9. Монгольський фактор в руській історії: історіографія проблеми, сутність золотоординського іга та специфіка панування Золотої Орди на північно-західних і північно-східних руських землях.

„Монгольське питання” та проблеми русько-монгольських відносин ХІІІ – ХІУ ст. було доволі дискусійним в історіографії ХІХ ст.

Особливо ґрунтовно це питання вивчав В. Антонович, який довів безпідставність теорії про повне спустошення краю й цілковиту заміну населення Середнього Подніпров’я. Вченим було зібрано великий документальний матеріал з історії Києва та Київської землі ХІУ – ХУ ст., який показував, що життя тут продовжувалося. Втім, головна заслуга В. Антоновича в тому, що він започаткував наукове дослідження історії України післямонгольського часу. Погляди В. Антоновича продовжував розвивати М.С. Грушевський. Він у ранніх працях, вважав, що київські землі практично не постраждали від Батиєвої навали. Щоправда, пізніше вчений писав про значення розорення Подніпров’я й переміщення центру українського життя на захід до Дністра.

Новітні дослідження монгольського фактору в руській історії І. Грекова, В. Каргалова, О. Насонова, Г. Федорова-Давидова, П. Толочка, В. Довженка, А. Горського, Ю. Кривошеєва, Т. Скриннікової, а також нові археологічні джерела показали, що навала принесла страшні руйнування, однак, у той же час Південна Русь не була перетворена пустелю, народ зберіг свої прадавні традиції та коріння.

У сучасних дослідженнях, як вітчизняних, так і зарубіжних (Р. Груссе, Д. Феннел, М. Вайєрс, Б. Шпулер) увага вчених спрямована не лише на вивчення історії монгольської експансії на Русь і у Центральну Європу, а й історію Монгольської імперії ХІІ – ХІУ ст. генезис монгольської державності та особливу роль лідера у монгольському суспільстві, організацію монгольської армії та управління завойованими територіями тощо.

2.Пербіг особливих подій монгольської експансії на Русь.

Похід туманів Субедея та Джебе на чолі 25-тисячного корпусу у 1222-1224 рр. призвів до завоювання Закавказзя, північнокавказьких племен і нищівної поразки половців на Дону. Рештки половців відійшли до Дніпра, звідки хан Котян звернувся за допомогою до руських князів, насамперед до свого зятя Мстислава Мстиславовича Галицького.

У 1223 р. у Києві зібрався княжий з’їзд, на якому було вирішено допомогти половцям. Вирішальною стала битва на р. Калці 31 травня 1223 р., яка закінчилася поразкою русько-половецьких воїнів. За даними літописців загинуло 10 тис. (за іншими – 30 тис.) руських воїнів, 6 князів, у тому числі й київський князь Мстислав Романович. Так завершилася «перша зустріч» русичів з монголами.

Протягом осені 1236 – весни 1237 рр. монголи завоювали Волзьку Болгарію. З осені 1237 р. до весни 1238 р. монголи завоювали князівства Північно-Східної Русі (4 березня 1238 р. на р. Ситі були розгромлені володимиро-суздальські полки і загинув великий князь Юрій Всеволодович). З весни 1239 р. по весну 1241 р. відбувалося масове завоювання монгольськими військами князівств-земель Південно-Західної Русі.

Восени 1240 р. хан Батий підійшов до Києва, почалася облога міст. У цей час столиця Русі залишилася без князя (останній князь Михайло Всеволодович злякався й утік до Угорщини). Оборону Києва тримав досвідчений полководець Данила Галицького Дмитро. Більшість літописців прямо чи опосередковано пов’язують захоплення Києва з 6 грудня 1240 р. (деякі дослідники схиляються до дати 19 грудня 1240 р.). Аналіз історичних досліджень науковців дозволяють виділити специфіку панування Орди на південно-західних (українських) і північно-східних (російських) руських землях.

1. Якщо Північно-Східна Русь (Московія) потерпала від спустошливих набігів ординців, то географічна віддаленість Південно-Західної Русі (Галицько-Волинське князівство) від столиці Орди - Сарай , ускладнювала організацію походів. В українських землях вони фіксуються епізодично. Так, локальні військові акції хана Куремси в Правобережній Україні були зупинені силами Данила Галицького в 1254-1255рр, але в 1259р. він зазнав принижень від орд хана Бурундая. Набіг на Новгород-Сіверський був в 1274 р.

2. Північно-Східна Русь прийняла „щиру дружбу", запропоновану Бату-ханом, і всіляко ухилялася від зближення з Європою. Південно-Західна Русь була зорієнтована на Європу, яка визнавала українську державність як фактор політичної стабільності на континенті і „щит" від Орди.

3. Якщо князі північно-східних руських земель, зокрема, Володимиро-Суздальських, відвідали Сарай в 1242 р. і отримали у володіння Київську землю (опісля вона переходила до ханських намісників, до Новгородського князя), то Данило Галицький змушений був відвідати столицю Орди в кінці 1245р.,отримавши грізний наказ Батия „Дай Галич!." Після повернення з Сараю князь Галицько-Волинської Русі почав організовувати анти- монгольську європейську коаліцію.

4. Якщо Південно-Західна Русь (Україна) визволилася від монгольської залежності за 120 років і потрапила до європейського правового простору, опинившись у середині ХІУ-ХУ ст. у складі Литви та Польщі, то Північно-Східна Русь (Росія), маючи 240 років покори і підданства, визволилася в 1480р. і розбудувала сильну деспотичну державу з правовим нігілізмом, що стала основою для формування Російської імперії з абсолютною владою монарха.

Отже, фактично монгольська навала, попри її руйнівні наслідки, стимулювала етнографічні процеси у середовищі східних слов'ян. Їх наслідком стала поява трьох народів - українського, білоруського та російського. Український етнос визрівав в окремий народ у складі Литовсько-Руської держави, яка покінчила із залежністю південно-західних земель від Великого Улусу вже в сер. ХІУ