Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 21. Правова поведінка

Соціологічний підхід враховує більш конкретний рівень — спосіб життя різних груп населення (соціальних, професійних, вікових та ін.). Дослідження свідчать, що деформації в способі життя здатні негативно вплинути на поведінку багатьох людей, а саме: стати джерелом конфлікту, викликати відхилення від традиційних моральних цінностей суспільства (моральну аномію), послабити контроль з боку суспільства (а це полегшує вчинення правопорушень).

Психологічний підхід тісно пов’язаний із соціологічним, але не збігається з ним. Він ураховує дуже важливі для формування нормативнихнастанов психофізичні та біологічні особливості правопорушника. Отже, недосконалим завжди є не тільки суспільство із деформованимспособомйогожиття, айлюдина, їївнутрішнійсвітзпритаманним їй психічним складом.

На кримінологічному рівні досліджуються певні категорії право-

порушень. Кримінологія розглядає конкретні форми злочинності та конкретні засоби і прийоми їх витискання із суспільного життя при виробленні методів боротьби з організованою злочинністю, тероризмом, контрабандою наркотиків.

На рівні галузевих юридичних наук відстежуються і досліджуються окремі прояви, випадки порушень правових приписів різнихгалузей та інститутівправа. Наприклад, наукиадміністративноготакримінального права з урахуванням висновків кримінології завжди опікуються питаннями: що можна відносити до проступків, а що — до злочинів; де знаходиться межа суспільної безпечності при порушеннях правових норм (шкідливості) і небезпеки? Саме тому невипадково в багатьох національнихправовихсистемахперіодично«трансформуються» состави правопорушень: із злочинів — до проступків, і навпаки.

Наука цивільного права також опікується деліктними правопорушеннями: невиконанням обов’язків сторонами цивільного правочину, заподіянням шкоди суб’єктивним правам інших осіб і под.

Однак і загальна теорія держави і права посідає гідне місце в до-

слідженні соціальної природи та причин правопорушень. Передусім вона формує сама чи підтримує загальні підходи (аспекти) до вивчення обумовленості антисоціальних вчинків; вивчає проблеми ефективності законодавства з точки зору причин відхилень від його приписів; вивчає і дає загальну оцінку державно-правовим заходам, що запобігають правопорушенням.

Увітчизнянихнауковихджерелахпропонуютьсярізнікритеріїподілу причин правопорушень:

371

Частина п’ята. Реалізація права

1)за рівнем прояву — це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях: а) на індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушення конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано деформацією особистості, її антисуспільною настановою, специфікою впливу оточуючих на її поведінку); б) на рівні соціальних груп (несприятливі умови формування особистості, різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі); в) на загальносуспільному рівні (зміни в соціальній, економічній, культурній, психологічній, а останнім часом і політичній системах суспільства);

2)за своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства, причини поділяються на:

а) економічні — неоднаковість темпів становлення ліберальної економіки на демократичних засадах, зростання виробництва, а здругогобоку— темпівадаптуванняробітниківдоновихекономічнихумов, відставання темпів росту заробітної плати, що часто викликає незадоволення, невпевненість в особистому економічному результаті;

б) соціальні — послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальноїполітики, щовикликаєсоціальну напругу: нерегулярна оплата праці, скачки комунальних тарифів, відстаючий рівеньсоціальногозабезпечення тастрахування, щоспричиняє нестабільність і в інших сферах (політиці, наприклад);

в) політичні — становлення нового конституційного формату відносинвідеологічнійтаполітичнійсферахдемократичногосуспільства (політична, ідеологічна багатоманітність — плюралізм); реформування політичної системи суспільства, її незавершеність, невизначеність

їїпараметрів; нездатність недосвідчених політичних сил до демократичних перетворень, що викликає загальну атмосферу політичної нестабільності, і як наслідок — нестабільність поведінки людей;

г) ідеологічні — суперечності між старими і новими стандартами суспільної моралі, моральна аномія; деформації правосвідомості (зокрема, правовий нігілізм); однобічне, вульгарне розуміння демократії як анархії (безвладдя і вседозволеності), несприятливість правових обмежень вчинків людей; відсутність нормальної системи правового виховання;

ґ) юридичні — суперечності в законодавстві, що принижує його авторитет, повагу до законів, стають підставою для існування правового нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів (нероз-

372

Розділ 21. Правова поведінка

криття злочинів, корумпованість та ін.), що породжує зміни в правосвідомості і нестабільність правової поведінки людей взагалі;

3) за ставленням до свідомості особи:

а) об’єктивні— такіявища, щоневизначаються свідомістю особи (наприклад, недоліки вроботіправоохоронних, судовихорганів, органів місцевого самоврядування), тобто перебувають поза свідомістю; б) суб’єктивні — психічні явища (настрої, настанови, почуття, емоції) як частина складу індивідуальної свідомості людини, що без-

посередньо визначають характер протиправної поведінки).

Вюридичнійнауцізагальноприйнятнимєте, щопроблемапричин правопорушень лежить перш за все у площині її кримінологічної га-

лузі. Наприклад, кримінологічні теорії злочинності поділяють на на-

прямки, залежно від визначення пріоритетності таких причин: на соціологічні теорії, які бачать її в саме умовах життя суспільства, та біологічнітеорії(біопсихологічні, біосоціальні), якішукаютьпричини злочинності в природі людини.

Соціологічні теорії є різноманітними і наполягають на таких причинах.

Зміни останнього часу в суспільстві (індустріалізація, урбанізація, свободаміграції) сталипорушуватитрадиційнінорми(сімейні, релігійні, моральнітаін.), щопризводитьдоруйнаціїзасадцілісностісуспільства (відчуження, загальна байдужість, агресивність, емоційна нестабільність). Соціологічнітеоріївважають, щодотакихнаслідківпривела науково-технічна революція (теорія науково-технічної революції).

Причинами, заякимистаютьзлочинцями, визнаютьтакожчисленні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності (теорія диференціальній асоціації). Різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства визнається головною причиною злочинності (за теорією соціальної аномії). Фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні чинники разом впливають на зростання рівня злочинності (затеорієюбагатофакторності). Класоважтеоріянаполягаєнатому, щоголовнапричиназлочинів— цекласовийподілсуспільства, котрий як наслідок, викликає майнову нерівність.

До біосоціальних теорій причин злочинності відносять:

–теорію небезпечного стану (людині внутрішньо притаманна схильність до вчинення злочинів);

–теорія Зігмунда Фрейда (комплекс біологічної приреченості ди-

тинизнародженняпостійноборотисязантисоціальнимиінстинктами,

373

Частина п’ята. Реалізація права

настановами, які дитина генетично успадкувала і не здатна позбавитися їх);

– близька до неї спадкова теорія (генетична схильність до порушень правил).

Деякі теорії наполягають на тому, що злочин може вчинити тільки особа, яка має патологію розвитку психіки, розлади розумової діяльності, емоційного рівня (різні теорії психопатологічних причин) або антропологічні (конституціональні) особливості (будова людського тіла, що впливає на характер людини та її поведінку, в тому числі в правовій сфері).

Контрольні запитання

1.Як співвідносяться поняття: «правова поведінка», «правомірна поведінка», «правопорушення»?

2.Назвіть види правомірної поведінки.

3.Вкажіть ознаки правопорушень та їх види.

4.Назвіть елементи юридичного складу правопорушень.

5.Пояснітьзначенняпоняття«соціальнашкідливість» якознаки правопорушення.

374

Розділ22

Юридична відповідальність

§ 1. Поняття юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачені нормами права

іздійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженимидержавоюсуб’єктамизасобидержавногопримусудоособи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, тобто соціальна відповідальність є родовим поняттям (загальне) відносно усіх її різновидів (особливе). Особливості соціальної відповідальності та її різновидів досліджують у філософії, соціології, етиці, політології, релігіїтощо, розуміючи, щобудь-якавідповідальність— це завжди певний обов’язок особи здійснити власний вибір поведінки відповідно до тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства

івідображають його інтереси, і сприйняти при цьому необхідний обов’язок звітувати перед суспільством за свій вибір і зазнати покарання у разі недодержання вимог соціальної норми.

Специфіка юридичної відповідальності полягає в тому, що вона перш за все завжди оцінює минуле, тобто це відповідальність за дію, яка вже була вчинена. Тим самим юридична відповідальність може відрізнятися від організаційної, політичної, моральної та інших видів відповідальності, якіспрямованіумайбутнє(наприклад, членполітичної партії «відповідає» за проведення певного запланованого заходу, мітингу). Вона встановлюється за порушення юридичних вимог, а не

375

Частина п’ята. Реалізація права

за їх виконання (тому в законах мають фіксуватися, наприклад, міри відповідальності за невиконання договірних обов’язків, а не за їх виконання). Такавідповідальність можевстановлюватися іздійснюватися за відповідними юридичними (публічними) процедурами лише державою з притаманною їй можливістю використовувати заходи державно-владного примусу (на відміну від інших видів соціальної відповідальності).

Відмінності, якими відрізняється юридична відповідальність (ретроспективна), можна додати до переліку її головних обов’язкових ознак.

1.Вона полягає в офіційній негативній оцінці (засудженні) з боку суспільства і держави поведінки правопорушника. Це засудження має вираз офіційного правозастосовного акта, виданого від імені держави

їїуповноваженим органом.

2.Обов’язкова наявність визначених законом фактичних підстав, застосування тільки за реально вчинене правопорушення (юридичний факт), що містіть у собі всі ознаки складу певного виду правопорушення.

3.Наявність юридичних підстав, тобто юридичної основи — закріплених законодавчо правових норм.

4.Пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів, які також відображені в правозастосовному акті. Тобто, відповідальність тягне за собою застосування до правопорушника з боку держави певних негативних для нього санкцій, обмежень майнового, особистого чи організаційного характеру з метою охорони правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав та покарання правопорушника.

5.Застосовуєтьсялишедосуб’єктів(фізичнихтаюридичнихосіб), винних у вчиненні конкретного правопорушення власними діями.

6.Здійснюється виключноуповноваженими державою компетентними органами відповідно до приписів матеріальних і процесуальних правових норм.

7.Здійснюється такими органами в рамках правозастосовної діяльності з додержанням процесуальних форм — особливого процесуального порядку, встановленого процесуальним законом (наприклад, кримінально-процесуальним, цивільнимпроцесуальним). Самеврамках процесуальних відносин здійснюються всі заходи юридичної відповідальності.

376

Розділ 22. Юридична відповідальність

§ 2. Підстави юридичної відповідальності

Рішення про притягнення до юридичної відповідальності завжди є важливою подією, яка здатна вплинути на юридичний, моральнопсихологічний, соціальний стан особи. Воно зачіпає права і свободи людини, їх недоторканність і захищеність від посягань, честь та гідністьособи, їївірувсправедливістьігуманністьзакону, професійність державних органів, що вживають всіх заходів щодо юридичної відповідальності, її обґрунтованості в кожному випадку притягнення.

В правовій теорії і правозастосовній практиці добре відомі положення, згідно з якими юридична відповідальність можлива тільки тоді, якщо існують підстави для її виникнення і якщо при цьому відсутні підстави, що її виключають.

Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупністьобставин, занаявністюякихвонаєможливоюіналежною.

Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається. В науковій думці і законодавстві такі підстави поділяють переважно на фактичні та юридичні.

Отже, для юридичної відповідальності є необхідним таке.

1. Наявність визначених законом фактичних підстав. Це означає, що застосування заходів відповідальності можливе лише за наявності факту реально вчиненого правопорушення. Фактичною підставою юридичної відповідальності є наявність складу реально вчиненого правопорушення, щодо якого вся необхідна сукупність передбачених законом елементів є доведеною і за вчинення якого в законі передбачено конкретні санкції (засоби державного примусу).

Фактичною підставою юридичної відповідальності не можуть бути такі форми втілення людської свідомості, як наміри, переконання, думки, вподобання, схильності, які самі по собі, без їх зовнішнього прояву вконкретнихвчинках(діяхчибездіяльності) неможутьконтролюватися державою, а відтак, знаходитися під регулюючим впливом закону взагалі, якимибнегативнимивонинебули. Реальні(фактичновчинені) вчинки, передбачені не правовими, а іншими соціальними нормами (моральними, релігійними, корпоративними, нормамиспортивнихзмагань тощо), можуть бути певною мірою соціально шкідливими, але, за умов їх неврегульованості юридичним законом виступають ззовні як форми виразу іншої, а не правової поведінки. Тому таки вчинки не визнаються юридичними фактами для настання відносин юридичної відповідальності, тобто не можуть бути її фактичною підставою.

377

Частина п’ята. Реалізація права

2. Якщо підґрунтям будь-якої соціальної відповідальності можуть бути порушення абияких норм, що регулюють людські стосунки, то підставою правової відповідальності є наявність юридичних підстав, тобтопорушенняправовихнорм. Правовіприписимістятьусобінеобхідні об’єктивні та суб’єктивні показники ознак поведінки, яку вони дозволяють кваліфікувати як протиправну, неправомірну. Заходи державногопримусу(санкції), щоможутьзастосовуватисядопорушників правових норм, містяться в санкціях правових приписів у вигляді вичерпного переліку примусових засобів (покарань).

Правові приписи вміщують указівку на категорії суб’єктів, котрі відповідають ознакам деліктоздатності, щодо яких передбачені відповідними приписами заходи можуть бути застосовані. Юридична відповідальність пов’язана з використанням офіційної юридичної процедури обвинувачення у вчиненні правопорушення. У зв’язку з цим доцільно розрізняти:

а) юридичні підстави притягнення до відповідальності особи, яка вчинила правопорушення. Наявність протиправного вчинку як юридичного факту, правової норми та інших обставин, що становлять підставу для юридичної відповідальності;

б) підставинастанняюридичноївідповідальностідляправопорушника, вина якого доведена доказами і знайшла офіційне втілення у вигляді процесуального документа — правозастосовного акта, виданого компетентним державним органом з додержанням усіх вимог до такої процедури (наприклад, вироку суду).

Цей правовий акт містить дані про конкретні заходи державного впливу(покарання) зобов’язковимпосиланнямнанормативно-правові приписи, щовміщують вїхтекстах вичерпний перелік санкцій за вчинення відповідного правопорушення. Такі правозастосовні акти можна назвати процесуальною підставою. Вона є необхідною для настання відносин, в яких суб’єкт правопорушення реально починає зазнавати вплив певного виду та міри юридичної відповідальності, передбачених санкцією норми. Правопорушник починає виконувати такий новийюридичний обов’язок, юридичнихпідстав длявиникнення якогодовчиненняправопорушеннянеіснувало(сплачуватиштраф, перебувати в місцях позбавлення волі, компенсувати витрати на лікування потерпілого від злочину і под.).

Вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також перевірити наявність чи відсутність підстав, що її виключають, звільняють від неї.

378

Розділ 22. Юридична відповідальність

Підстави, що виключають юридичну відповідальність, — це спе-

ціальновизначенізакономвиняткизправил, згіднозякимидіяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно існуючий, реальний вчинок. До таких підстав належать:

а) неосудність — обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визначено критерії неосудності: медичний (біологічний) — психічний розлад, хвороба та юридичний — нездатність усвідомлювати власні дії або керувати ними. Для визнання наявним юридичного критерію неосудності достатньо однієї з двох ознак неосудності;

б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стандартами вгалузіправлюдинимаєправонанеобхідну оборону. Остання має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охороняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспільства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди особі, щовчинилазамах, незалежновідтого, чималацяособаможливість звернутися до правоохоронних органів;

в) крайня необхідність — вид протиправної поведінки, який є припустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку неможливобулоусунутиіншимизасобами, азаподіянашкодаєменшою на відміну від тієї, що була відвернута, наприклад, коли умисно руйнується, знищуєтьсяелектроприладзадлятого, абиврятуватилюдину, яка опинилася в небезпечному стані, під електричним струмом. Заподіяна шкода — знищено майно, але таке знищення було необхідним саме для того, або відвернути шкоду більш значущому благу — життю людини. Отже, в цьому випадку існують підстави, що виключають юридичну (наприклад, кримінальну) відповідальністьзазнищеннямайна. Трудовим законодавством передбачено обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника, якщо шкода була завдана роботодавцю діямипрацівника, якіпідпадаютьпідознакитрудовогоправопорушення, однакбуливчиненіврезультатінормальноговиробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони;

г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої суспільноїнебезпечності— обставина, якавстановлюєтьсязафактом:

379

Частина п’ята. Реалізація права

ураховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;

ґ) казус (випадок) — об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогалина в законі), тому відсутні власне юридичні підстави притягнення особи до такої відповідальності;

д) фізичний або психічний примус — виключає відповідальність у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна сторона (вина) особи.

§ 3. Види юридичної відповідальності

Юридичну відповідальність класифікують (тобто поділяють на певні види) з оглядом на різні характеристики і аспекти правопорушення як підстави такої відповідальності. Головними критеріями її поділу на види є галузева належність норми, за порушення якої особа може відповідати; суб’єкти, які в певній спосіб її здійснюють.

Залежно від галузевої належності норми розрізняють такі види відповідальності.

1. Конституційну відповідальність — її особливість полягає в то-

му, щовонамаєполітико-правовийхарактерінастаєзаконституційний делікт, об’єктивнасторонаякогомаєспецифічний зміст— невиконанняприписівКонституції, якполітико-правовогоакта, іншихконституційних актів держави, і спрямована на захист конституції шляхом застосування конституційних санкцій. Її суб’єктами є коло органів держави, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування, громадяни України та їх об’єднання.

Прикладами конституційної відповідальності можуть бути: відправлення у відставку президента в порядку імпічменту; вираження парламентом недовіриурядувформірезолюції, врезультатічогоуряд іде у відставку; розпуск політичної партії чи громадської організації; визнання неконституційними приписів нормативно-правових актів збокуКонституційного СудуУкраїни; дострокове припинення повноважень державних органів (наприклад, парламенту), посадових осіб, суддів (наприклад, за порушення присяги).

380