Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 28. Політична система суспільства

фінансово-економічної бази; д) відносини з державною владою і місцевим самоврядуванням.

Одним з основних завдань законодавчої інституціоналізації є розмежування правових статусів політичних партій та інших об’єднань громадян, яке має бути проведено залежно від ролі і функцій, що їх повиннівиконувативдержавіісуспільствітічиіншіоб’єднаннягромадян, і втілюватися у відповідних правах та обов’язках. Головною ознакою політичних партій, за якою вони відрізняються від усіх інших громадських об’єднань, є їх спрямованість на завоювання та здійснення державної влади, вираження волі виборців у державному механізмі.

Тому політичні партії мають наділятися спеціальним правовим статусом, який відрізнявся б від правового статусу інших об’єднань. Ця відмінність виявляється в особливих як правах, так і обов’язках партій. Відповідно до своєї ролі партії наділяються додатковими політичними правами: висунення кандидатів на вибори до органів державної влади, агітація за кандидатів, участь у підбитті підсумків виборів, вільний доступдодержавнихзасобівмасовоїінформаціїтаін. Водночасполітичні партіїнаділяютьсяіправаминеполітичногохарактеру, якімаютьтакож інші громадські об’єднання — юридичні особи: діяти від свого імені, матиправовласностінамайно, залучатикоштинасвоюдіяльністьтощо. Однакціправанерівнозначніправаміншихоб’єднань, амаютьскоріше допоміжний характер і спрямовані на досягнення політичних цілей та завданьпартії. Саметомунапартіїмаєбутипокладенавеликакількість обмежень у майновій сфері: заборона підприємницької діяльності, залучення коштів від іноземних держав, юридичних та фізичних осіб, обмеження на використання коштів на окремі цілі та ін.

Переважна більшість країн має окремі закони про статус політичнихпартій, дерегламентовановсіважливісторониїхдіяльності. Зоглядунате, щовиборчезаконодавство заразстановитьвеликусукупність норм, сформувалося в окремий правовий інститут, процедура участі партійувиборахрегулюєтьсяспеціальнимзаконодавствомпровибори. Цюсхемуреалізованоівнашомузаконодавстві. УЗаконіУкраїни«Про політичні партії в Україні» закріплено правовий статус політичних партій, їх права і обов’язки, а в законах України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про виборидепутатівВерховноїРадиАвтономноїРеспублікиКрим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» встановлено процедури участі політичних партій у виборах.

Правовий статус політичних партій в Україні регулюється насамперед Законом «Про політичні партії в Україні».

491

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Особливостями правового регулювання положення та діяльності політичних партій є такі.

1. Законодавчевизначенняполітичноїпартії. Політичнапартія— це зареєстрованезгідноззакономдобровільнеоб’єднаннягромадян— прихильниківпевноїзагальнонаціональноїпрограмисуспільногорозвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

2. Гарантіїдіяльностіполітичнихпартій. Політичніпартіїєрівни-

ми перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом.

3. Спеціальні умови створення політичної партії. Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді. Це рішеннямаєбутипідтриманопідписаминеменшедесятитисячповнолітніх громадян України, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та Автономної Республіки Крим. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

4. Особливостічленствавполітичнихпартіях. Членамиполітичних партійможутьбутитількигромадяниУкраїни, якимвиповнилося18 років. Певні категорії громадян України — судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці та працівники органів державної податкової служби, Державної кримінально-виконавчої служби обмежені в цьому праві. Їм забороненобутичленами будь-якихпартій.

5. Права політичної партії:

–вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією та законами України;

–брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

–використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як це передбачено від-

повідними законами України;

492

Розділ 28. Політична система суспільства

–підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськимиорганізаціямиіншихдержав, міжнароднимиіміжурядовимиорганізаціями, засновуватиміжнародніспілкиздодержаннямвимог законодавства;

–ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності,

утому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій

ірішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вноситидоорганівдержавноївладиУкраїнитаорганівмісцевогосамоврядування пропозиції, обов’язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

6. Політичні партії мають певні обмеження у своїй діяльності.

Утворенняідіяльністьполітичнихпартійзабороняються, якщоїхпрограмні цілі або дії спрямовані на:

–ліквідацію незалежності України;

–зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

–порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

–підрив безпеки держави;

–незаконне захоплення державної влади;

–пропагандувійни, насильства, розпалюванняміжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

–посягання на права і свободи людини;

–посягання на здоров’я населення.

Політичним партіям заборонено також мати воєнізовані формування.

7. Особливостізаборониполітичнихпартій. Завчиненнязазначених дій політична партія може бути заборонена. Діяльність політичної партіїможебутизабороненалишезарішеннямсуду. Законвстановлює, що по першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України. Але у 2005 р. законодавець прийняв Кодекс адміністративного судочинства, ст. 19 якого встановила, що справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, її заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) вирішуються окружним адміністративнимсудом, територіальнаюрисдикціяякогопоширюєтьсянам. Київ. Такимчином, заразіснуєюридичнаколізіявпитанні, якийсудповинен розглядати справи про заборону політичних партій.

493

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

8. Особливості фінансування діяльності політичних партій. По-

літичні партії є неприбутковими організаціями. Для здійснення своїх статутнихзавданьвонимаютьправонавласнерухомеінерухомемайно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняєтьсязаконамиУкраїни. Політичніпартіїможутьорендуватинеобхідне рухоме та нерухоме майно.

Не допускається фінансування політичних партій:

–органамидержавноївладитаорганамимісцевогосамоврядування, крім випадків, зазначених у законі (тобто інститутом державного фінансування за результатами виборів);

–державними та комунальними підприємствами, установами

іорганізаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;

–іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

–благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями;

–анонімними особами або під псевдонімом;

–політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Ураховуючи велике значення партій для нормального функціонування демократичної політичної системи та створення умов їх фінансової незалежності від приватних спонсорів, у 2005 р. запроваджено фінансову підтримку політичних партій з боку держави. Політична партія маєправонаодержання державного фінансування заумовиподолання виборчого бар’єру в обсягу, який визначається пропорційно до одержаних на виборах голосів.

Контрольні запитання

1.Як Ви розумієте політику?

2.Поясніть відмінності широкого та вузького значень поняття політичної системи.

3.Які організації є елементами політичної системи?

4.Які відмінності між державою та політичними партіями як політичними організаціями?

5.Дайте визначення політичної партії та охарактеризуйте її функції.

494

Розділ29

Демократична держава

§1. Демократія як форма реалізації народовладдя

Демократія — це форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю. З огляду на дослівний переклад терміна «демократія» з грецької (demos — народ і kratos — влада) її частоототожнюютьзсамимнародовладдям. Але, розглядаючинародовладдя, демократію та державу діалектично, можна зробити висновок про те, що в загальному явищі державності демократія постає як його внутрішняформа, «моментсутності», тодіяксамасутність— найбільш глибиннетавизначальневдержавізадемократичноїформивідшуковує себе саме у народовладді.

Отже, системотворчою, сутнісноюознакоютавизначальнимпринципом демократії виступає влада народу (народовладдя). Всі інші принципи демократії щодо влади народу являють собою conditio sine qua non (умова, без якої не може бути. — лат.) та виконують обслуговуючу формалізуючу роль. Такими рисами, що характеризують демократію, є: 1) визнання народу верховним суверенним носієм і джерелом державної влади; 2) визнання політичної свободи громадян; 3) політична рівноправність участі громадян у формуванні органів державиіорганізаціїконтролюзаїхдіяльністю; 4) державнийхарактер демократії; 5) реальнаможливістьнародуперіодичнозмінюватисклад

495

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

представницьких органів; 6) правозаконність; 7) взаємна відповідальність держави і громадянина.

Першітрихарактеристикивизначаютьвладнусуб’єктністьнароду. Перша з них обумовлює належність суверенітету народу, але верховенство влади народу може мати місце лише за умов забезпечення кожному громадянину політичної свободи і рівності. Політична несвобода (або часткова свобода) усіх громадян держави перетворює сувереннийстатуснародунафікцію, оскількивідсутністьабодефіцит можливостей політичної діяльності apriori суперечить обсягу поняття «суверенітет», — наявність влади передбачає наявність свободи її застосувати. Свобода ж однієї частини громадян та несвобода іншої дозволяє говорити про владу певної фракції (диктатора, партії, класу, верстви тощо), але аж ніяк не про владу народу як єдності. Політична ж нерівність означає нерівність у політичних правах і свободах, а відтак, і в можливості доступу до владних ресурсів.

Наступніознакихарактеризуютьорганізаціюідіяльністьдемократичної держави.

Державний характер демократії зумовлений самою природою політичної влади і процесом її реалізації. Державна влада реально вимагаєсвогоздійсненнянапостійній, безперервнійіпрофесійнійоснові. Тому народ фактично не може в сучасних умовах у багатьох випадках безпосередньо здійснювати належну йому владу, — через це дану функціювиконуютьдержава, їїоргани, якимнародделегуєсвоїповноваження.

Завдяки державному характеру демократії народ одержує реальну можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів. Народ як поручитель встановлює процедуру доручення влади, а також засоби контролю за належним виконанням доручення та його передоручення у разі неналежного виконання. Історично апробованою та такою, що довела свою життєдайність, процедурою делегування владних повноважень є вибори, які на засадах конкурсу визначають осіб, що обійматимуть представницькі посади в державному апараті.

Основнимижзасобамиконтролютапередорученнявиступаютьстроковість обійняття посад, можливість проведення позачергових виборів, відкритість тадоступність інформації продіяльність органівдержави.

Правозаконність розкриває внутрішній зміст державної організації та здійснення влади народу. З внутрішнього боку правозаконність характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозу-

496

Розділ 29. Демократична держава

міння розглядає право як міру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою Таким чином, право є продуктом, виразом інтересу суспільства, яке в правовій сфері виступає у вигляді «народу». І головною функцією законодавця, який є офіційним представником народу, є якраз формалізація права в законі, тобто створення такого нормативного поля, яке відповідає інтересам та потребам народу (причому з огляду на дві причини: через представницьку природу законодавця і власну природу права). Зовнішній бік правозаконності являє собою вимогу неухильногододержання правовихзаконівусімасуб’єктами, щоозначає не що інше, як додержання і здійснення юридично оформленої волі народу.

Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в такому: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку діяльність перед верховним суб’єктом влади, а разом з тим і кожним його членом (ст. 3 Конституції України проголошує: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»), а з другого — кожен громадянин як підвладний суб’єкт влади має відповідати за свою неналежну діяльність перед представником верховного суб’єкта влади. Очевидно, що неналежною діяльністю є недодержання та невиконання правових законів. Кожен, одержуючи право і свободу, відповідає за їх здійснення.

Демократія являє собою одне з величезних досягнень світової цивілізації в процесі історичного розвитку. Цей феномен пов’язаний із розгортанням у часі і просторі принципів справедливості, свободи, гуманізму і рівності, а разом з тим і розширенням соціальної бази, на яку спирається та в інтересах якої здійснює владу держава. Від зародження демократії в Стародавніх Афінах як влади відносно невеликої масивільнихгромадян, черезепохубуржуазнихреволюцій, подолання нерівності, офіційних привілеїв для окремих верств населення, поширення доктрини Ж.-Ж. Руссо та проголошення «нації-держави» французькими просвітниками, колинародперестав розумітися якпідкорена державі маса, а відчув себе сувереном, до сучасного ліберального розуміння демократії як державної організації влади вільних і рівних індивідів — такий діалектичний розвиток права і держави, формування найбільш ефективного механізму забезпечення прав людини — демократичної держави.

497

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Наведеніхарактеристикидозволяютьтлумачитидемократіюяксуспільну цінність, вага якої визначається її роллю у житті суспільства. Загальноісторичнацінністьдемократіїполягаєвтому, щовонаєвтіленням багатовікової мрії людства прозабезпечення всуспільстві для кожноїлюдинисправжньоїсвободиірівнихправуекономічній, соціальній, політичнійсферах. Воназдатнабезпосередньо впливатинаекономічні, соціальні відносини, сприяти найбільш ефективному втіленню в життя державноїволі, прийняттюоптимальнихрішень, досягненнюполітичних компромісів. Демократіяєнадійнимзасобомволевиявленняволінароду, врахування суспільної думки, забезпечення громадянського миру, підвищення громадської активності.

§2. Форми та інститути демократії як прояв державної влади

Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього бокувиражаєтьсяувідповіднихформах, аізвнутрішнього— складаєтьсяізінститутів. Вумовахдемократичної державитакіформитаінститутивиступаютьводночас іключовими механізмами здійснення їївлади.

Демократії притаманні такі форми. По-перше, вона може здій-

снюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. 3 Кон-

ституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціальноекономічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах— цивільному (право купівлі-продажу), трудовому (на забезпечення спецодягом), сімейному (право вести спільне господарство) та ін. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

498

Розділ 29. Демократична держава

По-третє, демократіявиражаєтьсяувідповіднихформахздійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії. Передусім слід пам’ятати, щопровідна рольуздійсненні демократії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також функціонуванню системи державних органів на основі демократичних принципів.

В історії вчень про державу і право ще з часів Ш. Монтеск’є та Ж. -Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницькоїдемократії. Визнаючи, щопрямаучастьнаселення уздійсненні влади є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають перевагу представницькому правлінню. Вони виходять з того, що представницька демократія дає можливість більш детального обговорення питань, які вирішуються народним представництвом, попередньогоодержаннянеобхіднихобґрунтуваньіконсультацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування позиції меншості. Безпосередня форма народовладдя позбавлена переваг представницької демократії, які надають можливість досягтиполітичнихкомпромісів іприйняттянаційоснові зваженихконсенсуальнихрішень. Ціперевагивідсутніутакому, наприклад, прояві прямої демократії, як референдум (тобто затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішення). Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати «за» чи «проти» на поставлені на референдумі питання без права внести поправки, доповнення, виказати незгоду з певними положеннями запропонованого проекту. На практиці найбільш ефективним є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою.

Так, проведення консультативних опитувань населення або обговорень в засобах масової інформації має на меті урахування громадської думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні певного питання.

Внутрішній, системний бік демократії складається з її інститутів.

Інститутдемократіїєюридичнооформленимсамостійнимструктурним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя

499

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Інститутидемократіїзаступенемскладностіподіляютьсяна: структурні (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські фракціїтощо), функціональні(депутатськийзапит, правотворчийпочин, соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права громадян, вибори, громадська думка таін.), структурно-функціональні (наприклад, територіальна або національна автономія).

У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентаціїпорядкуреалізаціїінститутівдемократії, щобагатовчомузумовлює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна регламентація виборів, діяльності органів народного представництва, порядку прийняття законів, проведення референдумів.

За формами державної діяльності виділяють такі інститути: усфері прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), у сфері забезпечення охорони прав і свобод громадян івиконаннянимиобов’язків(УповноваженийВерховноїРадиУкраїни з прав людини),у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду України).

За юридичною силою виділяють інститути: імперативні (свобода преси, голосування під час виборів), консультативні (всенародне обговорення, опит населення).

Демократія здійснюється щодо конкретних суб’єктів. Ними є всі учасники суспільних відносин, які виникають під час здійснення всіх форм і інститутів демократії. Суб’єктами демократії можуть бути, державні органи, політичні партії, їх об’єднання, громадські організації, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий корпус, групи громадян, депутати та ін. Головним же суб’єктом є людина (громадянин), задоволенню інтересів якої повинні бутипідпорядковані дії всіх інших суб’єктів демократії.

§3. Принципи демократії — основа організації і функціонування державної влади

Демократичнадержавабудуєсвоюдіяльністьнаосновірозвинутої системи принципів, сформованих в процесі багатовікової еволюції теорії і практики демократії. Коли говорять про принцип демократії,

мають на увазі безумовну вимогу, яка випливає з самої сутності демократії і належить до всіх її суб’єктів та інститутів.

500