25 % -вим розчином натрію сульфату, додаючи його порціями по 0,5 л. На повне осадження іонів свинцю витрачається 12 л розчину.

3 очищеного водно-етанольного екстракту глікозиди витяга­ють органічним розчинником. Для цього 200 л екстракту і 20 л суміші метиленхлориду і етанолу (3 : 1) перемішують в апараті з мішалкою 30 хв, потім на 30 хв залишають для розшарування і відстояний нижній шар розчину глікозидів у метиленхлориді зливають. Операцію повторюють 3 рази, щоразу завантажуючи в апарат по 20 л суміші метиленхлориду з етанолом (3 : 1). Екст­ракт зневоднюють висушеним натрію сульфатом, відганяють роз­чинник при температурі 37—40 °Сі розрідженні 66—73кПа. Ку­бовий залишок у кількості 1,5—2,0л зливають у кристалізатор і поміщають у витяжну шафу. По мірі випаровування метилен­хлориду виділяється сума глікозидів у кількості 285,8 г. Глікози­ди розчиняють у 3 л 96 %-вого етанолу і визначають біологічну активність. На підставі отриманого аналізу в розчин додають ета­нол і воду з таким розрахунком, щоб активність препарату скла­дала 10—12ЖОД у 1мл, а вміст етанолу — 68—70 %.Отрима­ний розчин фільтрують на фільтр-пресі крізь стерилізувальні пластини. Технологія препарату розроблена у ВІЛР. Застосову­ють, головним чином, в амбулаторній практиці для підтримуваль-ної терапії при хронічній недостатності кровообігу.

Лантозид випускають у флаконах-крапельницях по 15мл. Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці.

Корглікон (Corglyconum)одержують із трави конвалії травне­вої (Convallaria majlis L.)і її географічних різновидів —закав­казької (C.transcaucasica Utr.)і далекосхідної кейскеї (C.keiskei Migu.). Технологія препарату розроблена в ХНДФХІ.

Траву конвалії (біологічна активність не менше 120ЖОД) ек­страгують 80%-вим етанолом у батареї з чотирьох екстракторів методом протитечії. У перший екстрактор завантажують 45кг трави, 3,0кг кальцію карбонату, 0,3кг кальцію оксиду, залива­ють 250л 80%-вого етанолу. Через 8—10год витяжку із першо­го екстрактора витісняють у другий подачею в нього свіжого екстр­агента.

Після заповнення всіх екстракторів і по закінченні в остан­ньому заданого часу настоювання з нього збирають екстракт із швидкістю 20л/год. Його подають у вакуум-випарний апарат і повністю відганяють етанол при температурі 50—60 °Сі ваку­умі 87—93кПа. До кубового залишку додають розчин 10г галу­нів алюмокалієвих у 50мл води очищеної і відстоюють 3—5год. Відстояний розчин відокремлюють від смол фільтруванням крізь марлю. Смолу промивають розчином натрію хлориду (0,3 кг на 20 л води) до повного витягання з неї глікозидів.

Водний розчин глікозидів фільтрують на нутч-фільтрі крізь один шар бязі і два шари фільтрувального паперу і передають на адсорбційну колонку з нержавіючої сталі, висотою 75см, діаме­тром 30см, заповнену 18кг алюмінію оксиду IIгрупи актив­ності. Через колонку послідовно пропускають розчин глікози­дів, промивні води і 40л знесоленої води. При цьому водний розчин глікозидів повністю очищають від дубильних речовин. Розчин, пропущений через колонку, повинний мати значення pH= 6,0...7,0;якщо воно нижче 6,0,розчин нейтралізують на­трію гідрокарбонатом.

Глікозиди з водного розчину переводять в органічний розчин­ник, повторно обробляючи його хлороформом до знебарвлення органічного розчинника, а потім сумішшю хлороформ—етанол (3 : 1)при додаванні амонію сульфату до повного витягання глі­козидів. Хлороформно-етанольну витяжку зневоднюють висуше­ним натрієм сульфатом і упарюють при температурі 70—80 °С.

До кубового залишку в кількості 6л додають 0,5кг висуше­ного натрію сульфату і 0,1кг вугілля активованого, залишають на 2год і фільтрують крізь фільтрувальний папір. Очищений ку­бовий залишок упарюють при температурі 80—90 °Сі вакуумі 88—93кПа. Сухий залишок розчиняють у 3л очищеної води, фільтрують і подають на колонку, заповнену 3кг алюмінію окси­ду I—IIгрупи активності. Колонку промивають очищеною водою. 3очищеного водного розчину глікозиди витягають хлороформ-етанольною сумішшю (4 : 1).Витяжку зневоднюють висушеним натрію сульфатом і згущують при вакуумі 80—87кПа до 1л ку­бового залишку. До нього доливають етер етиловий, швидко пе­ремішують і етер зливають. Залишок розчиняють у 1,3 кг ацето­ну, додають 0,1 кг вугілля активованого і фільтрують. Фільтрат

164

165

упарюють до консистенції екстракту густого. Екстракт розтира­ють із безводним етиловим етером, етер зливають і операцію по­вторюють 5-7разів до одержання тонкого аморфного порошку, який розтирають до повного видалення етеру і сушать на повітрі. Вихід корглікону 100г, активність 19 000—27 000ЖОД у 1г.

Препарат випускають у вигляді 0,06 %-вого розчину для ін'єк­цій в ампулах по 1мл (активність 11—16ЖОД). Розчин готують із додаванням консерванту — 0,4 %-вого хлоробутанолгідрату, стерилізують фільтруванням через мембранні фільтри з діамет­ром пор не більше 0,3 мкм. Застосовують внутрішньовенно, при гострій серцевій недостатності. Зберігають у прохолодному, захи­щеному від світла місці.

Дигітоксин (Digitoxinum)одержують при ферментації листя, екстрагуванні з них діючих речовин, очищенні витяжки, виді­ленні суми глікозидів, одержанні дигітоксину, стандартизації.

Попередня ферментація листя збільшує вихід дигітоксину в 4рази. Для цього подрібнене листя наперстянки замочують во­дою (37—40 °С)і залишають при цій температурі на 40—48год. Листя після ферментації поміщають у реактор з мішалкою і тричі екстрагують сумішшю метиленхлориду і етанолу. Отриману ви­тяжку упарюють під вакуумом при температурі 50 °С. Концент­рований екстракт обробляють формамідом і проводять очищення (рідинну екстракцію), оброблюючи витяжку бензеном 5 разів, су­мішшю бензену і хлороформу (3 : 2) до 10 разів. Витяжку упарю­ють під вакуумом, залишок розчиняють у хлороформі. Хлоро­формний розчин серцевих глікозидів переносять на колонку з алюмінію оксидом для їх розділення: у верхній ділянці — гі-токсин, у нижньому — дигітоксин.

Дигітоксин елююють з алюмінію оксиду метанолом під контро­лем УФ-лампи. Дигітоксин має блакитне світіння, гітоксин — ко­ричневе. Елюат, який містить дигітоксин, упарюють під вакуумом досуха. Залишок розчиняють в ацетоні, упарюють під вакуумом, додають бензен і залишають для кристалізації дигітоксину. Пере­кристалізацію повторюють декілька разів при кімнатній темпера­турі. Кристали промивають етанолом і висушують на повітрі.

Дигітоксин —білий кристалічний порошок, практично нероз­чинний у воді, малорозчинний в етанолі і хлороформі, дуже мало —в ефірі. 1,0г повинний містити 8000—10 000ЖОД; в. p.д. усе­редину — 0,0005г, в. д. д. — 0,001г. Випускають у таблетках по 0,0001г і супозиторії по 0,00015г. Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці.

Целанід, дигоксин (Celanidum,Digoxinum)одержують із лис­тя наперстянки шерстистої. Дигоксин —це вторинний глікозид. Його одержують ферментативним і лужним гідролізом целаніду.

166

Як екстрагент використовують 90%-вий метанол. Витяжку під­дають багаторазовому очищенню шляхом зміни розчинника, екс­тракції рідина — рідиною і хроматографування на алюмінію оксиді. 3очищеного розчину на холоді випадає кристалічний осад, який являє собою суму глікозидів (дигіланіди А, В, C),—технічний продукт. Його розчиняють в етанолі при нагріванні з вугіллям активованим і залишають на холоді для кристалізації. Кристали, які випали, є сумішшю нативних глюкозидів дигіланіди А, В, C.Стандартизацію проводять біологічним шляхом. 1,0г препарату повинний містити 14 000ЖОД. Це білий кристалічний порошок, малорозчинний у воді і етанолі, розчинний у метанолі. Чутливий

до світла.

Целанід виділяють із суміші глікозидів методом рідинної екс­тракції. Готують дві фази: важку — з густиною, рівною 1,3150 (дихлоретан і хлороформ), і легку — із густиною 0,9460 (метанол і вода). Змішують обидві фази (1 : 1) і розчиняють кристали глі­козидів — дигіланидів А, В, С. У важкій фазі залишаються дигі­ланіди А і В, у легку переходить дигіланід C. Цю фазу фільтру­ють через скляний фільтр 3, промивають холодною водою (5—10 °С)і кристалізують, потім багаторазово перекристалізову-ють з етанолу і висушують під вакуумом. Целанід у 1,0г пови­нний містити 14 000—16 000ЖОД. Це білий кристалічний поро­шок, малорозчинний у воді і етанолі. При прийманні всередину в. p.д. — 0,0005г, в. д. д. — 0,001г; внутрішньовенно в. p.д. — 0,0004г, в. д. д. — 0,0008г. Випускають таблетки по 0,00025г і розчини для ін'єкцій 0,02%-вий і 0,05 %-вий. Зберігають у гер­метично закритих банках із оранжевого скла.

Нині розроблена технологія дигоксину. Схема процесу близь­ка до дигітоксину. Одержують препарат із попередньо ферменто­ваного листя екстрагуванням суміші метиленхлориду і етанолу з подальшою очисткою витяжки і розділенням суми глікозидів хроматографуванням на алюмінію оксиді з наступним лужним

гідролізом продукту.

Дигоксин —білий кристалічний порошок, погано розчинний у воді. Лікарська форма —таблетки по 0,00025г для дорослих і по 0,0001г —для дітей.

Усі препарати наперстянки виявляють виразну кардіотонічну дію і широко застосовуються в сучасній медицині. Терапевтична дія глікозидів наперстянки виявляється набагато повільніше, ніж полярних глікозидів типу строфанту. Ефективність серцевих глі­козидів залежить від ступеня абсорбції, фіксації їх клітинами серцевого м'яза, швидкості метаболізму і виведення. Погана роз­чинність глікозидів наперстянки зумовлює їх недостатню абсорб­цію, особливо протягом перших годин після приймання, звідси — уповільнена терапевтична дія. Крім того, біологічна доступність

167

погано розчинних лікарських речовин залежить від розміру час­тинок, що вводяться за типом суспензії.

Для досягнення максимального терапевтичного ефекту лікар­ські речовини мають знаходитися в молекулярно-дисперсному стані. У зв'язку з цим запропоновано для одержання лікарських форм препаратів наперстянок використовувати тверді дисперсні системи, тобто такі, де лікарська речовина диспергована у твердо­му носії (матриці) сплавленням або розчиненням.

Для поліпшення абсорбції дигітоксину і дигоксину розробле­на технологія твердих дисперсних систем із полівінілпіролідоном.

Установлено, що використання дигоксину у вигляді твердих дисперсних систем дозволяє збільшити швидкість його розчинен­ня і прискорити настання терапевтичної дії.

Препарати на основі серцевих глікозидів

1. Дигітоксин —таблетки, які містять 0,0001г інди­відуального глікозиду.

2. Гітоксин —таблетки, які містять 0,0002г індивідуального глікозиду.

3. Кордигіт —таблетки, які містять 0,0008г високоочищеної суми вторинних глікозидів наперстянки червоної.

4. Дигоксин —таблетки, які містять 0,00025г індивідуально­го лантозиду; ампули по 1мл 0,025%-вого розчину.

5. Целанід —таблетки, які містять 0,00025г індивідуального лантозиду C;ампули по 1мл 0,02%-вого розчину.

6. Лантозид —розчин у флаконах очищеної суми глікозидів наперстянки шерстистої; містить у 1мл 9—12ЖОД.

7.2.5. СТЕРОЇДНІ САПОНІНИ

Рослинні глікозиди, які мають здатність утворювати з водою мильну піну, отримали назву сапонінів. При гідролізі вони утворюють аглікони типу спіростанолу-Р, дигітогеніну. Вуг­лецева частина глікозидів містить від одного до шести моносаха-ридних ланок. Так, у сапоніні — дигітоніні містяться D-ксилоза, 2 ланки Л-глюкози і 2 ланки D-галактози, з вищими спиртами, а також із холестеролом сапоніни утворюють стійкі молекулярні комплекси. При потраплянні в кров високотоксичні: викликають гемоліз еритроцитів при розведенні 1 : 50 000.Одержують стероїдні сапоніни з наперстянки, діоскореї, аралії, сої та інших рослин екстракцією їх водою або водними розчинами етанолу. Індивіду­альні сполуки виділяють за допомогою адсорбційно-хроматогра­фічних методів або методом протитечійного розділення.

Застосовують для синтезу стероїдних гормонів, для одержан­ня антиатеросклеротичних і венотонізуючих препаратів. Багато

настойок містять сапоніни, для яких властива сечогінна і відхар­кувальна дія.

Технологія виробництва стероїдних сапонінів

Перші новогаленові препарати, що містять стероїдні сапоніни, стали вироблятися з діоскореї.

Діоспонін (Diosponinum).Сухий очищений екстракт із коре­нів і кореневищ діоскореї кавказької містить суму водорозчинних стероїдних сапонінів.

Сировину екстрагують 8 %-вим етиловим спиртом у батареї за принципом протитечійної мацерації. Витяжку упарюють під ва­куумом до 1/10об'єму витяжки. До кубового залишку додають алюмокалієві галуни для осадження смолистих речовин. Після фільтрації витяжку направляють в адсорбційну колонку з алюмі­нію оксидом. Реасорбцію проводять знесоленою водою. Витяжку додатково очищають рідинною екстракцією хлороформом. Після цього проводиться екстракція суми сапонінів селективним екст­рагентом —хлороформно-спиртовою сумішшю. Після видалення під вакуумом екстрагента одержують препарат у вигляді порош­ку. Застосовується як гіпохолестеринемічний засіб при атероскле­розі.

Випускається в таблетках по 0,1г. .

Препарати на основі сапонінів

1. Діоспонін —таблетки по 0,1г сухого екстракту із кореневищ і коренів діоскореї кавказької. Містить суму стероїд­них сапонінів, не менше 30 %.Застосовують при атеросклерозі як гіпохолестеринемічний засіб.

2. Поліспонін —сухий екстракт із діоскореї ніпонської з вмі­стом суми сапонінів —не менше 17 %.Форма випуску —таблет­ки по 0,1г. Призначення таке ж, що і діоспоніну.

3. Трибуспонін —таблетки по 0,1г, що містять суму стероїд­них сапонінів із трави якорців сланких. Показання до застосу­вання такі ж, що і для діоспоніну і поліспоніну.

7.2.6. СЛИЗУВАТІ ВОДОРОЗЧИННІ ПОЛІСАХАРИДИ

До цієї групи полісахаридів належать вуглеводи, які утворюють густі слизуваті розчини. До складу слизів входять пен­тозани і гексозани. Від крохмалю вони відрізняються відсутністю характерних зерен і реакції з розчином йоду, від пектинових ре­човин — відсутністю полігалактуронових кислот і желюючою здат­ністю, від камедей — осаджуваність нейтральним розчином плюм-буму ацетату.

168

169

У хімічному відношенні слизи важко відрізнити від камедей. Основною відмінністю є значне переважання пентозанів (їх кіль­кість може доходити до 90%)над гексозанами.

Водорозчинні полісахариди водоростей представлені в основ­ному у вигляді солей альгінової кислоти.

3 фізичних властивостей для слизів характерна повна розчин­ність у воді, у той час як для низки камедей властиве тільки набухання.

За характером утворення слизів сировину розрізняють таким чином: 1)сировина з інтерцелюлярним слизом (насіння льону, блошине насіння та ін.); 2)сировина з внутрішньоклітинним сли­зом (бульби ятришнику, корінь і листя алтеї, листя подорожни­ка, листя мати-й-мачухи та ін.); 3)сировина, яка містить мем­бранний слиз (ламінарія та інші водорості).

Виділяють слизуваті водорозчинні полісахариди методами дроб-ної мацерації в поєднанні з кип'ятінням і протитечійною екстрак­цією в батареї перколяторів, очищення проводять, як правило, етанолом з подальшою фільтрацією і сушінням.

Технологія препаратів, які містять слизуваті водорозчинні полісахариди

Промисловим джерелом сировини для одержання слизуватих речовин є листя подорожника великого і бурі водо­рості.

Плантаглюцид (Plantaglucidum).Сумарний препарат, одержа­ний з листя подорожника великого (Plantago major L.),який міс­тить суміш полісахаридів, відновлювальних цукрів і галактуро­нову кислоту. Запропонований для лікування хворих гепацидними гастритами, а також виразковою хворобою шлунка і дванадцяти­палої кишки з нормальною або зниженою кислотністю. Застосо­вують у період загострення і для профілактики рецидивів.

Екстракцію листя подорожника великого проводять ремаце-рацією в поєднанні з кип'ятінням.

Сировину в екстракторі спочатку обробляють гострою парою протягом 20—22хв. Потім заливають гарячу воду 87—90 °С,ки­п'ятять 35—40хв, настоюють 3—4год і витяжку подають у збір­ник (перший злив). Сировину повторно заливають гарячою во­дою, кип'ятять 30—35хв і настоюють 2год. Отриману витяжку (другий злив) об'єднують із першою. Об'єднані витяжки фільтру­ють і подають у плівковий випарний апарат. Упарювання витяж­ки проводять при температурі 52—55 °Спри розрідженні 80— 93кПа до 1/10початкового об'єму.

Осадження комплексу водорозчинних речовин з упареного екстракту проводять трикратною кількістю етанолу, додаючи його в реактор поступово при безперервно діючій мішалці. Слизуватий

осад, який виділився, відстоюють, надосадову рідину переміща­ють у збірник за допомогою вакууму, а суспензію, яка залишила­ся, фільтрують на фільтр-пресі. Як фільтрувальний матеріал ви­користовують лавсанову тканину ТЛФ-300. Віджимання осаду на фільтрі під тиском 0,8—1 мПа дозволяє знизити його вологість до 30—35 %. Остаточне висушування плантаглюциду проводять у вакуум-сушильній шафі при температурі 50—60 °Сі розріджен­ні 80—90кПа до вмісту вологи не більше 10 %.

Плантаглюцид —порошок сірого кольору, гіркуватий на смак, розчинний у воді з утворенням слизу. Випускають у формі гранул у флаконах по 50г. Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.

Ламінарид (Laminaridum).Сумарний препарат, отриманий із морської капусти —ламінарії (Laminariri), який містить суміш полісахаридів із білковим компонентом і солі альгінових кислот. Застосовують, головним чином, при хронічних запорах (із спас­тичними явищами). Препарат не має різкої розслаблювальної дії, не подразнює кишечник і не викликає явищ звикання. Ламіна­рид набухає в шлунково-кишковому тракті, збільшуючись в об'­ємі більше ніж у 10разів. Завдяки цій властивості підсилюється перистальтика шлунка і кишечнику і прискорюється просування їх вмісту.

Витягування полісахаридів здійснюють протитечійною екст­ракцією в батареї дифузорів.

Для видалення мінеральних домішок з рослинної сировини безпосередньо в дифузорі перед екстрагуванням проводять проми­вання сировини холодною питною водою. Екстракцію діючих ре­човин з морської капусти здійснюють методом протитечійної екс­тракції в батареї з чотирьох дифузорів, оснащених паровою оболонкою. Як екстрагент використовують гарячу воду 85—95 °Су співвідношенні екстрагент—сировина (400 : 30).Вищезазначе­ну температуру підтримують 25—35хв водяною парою через па­рову рубашку.

Паралельно з настоюванням сировини в першому дифузорі проводять попереднє промивання сировини —сланей ламінарії в другому дифузорі. Після закінчення часу настоювання сирови­ни в першому дифузорі заповнюють гарячим екстрагентом дру­гий дифузор шляхом подачі його насосом із збірника, заповнення ведуть до появи витяжки з повітряного клапана дифузора.

Кожний дифузор нагрівають до температури 85—90 °Сі на­стоюють протягом 25—35хв при постійній температурі. Паралель­но готують і екстрагують третій дифузор. Потім включають насос і гарячою водою витискають витяжку з першого дифузора в дру­гий, із другого в третій. Заповнюють екстрагентом усі три дифу­зори таким чином, щоб витяжка з'явилась з повітряного клапана

170

171

третього дифузора, вміст трьох дифузорів нагрівають до темпера­тури 85—95 °Сі залишають батарею для настоювання на 25— 35хв. Після закінчення часу настоювання витяжку з третього дифузора збирають у збірник, витісняючи за допомогою насоса витяжку із першого в другий, із другого в третій дифузори при постійній подачі свіжого екстрагента в перший дифузор. У мо­мент одержання готового продукту з останнього третього дифузо­ра перший відключають і завантажують запасний четвертий, чи­стий екстрагент подають на сировину другого дифузора, що'стає першим, а готовий продукт одержують із запасного четвертого дифузора, який стає останнім за тією ж технологією. Подальше підключення головних дифузорів (із свіжою сировиною) і відклю­чення хвостових дифузорів (із відпрацьованою сировиною) продов­жують у такій же послідовності. Діюча в режимі батарея склада­ється з трьох дифузорів, зайнятих екстрагуванням, і четвертого, що перевантажує і промиває рослинну сировину.

Об'єднані витяги зі збірника передають на упарювання в пін­ний випарник.

Осадження полісахаридів із концентрованої витяжки прово­дять у реакторі двократною кількістю 85%-вого етилового спир­ту при температурі 50 °С(перше заливання етанолу). Після пер­шого заливання спиртом вміст реактора устоюють 3год. При нормальному осадженні ламінарид має осідати дрібнодисперсним осадом. Повнота осадження вважається достатньою, якщо при змішуванні рівних кількостей маточного розчину (надосадової рідини) і 96 % -вого етилового спирту не спостерігається випадан­ня суми полісахаридів. Якщо повнота осадження не досягнута, додають ще необхідну кількість 85%-вого етанолу. Надосадову рідину —маточний розчин —передають далі на ректифікацію.

На друге заливання (перше промивання) застосовують етанол міцністю не менше 92 %і в тому ж співвідношенні, тобто у пере­рахуванні на двократний об'єм спирту до об'єму концентрату.

Друге устоювання проводять протягом 2год. Маточний роз­чин —промивний спирт після другого устоювання (якщо він міц­ністю не менше 85 %)можна використовувати на перше заливан­ня для осадження наступної порції концентрату. Для кращого осадження полісахаридів необхідно провести третє заливання (дру­ге промивання) і брати для нього етанол в кількості, рівній масі вихідної сухої сировини.

Суспензію осаду ламінариду передають із реактора осадження на нутч-фільтр. Висушування вологого осаду ламінариду прово­дять у вакуум-сушильній шафі при температурі 55—65 °Спротя­гом 10—12год. Висушений корж ламінариду здрібнюють на від­центровому млині. Випускають у гранулах по 50г. Зберігають у сухому, прохолодному місці.

На стадії очищення витяжки культуральні рідини під­дають послідовній обробці, метою якої є виділення комплексу дію­чих речовин у нативному стані або індивідуальних БАР, вільних від супутніх речовин. Прийоми та способи очищення БАР дуже різноманітні й індивідуальні. Необхідність застосування конкрет­ного методу залежить від початкових властивостей витяжки або культуральної рідини (в'язкості, концентрації продукту, наявності домішок і небажаних нерозчинних речовин), а також від необхід­ного ступеня чистоти і кінцевої форми продукту (кристалічна ре­човина, його концентрований розчин, висушений порошок і т. д.). Неочищений продукт можна виділити, наприклад, упарюванням витяжки або культуральної рідини після екстрагування.

Послідовність стадій очищення при одержанні високоочище-них БАР має такий порядок:

1. Відділення нерозчинних речовин. Для цього, як правило, застосовують фільтрування, центрифугування, відстоювання, се­диментацію і декантацію.

2. Очистка БАР. На стадії очищення БАР зазвичай відбува­ється відділення домішок, а також подальше концентрування продукту. Для цього найчастіше застосовують фракційне осаджен­ня, екстракцію в системах рідина — рідина, розділення за допо­могою мембран, різні сорбційно-хроматографічні методи.

3. Остаточне очищення БАР. У межах такої технології за­звичай застосовують центрифугування, кристалізацію, висушуван­ня розпиленням, ліофілізацію (виморожування) або відгін орга­нічного розчинника.

8.1. МЕТОДИ ОСАДЖЕННЯ БАР 13РОЗЧИНІВ

Осадження білків, камедей, слизів, пектинів з вод­них розчинів ґрунтується на зміні їх розчинності при додаванні значних кількостей певних речовин. Так, при додаванні у витяж­ку розчину електроліту утворені іони електроліту гідратуються,

172

173

зневоднюючи молекули біополімеру. При цьому зникає захисний гідратний шар молекул, спостерігається злипання частинок і оса­дження біополімеру. Висолювання дуже широко застосовується для очищення білкових гормонів (підшлункової, щитовидної і паращитовидних залоз та гіпофіза), стероїдних гормонів, фермен­тів слизової оболонки шлунка і підшлункової залози, продуктів біосинтезу, простагландинів (ПГЕ^ із плазми крові людини.

Необхідно враховувати і той факт, що різні солі мають різні висолювальні властивості. Ще в 1889 році Гофмейстер відзначив, що найбільш ефективно білки осаджуються в присутності солей із багатозарядними аніонами і катіонами. Ряди іонів Гофмейстера (або ліотропні ряди), в яких іони розташовані приблизно за порядком зменшення висолювальної спроможності, виглядають таким чином:

Аніони: Катіони:

цитрат, тартрат, F",HPO;, Th⁴⁺, Al³⁺, H⁺, Ba²⁺, Sr²⁺,

CHgCOO-, BrO3, СІ", ClO3, Br", Ca²⁺, Mg²⁺, C1⁺, Pb⁺, NH⁴⁺, K⁺, NO", ClO;, CNS- Na⁺, Li+.

Для осадження високомолекулярних сполук найчастіше за­стосовують добре розчинні у водних середовищах амонію сульфат і натрію хлорид, хоча ряди Гофмейстера показують, що для цих цілей можна використовувати й інші солі.

Серед реагентів, здатних специфічно зв'язувати та осаджува­ти, наприклад ферменти, значну роль відіграють розчинні синте­тичні або природні полімери і поліелектроліти. При одержанні ферментів, зокрема гідролазу, із культуральних рідин рекомендо­вано використовувати танін і білкові добавки: желатин, казеїн, сироватку, пектин або желатозу з додаванням таніну.

Осадження біополімерів здійснюють і органічними розчинни­ками (спиртом, ацетоном), яке проводиться при охолодженні —це один з поширених способів концентрування розчинів, що міс­тять білки,слизи, пектини.

Він має низку переваг перед висолюванням, зокрема можли­вість регенерації, що позитивно позначається на економічних по­казниках технологічного процесу. Однак органічні розчинники пе мають здатності осаджувати білки та інші біополімери.

При виборі конкретного методу осадження необхідно врахову­вати не тільки ступінь збагачення і витрати на осадження, але і необхідний ступінь чистоти біополімеру.

Відомо, що осадження білка залежить від низки чинників, що впливають на їх розчинність, в основному від величини pHі кон­центрації розчину. Найменша розчинність спостерігається при pH,рівному p/,величині, специфічній для кожного індивідуального білка. Через те що при p/результуючий заряд молекули білка дорівнює нулю, а при інших значеннях pHмолекули білка мають той або інший заряд, то сили електростатичного відштовхування

між молекулами розчиненої речовини мінімальні при pJ.Такий механізм припускає можливість розділення білків з різними ізо-електричними точками шляхом фракційного осадження; при да­ному pHбудуть осаджуватися білки, pIяких найбільш близький цьому pH(якщо інші характеристики білків, наприклад молеку­лярна маса, близькі).

Зміною pHскладну суміш білків розділяють на фракції, які

містять різні білки.

У той же час багато білків при занадто високих або занадто низьких значеннях pHможуть денатуруватися. 3цієї причини найчастіше застосовують інший метод осадження —висолювання.