Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 22. Юридична відповідальність

2.Кримінальну відповідальність — її особливість полягає в засто-

суванні до винної у вчиненні злочину фізичної особи певного виду

іміри кримінального покарання, передбаченого кримінальним законом.

Особливості кримінальної відповідальності:

–встановлюється тільки законом (згідно з вимогами ст. 92 Конституції України) — передбачається КК України, який закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами;

–їїюридичноюпідставоюєтількизлочини, системаякихпобудована в кримінальному праві відповідно до поділу цієї галузі на відносно самостійні інститути у вигляді розділів і глав кодексу (злочини проти особистості, власності, держави та ін.);

–застосовується тільки в судовому порядку (повноваженнями притягнення до кримінальної відповідальності і покарання наділені лише суди загальної юрисдикції);

–тягне за собою застосування до винної особи санкцій, перелік якихтакожобмеженозаконом— відосновнихтадодатковихпокарань (штраф, позбавлення військового, спеціального звання і под.) і до строкового чи довічного позбавлення волі);

–призначається судомнапідставі матеріального (КК) тапроцесуального(КПК) закону, декримінально-процесуальнийзаконрегламен- туєпорядок(процедуру) притягненнядокримінальноївідповідальності, всіобов’язковістадіїкримінальногорозслідуваннязгарантуванням особі принципу презумпції невинуватості;

–тягне за законом стан судимості засудженого після відбуття ним покарання;

–закономвизначеночіткіпроцесуальністроки, вмежахякихпритягнення до кримінальної відповідальності зберігається.

3.Адміністративнувідповідальність, щонакладаєтьсязаадмініст-

ративні правопорушення. Особливості такого виду відповідальності полягають у тому, що:

–її підставою є проступки, які порушують правила, котрі діють

усфері державного управління та інших сферах (торгівля, митниця, пожежний, санітарнийнаглядтаін.), урегульованихадміністративною таіншимигалузями законодавства (господарського, трудового, фінансового та ін.). Отже, правила сформульовані в різних галузях законодавства, а їх порушення тягне за собою відповідальність, передбачену в окремому інституті галузі адміністративного права;

381

Частина п’ята. Реалізація права

–суб’єктами, уповноваженими накладати адміністративні стягнення, є органи державного управління (виконавчої влади), їх посадові особи (органи адміністративної юрисдикції), а також суди;

–суб’єктами адміністративних правопорушень є винні фізичні особи (з 16-річного віку), які не підпорядковані по службі органам державного управління, а в окремих випадках — юридичні особи. Можливим єпритягнення посадових осіб заневиконання чиненалежне виконання покладених обов’язків;

–завчиненняадміністративного правопорушенняуповноваженими органами накладаються стягнення, перелік яких закріплено в законодавстві (штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів, тимчасове позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт);

–застосовані за адміністративні порушення санкції не тягнуть за собою судимості;

4. Цивільно-правову відповідальність, яка настає за вчинення цивільно-правовогоделікту іполягає внакладенні цивільно-правових стягнень на дієздатну фізичну чи юридичну особу з метою:

–відшкодування збитків, неустойки, штрафу, пені — за майнову шкоду, завдану як у межах укладеного договору (невиконання або неналежне виконання зобов’язань), так і поза ним;

–поновленняпорушеногоправовогостановищаособи(наприклад, коли негаторний позов власника майна до суду був задовільнений, внаслідокчогоособачиорганізація, якастворилаперешкодивправікористуваннямайномвласнику, повинназасудовимрішеннямупримусовому порядку відновити його права шляхом усунення перешкод);

–примусового виконання правового обов’язку.

Цивільно-правові стягнення накладаються ізапорушення особистих немайнових прав, які полягають у приниженні честі, гідності, ділової репутації особи.

Особливості такої відповідальності полягають також в тому, що:

–вона настає за спричинення шкоди будь-якій особі (фізичній, юридичній, або державі) і будь-якою особою, визнаною цивільним законом суб’єктом цивільних правовідносин;

–питання притягнення до цивільної відповідальності та рішення занимипокладені насуди (загальні, арбітражні, господарські, третейські) чи адміністративні державні органи;

–обов’язок доводити відсутність вини (тобто самої підстави відповідальності) покладено законом на правопорушника (на відміну від

382

Розділ 22. Юридична відповідальність

кримінального судочинства, де гарантується принцип презумпції невинуватості особи, яку обвинувачують у вчиненні злочину);

– на відміну від інших видів відповідальності цивільна відповідальність іноді можлива і за відсутністю вини, наприклад, за спричинення незалежно від вини органом державної влади, фізичною чи юридичноюособоюзбитківтаморальноїшкодиджереломпідвищеної небезпеки (ст. 1167 ЦК України).

5.Дисциплінарну відповідальність як достатньо ємке поняття, ко-

тримохоплюютьсявипадкипорушенняправилдисципліни— трудової, службової, військової, навчальної. Така відповідальність може застосовуватися: а) згідно з нормами трудового законодавства (відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ та в порядку підлеглості); б) згідно з нормами інших галузей законодавства (адміністративного та ін.), які враховують особливості правовогостатусуокремихгруппрацівників(суддів, державнихпосадовців, прокурорів) і визначаються спеціальними законами, статутами та положеннямипродисципліну. Вдеякихсферах(обороні, органахвнутрішніх справ, на залізничному чи повітряному транспорті) заходи

іпідстави дисциплінарної відповідальності передбачено дисциплінар-

ними статутами і положеннями.

6.Матеріальну відповідальність як обов’язок кожної із сторін трудовихправовідносин(працівника івласника) відшкодувати майновушкоду, завдануіншійсторонівнаслідокневиконаннячиненалежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку. Міра матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Отже, матеріальнавідповідальність, якідисциплінарна, передбачається трудовим законодавством, яке містить вичерпний перелік підстав матеріальної відповідальності.

За змістом санкції норми, що застосовуються за вчинене правопорушення(тобтозанапрямкомїївпливунавиннуособутахарактером негативних для ний наслідків), відповідальність поділяють на право-

поновлюючу та штрафну.

Правопоновлююча відповідальність полягає у державно-приму- совому або добровільному відшкодуванні заподіяних збитків з правопорушниканакористьособи, праваякоїпорушено. Вонанастаєзгідно з нормами цивільного, трудового права і правопорушник може особисто у будь-який час реалізувати її, не чекаючи рішення офіційного органу про визнання і примусове виконання заходів відповідальності, тобто правопорушник має право зробити це добровільно.

383

Частина п’ята. Реалізація права

Штрафна відповідальність передбачається нормами кримінального, адміністративного, трудового права і настає відповідно за вчинення: злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Оскількитакавідповідальністьпередбачаєякнаслідоккомплексбільш суворих правових обмежень для правопорушника за винне діяння, вона завжди призначається з урахуванням усіх обставин вчинення правопорушення, мотивів та засобів його вчинення, особи правопорушника ташкідливих (небезпечних) наслідків правопорушення імає каральний характер, тому її називають ще й каральною. Її особливість полягає у тому, що каральні засоби можуть призначатися виключно уповноваженими органами держави чи посадовими особами.

Такі заходи примусу (впливу) закріплені виключно в законі і свідчать про важливість для суспільства і держави контролювати подібні вчинки публічно, примусово і в рамках офіційної процедури. Отже, штрафна відповідальність є неможливою, на відміну від правопоновлюючої відповідальності, на будь-якій стадії застосування до правопорушника охоронної норми. Для її виникнення на підставі усіх доказів необхідними є усі обов’язкові стадії притягнення до юридичної відповідальності.

§4. Цілі і функції юридичної відповідальності

Особа в громадянському суспільстві завжди зацікавлена в гарантуванні державою непорушності її прав і свобод, гарантіях законності

ізахисті правопорядку, відновленні порушених прав, запобіганні правопорушеннямшляхомреалізації регулятивної, охоронноїтавиховної функцій права. Це поряд з прагненням суспільства до справедливої оцінки правових вчинків осіб з боку суспільства і держави визначає соціальну цінність і зміст юридичної відповідальності, які відображено в її цілях та функціях.

Якщо право має своєю метою створити узгоджену систему правопорядку, аправопорушеннязавждийогоруйнують, тометаюридичноївідповідальності за їх вчинення має бути одним з проявів загальних цілей

іпринципів права, втілених в його функціях — регулюванні та охороні суспільних відносин. Тому цілі юридичної відповідальності можна розглядати як визначення, формулювання того соціального ефекту, результатів, доякихпрагнесуспільствоіюридичновизначаєвідйогоімені

384

Розділ 22. Юридична відповідальність

держава(законодавчоішляхомправозастосовної, правоохоронноїдіяльності) увипадкахвчиненнявинноюособоюправопорушення.

Ціліюридичноївідповідальностіможнаподілятинатакі, щомають

загальносоціальнетаіндивідуальне(дляконкретногоправопорушника) значення.

Юридична відповідальність якраз і забезпечує реалізацію насамперед охоронної функції права. Загальносоціальна мета юридичної відповідальності полягає в охороні існуючого ладу та суспільного порядку (забезпеченні порушеного публічного інтересу). Конкретна (щодоправопорушника) метаюридичноївідповідальності— державне примушування особи поводитись у будь-яких правових ситуаціях відповідно до встановленого законом правового порядку шляхом покарання винного, визначення правових наслідків для нього.

Дозагальносоціальних належатьцілі, щовідображають ставлення суспільства в цілому до правопорушень та певні його очікування. До таких цілей можна віднести:

а) захист правопорядку — спрямована на підтримування суспільства як цілісного організму в стійкому стані, в якому його розвиток, динаміка спрямовані відповідно до його головних правових вимог; б) гарантування (забезпечення) принципу непорушності прав

і свобод людини і громадянина; в) запобіганняправопорушуваності (злочинності) яканомальному

явищу, її профілактика на загальносоціальному рівні (шляхом правового виховання та правової пропаганди, просвітницької діяльності і под.). Отже, виховання є і метою, і засобом досягнення загальної мети юридичної відповідальності як справедливого і очікуваного суспільством реагування з боку держави на правопорушення.

До індивідуальних (для конкретного правопорушника) цілей можна віднести такі, які трансформують загальні цілі відповідальності до рівня конкретної особи правопорушника:

а) відновлення порушених суб’єктивних прав і свобод суб’єктів права— фізичнихіюридичнихосіб. Інакшекажучи, метавідповідальностінарівніконкретногоохоронногоправовідношення неможебути звужена тільки до відплати правопорушнику за скоєне ним. Головним дляособи, чиїправаіінтереси, нормальнісуспільнізв’язкипорушено, полягає в їх поновленні, створенні впевненості людини в тому, що держава, притягуючи до відповідальності правопорушника, гарантує охорону, захист і поновлення порушеного протиправною поведінкою стану особи;

385

Частина п’ята. Реалізація права

б) компенсація особі завданої їй правопорушенням матеріальної і моральної шкоди;

в) покарання правопорушника. Це завжди державно-примусове, законне обмеження прав винної особи, яке виражається в позбавленні її певних цінностей (особистих, духовних, матеріальних), що їй належали. Проте покарання правопорушника не може бути самоціллю суспільства і держави;

г) превенція (попередження) вчинення нових правопорушень конкретноювинноюособою(приватнапревенція). Превентивнезначення має якраз покарання, спрямоване на запобігання новому правопорушеннювинноюособоювмайбутньому. Вонотакожсприяєвихованню даногоправопорушникаіусвідомленнюнимпринципуневідворотності юридичної відповідальності.

Метаюридичноївідповідальностівиявляєтьсянарівніконкретних галузей права, що містять у собі певні правові можливості реагування на правопорушення.

Наприклад, метою покарання за кримінальним правом є не тільки кара(тобтозастосуваннякомплексуобмеженьправтасвободзасудженого, які забезпечать його виправлення), а й виправлення, тобто такі істотнізміниособизлочинця, щозасвідчать пропозбавлення негативних настанов і зумовлюють готовність жити, не порушуючи закон.

Метою матеріальної відповідальності євідшкодування (компенсація) шкоди, завданої винними діями працівника власнику майна (роботодавцю). Заходиматеріальної відповідальності єправовідновлюючими, томуїхнеможливозамінитиякимисьіншимизаходами, аособа, яка завдала шкоди, зобов’язана її відшкодувати.

Метадисциплінарноївідповідальності— забезпеченнятрудовоїдисципліни, адоцільністьїїзастосуваннявизначаєтьсясамимроботодавцем (тобтовінзазакономмаєправозанаявністюпідставнакладатидисциплінарністягнення, керуючисьвласнимрозсудомізаконом, ураховуючивсю попередню працю робітника і доцільність застосування заходу). Заходи дисциплінарної відповідальності є насамперед каральними (наприклад, об’явленнядоганипрацівнику чизвільнення зроботи).

Цілі юридичної відповідальності будь-якого рівня конкретизують-

ся в її функціях, які відображають основні напрямки її впливу на суспільство і особу, характеризують її сутність та призначення в суспільстві. Ці функції пов’язані з цілями відповідальності, зумовленінимиімістятьзасобиїхреалізації. Доголовнихфункційюридичної відповідальності належать такі.

386

Розділ 22. Юридична відповідальність

1.Штрафна (каральна) — відображає напрямок покарання винної особи, який свідчить про негативну оцінку вчинку правопорушника державоютанамірдержавизапобігтивчиненнюновихпорушень. Вона здійснюється уповноваженим суб’єктом, з одного боку, шляхом обмеження прав і свобод правопорушника (наприклад, судове обмеження права винної особи на заняття певними видами діяльності), а з другого — покладення на нього такі нові юридичні обов’язки та обтяження, яких до вчинення правопорушення він не мав (наприклад, перебувати за вироком суду в місцях позбавлення волі, на виправних роботах).

2.Правовідновлююча— спрямована навідновленнянезаконнопорушених прав. Частіше за все така функція «працює» у випадках притягнення до майнової (матеріальної, цивільно-правової) відповідальності. Особливістю правопоновлюючої відповідальності є також те, що вона полягає в примусовому виконанні обов’язків, які мала виконати винна особа, але не виконала їх протиправно. Примусове стягнення збитків з правопорушника поновлює права потерпілої сторони шляхомкомпенсуванняїївтратвинноюособою. Саметомутакуфункцію ще називають компенсаційною.

3.Виховна — спрямована на сприйняття усіма громадянами цінності права, виховання поважливого ставлення до нього з боку суспільства, зростання правової активності з метою запобігання правопорушуваності (загальна превенція), а також на виховну корекцію заходами юридичної відповідальності поведінки особи, що вже вчинила правопорушення, з метою запобігання вчиненню нею нових протиправних діянь (приватна превенція).

§5. Принципи юридичної відповідальності

Принципиюридичноївідповідальності— цетаківимогидонеї, які визначаютьїїзміст, функцій, підстави, гарантії, процедуриздійснення.

Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути як прямою (шляхом безпосереднього фіксування в тексті нормативно-правового акта), так іопосередкованою іншими джерелами права.

Юридична відповідальність повинна перш за все відображати загальнолюдський принцип справедливості. Він передбачає, що:

387

Частина п’ята. Реалізація права

а) умови, підстави притягнення до юридичної відповідальності та її здійснення визнаються рівними для всіх суб’єктів, які вчинили однакові правопорушення. Отже, принцип справедливості в інституті юридичної відповідальності є втіленням вимог загальноправового конституційногопринципуправовоїрівності, якийурівнюєрізнихосіб відносно умов відповідальності, процесуальних прав (на захист, об’єктивний судовий розгляд справи та ін.);

б) юридична відповідальність спрямована перш за все на поновлення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою, що означає, наприклад, обов’язок винного відшкодувати шкоду, завданупротиправнимвчинкомправаміншихсуб’єктів. Такийобов’язок покладено і на державу, яка зобов’язана відшкодовувати матеріальну і моральну шкоду особам, які були засуджені безпідставно, а пізніше реабілітовані. Цецілкомвідповідаєзміступринципуправовоїдержави щодо взаємної відповідальності держави і особи;

в) санкція як наслідок вчинення правопорушення завжди має відповідатирівнюсоціальної небезпечності, тяжкості протиправноговчинку; г) за вчинене правопорушення повинна відповідати тільки та особа, яка його вчинила, за умов, що її вину доведено: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 КонституціїУкраїни). Особуможна притягнутидоюридичної відповідальності лише за її власну поведінку, а за дії інших осіб вона не відповідає (виняток — протиправна поведінка неповнолітніх, які завдали майнової шкоди власникові майна, за цивільним правом «ретранслюється»

в юридичну відповідальність їх батьків); ґ) не має зворотної сили закон, що встановлює чи посилює відпо-

відальність. Тобто, заборонено притягати до відповідальності особу напідставіновогозакону, якийвстановлюєюридичнувідповідальність за певні шкідливі вчинки, але набрав чинності після того, як особа їх вже скоїла, і на час вчинення правопорушенням формально не вважалося. Навпаки, засуджена особа звільняється від відповідальності за певний злочин у разі набрання чинності нового закону, який скасовує караність такого діяння.

д) слід ураховувати всі обставини, що обтяжують та пом’якшують відповідальність. КК, наприклад, міститьпереліктакихобставин, причому останній не є вичерпним. Відтак, суддя має право вважати за пом’якшуючу обставину і будь-яку іншу, не передбачену статтею;

е) визначення заходів відповідальності (покарань і стягнень) не повинно переслідувати мету принижування людської гідності, тобто

388

Розділ 22. Юридична відповідальність

державно-примусові заходи мають ґрунтуватися на принципі гуманізму, який виключає можливість вибору жорстких, негуманних заходів впливу на винну особу;

ж) можливістьзастосуваннядовинноїособилишеодногопокарання за вчинення нею одного правопорушення. Отже, недопустимо поєднувати дві і більше відповідальностей за одне окреме правопорушення. Це заборонено. Іноді дане правило в науці розглядають як окремий принцип — недопустимості подвійної відповідальності за одне правопорушення, слушно посилаючись на ст. 61 Конституції Україні.

Відповідальність здійснюється на основі принципу законності. Згідно з ним як правопорушення розглядаються лише ті діяння, які на даний час прямо передбачені чинним законодавством (юридична підстава). Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями.

Притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності можливе тільки за:

–реально вчинене діяння, (дію або бездіяльність), а не за намір його вчинити;

–діяння, вчинене винною деліктоздатної особою.

Застосування заходів відповідальності допускається виключно в межах санкцій охоронних норм права.

Притягувати до відповідальності мають право тільки уповноваженісуб’єкти, якіповиннідодержуватисявимогматеріальнихохоронних і процесуальних норм, детально зафіксованих у законах.

Принципневідворотностівідповідальностіозначає, щоправопору- шенняповиннонеминучезабудь-якихумовтягтизасобоювідповідаль- ність правопорушника. Якщо правопорушення вчинене, а відповідальність не настала, то це спричиняє шкоду авторитету закону, влади, а відтак, і свідомості суспільства, провокуючи в ньому почуття впевненості у можливість за власним бажанням і попри суспільним цінностям порушувати закон. Тому головний зміст принципу невідворотності відповідальностіполягаєвтому, щобеззаконнихпідставніхтонеможе бути звільнений від відповідальності ні за яких умов.

Принципдоцільностівтілюєтьсяякпринципвідповідностізаходів покарання, державно-правовоговпливуцілямюридичноївідповідаль- ності. Такі заходи мають відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності (коли

389

Частина п’ята. Реалізація права

вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов’язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчиненого правопорушення.

Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних, судових органів обирати і застосовувати найбільш доцільний захід впливу (санкцію) до винної особи, забезпечити індивідуалізацію примусових заходів. Саме для цього законом передбачено різні види санкцій (альтернативних, відносно-визначених), які дозволяють ураховувати конкретніумовивчинкуііндивідуальність винноїособи. Ацедаєможливість досягти цілей відповідальності (виховання, корекція поведінки особи та ін.) саме тому, що вона покладена на конкретного правопорушника, якийвідповідаєособисто, апримусовізаходидоньогоємаксимально індивідуалізованими.

Принцип доцільності також передбачає обов’язок державних органів вирішувати питання про можливість пом’якшення мір відповідальності або відмову від їх застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державнопримусових заходів. Отже, головне полягає не в тому, яку саме буде обрано міру відповідальності, а в питанні про те, чи забезпечить застосування такої міри до конкретної особи досягнення суспільно значущих цілей юридичної відповідальності.

Контрольні запитання

1.Назвіть ознаки юридичної відповідальності.

2.Поясніть зміст поняття «підстави юридичної відповідальності».

3.Які підстави виключають настання юридичної відповідальності?

4.Проаналізуйте головні цілі та функції юридичної відповідальності.

5.Якспіввідносятьсяпоняття«юридичнавідповідальність» та «державний примус»?

390