Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 16. Нормативно-правові акти

5.Нормативні акти органів та посадових осіб місцевого само-

врядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядуваннявУкраїні здійснюється черезсільські, селищні, міські радитаїх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст,

єрайонні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які

єобов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування

вУкраїні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від загального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах своїх повноважень видають розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованихорганами, приймаєрішення. Рішенняприймаютьсяназасіданні виконавчого комітетубільшістю голосіввідзагальногоскладу іпідписуються сільським, селищним, міським головою.

6.Локальні нормативні акти — акти, які приймаються керівникамипідприємств, установ, організаційвмежахнаданихїмповноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності (наприклад, накази керівників підприємств, статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Переважно акти цієї групи регламентують питання щодо організації праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, матеріального заохочення та ін. Деякі з них потребують узгодження з профспілками. Такі акти є локальними, оскільки діють тільки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

§6. Дія нормативно-правових актів

учасі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники: 1) моментнабуттянормативнимактомчинності; 2) напрямтемпоральноїдії нормативногоакта; 3) моментзупинення діїнормативного акта; 4) момент припинення дії нормативного акта.

291

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Діянормативногоактаучасіпочинаєтьсязмоментунабранняним чинності — календарної дати, з якої всі суб’єкти права (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, іншіфізичні іюридичні особитощо) повиннікеруватися ним, виконувати і додержуватись його приписів.

Відомо, що порядок і строки набрання нормативними актами чинності встановлюються в законодавстві кожної держави. У нас ці правиласформульованінасампередуч. ч. 2 і3 ст. 57 КонституціїУкраїни, згіднозякимизаконитаіншінормативно-правовіакти, щовизначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення

впорядку, встановленомузаконом. Законитаіншінормативно-правові акти, щовизначаютьправаіобов’язкигромадян, недоведенідовідома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, в Конституції України порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того,

вКонституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогодні в Україні такого закону ще немає. Зараз з цього питання діють Указ Президента України від10 червня1997 р. №503/97 «Пропорядокофіційногообнародуван- нянормативно-правовихактівінабраннянимичинності» (далі— Указ №503) іУказ Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 «Про державнуреєстраціюнормативно-правовихактівміністерствтаінших органів виконавчої влади» (далі — Указ № 493) та ін.

Розглянемопорядокнабуттячинностідеякимизагальнодержавними нормативними актами.

1.Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чин-

ності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2.Згіднозіст. 55 ЗаконуУкраїни«ПроКабінет МіністрівУкраїни» нормативніактиКабінетуМіністрівУкраїнинабираютьчинностіздня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування.

3.Згідно з Указом № 493 нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господар-

ськогоуправліннятаконтролюістосуються прав, свобод тазаконних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні

292

Розділ 16. Нормативно-правові акти

акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший строк набрання чинності.

Указ№503 визнаєофіційнимидрукованимивиданнями«Офіційний вісник України» і «Урядовий кур’єр». Офіційними друкованими виданнями, вякихофіційнооприлюднюютьсязаконитаіншіактиВерховної Ради України, є також «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України». Після опублікування в одному з цих видань нормативний акт вважається доведеним до відома населення (офіційно оприлюдненим).

Напрям темпоральної дії — показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в Рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого1999 р. №1-рп/99. УцьомуРішеннізазначається, щоперехід відоднієїформиправовогорегулюваннясуспільнихвідносиндоіншої можездійснюватися, зокрема, негайно(безпосереднядія), шляхомперехідногоперіоду(ультраактивнаформа) ішляхомзворотноїдії(ретроактивна форма).

Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава,

як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими, старої норми права — новою нормою.

Переживаючадія(ультраактивнаформа) застосовуєтьсязазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентуєможливістьзворотноїдіїнормативнихактів. Зазагальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Разомзтимст. 58 КонституціїУкраїнипередбачає винятокдлятих актів, щопом’якшуютьабоскасовуютьвідповідальність фізичноїособи. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки акти, що пом’якшуютьіскасовуютьвідповідальність, дляфізичнихосібзавжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті акта — воно діє автоматично.

На відміну від фізичних осіб правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли акт пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як відмітив Конституційний Суд Укра-

293

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

їни, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативному акті.

Зупиненнядіїнормативногоакта— тимчасове, неостаточне пере-

ривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Зупинити діюнормативногоакта може якорган, щоприйняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згіднозп. 15 ст. 106 КонституціїУкраїниПрезидентУкраїни зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення йогодії— календарної дати, зякоїнормативнийактостаточновтрачає чинність.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1)закінченнястроку, наякийвонибулиприйняті(наприклад, закон проДержавнийбюджетУкраїнинавідповіднийріквтрачаєсилув0 годин

1січня наступного року);

2)зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратилисвійсенсітомуприпинилидіюактиперіодуВеликоїВітчизняної війни після її закінчення);

3)визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юри-

дичної сили (наприклад, такі рішення можуть приймати Конституційний Суд України і адміністративні суди);

4)скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта. Зазвичай право скасувати нормативний акт має орган, який прийняв цей акт (правонаступник такого органу). Крім того, у випадках, передбачених законом, право скасувати нормативний акт може бути надано іншому органу. Так, п. 16 ст. 106 Конституції України уповноважує Президента України на скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) фактичне скасування нормативного акта внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

294

Розділ 16. Нормативно-правові акти

§7. Дія нормативно-правових актів

упросторі і за колом осіб

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається тери-

торіальними межами його обов’язковості. Територія держави — це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води (до 12 морських міль). До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з’єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави.

Нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частинитериторіїдержави(будинкиіноземнихпосольств, консульств) вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку. Суб’єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію законодавства тієї країни, до якої належать посольства, консульства та ін. Так, трудові відносини громадян України, які працюють у закордоннихдипломатичнихустановахУкраїни, регулюютьсяправомУкраїни (ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримінальному законодавству. Так, у ст. 7 КК України закріплено: «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають

295

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

вУкраїні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України». Відповідальність за вчинене за кордоном суспільно небезпечне діяння настає лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодавством України. У ст. 8 КК України містяться положення, які відображають космополітичний

(універсальний) принцип дії закону про кримінальну відповідальність у просторі: «іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають

вУкраїні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України».

На території України може застосовуватися законодавство іноземних держав. Наприклад, ст. 291 СК України дозволяє застосовувати

вУкраїні сімейне законодавство іноземних держав, якщо воно не суперечитьосновнимзасадам регулюваннясімейних відносин, встановлених цим Кодексом.

Відповіднодост. 9 КонституціїУкраїни, ст. 19 ЗаконуУкраїни«Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і безпосередньо діють на її території.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб — це їх поширен-

ня на певні категорії суб’єктів права.

Колоосіб, якіпідпадаютьпіддіюнормативногоакта, визначається обсягом і специфікою правового статусу суб’єктів.

За характером політико-правового зв’язку суб’єкта з державою

розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб,

що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави (закони України «Про політичні партії України», «Про вибори Президента України»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус іноземців»).

За професійним і соціальним статусом суб’єктів права виокремлюють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на

296

Розділ 16. Нормативно-правові акти

коло спеціальних суб’єктів, тобто осіб, які володіють певною професією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати тощо) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інваліди, сиріти та ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб’єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб,

що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній тери-

торії (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов’язана також з наявністю чивідсутністювосібюридичногоімунітету. Юридичнийімунітет(від лат. immunitas — звільнення, свобода) означає повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, яким присвоєні дипломатичні ранги, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними і не є громадянами України. Вони користуються особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або затримані. Ці положення поширюються і на представників іноземних держав, членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які перебувають в Україні і беруть участь у міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або виконують інші офіційні доручення, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.

Обмеженийдипломатичнийімунітетмаютьдипломатичнікур’єри,

члениадміністративно-технічногоіобслуговуючогоперсоналудипло- матичних представництв, консульські посадові особи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в іншихкраїнах, якіпрямуютьтранзитомчерезтериторіюУкраїнитаінші особи. Ціособизвільняютьсявідкримінальноївідповідальності лише за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов’язків (ст. ст. 37, 38 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини»). Питання про кримінальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК України).

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

297

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Контрольні запитання

1.Охарактеризуйте порядок ухвалення нормативно-правових актів.

2.Чимвідрізняєтьсянормативно-правовийактвідіншихвидів юридичних актів?

3.Які види законів і підзаконних нормативно-правових актів приймаються в Україні?

4.Вкажіть принципи дії нормативно-правових актів у часі.

5.У чому полягають особливості дії нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб?

298

Розділ17

Нормотворча техніка

§1. Нормотворча техніка як різновид юридичної техніки

Теорія юридичної техніки сформувалася в рамках романогерманської правової традиції. Великий інтерес доюридичної техніки тут обумовлений прагненням досягти максимальної якості створення

ізастосування нормативнихправовихактів (особливозаконів), яківизнаються провідним джерелом права в романо-германській правовій сім’ї. Адже від рівня досконалості створення і реалізації нормативноправовихактівзначноюміроюзалежитьефективністьправовогорегулювання в цілому. В англо-американській правовій сім’ї юридична

ізаконодавчатехнікапередусімпов’язуєтьсязюридичним(законодавчим) процесом, тлумаченням правових норм. Власне, сам юридичний процесдляангло-американськогоюристаієюридичноютехнікою. Це, зокрема, пояснюється тим, що в англо-американській правовій традиції акцент робиться не стільки на писаній формі права, скільки на практичному пошуку справедливого рішення в кожній конкретній юридичній справі.

Юридична техніка є важливим елементом професійної юридичної діяльності, застосовується в усіх сферах практичної юриспруденції. В суб’єктивному розумінні — це мистецтво, яке залежить насамперед від здібностей юриста. В такому аспекті юридична техніка охоплює певніпрофесійніпрактичнівміння, навички, технічнеправовемислення, засноване на знанні позитивного права і механізму його дії.

299

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

В об’єктивному розумінні термін «юридична техніка» вживається

втаких основних значеннях: 1) як комплексне явище, що охоплює

прикладніаспектипрофесійноїюридичноїдіяльності— цесукупність раціоналізованихметодів, прийомівізасобівздійсненняправотворчої, правореалізаційної та правотлумачної діяльності; 2) як явище, що охоплює формально-структурні аспекти чинного права — систему писаних джерел права та їх властивостей, структуру норми права, права в цілому та законодавства, методи тлумачення права та ін.; 3) як ступінь досконалості форми, структури та мови права, окремих письмових юридичних документів.

При найбільш широкому підході поняттям юридичної техніки охоплюються всі методи, засоби іприйоми, завдяки яким забезпечуються створення писаних джерел права та їх точна реалізація в юридичній практиці. Утакомуракурсі доюридичноїтехнікивідносять: а) методи надання праву формальної визначеності (санкціонування правових звичаїв, укладенняугод, створенняпрецедентів, нормативнихправових актів, методи застосування татлумачення права, йогосистематизації); б) засоби надання праву формальної визначеності (документальна письмова форма юридичних актів, юридична термінологія, юридичні конструкція, фікція, презумпція, поділ права на галузі та інститути тощо); в) юридичний процес.

Узвуженомузначенніюридичнатехнікапов’язуєтьсязрозробленням різноманітних юридичних актів-документів. Отже, юридична техніка при такому підході визначається як сукупність вироблених

вюриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовного або інтерпретаційного характеру, актів систематизації законодавства) певного правового змісту.

Юридичну техніку слід відрізняти від інших суміжних явищ: 1) технікивматеріальномусенсі— цесукупністьпевнихматеріальних засобів, які застосовуються в практичній юридичній діяльності; 2) технікиділоводства— цесукупністьзасобівдокументуванняіорганізації роботи з документами в процесі юридичної діяльності; 3) техніки збиранняіаналізуінформації— цетехнічнийелементметодівзбирання і аналізу юридичної інформації. Юридична діяльність завжди пов’язана з аналізом емпіричної інформації, при якому використовуються різноманітні методи: соціологічні, математичні, моделювання, прогнозуваннятощо. Кожензнихвключаєвсебетехнічнийелемент— сукупність спеціальних прийомів, конкретних пізнавальних операцій,

300