Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 24. Застосування норм права

жавними акціонернимикомпаніями). Зокрема, прикладамиможебути встановлена Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» вимога, що зобов’язує усіх суб’єктів підприємницької діяльності переглянути у бік збільшення орендної плати раніше укладені договори оренди державного майна; обов’язок здійснювати медичне страхування іноземних громадян тільки в одній страховій компанії тощо.

Якщо держава нав’язує громадянському суспільству опікунські функції в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, тоді очікуваного соціального результату правового регулювання можна не дочекатися. Роль державно-владного втручання полягає в посиленні його охоронної функції, зміні гарантій, методів, форми правозастосування при звуженні кола суб’єктів цієї діяльності і розширенні їх відповідальності.

Отже, сфери правозастосовної діяльності врегулятивних відносинах для держав, які є демократичними, соціальними, правовими, повинні поступово звужуватися.

За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавчадіяльністьпередбачаєвиконанняприписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видання свідоцтва про право власності на приватизований об’єкт та ін.). Її не слід плутати зоперативно-розшуковоюдіяльністю, якаєчастиноюправоохоронної діяльності і спрямована на виявлення, попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх вчинили.

Правоохороннадіяльністьєформоюдіяльностідержавнихорганів тадеякихнедержавнихінститутів, спрямованоюнаохоронузаконностііправопорядку, захистправісвобод людини, боротьбузізлочинністю. Вона здійснюється органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідуваннядіянь, щомістятьознакизлочину, наглядзадодержаннямзаконів, контрольна закупівля товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.

411

Частина п’ята. Реалізація права

§3. Стадії застосування нормативних приписів

Застосування права являє собою єдиний процес, що складається з виокремлених і взаємопов’язаних дій — стадій.

Перша(фактична) стадія— цевстановленняфактичнихобставин справи. Вперебігуцієїстадіїкомпетентніорганивиявляютьівстановлюють тільки ті факти і обставини, що мають юридичне значення і пов’язані з вирішенням юридичної справи по суті. Враховуючи, що такі обставини, як правило, мали місце в минулому, правозастосувач не може спостерігати їх безпосередньо. Тому юридично значущі факти встановлюються за допомогою доказів, одержаних у передбачених законом формах і порядку: показань свідків, протоколів огляду місця події, висновків експертів, документів тощо. При встановленні фактичних обставин справи слід керуватися вимогами належності, об’єктивності, повноти, істинності доказів. Результатом доказування є відтворення, реконструкція усіх (або частини) обставин справи, що маєвирішальнезначеннядляправильногозастосуванняправа. Наприклад, дляпризначенняпенсіїгромадянинунеобхідноподатидооргану соціального забезпечення документи (докази), що підтверджують його право на пенсію (дані про вік, стаж роботи, заробітну плату тощо).

Другою (юридичною) стадією є вибір і аналіз правової норми. Вонавключаєвсебедіїзвідшуканняюридичноїнорми, щовідповідає обставинам, встановленим на першій стадії, і підлягає застосуванню. Проводятьсяперевіркасправжностііюридичноїчинностінормизточки зору її дії в часі, просторі, відносно кола осіб, а також виявлення змісту норми. При цьому слід ураховувати загальне правило: закон та інші нормативно-правові акти не мають, як правило, зворотної дії в часі. Обравши норму, правозастосувач переконується в справжності її тексту за офіційним виданням (наприклад, «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України» та ін.), перевіряє, чи не змінена вона і чи діяла на період виникнення правовідносин. Обов’язково уточнюється зміст норми, тобто здійснюєтся її правозастосовче тлумачення (з’ясування).

На цій стадії правозастосовного процесу дається правова кваліфікація— юридичнаоцінкавсієїсукупностіфактичнихобставинсправи шляхомвіднесення конкретноговипадкудосферидіїпевнихюридичних норм.

412

Розділ 24. Застосування норм права

На завершальній стадії правозастосування приймається рішення

усправі.

Урішенні втілюються воєдино дві попередні стадії, відбувається поширеннязагальнихприписівнорминаконкретніжиттєвіобставини. Прийняття рішення дає можливість досягнути мети правового регулювання, гарантуватиздійснення суб’єктивнихправ, атакожвиконання юридичних обов’язків.

Результат рішення юридичної справи висловлюється в індивідуальному державно-владному велінні, приписі (письмовому чи в іншій формі). Цейприписусвоючергувиконуєфункціююридичногофакту, з яким пов’язані юридичні наслідки рішення, застосування права в цілому.

Таким чином, через винесення акта застосування права на підставі і в межах правових норм державний орган здійснює індивідуальне регулювання суспільних відносин.

Слід констатувати певну умовність розмежування цих стадій — вони переплітаються, зумовлюються, а також взаємно доповнюють однаодну. Практикаправозастосуваннявимагаєпостійногозвернення від фактів до юридичних норм і навпаки.

§4. Основні вимоги до правильного застосування нормативних приписів

Основними вимогами правильного застосування норм права є їх обґрунтованість, законність, доцільність.

Вимогаобґрунтованості означає, щоприйняття правозастосовного рішення повинно базуватися на всебічному і повному дослідженні всіх фактичних обставин справи, що так чи інакше впливають на його зміст, тобто мають юридичне значення. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні братися до уваги. Виконання вимоги обґрунтованості дозволяє застосовувати норми права до випадків, для яких вони створені, виявляти таким чином об’єктивну істину усправі, уникати невиправданого затягування правозастосовного процесу.

Вимога законності належить до юридичного боку розглядуваної справи і означає, що:

правозастосовнерішенняповинноприйматисядержавниморганом або посадовою особою в межах їх компетенції;

413

Частина п’ята. Реалізація права

правозастосовнадіяльністьмаєздійснюватисявпорядкуіформах, передбачених процесуальним законодавством;

правозастосовні органи зобов’язані правильно обирати правові норми, належнимчиномїхтлумачити, суворододержуватисяїхзмісту, не виходити за їх межі, здійснювати правильну кваліфікацію справи і приймати рішення відповідно до приписів цих норм.

Якщо державний орган або посадова особа не застосували норму, що підлягає застосуванню, і, навпаки, застосували норму, яка не підлягає застосуванню, це є підставою до скасування прийнятого в юридичній справі рішення.

Вимогадоцільності полягаєвтому, абиправозастосувач, володіючи певною свободою в обранні рішення в рамках закону, прагнув до досягнення мети правової норми шляхом винесення справедливого, ефективного, оптимального, економічного рішення, тобто найбільш доцільним є таке рішення у справі, яке відповідає цілям, визначеним законодавцем. Водночас норма права не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації, і тому діяльність учасників суспільних відносин повинна відповідати конкретним умовам місця і часу вирішення такої ситуації. При цьому в межах норми учасникам надається можливістьобратинайбільшефективне, економічневирішенняпитання. Наприклад, розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя доцільно здійснювати через органи реєстрації актів громадянського стану, а не в судовому порядку, оскільки розгляд цього питання в судових органах займає набагато більше часу і для сторін є дорожчим.

Слід мати на увазі, що мотиви доцільності не повинні суперечити вимозі законності правозастосовних актів.

Можливості довільного погляду правозастосовувача далеко не однаковіврізнихдержавах. Їхмежізначноюміроюзалежатьвідполітикодержавного режиму, особливостей національної правової системи, специфіки правової думки та багатьох інших чинників.

§ 5. Акти правозастосування, їх види

Акт застосування права — це такий правовий акт індивідуального характеру, в якому формально закріплюється рішення державного органупоконкретнійюридичнійсправі. Вінявляєсобоюрізновидюри-

дичних актів і на відміну від правових приписів має такі ознаки:

– видаєтьсякомпетентнимидержавнимиорганамичипосадовими особамивпроцесіправозастосовноїдіяльності, маєдержавно-владний

414

Розділ 24. Застосування норм права

характер. Відмова від його виконання або неналежне виконання може тягнути за собою юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;

–спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих ситуацій;

–адресований конкретним особам (персоніфікований), фіксує їх суб’єктивніправа, обов’язкиіміруюридичноївідповідальності, спрямованийнаіндивідуальнерегулюваннясуспільнихвідносин(конкретної життєвої ситуації);

–акти застосування норм права вичерпуються їх виконанням, хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати тривалий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);

–правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових не можуть мати зворотної сили в часі.

Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов’язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не допускає подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажано застосовувати іноземну, архаїчну та вузькоспеціальну термінологію, неблагозвучніабонепоєднуванісловосполучення(наприклад, «живий громадянин», «тваринний організм»).

Класифікація правозастосовних актів здійснюється з таких підстав:

1) за суб’єктом прийняття: акти представницьких органів державної влади, глави держави, органів виконавчої влади, суду, контрольнонаглядових органів, органів місцевого самоврядування;

2) за галузевою належністю норм, що застосовуються: акти засто- суванняконституційно-правових, цивільно-правових, адміністративноправових, кримінально-правових норм та ін.;

3) за юридичною формою: укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, подання, приписи прокурорів, вироки, рішення та ін.;

4) за характером правового впливу: регулятивні, охоронні; 5) за юридичним значенням: основні акти, які містять остаточне

рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про нагоро-

415

Частина п’ята. Реалізація права

дження), допоміжні, тобтоакти, щозабезпечуютьприйняттяосновних актів (постанова про порушення кримінальної справи, ухвала суду);

6)захарактероміндивідуальнихвелінь: ті, щоуправомочують, ті, що зобов’язуютьабозабороняють(наприклад, заборонаобіймативідповідні посадиабовиконувативідповідні функції, зафіксовані вирокомсуду);

7)за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

8)заформоюзовнішньоговиразу: акти-документи(окремідокументи, резолюціїнаматеріалахсправи, щовиконаніпосадовамиособами, наприклад, «до виконання», «сплатити», «до наказу»), акти-дії (словесні, конклюдентні — виконуються у вигляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб здійснити відповідні дії, наприклад, порух жезлом працівника державтоінспекції доучасників дорожньогоруху).

§6. Прогалини в законодавстві і засоби їх заповнення та усунення

Прогалинавзаконодавстві— цевідсутністьрегулюванняпевних суспільних відносин за умови, коли ці відносини мають бути врегульованими з позицій принципів права.

Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій у суспільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебувають

усферіправовогорегулювання, тобтоколизалишилисяневрегульованими ті відносини, які повинні бути врегульовані правом.

Причинипрогалинрізні. Цестосуєтьсяпервіснихінаступнихпрогалин. Первісніпрогалинизумовленітим, щозаконодавецьневрахував

уформулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання. Це може трапитися такожчерезпрорахунки, допущеніприрозробленнізакону, увикористанні прийомів юридичної техніки. Наступні прогалини з’являються об’єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Оскільки зовсім уникнути прогалин неможливо, тобто прогалини є нормальним явищем у праві, то слід знайти засоби їх оперативного заповнення (усунення чи подолання).

Єдиним засобом заповнення прогалин є правотворча діяльність державних органів. Однак якщо прогалину виявлено в процесі правозастосування, то швидке прийняття необхідних правових норм не за-

416

Розділ 24. Застосування норм права

вжди можливе, тому правозастосовні органи використовують оперативні засоби заповнення прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи. Дотакихзасобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання врамкахданоїгалузіправазанайсуттєвішимиознаками. «Подібність» відносин означає однотипність правового режиму їх регулювання.

Оскількинаявністьпрогалининеєпідставоюдлявідмовиувирішеннісправи, правозастосовувачзнаходитьнорму, щорегулюєтакі«подібні», аналогічнівідносиниізастосовуєїїдоконкретноїситуації. Так, цивільне законодавство, що діяло раніше, містить норми, які регулювали порядок відшкодування збитків, заподіяних особі тільки при рятуванні майна. Водночас у ньому була відсутня норма, яка б визначала порядок відшкодуванняшкоди, щовиниклавнаслідокрятуваннялюдськогожиття. Зогляду на істотну подібність між означеними відносинами правила про відшкодування збитків про рятування майна використовувалися судовою практикою як правова підстава при прийнятті судового рішення щодо відшкодування майнової шкоди, яка виникла при рятуванні людського життя. На необхідність застосування аналогії закону подекуди прямо вказується в нормі: ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються положення про купівлю-продаж, договір поставки, договірконтрактаціїабоіншідоговори, елементиякихмістятьсявдоговорі міни, якщоценесуперечить сутностізобов’язання.

На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми. Внаслідок цього норма стає такою, що має два предмети регулювання: визначений законодавцем, а також юридичною практикою застосування нормизааналогієюівсубсидіарному порядку.

Аналогіяправа— цезастосування доконкретних відносин загальнихзасадісенсузаконодавствауразівідсутностінорм, щорегулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину та ін., що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або загальних положеннях законодавчих актів. Застосування аналогії права до конкретної справи не має у майбутньому обов’язкової сили при вирішенні інших, подібних справ.

Субсидіарнезастосування(міжгалузевааналогія) єзастосуванням до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні

417

Частина п’ята. Реалізація права

за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. Прицьомузапозиченняможливетількизгалузей, щомаютьподібність

узасобі правового регулювання, наприклад, застосування приписів про строки в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин. У субсидіарному застосуванні закладено важливий момент — економність нормативного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Можливість застосування норм за аналогією закону та аналогією права прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 8 ЦКУкраїнивстановлює: якщоцивільнівідносининеврегульовані цимКодексом, іншимиактамицивільногозаконодавстваабодоговором, вони регулюються тими правовими нормами Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини, тобто за аналогією закону, а у разі неможливості використання аналогіїзаконуцивільнівідносинирегулюютьсявідповіднодозагальних засад цивільного законодавства, тобто за аналогією права). Це свідчить про те, що аналогія цілком виправдана в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, процесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для заповнення прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загальній — це трапляється). У цьому разі слід пам’ятати про сформульований ще

вСтародавньому Римі принцип: «Немає злочину без вказівки на те

взаконі». Неможливе застосування аналогії закону і аналогії права

уразі притягнення осіб до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, оскільки перелік заборонених державою діянь має бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. Навідмінувідпрогалинюридичніколізії— це«надлишок» нормативноправових актів, які суперечать один одному.

Контрольні запитання

1.Охарактеризуйте форми та способи реалізації правових норм.

2.Назвіть випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права з боку державних органів або посадових осіб.

3.Що таке юридична кваліфікація?

4.Чимвідрізняєтьсявимогадоцільностіправозастосуваннявід вимоги законності?

5.Яка існує класифікація актів правозастосування?

418

Розділ25

Тлумачення норм права

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Самостійне місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення норм права, урозуміння їх справжнього змісту. Така діяльність становить тлумачення норм права, їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення окремої галузі знань у курсі філосо-

фії права — юридичної герменевтики, тобто вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів.

Термін«тлумачення» (інтерпретація) означаєуяснення, роз’яснення, розкриття сутності певного явища. Цей термін не єсутоправовим, він використовується також й іншими гуманітарними науками, досягнення яких враховуються при розробленні теорії тлумачення права.

Вюридичнійнауціпоняття«тлумаченняправа» розумієтьсявдвох значеннях:

1)як певний розумовий процес, інтелектуальна діяльність, спря-

мована навстановлення змісту нормправа. Втакому розумінні тлумачення права виражається в сукупності способів його інтерпретації;

2)як результат зазначеної діяльності, що виражається у тексті,

вякомурозкривається, відтворюється дійснийзміствідповідних норм права.

Таким чином, тлумачення норм права можна визначити як ді-

яльність, спрямовану на з’ясування, осмислення дійсного змісту норм правазметоюсприянняїхпрактичнійреалізації, атакожрезультат

419

Частина п’ята. Реалізація права

такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційноправовому акті.

Необхідність тлумачення права зумовлена особливостями його предмета, а саме:

1)нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація абстрактної норми права вконкретній життєвій ситуації без з’ясування її змісту виявляється неможливою;

2)формальноювизначеністюправилповедінкивюридичномутек-

сті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлумачення:

–вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніжправовепоняття, щовонивиражають, абовживанняслів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання

утексті слів «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить» тощо);

–наявністьвюридичнихтекстахспеціальнихюридичнихтермінів (іпотека, юридичнаособа, злочинтаін.) таоціночнихкатегорій(«тяжкі наслідки», «моральна шкода» тощо);

–вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «і так далі», «тощо», «та інше», «інші»);

–недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови юридичного акта, двозначність, розпливчатість формулювань;

3)системністю норм права, що зобов’язує суб’єкта тлумачення враховувати взаємозв’язок і взаємозумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальними та спеціальними, конкретизуючими, спеціалізованими правовими нормами);

4)необхідністю забезпечення органічної єдності «духу» і «букви» закону.

Тлумачення норм права як діяльність складається з двох основних елементів: уясненнязмістунормправатайогороз’яснення. Уяснення— це перший та обов’язковий елемент тлумачення права, який полягає

уз’ясуванні суб’єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Цевнутрішнійтворчийпроцес, якийвідбуваєтьсяусвідомостісуб’єкта тлумачення та не містить зовнішніх форм виразу. Уяснення правових норм є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах (додержання, виконання, використання, атакож правозастосування), що вимагає від нього максимальної адекватності, повноти та юридичної точності. Тлумачення права може включати тільки стадію

420