Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 25. Тлумачення норм права

страктнийхарактер, тобтойогопов’язуютьнезконкретноюситуацією, суб’єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами. Отже, результат нормативноготлумачення поширюєтьсянапевнівидисуспільнихвідносин, які врегульовані нормою права, і передбачає багаторазовість застосування. Сенс терміна «нормативне тлумачення» — саме в обов’язковості певного розуміння щодо застосування нормативноправових приписів. Прикладом такого тлумачення є роз’яснення Верховного Суду України, Вищого господарського суду України з питань застосування законів України за певною категорією справ, а не за конкретною справою.

Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм(будь-якетлумачення— цезавждитлумаченнянорм), авнаслідок того, що:

–воно має загальний характер;

–єформальнообов’язковимприрозглядівсіхсправпевноїкатегорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;

–результаттакоготлумаченнявираженоувиглядіобов’язковихдля іншихсуб’єктівінтерпретаційнихнорм(це«нормипронорми»): вних вказується, як правильно розуміти і застосовувати правові норми;

–вони є нормативними, бо містять лише аргументи, підстави на користь певного розуміння норми права.

Навпаки, результатказуального(індивідуального) тлумаченнясто-

сується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної справисуб’єктамиправозастосовноїчиіншоїюридичноїдіяльностііє обов’язковим тільки у зв’язку з розв’язанням саме цієї юридичної справи.

Повернемося до роз’яснень нормативного характеру. Залежно від суб’єктів, що тлумачать нормативно-правовий припис, офіційне нормативне тлумачення поділяють на автентичне і легальне. Ці види розрізняють залежно від державних органів, що тлумачать норму, їх місця у структурі державного апарату, різної сили актів тлумачення (інтерпретаційних актів), що ними видаються.

Автентичне тлумачення — це роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення), наприклад, роз’яснення міністерством сутності таокремих положень певної інструкції, щобула ним прийнята. Таке повноваження державного органу тлумачити норми, що міс-

431

Частина п’ята. Реалізація права

тяться в його актах, безпосередньо випливає з його повноважень на видання нормативно-правових актів і не потребує на це будь-якого спеціального дозволу. Особливість такого роз’яснення полягає в тому, щоакттлумаченнявидаєтьсядляроз’ясненнявжеіснуючихнорм, ане для створення нових. Цей акт, як правило, має такі самі зовнішню формуіюридичнусилу, якінормативнийакт, щопідлягаєтлумаченню. Сила автентичного тлумачення не стільки в його переконливості, скільки в його обов’язковості.

Легальнетлумачення— цероз’яснення, щопоходитьвідспеціальноуповноваженогоорганущодонормативнихактів, яківиданііншими нормотворчимиорганами. Такетлумаченняназиваютьщеделегованим, тобтовононепоходитьвідоргану, щовидавнормативно-правовийакт. Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органівіпосадовихосіб, щомаютьправоофіційнороз’яснюватиїхсенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах. Такі повноваження можуть бути постійними або одноразовими. Результати легального (делегованого) тлумачення, що містяться у відповіднихінтерпретаційнихактах, маютьобов’язковусилутількистосовно осіб, що підпадають під юрисдикцію державного органу, судового, фінансового, податкового та інших, що тлумачать норму. Особливо важливе значення для юридичної діяльності має судове тлумачення. Закон (п. 2 ст. 150 Конституції України) відносить офіційне легальне (делеговане) тлумачення Конституції України та законів України, виданих Верховною Радою України, виключно до компетенції КонституційногоСудуУкраїни. ВідповіднодоЗаконуУкраїни«Просудоустрій України» Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення судам з питань застосування чинного українського законодавства.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлумачення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагадати деякі принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією; б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу-

мачення, є узагальнення практики розв’язання справ судовими органами (згідно з наведеними законами Пленум Верховного Суду «розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики...»; Президія Вищогогосподарського суду«розглядає матеріали узагальнення практики, аналізує статистику»);

в) приводамитапричинамивиданняактівроз’ясненьвищихсудових органів держави є типові помилки кваліфікації, порушення процедури

432

Розділ 25. Тлумачення норм права

застосуваннянормативно-правовихактів, нерідкозумовленихсамевідсутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.; г) зміст судових роз’яснень звичайно зводиться до рекомендацій того, як слід розуміти термінологію, сенс норми, як кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон; судові роз’яснення не можуть суперечити принципу, згідно з яким суд є незалежним і під-

коряється тільки закону; ґ) акти роз’яснення містять правила, які вказують на певне ро-

зуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, яка тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної новизни; за їх допомогою не можуть змінюватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має розкриватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення судових органів полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється за межі кола тільки судових органів. Наприклад, роз’ясненняПленумуВерховногоСудуУкраїнивичерпуютьсянетільки судами, а й слідчими, суб’єктами, які здійснюють дізнавальну діяльність, іншими службовими особами.

Офіційне тлумачення може бути і казуальним, обов’язковим для даної справи, тобто воно застосовується лише у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи (казусу), стосовно саме тих осіб, які маютьдосправипевневідношення. Длябудь-якихіншихсправрезуль- тати казуального тлумачення формально-юридичного значення не мають і на них не поширюються.

Аленеобхідність офіційногоказуальноготлумачення виникаєітоді, коли нижчі правозастосовні органи, на думку вищих до них, некоректно застосовують норми права щодо конкретної справи, порушуючи закон. Таке тлумачення здійснюється в межах компетенції і повноважень правозастосовних органів. Тут розрізняють:

а) тлумаченняоргану, щобезпосередньозастосовуєвпевнійпроцедурі норми права (воно відображене в акті застосування права, стає його частиною). Наприклад, судове тлумачення, що здійснюється судами при прийняттірішеньпоконкретнихюридичнихсправах, атакожадміністративне, що здійснюється органами виконавчої влади — від центральних (міністерств, відомств) домісцевих державних адміністрацій;

б) тлумачення органу, що перевіряє законність та обґрунтованість актазастосуванняправа. Наприклад, перевірказбокувищогозарівнем судового органу рішення нижчого суду.

433

Частина п’ята. Реалізація права

Вцьомусенсіможнарозумітитакожказуальнетлумачення, якемає обов’язкове значення не тільки для конкретної справи, а й для всіх аналогічних справ. Цим пояснюється оприлюдненням рішень по конкретних справах в офіційних виданнях.

У таких рішеннях вищих правозастосовних органів міститься зра-

зок розуміння законів. Тому правомірно називати їх прецедентами

тлумаченняправовоїнорми. Рішення, винесеніпоконкретнихсправах, набувають загальне значення через їх внутрішню переконливість і виступають як приклади правильного розуміння і застосування закону.

Загальнообов’язковість прецедентів тлумачення ґрунтується на силі, владі розуму. Тому авторитет мають ті прецеденти, які містять у своїй основі переконливе аргументування.

Прецедентами тлумачення виступають звичайно рішення вищих судових інстанцій. Таким чином, інтерпретаційні положення, що містяться в рішеннях по конкретних справах, перетворюються на прецедент тлумачення. Хоча такі положення формально обов’язкові тільки для конкретної справи, однак нижчі інстанції завжди враховують практику вищих і прагнуть їй слідувати, брати як приклад, зразок розуміння і застосування законів.

Отже, інтерпретаційніположення, щомістятьсяврішенняхвищих інстанцій по конкретних справах, не залишаючись формально загальнообов’язковими, фактично мають загальнообов’язкове значення, оскільки засновані на правильності їх виведення із закону, на силі авторитету вищих інстанцій.

Ще одна особливість казуального тлумачення полягає в тому, що ця форма тлумачення рівною мірою використовується як при офіційному, так і при неофіційному тлумаченні. Якщо перше має юридичну силу, але формально — тільки щодо конкретної справи, то друге (неофіційне) взагалітакоїсилинемаєіздійснюється переважно науковими установами, адвокатами, експертами та ін.

Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів — це таке роз’ясненняїхзмісту, щоздійснюєтьсябудь-якимсуб’єктом, приякому результаттлумаченнянемаєобов’язковоїюридичноїсили. Суб’єкт, що тлумачить норму, самостійно, без будь-якого спеціального дозволу оцінює правову ситуацію, відповідну норму і приймає рішення про перспективу настання юридичних наслідків по справі на основі власного уявлення про зміст тих приписів, що він тлумачив. Це тлумачення має форму письмових чи усних порад, пояснень, рекомендацій. Воно здійснюється недержавними органами й установами, різними науковими,

434

Розділ 25. Тлумачення норм права

навчальнимизакладами, групамифахівців-юристів, окремимигромадянами. Але їх акти, виражені у формах наукових творів, коментарів до законів тощо, не мають обов’язкового характеру и не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків. Отже, посилатись на результати неофіційного тлумачення як на нормативну підставу для офіційного вирішеннясправинеможна. Всявідповідальністьзавірністьінтерпретації покладається лише на офіційного суб’єкта правозастосування. Акти неофіційного тлумачення мають лише таку силу і вагомий вплив, що базуються на професіональному авторитеті фахівців, установ.

Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), професійне (компетентне) і доктринальне (наукове).

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичноїдіяльності. Дійснірезультатитакоготлумаченняобумовленірівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян.

Такетлумаченняпостаєвусіхвипадках, колиособаосмислюєзміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.

Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави іправа— практичні працівники(судді, адвокати, прокурори, посадові особидержавногоапаратутаін.) дляпрофесійноговикористанняйого результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Особливу роль має доктринальне (наукове) тлумачення норм пра-

ва. Воно здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковимитадослідними установами внауково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.

Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньому Римі роз’яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, айюридичнезначення, впливалонарозвитокзаконодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов’язковістю.

435

Частина п’ята. Реалізація права

Сьогодні неофіційне за статусом доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозастосовну професійну діяльність. Цей вплив є зрозумілим. Він ґрунтується на авторитеті і переконливості роз’яснень, і, незважаючи на відсутність їх офіційної обов’язковості, такі тлумачення визнаються в суспільстві найбільш переконливими і обґрунтованими. Саме тому часто висновки неофіційного доктринального тлумачення стають головним змістом офіційного.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов’язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але усі вони справляють певний вплив на різні види юридичноїпрактикиіпідпорядкованікінцевійметі— досягтиоднаковості розуміння змісту правових норм.

§4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види

Результати тлумачення права якправовоїформидіяльності держави виражаються в офіційних юридичних актах, які іменуються правотлумачними (інтерпретаційними) актами. Вже в 60-х роках ХХ ст. провідні вчені звернули увагу на те, що, крім нормативно-правових та індивідуально-правових актів, у системі юридичних актів самостійне місце посідають акти тлумачення права, які є юридичними засобами одноманітного, узгодженого розуміння та ефективного застосування правових норм.

Інтерпретаційні акти єрезультатом цілеспрямованої інтелектуальної діяльності компетентного органу держави (наприклад, КонституційногоСудуУкраїни) чиміжнародноїустанови(наприклад, Європейськогосудузправлюдини, КомітетуООНзправлюдини) щодоосмислення дійсного значення правових норм.

Інтерпретаційний акт — це офіційний акт-документ уповноваженогодержавногоорганучипосадовоїособи, атакожміжнародної установи, чиююрисдикціювизналаУкраїна, головноюметоюухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формальнообов’язкове роз’яснення їх змісту.

Особливості юридичної природи інтерпретаційних (правотлумачних) актів дозволяють виділити такі їх ознаки:

436

Розділ 25. Тлумачення норм права

1)інтерпретаційні акти розкривають дійсний зміст норм права, виражених у відповідному юридичному акті, та містять вказівки сто-

совно належного розуміння правових норм, що має вирішальне значення для їх реалізації. Вони діють в єдності з тими нормативноправовими актами чи іншими формами права, які містять правові норми, що підлягають тлумаченню, та мають допоміжний характер;

2)інтерпретаційні акти не встановлюють нових норм права, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових норм. Здійснюю-

чисвоїповноваження, суб’єктиофіційноїінтерпретації непідміняють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення,

утому числі через заповнення прогалин у законодавстві. З цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні у справі про тлумачення ЗаконуУкраїнивід25 березня1998 р. «Провиборинароднихдепутатів України» прямо зазначив, що заповнення прогалин у законах не належить до повноважень Конституційного Суду України. Вирішення цих питань є прерогативою органу законодавчої влади — Верховної Ради України;

3)інтерпретаційні актимаютьофіційний, формально-обов’язковий характер, щозумовленонаявністю усуб’єктаїхприйняттядержавновладнихповноваженьчивизнаноїдержавоююрисдикції. Обов’язковість цих актів виявляється в тому, що вони містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння дійсного змісту правових норм і зобов’язують суб’єктів адекватно сприймати норми, щороз’яснюються. Прицьомуінтерпретаційні актиможутьадресуватися органам, що застосовують розтлумачені правові норми, а не суб’єктам, дії яких безпосередньо регулюються цими нормами;

4)юридична сила правотлумачних актів пов’язана із чинністю актів, нормияких стали об’єктом тлумачення. Прийняття новогоюридичного акта чи зміна його окремих положень, які були розтлумачені, ведутьдовтратиюридичноїсилиінтерпретаційного акта, щосвідчить пройогонижчуюридичнусилувідюридичноїсилиакта, щоставпред-

метом тлумачення. В ієрархії юридичних актів інтерпретаційні акти слідують за актом, положення якого розтлумачено. Їх місце в системі юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які ухвалили інтерпретаційний акт;

5)сфера дії правотлумачних актів збігається зі сферою дії витлумачених норм та не може бути ширшою за неї. Дія інтерпретаційних актів у часі визначається чинністю норм права, що підлягають тлумаченню. Інтерпретаційні акти діють поряд з витлумаченими нормами,

437

Частина п’ята. Реалізація права

починаючизмоментунабуттянимичинності. Оскількитлумаченняне виходитьзамежіправовихнорм, алишерозкриваєїхдійснезначення,

тоінтерпретаційніактимаютьзворотнусилу, межіякоївизначають-

ся моментом набрання чинності юридичним актом, що підлягає тлумаченню. Ця особливість відрізняє акти тлумачення права від нормативно-правових актів, які не можуть мати зворотну дію, крім випадків, коли це прямо передбачено законом та відповідає правовим принципам (наприклад, у разі, якщо новий закон пом’якшує покарання за певний злочин або декриміналізує діяння).

В інтерпретаційному акті може прямо вказуватися на необхідність

перегляду раніше ухвалених рішень, які не відповідають викладеному вньому тлумаченню норм права. Так, виходячи знаданого нимтлумачення, Конституційний Суд України в Рішенні у справі за зверненням жителів міста Жовті Води від 25 грудня 1997 р. зазначив, що ухвали судівпровідмовувприйняттіпозовнихзаявжителівмістаЖовтіВоди доКабінетуМіністрівУкраїнипровиконаннязобов’язань, яківиникли у зв’язку з придбанням облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., та відшкодування моральної шкоди підлягають перегляду в порядку, встановленому ЦПК України.

Інтерпретаційнийактприпиняєсвоюдіюуразійогоскасуванняабо заміни іншим інтерпретаційним актом, а також у разі припинення дії юридичних актів, положення яких виступали предметом тлумачення.

Названі особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших юридичних актів, що включають деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ. Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних видах юридичних актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Правотлумачними актами є тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз’яснення змісту відповідних юридичних норм. В усіх інших актах, які містять інтерпретаційні положення, тлумаченнявиступаєлишеодниміззасобівдосягненняметиїхприйняття, якою можутьбутиправозастостосування, здійсненняконституційногоконтролютощо. Цяметазумовлюєвіднесення їхдоактіввідповідноговиду (правозастосовних актів, актів конституційного контролю та ін.).

Правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у конкретній справі, так і роз’яснення змісту відповідних норм права, що булипокладенівйогооснову. Своєрозуміннядійсногозначенняправових норм правозастосовний орган в цьому разі формулює в мотиву-

438

Розділ 25. Тлумачення норм права

вальнійчастиніактазастосуванняправа. Наприклад, судапеляційної чи касаційної інстанції включає роз’яснення змісту норми права, що підлягає застосуванню, до мотивувальної частини свого рішення чи ухвали. Такетлумаченнянабуваєобов’язковоїзначущостідляконкретної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно має певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. З огляду на це в Україні найближчимчасоммаєбутиствореноєдинийреєстрсудовихрішень, який буде доступний кожному для ознайомлення.

Конституційний Суд України також здійснює інтерпретаційну діяльність не тільки у межах спеціальної процедури щодо надання офіційного тлумачення, а й під час ухвалення рішень щодо конституційності законів України та інших визначених законом правових актів, а також прийняття інших актів конституційного контролю. В мотивувальнійчастиніцихактівможутьміститисяправотлумачніположення, так звані правовіпозиції, вяких розкривається зміст відповідних норм Конституції України таюридичних актів, конституційність яких перевірялась.

Наприклад, в мотивувальній частини Рішення Конституційного Суду у справі про приватизацію державного житлового фонду від 28 вересня2000 р. зазначається, щозазмістомст. 24 КонституціїУкраїни, де йдеться провільний вибір «місця проживання», під цим словосполученням мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративнотериторіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Правотлумачні положення, щомістятьсявактахконституційногоконтролю, виконуютьдопоміжнуфункцію, дозволяючивирішитипитаннящодоконституційності(неконституційності) того чи іншого юридичного акта, проте їх обов’язковість не обмежується конкретною справою.

Спираючись на види тлумачення права, розрізняють відповідні види інтерпретаційних актів. Залежно від обсягу і характеру правотворчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлумачення (видані «автором» юридичного акта, що тлумачиться, зокрема акти Верховної Ради України, що містять роз’яснення деяких законо-

давчих положень) і легальні, або так звані акти делегованого тлума-

чення (акти, видані суб’єктом, який має передбачене законодавством спеціальнеповноваженнянанаданняофіційноготлумаченняправових норм, що видані іншими органами). Такі акти мають самостійне зна-

439

Частина п’ята. Реалізація права

чення, їх зміст повністю присвячено роз’ясненню правових норм (зокрема, актиКонституційногоСудуУкраїнищодоофіційноготлумачення Конституції та законів України).

Залежно від наявності нормативних властивостей та характеру обов’язковості інтерпретаційних актів виділяють акти нормативного тлумаченнятаактиказуальноготлумачення. Юридичначинністьактів нормативноготаказуальноготлумаченняісфераїхдіїрізні. Актинормативноготлумаченнямаютьабстрактний, загальнообов’язковийхарактер таволодіютьвсімаознакаминормативності. Ціактимістятьнорми-роз’яс- нення, якілогічновипливаютьзправовихнорм, щоінтерпретуються.

Провідне місце серед актів нормативного тлумачення посідають рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Зміст цих актів становлять правотлумачні положення, які є загальнообов’язковими, що підтверджується положеннямист. 150 КонституціїУкраїнитаст. 69 ЗаконуУкраїни«Про Конституційний Суд України». Нерідко ці акти містять легальні дефініції термінів, що вживаються в законодавстві України, які набувають завдяки ним своєї юридичної визначеності («член сім’ї», «право на правову допомогу», «законодавство» та ін.).

До актів нормативного тлумачення можна віднести й постанови Пленуму Верховного Суду України, а також роз’яснення пленумів вищих спеціалізованих судів України. Повноваження Верховного Суду Українинадавати роз’яснення зпитаньзастосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики передбачено ст. ст. 47 та 55 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрійУкраїни». Аналогічніповноваженнявищихспеціалізованих судів України передбачені ст. ст. 39 та 44 цього Закону. Роз’яснення Верховного Суду України мають вищу юридичну силу, ніж відповідні роз’яснення пленумів вищихспеціалізованих судів, які уразі необхідності можуть бути визнані нечинними Пленумом Верховного Суду України. Отже, правотлумачніповноваженнявищихсудовихінстанцій України мають легальний, нормативний характер.

Актиказуальноготлумаченняслідвідрізнятивідактівіншихвидів, які містять казуальне тлумачення (наприклад, судових рішень, інших правозастосовних актів). Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз’яснень щодо змісту норми права у контексті конкретної справи. Ці акти мають обов’язкове значення лише в межах окремої справи та поширюються на осіб, яких вона стосується. Такі акти можуть ухвалюватися уповноваженими органами, до яких звер-

440