Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 29. Демократична держава

До фундаментальних принципів демократії належать: закріплення та гарантованість прав і свобод людини, політична багатоманітність (плюралізм), поділвлади, гласність, залученнянаселеннядовирішення питаньдержавногозначення. Вониєзапорукоюуспішногозастосування багатьох інших принципів — урахування громадської думки, співробітництварізнихполітичнихсил, узгодженняїхінтересів, урахуванняіохорониправменшості, взаємоконтролюорганів, щоналежатьдорізнихгілок державноївлади, підзвітностііпідконтрольностіпосадовихосібтауправлінськихорганівпередпредставницькими органамиінаселенням тощо.

Яскравимпринципомдемократіїєконституційнезакріпленняправ, свобод і обов’язків людини та їх реальна, а не декларативна гарантованість. Права і обов’язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом.

Рівність прав і свобод особи пов’язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою. Усі конституційні права є невідчужуваними, а відтак, що не можуть бути ані звужені, ані скасовані (ст. 22 Конституції України), і водночас виступають межами державної влади. Головними напрямками гарантування прав є можливість звернення людини до компетентних органів з метою їх поновлення, відшкодування завданої шкоди тощо. Йдеться про зверненнядосудовихорганів, включноізКонституційнимСудом, УповноваженогоВерховноїрадиУкраїнизправлюдини, органівпрокуратури, використання послуг адвокатів.

Одним з найбільш узагальнюючих у системі демократії є принцип багатоманітності (плюралізму). Стаття 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. В економічній сфері цей принцип проявляється в рівноправності різних форм власності, політиці — у партійнй багатоманітності: функціонуванні багатьох політичних центрів, діяльність яких пов’язана із вираженням політичних воль громадян та їх реалізацією через участь у формуванні представницьких органів влади. Політичний плюралізм має бути заснований на рівному ставленні держави до всіх політичних груп, створенні для них однакових умов функціонування. Водночас, така свобода не виключає репресивного ставлення держави за відверто антиконституційних, фашистських та інших екстремістських партій та об’єднань. Щодо ідеологічного плюралізму, то він є безпосереднім

501

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

продовженнямплюралізмуполітичного. Категоричновідкидаючибудьяку ідеологічну монополію, держава гарантує існування різних ідей, думок, ідеологічних підходів, можливість їх вільного висловлення, різного тлумачення окремих явищ суспільного життя. Відкрите проголошенняпевноїінформації, щовідбиває тучиіншуідеологію, може бутиобмежене лишеуразі, колипрозаборонуїїпоширеннязазначено

взаконі в інтересах охорони прав громадян, суспільної моралі та безпеки. Ідеологічний плюралізм водночас не виключає можливості існування в демократичному суспільстві консолідуючої державницької ідеології.

Принцип плюралізму передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію етнічних, релігійних, політичних меншин. Державні рішення в умовах розвинутої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без попереднього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій. Заменшістю зберігається право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою

врізних державних органах (наприклад, у комітетах парламенту), виставляти в процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати перебіг виконання прийнятих рішень і т. ін. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і реалізації тих чи владних актів. В умовах демократії більшість зобов’язана рахуватися з позицією меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще — до консенсуального вирішення державно-правових конфліктів, представницього здійснення влади народу.

До фундаментальних принципів демократії належить і принцип побудови влади в державі на засадах її поділу на різні гілки (законодавчу, виконавчу та судову), який здійснюється спеціально уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, враховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади якимось органом чи особою. Таким чином, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, в тому числі її залучення до вирішення державних справ.

Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного

ісуспільного життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, одержанняіпоширеннявсімасуб’єктамисуспільнихвідносин

502

Розділ 29. Демократична держава

відповідно до їх потреб. Гласність покладає на компетентні державні органи обов’язок систематично інформувати населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, перебіг їх обговорення і виконання. Необхідними передумовами дії принципугласності єзаборонацензури, розвитоксвободисловаідруку, врахування івикористання громадської думки впроцесі прийняття державних рішень.

Залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися в різні способи. Це може мати місце в рамках як безпосередньої, такіпредставницькоїформздійсненнянародовладдя(через депутатів, участьузборахвиборців, громадських обговореннях, через радіо, пресу, телебачення, уроботіробочихгруппривищихдержавних органах, постійних комітетів парламенту тощо). Залучення громадян доучастівроботівиконавчихорганівєдієвимзасобомборотьбизбюрократизмом і корупцією. Розширення участі населення в діяльності всіх державних органів — одна із форм підвищення ефективності демократії.

§ 4. Функції демократії

Під функціями демократії розуміють головні напрямки впливу демократії на суспільні відносини. Функції демократії тісно пов’язані із функціями держави.

Так, самечерезфункціїдержавимиможемопростежитиїїсутність, іякщосоціальнимпризначеннямдержавивиступаєздійсненнянародовладдя, то можна говорити про наявність демократичної форми такої держави. З’ясуватице— означаєвстановити, якоюміроюволяізусилля держави спрямовані на задоволення інтересів усього суспільства, зумовлені потребами його розвитку.

Вцьомуконтекстіфункціїдемократії, зодногобоку, єоднопорядковим поняттю основних функцій держави, оскільки в кінцевому результаті соціальне призначення демократії як форми держави таке ж саме, щоідержавивцілому, аздругого— будучисамевнутрішньоюформою, вона володіє функціями, що кореняться в природі народовладдя, які, власне, і зумовлюють демократичної статус держави.

Таким чином, демократія безпосередньо сприяє здійсненню головнихзагальнодержавнихфункцій— економічної, політичної, соціальної тощо. Велика роль в успішному вирішенні і виконанні завдань, що

503

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

випливають з цих функцій, належить громадської думки і тому, як вона враховується державою. Громадська думка формується шляхом демократичногообговореннятихчиіншихпроблемузасобахмасовоїінформації, колегіальними дорадчими інститутами при органах державної влади, атакожзашляхомпроведенняініціативнихекспериментів. Усіці чинники спроможні суттєво вплинути на розв’язання обговорюваних проблемдержавнимиструктурами— Президентом, ВерховноюРадою, Кабінетом Міністрів і т. ін.

Водночасдемократіїпритаманніівласніфункції. Так, вонавиконує установчуфункцію. Цевиявляєтьсявутвореннібезпосередньонародом органів свого первинного представництва шляхом загальних виборів: Верховної Ради і Президента України. Ці органи, у свою чергу, утворюють(обираютьабопризначають) органивторинногопредставництва населення. Таким є, наприклад, суддівський корпус, склад якого затверджується Верховною Радою.

Функція оптимізації державних рішень полягає в тому, що держа-

ва при вирішенні того чи іншого питання керується принципами демократії, використовуєсвоїправовіінститути, абитакимчиномзнайти оптимальне державне рішення. Для цього питання обговорюються постійнимикомітетамипарламентуіззалучаннямекспертів-науковців, вивченняміурахуваннямпозиційвсіхполітичнихтечій, виступівупресі тощо.

Демократія виконує також функцію сприяння виконанню прийня-

тих рішень. Велику роль у їх виконанні відіграють мобілізація через засоби масової інформації громадської думки, сама громадськість, участь у судових засіданнях громадських обвинувачів і захисників та ін.

Контрольна функція демократії щодо роботи різних ланок дер-

жавного апарату і посадових осіб здійснюється шляхом депутатських запитів і діяльності парламентських комітетів, спеціальних слідчих комісій, проведення опитувань населення, через діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом.

Особливо важливого значення в сучасних умовах набуває функція

демократії у сприянні розвиткові особи, її духовного вдосконалення.

Саме на реалізації цієї функції спрямовані широке використання людиною своїх демократичних прав, участь у проведенні різних громадськихакцій, дискусій, підвищенняїїполітичноїісоціальноїактивності, рівня політичної і правової культури, правове виховання і т. ін.

504

Розділ 29. Демократична держава

§ 5. Демократія і самоврядування

Разоміздемократичноюдержавоюформоюреалізаціїнародовлад-

дя виступає самоврядування. Воно є різновидом соціального управління (врядування), в основу якого покладене спільне вирішення учасникамисуспільних відносинсуспільних справ, щопоєднуєтьсязіспільною діяльністю у виконанні прийнятих рішень. Це означає, що само-

врядуваннюпритаманнепоєднаннясуб’єктатаоб’єктауправління, що не єхарактерним для демократії. Самоврядування виникло задовго до появи демократії — при первісносуспільному ладі.

Діяльність самоврядувальних органів у політичній сфері є однією

зважливих передумов і напрямків розширення демократії, реалізації її головних принципів. Держава не повинна втручатися у діяльність самовряднихорганів, профспілок, партій, громадськихорганізаційітовариств. Алезасобилокальногосамоврядуванняпривирішенніпитаньдержавногозначення(наприклад, підчасвиборчоїкампанії) можутьпідключатися до державного механізму, використовуватися для здійснення демократії, бутискладовими частинами вжезагальногомеханізму народовладдя.

Отже, поняття«самоврядування» нетотожнепоняттю«демократія», воно має складну структуру. На відміну від єдиної державної системи демократіїналічуєтьсядекількасистемсамоврядування— полініїтериторіальних громад, професійних організацій, виробничих, громадських об’єднаньзаінтересамитаін. Самоврядуваннянезавждимаєполітичний характер, тодіякдемократія завждиєдержавним політичнимявищем.

Розвитку самоврядування може сприяти активізація обох головних форм участі населення у здійсненні народовладдя — представницької і безпосередньої, які притаманні як самоврядуванню, так і демократії.

Багатопринципівсамоврядування, тобтообов’язкових, безумовних вимог, покладених в основу здійснення самоврядування, є спільними

здемократією. Серед них такі, як свобода, рівноправність, гласність, поєднання представницьких і безпосередніх форм тощо. Здійснення як демократії, так і самоврядування потребує також застосування принципів урахування громадської думки, вирішення питань за більшістюприврахуванніінтересівменшості, узгодженнярізнихінтересів і думок, прагнення до консенсусу.

Спеціальними, властивими лише самоврядуванню принципами є самоорганізація, поєднання суб’єкта та об’єкта управління, участь усіхсуб’єктівуприйняттііреалізаціїприйнятихрішень, визнаннянад собою влади тільки власного об’єднання.

505

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Контрольні запитання

1.Дайте розгорнуту характеристику ознак і принципів демократії.

2.Проаналізуйте здійснення функцій демократії в умовах сучасної Української держави.

3.Дайте порівняльну характеристику безпосередньої та представницької форм здійснення народовладдя.

4.Як співвідноситься демократія та самоврядування в умовах державно організованого суспільства?

5.Які причини заважають утвердженню демократії в нашій країні? Запропонуйте шляхи їх подолання.

506

Розділ30

Правова, соціальна держава

§1. Концепція правової держави: виникнення та розвиток

Пошукшляхівутіленняідеїпрощастяназемлі, свободувідстраху

ізлиднів здійснювався протягом всієї історії. Писалися трактати, народжувалися теорії, щось вмирало, але найцінніше, найсуттєвіше відбиралося і зберігалося, щоб з часом з цих розрізнених фрагментів людство реалізувало свою споконвічну мрію про найкращий державний устрій. Отже, хоча теорія правової держави на момент свого становлення мала значний елемент наукової новизни і являла собою передусім результатрозвиткуполітико-правовоїдумкиНімеччини кінця XVIII ст., однак вонаспиралася начисленні наукові, насамперед філософські, розробки мислителів попередніх епох.

Уцьому пошуку важливе місце посідають реформи Солона і виведена Протагором формула про те, що мірою усіх речей є людина,

івчення Аристотеля, який виголосив, що держава, яка складається з «середніх людей», матиме найкращий державний устрій, а закон повиненпануватинадусім. СприйнятабулаідумкаЦицеронапроте, що народ— ценебудь-якаспільність, аспільністьлюдей, пов’язанихміж собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів. Особливу роль відіграло і християнство, яке виголосило принцип рівності людей перед Богом незалежно від соціального стану і національності, що стало основою для утвердження поваги людини однієї до одної.

Узагальнюючи внесок античних мислителів у формування теорії правової держави, слід виділити такі положення і висновки: вислов-

507

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

ленняідеїпропануваннязакону; розмежуванняправовихінеправових форм правління; висунення ідеї природного і позитивного права, їх зіставленняірозмежування; обґрунтуванняправовоїрівностігромадян; розгляд держави як правового об’єднання людей тощо.

Проте упродовж тривалого часу такі теорії залишалися переважно літературним явищем. Ситуація докорінно змінилася наприкінці XVIII ст., коли з’являються політико-правові концепції, яким було притаманне докладне теоретичне розроблення питання про цілі суспільства і способи їх досягнення, співвідношення держави і права, держави і суспільства та індивіда. Саме на цій базі зв’явилося вчення про правову державу.

Вчення про правову державу, яке базувалося на гуманістичних ідеях античних філософів, було суттєво розвинуто у працях таких видатних мислителів епохи Відродження, як Г. Гроцій, Дж. Локк, Ш. Мотеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони безпосередньо підготували становлення теорії правової держави, яка на момент свого започаткування стала символом протесту проти теорії і практики поліцейської держави. Термін«правовадержава» (Rechtstaat) унауковийобігуведено напочаткуХIХст. ВпершейогобулозастосованоупрацяхК. Т. Велькера(1813), І. Х. ФрайхерафонАретіна(1824) таР. фонМоля(1829), що відкрило шлях для широкого використання цього терміна у філософ- ськійтаполітико-правовійдумці. Однак, незважаючи надоситьпізню його появу, зачатки відповідної теорії у вигляді окремих ідей і принципів існували здавна.

Вепохупереходувідфеодалізму докапіталізму вирішальногозначення набувають проблеми політичної влади та її поділу. Виразником правовихуявленьбуржуазіїбуванглійськиймислительДж. Локк, який обґрунтував правовий принцип індивідуальної свободи як свободи слідування власному бажанню в усіх випадках, коли цього не забороняє закон. У його тлумаченні ідея панування права повинна була втілитися в державі, в якій здійснено поділ влади на окремі гілки. При цьому передбачалося, що діяльність кожної з них повинна бути обмежена законом, який відповідає природному праву і забезпечує невід’ємні права і свободи індивіда. Висловлені Дж. Локком ідеї були розвинуті Ш. Монтеск’є у творі «Про дух законів» і трансформовані у принцип поділу влади, що розглядається як одна з найважливіших засад правової державності.

Невід’ємнимелементомтеоріїправовоїдержавиєтакожрозроблена Ж.-Ж. Руссоконцепціянародногосуверенітету, засновананаідеї, згід-

508

Розділ 30. Правова, соціальна держава

но з якою держава виникає внаслідок суспільного договору, а відтак, перебуває на службі у суспільства. Сформульовані Дж. Локком, Ш. Монтеск’єтаЖ.-Ж. Руссоідеїпочинаютьсприйматисяівикористовуватися в практиці державного будівництва ще наприкінці XVIII ст., свідченням чого стають Конституція США 1787 р. і французька Декларація прав людини та громадянина 1789 р., а також низка інших правових актів.

Батьком теорії правової держави традиційно вважають німецького філософа І. Канта, хоча він і не вживав терміна «правова держава», аобґрунтовувавідеюправовогодержавногоулаштування. Державувін розумівякєднанняпевноїкількостілюдей, щопідпорядкованізаконам. Створенняюридичнозавершеногопоняття«правовадержава» пов’язане з ім’ям іншого німецького мислителя — Р. фон Моля, який визначив правову державу як конституційну, засновану на конституційному закріпленні прав і свобод людини, забезпеченні їх судового захисту.

Одним із варіантів теорії правової держави вважають концепцію панування права, яка розроблялася і реалізовувалася в країнах англосаксонської політико-правової традиції. В цій концепції увага зосереджується на ідеях обмеження влади держави, забезпечення розвитку вільного правового суспільства, становлення і функціонування сильного і незалежного суду, що стоїть між особистістю і владою.

Різні варіанти теорії правової держави спираються на історичні національнітрадиції. Такітрадиціїіснують. Урозвитоквченняпроправову державу наприкінці XIX — на початку XX ст. зробили свій внесок українські філософи та юристи (М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та ін.). Постановці питання про необхідність розбудови державного ладу України відповідно до принципу правової держави сприялоусвідомленнясуспільствомдумкипронеобхідністьобстоювання основних прав і свобод людини, підпорядкування держави праву тощо. Такі зміни в суспільній свідомості стали можливими завдяки філософським пошукам і діяльності Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова, М. Палієнка, М. Грушевського, Б. Винниченкатаін. Однізних більшеакцентувалиувагунаправікожноїлюдининагідніумовижиття, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини; інші, навпаки, піддаваликритицісамепроявипатерналістськоїтурботи держави про своїх громадян і передусім надавали пріоритетного значення свободі особистості, принципу формальної рівності.

Так, М. Драгоманов у проекті «Вольний союз — вільна спілка» наголошувавнаідеяхпропріоритетнезначенняправісвободлюдини,

509

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

критиці централізму і відстоюванні ідеї про розвиток місцевого самоврядування. Відстоював він і думку про те, що між природним правомякморально-цінніснимрегулятороміправомчинним— «громадянськимизаконами» маєбути«спорідненість», аздобуттядержавності нерозривно пов’язане з додержанням прав людини. Обґрунтування взаємозв’язку громадянських і природних прав і свобод людини, яке здійснив М. Драгоманов, стало суттєвим оновленням західних ліберальнихучень. Він, зокрема, довів, щолюдинанеможевідчуватисебе по-справжньому вільною тоді, коли пригнічується весь народ. Без задоволеннянаціональнихправлюдининеможебутиймовипросвободу і розвиток людської особистості. М. Драгоманов наголошував і на необхідності поділу влади в державі, підкреслюючи, що належний захист прав і свобод людини може забезпечити тільки незалежна судова влада, урівноважена з законодавчою і виконавчою.

Антиподом правової держави стала концепція «поліцейської держави» (Polizeistaat), найбільш відомим представником якої був X. Вольф. Вона започаткована наприкінці XVII ст. і об’єктивно сприялавиникненнютеоріїосвіченогоабсолютизму. Розпочавшизохорони безпеки, привласнивши в подальшому виключне право здійснювати повноваження щодо забезпечення суспільного добробуту, ця держава зчасомзакономірновдаєтьсядокрайнощівполіцейськоїрегламентації. Перебравши на себе керівництво всіма видами людської діяльності, вонапаралізуєрозвитокгромадянськогосуспільства, процесзвільнення особистості від всебічного піклування з боку влади.

УXX ст. окремі положення ліберальної концепції правової держави широкозастосовувалисявпрактицібагатьохполітичнихсил. Так, ідеї, що становлятьзмісттеоріїправовоїдержави, чіткопростежуютьсявпроектах КонституціїУНР— «ПроектПравительственноїКомісіїпорозробленню Конституції Української держави» і проекті професора О. Ейхельмана. Аналіз їх положень, взятих у своїй єдності і взаємозв’язку, дозволяє зробитивисновокпроте, щоконституційніпроектиУНРмістилибільшість принципівіположень, якістановлятьзмістправовоїдержави.

Урокирадянської владиідея правовоїдержави вУкраїні піддається нищівній критиці і характеризується як буржуазна. Проте у працях українських правознавців, які були змушені емігрувати за кордон, ця ідея продовжувала розвиватися. Так, С. Дністрянський у роботі «Загальна наука права і політики» (Прага, 1923) писав, що правова держава — це держава, яка має на меті стати осередком усього права, організуватизагальнуохоронугромадянтаналагодження всьогоадмі-

510