Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 32. Правова культура суспільства

матеріал, на якому формувалися правові традиції. Правовій культурі цього типу в цілому притаманне змішування норм звичаєвого права, моралі та релігійних приписів. Разом з тим саме в цей період розробляється вчення про верховенство закону, необхідність підкорення йому.

Правова культура феодального типу формувалася під впливом релігії, звичаївіритуалів. Біблійнітекстималисилузакону. Всудочинстві часто застосовувався «божий суд», який насправді означав перемогу сильнішого над слабкішим. Право не розглядалося як однакова для усіх міра свободи і рівності.

Характернимирисамибуржуазноїправовоїкультуристаливизнання, законодавче закріплення та гарантування основних прав і свобод людини; розробленнятеоріїправовоїдержави; запровадженняконституції як основного закону держави і визнання її верховенства в системі нормативно-правових актів; обґрунтування ідей стосовно верховенства права і незалежності суду тощо.

Для соціалістичного типу правової культури характерні заперечення цінності права, сприйняття його лише як засобу забезпечення волі, аподекуди— сваволідержави(керівництваправлячоїпартії). Ще однією визначальною рисою цього типу культури була ідеологізація правовоїсистеми, проявомчогостализапровадженняофіційноїпанівної ідеології з одночасним запереченням плюралізму, свободи слова, думки і віросповідання; відданість проведенню різного роду політичних кампаній та театралізованих «судових» процесів над «ворогами» народу; використання законодавства, зокрема конституції, для пропагандикомуністичноїідеології; використанняпартійнимкерівництвом правоохороннихтасудовихорганівдляборотьбизінакомислячими та здійснення політичних репресій тощо.

Правовій культурі постіндустріального суспільства притаманні особлива повага до прав і свобод людини і громадянина, їх реальне забезпечення і гарантування, розроблення ефективних механізмів їх захисту; створення досконалого за формою і змістом законодавства; високий рівень правової науки, її залучення до правотворчого і правозастосовного процесів; реальне забезпечення незалежності суду, його ефективна робота тощо.

Оскільки правову культуру визнають одним з визначальних чинниківстановлення ірозвиткуправовихсистем, якінапідставі схожості узмісті права і зовнішніх формах йоговиразу, юридичної практики, правової ідеології прийнято об’єднувати у відповідні сім’ї (типи),

551

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

можнавиділитиромано-германську, англо-американську, традиційнорелігійну (мусульманську, індуську, іудейську та ін.) типи правової культури. Якособливітипиврамкахданоїкласифікаціїможнавиокре-

мититакожміжнароднуправовукультуруіправовукультуруЄвропейського Союзу.

Виділення міжнародної правової культури як самостійного типу пов’язанозтим, щонаданомурівнірозробляютьсяуніверсальніправові цінності (загальновизнані правові стандарти, зразки, еталони, принципи, норми, процедуритаін.), якімаютьглобальнийхарактерітієючи іншою мірою впливають на розвиток усіх правових систем світу.

Започаткований після Другої світової війни європейський інтеграційний процес призвів до формування Європейського Союзу як наднаціональної організації влади, право котрого утворює самостійну відносно як правових систем його держав-членів, так і міжнародного праваправовусистему. Поступовоформуєтьсясистемацінностей, які,

зодногобоку, вбираютьусебевсепозитивнезнаціональнихправових культур, а з другого — формують спільний для усіх держав-членів культурно-правовий простір. Об’єднані в одній організації, правові системи держав-членів Європейського Союзу перебувають у процесі безперервної культурної взаємодії. В правові культури деяких країн потрапляють компоненти інших правових культур: юридичні тексти, процедури, правові конструкції, що дозволяє більш повно оцінити власний правовий досвіт, а також відкриває нові можливості щодо вдосконалення окремих елементів власної правової системи. Разом

зтим слід відзначити, що як би активно не формувалася загальноєвропейська правова культура, цей процес не призвів до розчинення національних правових культур і в принципі не має такої мети. На сьогодні зберігаються ідентичність національного права, стильправового мислення, традиції, мотиви і підходи до правового регулювання, а відтак, і самобутність правової культури кожної країни.

Залежно від рівня і глибини пізнання правових явищ, їх використання в правовій поведінці (діяльності) прийнято виділяти буденну (масову), професійну та теоретичну (наукову) правову культуру.

Буденнаправовакультурапритаманнаширокимверствамнаселення. Головне місце в її змісті посідають традиційні цінності, правові стереотипи, настанови, звичаї та звички. Вона формується на основі власного життєвого досвіду і емпіричних знань про чинне право та інші правові явища. На її формування впливають засоби масової інформації, а також установиосвіти, денадаються, якправило, найбільшелементарнізнання

552

Розділ 32. Правова культура суспільства

проправовудійсність. Буденнаправовакультураздатнавключатиякпрогресивні, такіконсервативнічинавітьнегативніпоглядитанастроїзприводуправа. Всіправовіпроблеми, якізрештоюпризводятьдозміниправової культури, як правило, визрівають саме в цьому типі і вже потім усвідомлюються, узагальнюються, систематизуються і раціоналізуються на рівніпрофесійної татеоретичної правовоїкультури.

Професійна правова культура базується на здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом. Про рівень професійної правової культури свідчитиме відповідний кваліфікаційний титул (ранг, категорія). Однак слід розрізняти формально визначену кваліфікацію, яка документально відображається у дипломах, атестатах, сертифікатах, і реальнуправовукваліфікацію, яка, крімздобутихтеоретичнихінавчальних знань, передбачає ще й існування належного особистого професійногодосвіду, сформованогопідчасконкретноїюридичноїпрактики. Високий рівень професійної правової культури визначає гармонійне узгодження цих засад.

Професійнийтипправовоїкультуризалежновідспецифікипрофесійноїдіяльностіможебутиподіленийнатаківиди, яксудова, прокурорська, слідча, нотаріальна, адвокатська, пенітенціарна правовакультура.

Носіями теоретичної (наукової) правової культури, як правило,

єюристи-науковцітавикладачіюридичнихвищихнавчальнихзакладів. Цьомутипуправовоїкультуривідповідаютьтеоретичнийрівеньправової свідомості, а також наявність навичок, умінь, що використовуються їхносіямиутворчійдіяльностізудосконаленнячинногозаконодавства, правозастосовної практики, інтерпретаційно-правової діяльності.

Деякі науковці поряд з теоретичною правовою культурою окремо виділяють ще й елітарну правову культуру як сукупність правових знань, цінностей, ідеалів, настанов, грамотногорозумінняіздійснення правових приписів. Даний тип правової культури притаманний неба- гатьомюристам-науковцям таюристам-практикам. Носіями елітарної правовоїкультуривСтародавньомуРимібуливидатніюристиУльпіан, Гай, Модестіан та ін., фрагменти з праць яких були широко подано у Дігестах Юстініана.

Залежно від носіїв (за суб’єктним складом) можна виокремити правову культуру особи, соціальних груп (політичних, професійних, етнічних, релігійних та ін.) і верств населення (пенсіонерів, молоді), суспільства в цілому.

553

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

§ 2. Правова культура особистості

Правовакультураособистостіхарактеризуєступіньіхарактерїї правового розвитку, виступає необхідною передумовою формування правової культури суспільства. Однак її не можна розглядати як властивість людини, одержану нею від народження, оскільки правова культура особистості формується поступово під впливом таких різноманітних чинників, як суспільні зв’язки і відносини, правове виховання, правове навчання, правове спілкування, правова інформація, а також суспільноїправовоїсвідомості. Впроцесіпізнаннятаоцінкинормправа особа враховує закріплений в них законодавцем соціальний зміст і об’єктивні потреби суспільного розвитку, а також співвідносить їх

зможливістюзадоволеннясвоговласногоінтересу. Відбиваючисьусвідомості людини, цей процес сприяє формуванню її правової культури.

Правова культура особистості — це складне явище, в структурі якого виділяють пізнавальні, оцінні та поведінкові елементи.

Правову культуру особистості становлять такі елементи.

1.Знання права і розуміння його принципів, здатність особи тлумачитизмістнормправа, визначатиметувиданняпевногонормативноправового акта, сферу його дії. При цьому особливого значення набуває те, як особа розуміє право. Високий рівень правової культури людини передбачає інтерпретацію права як засновану на уявленні про справедливість міру свободи і рівності, визнання його верховенства відносно держави. Разом з тим просте знання норм права без вироблення необхідних настанов щодо безумовної реалізації зафіксованих унихприписівнеобов’язковозабезпечуєправомірнуповедінку, оскількиможебутитакожвикористанодляманіпуляціїзаконом, йогообходу, безкарного порушення норм права. І навпаки, наявність у особи настановинаповагудоправаібезумовноїреалізаціїйогоприписівнавіть уразінедостатньоїправовоїосвіченостіможезумовитивисокийрівень правової культури, оскільки пізнання права за наявності відповідної настанови — справа часу.

2.Настанова(сформованийнаосновівласногожиттєвогодосвіду стан психологічної готовності індивіда до певних дій у відповідній ситуації) індивіда на повсякденну правомірну поведінку і звичка вчинятисвоїдіївідповіднодоприписівправовихнорм. Позитивнаправова настанова формується тоді, коли формально визначена настанова, закріплена в нормах конституції і чинного законодавства, збігається

зособистою настановою індивіда. Разом з тим зазначимо, що правова

554

Розділ 32. Правова культура суспільства

настанова індивіда іноді може також обумовлюватися загрозою юридичної відповідальності за протиправні вчинки або конформістською (пристосовницькою) позицією індивіда.

3.Повага до права, заснована на особистій переконаності в його справедливості та ефективності як засобу регулювання суспільних відносин, іготовністьйоговиконуватинавітьуразінесхваленнялюдиною окремих правових приписів. Підкреслимо, що має йтися саме про реальнуготовністьвиконуватиправовіприписи, викладенівнормативноправових актах, а не про думки стосовно їх додержання.

4.Вміннявикористовуватиупрактичнійдіяльності правовізнан-

ня, реалізовувати свої суб’єктивні права, виконувати юридичні обов’язки, використовувати вітчизняні та міжнародні механізми захисту порушених прав, свобод і законних інтересів.

5.Правова активність особи. Така активність індивіда у правовій сфері має бути усвідомленою, зумовленою повагою до права і виявлятисяусвідомих, добровільнихтаініціативних діяхзметоюдосягнення узгоджених інтересів і потреб особи, суспільства та держави. Правова активність може виявлятися у сприянні нормотворчому процесу (законотворчий почин, обговорення проектів нормативно-правових актів, участь уреферендумі зприводуприйняття конституції тазаконів); реалізаціїправовихприписів; протидіїправопорушенням(допомогаправоохоронниморганамупопередженні, припиненнітарозкриттізлочинів); відправленні правосуддя (участь у судовому процесі як свідок, громадський захисник чи відповідач). Правова активність особи несумісна

збудь-яким порушенням законності та правопорядку, проявом сваволі, насильства, жорстокості та терору стосовно людини.

Залежновідступеняреалізаціїзазначенихелементівправовукультуру особистості можна поділити на такі види.

1.Низька, коли рівень правової культури індивіда не досягає «середнього» рівня внаслідок загального низького рівня розвитку особи, відсутностіунеїелементарнихзнаньпроправотаіншіправовіявища, несформованість правових цінностей, настанов і звичок, деформації правосвідомості. Цей вид притаманний, як правило, представникам маргінальних груп (злочинцям, безпритульним особам та особам, які зловживають алкоголем та наркотичними засобами).

2.Звичайна, якавідповідаєзагальноприйнятомурівнюправовоїкультуривконкретному суспільстві навідповідному етапійогорозвитку.

3.Висока, коли рівень правової культури особи перевищує загальнопоширений рівень правової культури пересічного громадянина.

555

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Належність до цих видів не є раз і назавжди заданою. Так, на певному етапі життя індивід, що вирізнявся належним рівнем правової культури, згодом через різного роду обставини може втратити раніше здобуті активну правову позицію, позитивні правові настанови і звички, а можливо, і високі моральні якості, внаслідок чого рівень його правовоїкультуриістотнознижується. Інавпаки, появапевнихстимулів може спонукати особу, яка раніше не виділялася з-поміж інших високимрівнемправовоїсвідомості, досягтиістотногопрогресущодо свогоправовогорозвитку, такимчиномпідвищуючисвійрівеньправової культури.

§3. Правова культура суспільства. Правова субкультура і правова контркультура

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку пра-

восвідомостівсуспільстві, системиправаізаконодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створенихлюдьмивправовійсфері. Високийрівеньправовоїкультурисуспільства єоднієюзважливихознакправовоїдержави, яказаснованапередусім напринципахверховенстваправаіправового закону, поваги до основних прав і свобод людини і громадянина.

Правова культура складається з низки елементів (рівнів).

1.Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг усіма передбаченими законодавством засобами їх захистити.

2.Неменшважливимелементомдляпідвищенняправовоїкультури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливими показниками їх реалізації є обмеження державної

556

Розділ 32. Правова культура суспільства

влади правом, відповідність підзаконних нормативно-правових актів законам.

3.Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомостігромадянтапосадовихосіб, тобтоступіньзасвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур розв’язання конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності

внеобхідності додержуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомістьвизначаєтьсямасовістюправомірноїповедінки, рівнем правового виховання, масштабами та якістю юридичної освіти.

4.Досконале як за формою, так і за змістом законодавство ста-

новитьважливийелементправовоїкультури. Високомурівнюправової культури суспільства має відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечіткихаботаких, щоможутьдвозначнетлумачитися, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулюванняправовихвідносинтощо. Наявністьзаконів, якінемають правового характеру, застарілих норм та норм, що порушують чи обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчить про низький рівень правової культури.

5.Правовакультурасуспільства включає станзаконностітаправопорядку в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності і правопорядку важливо, абиусуспільствіефективнофункціонуваласистемаправової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

6.Ефективність роботи правозастосовних, зокрема право-

охоронних, органів(суду, прокуратури, органіввнутрішніхсправтаін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

7.Стан розвитку юридичної науки, залучення вчених-юристів до розроблення проектів нормативно-правових актів і вдосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю традиційно становить один із рівнів правової культури суспільства. Це зумовлено тим, що юридична наука здатна істотно впливатинасприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правовоїсистеми, такіправовихсистем іншихкраїн. Особливогозначення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правові пам’ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).

557

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Поряд з правовою культурою суспільства в цілому завжди існує певнакількістьрізноманітнихсубкультур(регіонів, етносів, релігійних груп, верств населення). Правову субкультуру слід розглядати як частину правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цінностях, елементах, позиціях тощо) відрізняється від неї, але в головних своїх рисах узгоджується з правовою культурою даного суспіль-

ства. Підкреслимо, щотакаправовасубкультуранепротистоїтьпануючійправовійкультурі, а, включаючивсебенизкуїїбазовихправових цінностей, додає до них нові цінності, притаманні саме їй.

Відправовоїсубкультурислідвідрізнятиправовуконтркультуру,

якаскладаєтьсяізсукупностіцінностей, поглядів, уявлень, теорій, настанов, вчинків (діяльності) певних угруповань або організацій, що відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій культурі, знаходяться з останньою в стані антагоністичної суперечності і/або навіть відкритого протистояння. Правова контркультура — це явище доволі широке і неоднорідне, яке значною мірою залежить від специфіки носіїв такої культури (злочинного співтовариства, екстремістських, сепаратистських, фундаменталістських угруповань та ін.).

Контркультура злочинного співтовариства формується як окремими злочинцями, так і їх угрупованнями (мафіозними кланами, бандами), а також їх представниками у тюрмах та виправно-трудових установахпідчасвідбуванняпокаранняієсвідченнямдеформаціїправової свідомості даного співтовариства в її найбільш небезпечній формі — правовому нігілізмі. Для цієї субкультури характерні наявність у її носіїв кримінальних інстинктів, традицій, звичок, настанов, жаргону, використання татуїровок і символів, а також формування своєрідної злочинної ієрархії («злодіїв в законі» та ін.). Слід наголосити, що особливу небезпечність така контркультура становить за умови її популяризації та пропаганди в засобах масової інформації, літературних творах та кінофільмах.

Носіямиконтркультуриможутьбутиісепаратистськіугруповування, діяльністьякихспрямовананапорушеннятериторіальноїцілісності країни, відторгнення від неї певної частини з метою створення незалежноїдержави. Проявомтакоїконтркультуриможебути, наприклад, «війназаконів» федеральногоцентруісуб’єктафедерації, ігнорування рішеньсудовихорганів, органівзаконодавчої івиконавчоївладиаждо відкритого протистояння. Слід зазначити, що в окремих ситуаціях деякі види контркультури можуть мирно співіснувати, доповнювати один одного, а їх носії активно співпрацювати між собою (співпраця

558

Розділ 32. Правова культура суспільства

сепаратистських організацій з терористичними або кримінальними угрупованнями, співпраця фундаменталістських організацій з терористичними формуваннями).

Характерноюрисоюправовоїконтркультуриєте, щовонанеможе забезпечити права і свободи людини і громадянина, громадський мир і злагоду, законність і правопорядок, становлення і розвиток демократичної, правовоїдержавності ігромадянського суспільства, анавпаки, сприяє порушенню прав і свобод особи, послабленню або навіть руйнації держави, її політичної, правової та економічної систем.

Контрольні запитання

1.Зякихструктурнихелементів складається правовакультура громадянського суспільства?

2.В умовах якого політичного режиму можливе формування високого рівня правової культури? Обґрунтуйте свій висновок.

3.Чим характеризується високий рівень правової культури громадянина?

4.Чому високий рівень правової культури суспільства є запорукою розбудови правової держави?

5.Назвіть шляхи подолання правового нігілізму в Україні.

559

Розділ33

Правова система суспільства

§1. Поняття та структура правової системи

Дослідження різних аспектів формування, реалізації та сутності права призвели до визнання у ХХ ст. необхідності формування теоретичної конструкції, яка б охопила всі правові явища, цілісно і системно охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою методології такої теорії є застосування системного підходу до аналізу правових явищ. За допомогою системного підходу певний об’єкт розглядається як складне, багатоаспектне явище, що складається з різноманітних елементів, зв’язки між якими утворюють відносно стійку структуру та забезпечують його цілісність.

Цінність використання категорії правової системи для юриспруденції полягає у можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу життя суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, щоскладаються міжїїчастинами таустосункахзіншими суспільними явищами.

У загальному вигляді правову систему можна визначити, як сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними системами.

Ураховуючи те, що поняття правової системи належить до найзагальнішихпонятьюридичноїнауки, якемаєвідбиватискладне, багатогранне явище, будь-яке його визначення не охоплює всіх його харак-

560