16.2. Характеристика основних I допоміжних речовин

Для одержання капсул застосовують плівкоутворю­вальні високомолекулярні сполуки, здатні утворювати еластичні плівки, що характеризуються певною міцністю: зеїн, парафін, жири і воскоподібні речовини, метилцелюлоза, етилцелюлоза, поліетилен, полівінілхлорид, натрію альгінат, солі кислоти акри­лової та ін.

Одним із найбільш поширених формоутворювальних матеріа­лів для виробництва капсул є желатин. Це продукт часткового гідролізу колагену, що є основною складовою сполучної тканини хребетних. В основі білкової молекули желатину лежить поліпеп-тидний ланцюг, утворений 19 амінокислотами, більшість з яких незамінні в організмі людини. Основними з них є: гліцин, пролін, оксипролін, кислота глутамінова, аргінін, лізин. Желатин легко і швидко засвоюється навіть при тяжких порушеннях функцій шлунково-кишкового тракту, нетоксичний і не виявляє побічних реакцій.

Однак він є неоднорідною речовиною і являє собою систему різ­них фракцій, генетично зв'язаних одна з одною, які відрізняють­ся лише різним ступенем складності. Будова желатину остаточно не з'ясована. Макромолекула желатину у нормальних умовах має форму паличкоподібної ґвинтової спіралі, витки якої скріплені водневими зв'язками (а-золь-форма). При підвищенні температу­ри водневі зв'язки руйнуються і спіраль плавиться, перетворюю­чись спочатку в гнучку нитку, а потім згортається в безладний клубок (Р-гель-форма). Перехід «а~ ' ft» (спіраль -•= " клубок) взаємно-зворотний і відбувається при зміні температури. Спіральна форма макромолекули желатину, що існує при температурі 20— 25 °С,є причиною структурної в'язкості і драгління розчинів. Ці явища зникають при підвищенні температури; і, починаючи з 35— 40 °С,розчини желатину мають властивості ньютонівської рідини.

Таким чином, характерною властивістю желатину (від лат. gelare —застигати) є здатність його розчинів застигати при охо­лодженні, створюючи твердий гель. На цій властивості желатину ґрунтується виготовлення желатинових капсул.

386

387

Для одержання стабільної капсульної оболонки до складу же­латинової основи можуть входити різні допоміжні речовини, до­зволені до застосування: пластифікатори, стабілізатори, консер­ванти, ароматизатори, барвники і пігменти.

3 метою поліпшення структурно-механічних властивостей і за­безпечення відповідної еластичності, збільшення міцності і змен­шення крихкості оболонок до складу желатинової маси вводять пластифікатори. Для цього використовують багато речовин, із них найбільш популярними є гліцерин, сорбіт, ПЕО-400, поліетилен-гліколь, поліпропілен, поліетиленсорбіт (3—15 %) з оксіетиленом (4—40 %), гексантропол та ін. Для одержання твердих капсул у желатинову масу додають невелику кількість пластифікаторів (0,3—1,0 %),для м'яких —їх кількість збільшується до 20—45 %.У деяких випадках желатинові капсули стають більш стійкими при частковій або повній заміні в складі оболонки гліцерину сорбітом, ПЕО-400 або іншими пластифікаторами.

Серед вад желатинових капсул можна виокремити високу чут­ливість до вологи. Це вимагає дотримання певних умов їх збері­гання. Для подолання цієї вади було запропоновано спосіб виго­товлення капсул, де замість желатину використовується зеїн та інші плівкоутворювальні речовини, стійкі до дії вологи.

Крім того, на желатинові капсули наносять покриття, що на­дійно захищають оболонки від дії вологи, одночасно не перешко­джаючи швидкому їх руйнуванню у шлунку. До таких плівко-утворювачів належать параамінобензоати цукрів, амінопохідні целюлози. Ці методи поліпшують стійкість желатинових капсул до вологи.

Для капсулування складних сумішей вітамінів японськими дослідниками запропонований метод одержання «подвійних» кап­сул. Водорозчинні вітаміни покривають плівкою з воскоподібних речовин, а потім гідрофільною — з желатину.

Желатинова маса є добрим середовищем для розмноження мі­кроорганізмів. Для забезпечення антимікробної стійкості оболо­нок у масу вводять консерванти: суміш кислоти саліцилової (до 0,12 %) із калію (натрію) метабісульфітом (до 0,2 %), кислоту бензойну і натрію бензоат (0,05—0,1 %), ніпагін (0,1—0,5 %).

Щоб надати капсулам привабливого товарного вигляду або зберегти активні речовини від фотохімічних реакцій, до складу желатинової основи вводять коригуючі допоміжні речовини. Іно­ді в желатинову основу додають ароматизатори (ефірні масла, есен­ції, етилванілін 0,1%-вий), що надають капсулам приємного за­паху. Додавання солодких на смак речовин (цукровий сироп, сахароза, глюкоза та інші) поліпшує смак капсул при проковту­ванні. Для забарвлення оболонок капсул застосовують барвники, дозволені до медичного застосування: еозин, еритрозин, кислот-

ний червоний 2C,тропеолін 00,індиготин, індиго, забарвлені цук­ри (руберозум, флаворозум, церулезум), а також різноманітні їх комбінації. Серед пігментних барвників використовують заліза оксид; білий пігмент — титану діоксид, що забарвлює капсули в білий колір, роблячи їх одночасно непрозорими.

Капсули, призначені для заповнення світлочутливими речо­винами, повинні бути непрозорими. Установлено, що кольори капсул: червоний, чорний, зелений, блакитний, оранжевий і ко­ричневий —найбільше підходять для захисту речовин від дії сві­тла. Деякі виробники застосовують природні барвники (кислота кармінова, хлорофіл тощо), мала токсичність яких дозволяє ви­користовувати їх без обмежень у більшості країн світу. Вони мо­жуть використовуватися для створення натуральних відтінків, як прозорих, так і непрозорих. Комбінації натурального желатину із натуральними барвниками особливо підходять для активних за­собів із натуральною основою.

Залежно від використаних барвників і пігментів капсули по­діляють на такі групи:

• натуральні прозорі;

• забарвлені прозорі;

• забарвлені непрозорі;

• двоколірні прозорі і (або) непрозорі;

• поєднання прозорих і непрозорих частин.

Колір —один із найбільш надійних способів ідентифікації лі­ків, однак він не повинний бути носієм факторів ризику. Як пока­зує практика, багато пацієнтів співвідносять відповідний колір із певним фармакологічним ефектом. Колір може знижувати або під­силювати лікувальний ефект залежно від реакції пацієнта на ко­лір. Ці відкриття були підтверджені і розширені групою американ­ських учених. Дослідження показали, що певні кольори мають великий ступінь асоціативності із специфічними показаннями. Так, жовтий, оранжевий і лавандовий відтінки мають психостимулю-вальний ефект і тому підходять для антидепресантів. Білий —часто асоціюється з полегшенням болю. Однак деякі кольори (сірий, темно-синій, світло-зелений) не можуть бути точно розподілені за призначенням препаратів у капсулах. У цьому разі використо­вують нейтральний колір, нездатний підсилювати будь-яке специ­фічне підвищення ефективності лікарського засобу.

Для запобігання розчинення капсул у шлунку й одержання кишково-розчинної форми у фармацевтичній промисловості ви­користовують кислотостійкі плівкові покриття з ацетофталату целюлози, полівінілацетатфталату, фталату декстрину, лактози, маніту, сорбіту, воскоподібних речовин. За кордоном широко ви­користовують кополімери кислоти акрилової з вінілацетатом. На основі кополімерів аліфатичних естерів акрилової і метакрилової

388

389

кислот,розроблені покриття, розчинні в шлунку або кишечнику. Нині найчастіше застосовується метод нанесення кишково-роз­чинного плівкового покриття на гранули, мікрокапсули. Для на­дання капсулам пролонгованих властивостей використовують тех­нологічні прийоми введення спеціальних інґредієнтів у суміш наповнювачів. Звичайно застосовують комбінації речовин, що перешкоджають швидкому вивільненню діючих компонентів, се­ред яких найчастіше використовують акрилові полімери, похідні целюлози та інші речовини.

Як розчинники для лікарських речовин, що випускають в м'я­ких желатинових капсулах, окрім різних олій та масел, застосо­вують вищі спирти і естери (етилолеат, етилбензоат, моноолеат, поліетиленгліколі та ін.).