Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 30. Правова, соціальна держава

хідніпараметридляусієїсистемивпорядкуваннясуспільнихвідносин, виступають, безперечно, норми права. Йдеться лише про нагальну необхідність урахування інших важливих чинників, що здатні гарантуватидосягнення реальнихправовихрезультатів, забезпечити дійсну ефективність законодавства, а тому й здійснення своєрідного тестування норм права на життєздатність, остаточним критерієм якої виступають судові рішення.

§ 4. Поняття правопорядку

Однієюзнайважливішихкатегорійтеоріїдержавиіправає«правовий порядок», або, скорочено, «правопорядок». Вона широко застосовується як у науковій та навчальній літературі, так і в національному та міжнародному праві. Так, у ч. 1 ст. 19 Конституції України встановлено, щоправовийпорядоквУкраїніґрунтуєтьсяназасадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правопорядок посідає важливе місце в понятійному апараті теорії держави і права, що вимагає більш чіткої і однозначної його інтерпретації. Розумінню цього спеціального юридичного терміна допомагає зверненнядоаналізуслова«порядок», якеузагальномовномувживанні пояснюється як стан, коли все робиться так, як слід, відповідно до певнихвимог; лад, злагодженість, узгодженість; додержання нормповедінки; чинні де-небудь закони, правила тощо.

З усіх підходів до тлумачення правопорядку в юридичній літературі найбільшвиваженимвидаєтьсятой, коливінрозумієтьсяякстанвпорядкованості, узгодженості суспільних відносин, сформований на основі праваівумовахзаконності. Першзавсеправовийпорядокслідрозумі-

тиякфактичнийстанправовідносинупевномусуспільстві, якийполягає вдосягнутомурівнівпорядкованостісуспільногожиттярізноманітними юридичнимизасобами, щоґрунтуються направовомузаконі.

Яквиднознаведеноговизначення, правопорядоктіснопов’язаний з такими поняттями, як право і законність. Право (при цьому слід пам’ятати про нетотожність понять «право» і «закон») є основою інеобхідноюумовоюправопорядку. Нацевказуєсамтермін«правовий порядок» — тобто порядок, заснований на праві як на втіленні ідей справедливості, рівності, свободи, гуманізму. Право по своїй суті передбачає порядок, спрямоване на встановлення злагоди, ладу в сус-

521

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

пільстві. Йогометоюєрегулюваннятаохоронавідносинусуспільстві, тобто їх упорядкування. Таким чином, правовий порядок — мета і результат існування права. Саме право закріплює моделі належної поведінки, межісвоговпливунасуспільнівідносини, окреслюючисферу, в якій можливий правопорядок. Право регламентує прийоми, способи ізасобивпливунаповедінкусуб’єктів. Отже, правозакріплюєсистему заходів з установлення та підтримання правопорядку і виступає організаційною юридичною передумовою останнього.

Однак наявність права не гарантує реальної впорядкованості суспільних відносин. Обов’язковою умовою існування правопорядку єтакождодержаннязаконності, аточніше, режимправозаконності. Це означає, що в основі правопорядку лежить закон, який має правовий зміст, відповідає правовому ідеалу, тобто правовий закон, а також що положення такого закону правильно реалізуються в поведінці учасників правовідносин, які належним чином виконують свої обов’язки, утримуються від порушення правових заборон, правомірно використовують надані їм права.

Таким чином, про правопорядок можна говорити у тому разі, коли змістом правовідносин є реальне здійснення прав і обов’язків їх учасників у точній відповідності з буквою і духом закону, правом. Правопорядок передбачає, що в поведінці суб’єктів права реально повністю втілюється вся система правових засобів, насамперед правових норм, що має високу злагодженість. Це досягається через незначну поширеність юридичних колізій, передусім, колізій в законодавстві, а також наявність ефективних механізмів їх подолання. Унаслідок цього формується взаємоузгоджена, несуперечлива правомірна поведінка суб’єктів права, що дає підстави говорити про появу такого стану суспільного життя, як правопорядок.

Правопорядок виступає однією з ознак і умов існування правової держави. Натомість реальний правопорядок може досягти належного рівня лише в правовій державі, де він перестає бути простим законопорядком(останнійможливий, зокрема, івантидемократичній державі), а стає порядком, заснованим на праві. Це взаємозумовлені явища. Тількиуправовійдержавіз’являютьсявсіпередумовидопоявиправопорядку. Йдеться пропанування права вусіхсферах життя, яке передбачає наявність правового законодавства, пріоритет прав людини та реальне функціонування всієї правової системи на правових засадах, атакождемократичнийхарактердержави, розвиненістьгромадянськогосуспільства, незалежний іефективний суд, високийрівеньправової

522

Розділ 30. Правова, соціальна держава

культури населення, що в сукупності робить можливим верховенство права і правопорядок як стан упорядкованості суспільного життя на основі права.

Тісний зв’язок правопорядку з правовою державою пояснюється також його залежністю від владної діяльності останньої, яка полягає у здійснюваних на правовій основі законодавстві, реалізації та охороні правовихприписів. Правовийпорядокнеможливийбезскладноїсистеми організаційних, примусових та інших заходів з боку держави.

Важливим супутником правопорядку є і соціальний характер держави. Тільки та держава, де людина є найвищою реальною цінністю, де створено умови для реалізації прав особи в усіх сферах її життєдіяльності, насамперед у соціально-економічній, де забезпечено рівні гідні умови для вільного існування та розвитку індивіда, сприймаєтьсяяквиразникінтересівусіхікожного. З’являєтьсяспільністьінтересів особиідержави, підвищується авторитетостанньої, формуєтьсярозуміння цінності її діяльності, розвивається зацікавленість у добровільномуслідуваннізабезпечуванимдержавоюправиламповедінки. Отже, розвиток соціальної та правової сутності держави виступає умовою правовогопорядкувсуспільстві. Зісвогобоку, правопорядоксправляє зворотнийвпливнацейпроцесчерезвиконаннявласноїфункції— забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини.

Правопорядокрозкриває, наскількисуспільнежиттяреальнофункціонує на правових засадах. Він є певним станом цього життя і характеризує взаємне розташування, зв’язки, взаємодію окремих елементів соціальних систем, у першу чергу правової. Розуміння правового порядкуякстануажніякнезаперечуєйогомінливості, динамізму. Вкожнийновиймоментсвогоіснуваннясуспільнежиттямаєрізнийступінь упорядкованості відповідно до наявних на цей час умов.

Підбиваючипідсумокнаведеному, можнавиділитинизкуістотних ознак правопорядку:

1)правопорядоквиступаєметоюіфактичнимрезультатоміснування права, що у свою чергу є для нього основою, необхідною передумовою;

2)правопорядок існує лише за наявності правозаконності;

3)правопорядокпередбачаєвисокоузгодженудіюмеханізмуправового регулювання;

4)правопорядок нерозривно пов’язаний з правовою державою, оскільки, по-перше, тількисуспільство, вякомуіснуєправовадержава,

523

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

дає можливість появи справжнього правопорядку; по-друге, правопорядок спирається на складну систему організаційних, примусових таіншихзаходівзбокуправовоїдержави; по-третє, самправопорядок виступає однією з істотних ознак правової держави;

5)важливим супутником правопорядку є також соціальний характер держави;

6)правопорядок є станом суспільного життя, який характеризує взаємнерозташування, зв’язки, взаємодіюокремихелементівсоціальних систем, у першу чергу правової.

Аналіз проблеми правопорядку неможливий без розгляду його співвідношення з громадським порядком. Останній є станом упорядкованості суспільного життя, щоз’являється внаслідок реалізації всієї сукупностісоціальнихнормпевногосуспільства. Праворегулюєіохороняєнайбільшзначущівідносини, атомуправовийпорядокохоплює найважливішу частину соціальних зв’язків. Із цього випливає, що правопорядокєнайважливішоюскладовоюгромадськогопорядку, яка виступає опорою останнього. Правопорядок є запорукою злагоди та спокою і робить можливим нормальне функціонування усіх сфер суспільства.

З іншого боку, право, внаслідок якого формується правопорядок, здійснюється в соціальному контексті, у складній взаємодії з функціонуванням інших підсистем суспільства. Стан впорядкованості суспільних зв’язків, що формуються на підставі норм моралі, звичаїв, релігійнихнорм, створюєсприятливесередовищедляреалізації права

івстановленняправопорядку. Зокрема, вимогирізнихсоціальнихнорм частозбігаються, щодаєдодатковийпоштовхдоправомірноїповедінки. Чимглибшізв’язки, взаємодіяправатаіншихсистемрегуляції, чим природнішимидлякультурипевногосуспільстваєправовівимоги, тим надійніші правовий порядок і громадський порядок у цілому.

Правовий порядок як певний стан життя суспільства має особливості, що відповідають конкретній специфіці тієї чи іншої соціальної системивтойчиіншийчас. Іншимисловами, правопорядокмаєдосить значну різноманітність своїх проявів.

1. За стійкістю можна виділити стабільний та мінливий різновиди

правопорядку. Певнавідносністьцихтермінівзрозуміла: правопорядок одночаснопоєднуєознакистабільностітадинамізму. Однакунашому випадкуйдетьсяпроте, наскількиправопорядокєусталеним, наскільки надійно і непохитно він протистоїть деструктивним явищам у суспільстві, наскільки однаковим є рівень протиправної поведінки в ньо-

524

Розділ 30. Правова, соціальна держава

му. Наприклад, зростання злочинності призводить до зміни рівня стабільності правопорядку в соціумі.

2. Оскількиправопорядокєдинийіціліснийвмежахвідповідноїправової системи, за сферою, в якій він виникає, виокремлюються міжна-

родний, наднаціональнийтанаціональнийрізновидиправопорядку. Перший різновид формується на підставі норм міжнародного права у сфері міжнароднихзносинієумовоюнормальногоіснуваннялюдствавмасштабах певногорегіону, континенту, планети. Такзванийнаднаціональнийправопорядок — це спільний порядок наднаціональних утворень (на кшталт Європейського Союзу), що формується на підставі національного права країн-учасницьінаднаціональногоправаоб’єднаннядержав. Національний правопорядок складається в межах певної держави на підставі її внутрішньогоправа. Кожнийізназванихрізновидівзнаходитьсявтісномувзаємозв’язку, оскількивнутрішньодержавнийпорядоксприяєстабільностісистемиміжнароднихзносиндержав, інавпаки, глобальнавпорядкованість надаєурівноважуючого імпульсувнутрішнім відносинам.

Правопорядок в Україні ще не досяг високого рівня розвитку та характеризується недостатньою стабільністю. Шлях до становлення реального правопорядку непростий. Він пролягає через побудову в українському суспільстві обов’язкових елементів соціальної, правової, демократичної держави. Зараз же недостатня узгодженість законодавства, недоліки правореалізаційної практики, поширення правового нігілізму стають на заваді правовому порядку в Україні.

§ 5. Поняття і ознаки соціальної держави

Важливою соціальною рисою правової держави є її здатність безперервнорозвиватисявідповіднодопотребсуспільногожиття. Розпочавши з демократизації політичної сфери, громадянське суспільство наприкінці XIX ст. закономірно приходить до аналогічних процесів в економічній і соціальній сферах. Протягом двох століть чітко простежуєтьсяеволюціяпоглядівнаспіввідношеннядержавиіособистості з погляду виконання державою соціальних обов’язків перед особистістютасуспільством — відповногозаперечення такихобов’язків правовою державою в її ліберальній інтерпретації (так званою «державою нічного сторожа») до підняття соціально-економічних прав на рівень конституційних соціальною, правовою державою. З огляду на це слід зазначити, що формування концепції соціальної держави слід

525

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

розглядати як наступний, якісно новий історичний етап у процесі розвитку і удосконалення вчення про правову державу.

Теоретичнаконструкціясоціальноїдержавискладаласяпоступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об’єктивної потреби взміні сутності держави. Прагнення пов’язати політику змораллю, глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціалдемократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких має бути заснована діяльність цієї держави, і визначення цілей (сприяння функціонуванню громадянського суспільства, досягненню його консолідації тощо), які вона переслідує.

При характеристиці соціальної держави слід урахувати те, що хоча вона, як і правова держава, має специфічні ознаки, однак залишається власне державою, у якої є загальнородові з правовою державою ознаки і риси. При визначенні змісту соціальної держави треба виходити з єдностіправової, демократичної, соціальноїдержавності. Якдемократичнадержававонаслугуєсвободіяквищійцінності, сприяєїїпіднесенню дорівногодоступудовласності, рівнихвиборів, рівностіправнаучасть

уздійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичногоікультурногожиття; якправова— забезпечуєорганізаціюсуспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяєдосягненнюособистістюсамостійностіівідповідальностізасвої дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна — визнає людину найвищою со-

ціальноюцінністю, надаєсоціальнудопомогуіндивідам, якіпотрапили

уважку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальноїсправедливостіісвоєпризначеннявбачаєвзабезпеченнігромадянського миру і злагоди в суспільстві.

Таким чином, втілення принципівдемократичної, правовоїдержавистворюєпевніпередумовидлядосягнення соціальноїрівності, тоді як реалізацію положень соціальної держави можна розглядати як діяльність, котра у підсумку сприяє попередженню руйнації цінностей демократичної і правової держави.

Дослідженнядосвідустановленняіфункціонуваннясоціальноїдержави доводять відсутність її єдиної моделі не тільки у світі, а й навіть в Європі. Це пов’язано з тим, що соціальна держава є гранично загальноюкатегорією. Саметомувонанеможебутипідданадокладнійправовій стандартизації. Навпаки, питання про її зміст відкривається для

526

Розділ 30. Правова, соціальна держава

вільноїполітичноїдискусії. Існуєзначнакількістькласифікаційсоціальної держави. Так, якщо в континентальній Європі панує власне модель «соціальної держави», то в США, Великій Британії та Скандинавських країнах — «держава добробуту». Відмінність між ними полягає в обсязі їх змісту. Якщо під поняттям «соціальна держава» слід розуміти виключно сукупність власне соціальних функцій держави, діяльність, спрямовану на пом’якшення наслідків економічних криз за допомогою соціальноїполітики, тозмістдержавидобробутузначноширший. Останнім поняттям охоплюється вся система заходів, спрямованих на подолання різноманітних «вузьких місць» у суспільному розвитку, в тому числівекономіці, тодіякдіяльністьсоціальноїдержавипрямонезачіпає функціонування економічного фундаменту суспільного життя.

Відповідно до специфічних систем соціального страхування і державної соціальної політики, взятихуспіввідношенні зіспецифічними варіантами капіталізму (моделями ринкової економіки), соціальні державиприйнятоподілятина«позитивнудержаву», власне«соціальну державу» і «державу загального добробуту». Зустрічаються й інші загальні та регіональні класифікації соціальних держав.

Незважаючи назростаючу інституціональну диференціацію моделей соціальної держави, існує щось загальне, що їх об’єднує, — це усвідомлення того, що соціальна справедливість і соціальне вирівнювання йдуть на користь економічному розвиткові, оскільки не є лише витратними чинниками. І навпаки, економічний розвиток має йти на користьсоціальномувирівнюванню. Отже, забагатоманітністю інституційних особливостей соціальних держав стоїть спільність цілей, завдань та принципів.

У процесі дослідження соціальної держави важливе місце відведено визначенню її принципів. Принципи соціальної держави відображають закономірностіїїрозвиткуіфункціонування. Внаслідоксвогооб’єктивного характеру їм притаманні, по-перше, стабільність — вони залишаються незмінними протягом тривалого часу; по-друге, імперативний характер вимог. Це означає, що вони мають незаперечний характер; ілюструють зв’язок соціальної держави з такими явищами суспільного життя, як демократія, право, громадянськесуспільствотощо; властивісамесоціальній державі як одному з найважливіших елементів у механізмі державнополітичної системи розвинутих країн Заходу, а тому не характерні для іншихдержав, хочаостанніівиконуютьсоціальні функції.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки:

527

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

1)соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії;

2)воназавждивизнаєтьсяякісною характеристикоюправовоїдер-

жави;

3)проголошеннядержависоціальноюєважливоюконституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

4)оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства;

5)соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру

ізлагоди в суспільстві;

6)утвердженнясоціальноїдержавностісприяєтрансформаціїринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

В конституціях деяких країн (наприклад, Македонії, Франції та Хорватії) термін «соціальна держава» вживається без будь-яких посилань на правову державу. Це викликає запитання: а чи може ця держава існувати віншійякості, крім характеристики правовоїдержави? З цього приводу варто нагадати, що правова держава належить до принципів конституційного ладу, які набувають своєї конкретизації за допомогою низки конституційних норм. Тому, якщо навіть в конституції прямо не визнано державу правовою, то це лише означає, що даний принцип в ній існує як збірне поняття (сукупність норм, що закріплюютьознакиправовоїдержави). Напідставіаналізутекстівтаких конституційможнастверджувати, щопринципправовоїдержавивних нібито «розчинений» у відповідних конституційних нормах і може бути реконструйований з їх допомогою. Все це дає підстави визнати, що і в цих випадках соціальна держава повинна бути визначена як характеристика правової держави.

§6. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні

ЗавдякивиборенійУкраїноюнезалежностівідродженоліберальнодемократичну традицію у вітчизняному конституціоналізмі. Про це свідчить розвиток концепції демократичної, соціальної, правової дер-

528

Розділ 30. Правова, соціальна держава

жави, яка стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошення в Конституції України соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, зміст якої визначається системою притаманних соціальній, правовійдержавірисіпринципів, сталапредметомбільшпильноїуваги з боку не тільки вітчизняних науковців, а й суспільства в цілому. Прикладомцьогоєформуваннявсередовищіукраїнськихправознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності. Так, В. Копєйчиков і М. Козюбра відстоювали формулу «демократична, соціальна, правова держава», що згодом була втілена в Конституції, тоді як П. Рабінович пропонував назву «держава соціально-демократичної орієнтації».

Термін «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і як практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою. Конституція, проголосившиУкраїнусоціальною, правовоюдержавою, закріпиланестільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створено лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави — складний і тривалий процес. Щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, аби ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та ін., були реально втілені в життя, що у свою чергу потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.

Метою проведення правової реформи має стати: скасування тих законів, якіневідповідаютьпотребамсуспільногожиття; розроблення нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об’єктивно існуючими потребами правового регулювання; здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що зумовлено намірами України інтегруватися в об’єднану Європу; формулювання чіткої правової політики держави тощо, її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчоїнормотворчості, оскількинерідкопідзаконнінормативно-правові акти (різні інструкції, розпорядження та ін.) приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стали завершення процесу формування нової судової системи,

529

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої гілок влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання івиконання законів усіма суб’єктами: державою, державнимиорганами, громадськимиорганізаціями, посадовимиособамиігромадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли на рівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умовоюпобудовиправовоїдержави єпідвищення якості юридичної практики, яка у свою чергу залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство.

Головною метою здійснюваної політичної реформи є: завершення конституційної реформи з метою налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розроблення і законодавче закріплення процедури формуванняіфункціонуванняпарламентськоїбільшості, створеннядійового механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента, парламенту та уряду щодо розроблення та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.

Не менш важливими для формування правової держави в Україні

єпідвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпеченнязнаннямсвоїхправісвобод, юридичнихобов’язків, уміння їх правильно реалізовувати та виконувати. Високий рівень правової культури і правової свідомості необхідний для утвердження всуспільствізаконності, справедливості, встановленнятакоїатмосфери, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість. Таким чином, знання права, повага до нього, переконаність в обов’язковостійоговиконання— необхіднаумовастворенняправовоїдержави. З цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування правовоїдержавиєпереборенняправовогонігілізму. Однієюзпричин того, щоукраїнськомусуспільствуставпритаманнийправовийнігілізм,

єтривале існування Російської імперії, а згодом — СРСР, для яких було характерним негативне ставлення до права і закону. З огляду на цеслід зазначити: значна частина суспільства досі скептично ставиться до думки, згідно з якою закріплені в Конституції цінності можуть прижитисявнашихумовахіпозитивновпливатинапроцесрозв’язання

530