Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

правовихактах, нормативно-правовихдоговорах, адміністративнихта судових рішеннях прецедентного характеру, правових звичаях) норми права— юридичніправилаповедінкилюдейзагальногохарактеру, які передбачають дозволені та обов’язкові форми їх стосунків у правовій сфері. Власне ж «запуск» механізму правового регулювання відбувається зазвичай у момент набрання зазначеними правовими нормами чинності. Залежновідособливостейконкретнихформ(джерел) права, в яких вони викладаються, а також від наявності спеціальних вказівок з цих питань правові норми можуть вступати в дію з моменту їх ухвалення; одразу після їх офіційного оприлюднення; через певний строк після цього; з визначеної дати; через певний строк після їхнього узгодження уповноваженими суб’єктами.

Однак іноді і після початку дії норм права функціонування механізмуправовогорегулюванняможеблокуватисявнаслідокнедостатньої чіткості формулювань окремих норм права, що заважає їх розумінню, а відтак, і реалізації таких норм особами, яким вони адресовані. В подібнихвипадкахдодатковоюумовоюспрацьовуваннямеханізмуправового регулювання є видання нормативних інтерпретаційних правових актів, спрямованихнароз’ясненнязмістувідповіднихюридичнихприписів. До найпоширеніших в Україні офіційних нормативних інтерпретаційно-правовихактів належать заразрішення Конституційного Суду України, прийняті з метою тлумачення певних положень Конституції України, постанови пленумів Верховного Суду України, Верховного Суду СРСР (у частині, що не суперечить законодавству України), роз’яснення та інформаційні листи Вищого господарського СудуУкраїнизпитаньвирішеннясудамидеякихкатегорійюридичних справ, акти Державної податкової адміністрації, що містять тлумачення окремих положень податкового законодавства.

Назазначенійстадіїмеханізмуправовогорегулюваннявизначаєть-

ся загальний правовий статус учасників суспільних відносин, окреслюєтьсяколоїхосновнихправтаобов’язків, фактичнареалізаціяяких потребуєубільшостівипадківпродовженняправовогорегулюванняіз застосуванням іншихзасобів йогоздійснення. Водночас уже нацьому етапі правового регулювання право здатне впливати на певні прояви соціальної поведінки у рамках правових відносин загального типу.

Перехід до наступної стадії механізму правового регулювання

пов’язаний з виникненням між суб’єктами права за наявності передбачених правовими нормами обставин (юридичних фактів) індивідуалізованих юридичних зв’язків — правових відносин конкретного

221

Частина третя. Загальне вчення про право

типу, сторони яких наділяються суб’єктивними юридичними правами

іобов’язками. Тимсамимзабезпечуютьсянеобхіднадеталізація, уточнення на рівні персонально визначених осіб загальних моделей їх стосунків, описанихуправовихнормах. Цедаєзмогуучасникамтаких правовідносин перейти до безпосереднього здійснення моделей поведінки, що становлять зміст реалізації правових норм.

Щеоднієюстадієюмеханізмуправовогорегулюванняєзастосуван-

ня норм права, що може як передувати стадії виникнення конкретних правовідносин, таківідбуватисяпіслянеї. Упершомувипадкузастосування правових норм має оперативно-виконавчий характер і пов’язане з виданням правозастосовних актів, що відіграють роль юридичних фактів, яких бракує для встановлення конкретних правових відносин. Наприклад, такі правозастосовні акти, як рішення органів РАГСу про реєстрацію шлюбу між особами, що подали відповідну заяву, є однією знеобхіднихумовзапочаткуванняміжнимишлюбнихвідносин. Удругому випадку прийняття актів застосування правових норм спрямоване на усунення обставин, які створюють перепони на шляху реалізації сторонами правових відносин своїх суб’єктивних юридичних прав

іобов’язків. Найчастіше такими перепонами виступають різноманітні правопорушення, спори між суб’єктами права стосовно самої наявностітаконкретногообсягуїхюридичнихправіобов’язків, певнаневизначеністьзправовихпитань(як, наприклад, зпитаннявстановленнябатьківства дитини, народженої поза шлюбом).

Дві останні з розглядуваних стадій механізму правового регулювання (виникнення правових відносин конкретного типу та застосування правових норм) мають факультативний характер. Зокрема, правове регулювання може здійснюватись і без подальшого уточнення правовогостановищаособинарівніконкретнихправовідносин, тобто через правові відносини загального типу. Саме таким чином у більшостівипадківздійснюєтьсяправоверегулювання, змістомякогоєзаборона деяких шкідливих видів соціальної поведінки.

Так само і необхідність у правозастосовній діяльності державних таіншихуповноваженихдержавоюорганіввиникаєнезавжди, алише тоді, коли внаслідок виняткової важливості певних суспільних відносин, потребиякнайповнішевраховуватиїхспецифікутаусунутиперепони для їх нормального функціонування є доцільним застосування ще й засобів індивідуального правового регулювання.

Завершальною стадією механізму правового регулювання є реалі-

заціянормправа. Нацьомуетапісуб’єктиправовихвідносинздійсню-

222

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

ють свої юридичні права і виконують покладені на них юридичні обов’язки. Якщо при цьому характер поведінки зазначених осіб узгоджуєтьсязвимогамиюридичнихприписів, метаправовогорегулювання досягнута, а отже, механізм правового регулювання спрацював.

Особливурольуправовомурегулюваннісуспільнихвідносинвідіграє правова свідомість, яка опосередковує всі стадії дії даного механізму, так чи інакше пов’язані із визначення правом свідомо вольової поведінкисоціальнихсуб’єктів. Неабиякезначеннядляфункціонування механізму правового регулювання мають також рівень правової культури населення і стан законності у суспільстві, які створюють певнесередовищеправовогорегулювання, тимсамимпідсилюючиабо ж, навпаки, знижуючи його позитивний ефект.

§5. Ефективність правового регулювання

Досконалість юридичних засобів, які застосовуються в правовому регулюванні, їх відповідність його цілям та завданням, характеру суспільних відносин, що піддаються юридичній регламентації, а також ступінь фактичної реалізації зазначених намірів відображаються в ефективності правового регулювання.

Підефективністюправовогорегулюваннярозуміютьзумовлену його організацією конкретну міру результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини.

Ефективністьправовогорегулюванняможеоцінюватисязарізними критеріями. Одним з її можливих показників є з’ясування того, чи забезпечуютьобранівпроцесіправовоїрегламентаціїсуспільнихвідносин конкретні способи регулятивного впливу на поведінку людей (дозволи, заборони, зобов’язання, рекомендації, заохоченнятощо) відповідніним формиреалізаціїправовихнорм(використання, виконання, дотримання). Інший підхід до оцінки ефективності правового регулювання полягає ваналізітого, якоюміроюзазначеніформиреалізаціїнормправазабезпечують досягнення всього спектра намічених при його плануванні правових цілей: кінцевих та проміжних, основних та вторинних.

Важливим критерієм ефективності правового регулювання є врахування витрат, пов’язаних із досягненням його певного результату. Зокрема, за інших рівних умов більш ефективними вважаються ті за-

223

Частина третя. Загальне вчення про право

соби правового регулювання, які дозволяють вирішувати відповідні соціальні завдання в більш короткий проміжок часу із залученням меншої кількості людських та матеріальних ресурсів.

Визначенняефективностіправовогорегулюванняпередбачаєтакож зіставлення позитивних та можливих негативних наслідків дії права на суспільні відносини. Так, аж ніяк не можна визнати ефективною спробу уряду СРСР у середині 80-х років ХХ ст. обмежити через реалізацію певного комплексу правових заходів вживання населенням алкогольних напоїв, оскільки поряд із незначним зниженням кількостівипадків пияцтватаалкоголізмуцепризвелодоістотногоскорочення доходів бюджету, значного поширення таких негативних явищ, як наркоманія та самогоноваріння.

Істотне значення для забезпечення ефективності правового регулювання має його поетапний аналіз, що дає змогу з’ясувати, які саме ланки механізму правового регулювання неповною мірою виконують своє призначення та усунути в подальшому ці недоліки.

Ефективність правового регулювання може оцінюватися щодо певних правових норм, на рівні правових інститутів та галузей, права в цілому. Причому, якщо при з’ясуванні ефективності окремих юридичних приписівдостатньовикористанняемпіричнихметодівпізнання, вивчення конкретних проявів соціальної поведінки, то у всіх інших випадках це вимагає проведення комплексних досліджень, вивчення загальних тенденцій впливу правового регулювання на цілі масиви (сфери) суспільних відносин, стан упорядкованості всього суспільного життя.

Ефективність правового регулювання визначається багатьма чинниками, які можуть бути поділені на декілька груп.

До першої з них належать чинники, які стосуються досконалості нормативної основи правового регулювання, а саме: відповідність юридичних норм загальносоціальним закономірностям та природі суспільних відносин, що утворюють предмет правового регулювання (зокрема, особливостям суб’єктів та об’єктів цих відносин, їх змісту, характеру обставин, які впливають на встановлення, зміну та припинення зазначених соціальних стосунків); додержання при формулюванні і викладенні правових приписів всього комплексу правил та прийомівюридичної(законодавчої) техніки, спрямованихнаприйняттялогічних за будовою тадоступних зазмістом нормативно-правових документів; наявність відпрацьованих процедурних механізмів реалізаціїнормматеріальногоправа(передусімчерезсинхроннийрозвиток поряд з матеріально-правовими процесуально-правових галузей та

224

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

інститутів); оптимальність організації системи законодавства, чим значно полегшується орієнтація у наявному масиві нормативноправових актів як населення, так і фахівців юридичної професії; постійне вдосконалення та своєчасне оновлення законодавства, видання у разі необхідності правових актів інтерпретаційного характеру.

Другу група чинників ефективності правового регулювання утворю-

ютьрізноманітніобставини, щохарактеризуютьстанюридичноїпрак-

тики, утомучислі: якістьпрофесійноїпідготовкитанаявністьдостатніх стимулівдляпродуктивноїроботифахівців, щовиконуютьобов’язкищодо здійснення правозастосовної та контрольно-наглядової діяльності, організаціївиконаннясудовихтаіншихправовихрішень; чіткийрозподіл компетенціїтаузгодженістьдійрізнихправовихвідомств, рівеньїхматеріальноїоснащеності таавторитетусеред населення.

Третя група охоплює чинники, які визначають соціальні передумови правовогорегулювання, посилюючи абопослаблюючи діюправа, насамперед: ступіньвідповідностіінтересівучасниківсуспільнихвідносин, що піддаються правовому регулюванню, спрямованості останнього; стан правової поінформованості згаданих осіб; наявність або відсутність значнихрозбіжностей міжправовимитаіншимисоціальними нормами.

Контрольні запитання

1.Назвітьтакороткоохарактеризуйте рисиправовогорегулювання суспільних відносин, які відрізняють його від інших видів соціального регулювання.

2.Що розуміють під способами правового регулювання та в чому полягає відмінність основних способів від допоміжних способів правового регулювання?

3.Чому в процесі юридичної регламентації суспільних відносин виникає необхідність у поєднанні нормативного правовогорегулюваннязправовимрегулюванням, щоздійснюється на індивідуальних засадах?

4.Які правові явища входять до складу механізму правового регулювання?

5.Від яких чинників залежить ефективність правового регулювання суспільних відносин?

225

Частина

четверта

НОРМАТИВНА ОСНОВА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Розділ14

Норми права

§1. Поняття та загальні ознаки норм права

Як вже зазначалось у попередніх розділах підручника, право є нормативним явищем, тобто складається із норм. Що ж таке норма права?

Шукаючи відповідь на це запитання, ми маємо згадати, що норма права є різновидом соціальних (суспільних) норм. Їй притаманні всі за-

гальні ознаки соціальних норм.

Характеризуючи норми права, слід звернути увагу на те, що вони:

–є правилами поведінки, які регулюють відносини між людьми таїхоб’єднаннями. Призначеннянорм(утомучисліправових) — упорядкуваннясуспільнихзв’язків, щоєнеобхідноюумовоюколективного існування людей;

–встановлюють правила належної чи дозволеної поведінки. Ін-

шими словами, норма вказує на те, як мають діяти суб’єкти в конкретній життєвій ситуації, а не на те, що вони роблять насправді. Наприклад, норма права, враховуючи наявність випадків хабарництва, забороняє державним службовцям брати хабарі;

–«озброєні» певними засобами, які забезпечують додержання нормативних вимог. Оскільки існує можливість порушення кожної норми, то мають існувати певні засоби (переконання, осуд, примус тощо), за допомогою яких суспільство гарантує втілення належних правил поведінки в реальне життя. Інакше практично неможливо досягти порядку, заради якого і встановлюються самі норми. Природно,

226

Розділ 14. Норми права

що ці засоби застосовуються до особи лише тоді, коли вона відхиляється від вимог норм;

–є суспільно зумовленими правилами поведінки. Нормам права властива соціальна, економічна і культурна зумовленість. Завдяки цьому вони сприймаються свідомістю людей як справедливі, тобто природні, і можуть бути ефективним суспільним регулятором;

–маютьзагальнийхарактер, якийпроявляєтьсявнеперсоніфікованості і невичерпності. Неперсоніфікованість норми, тобто відсутність вказівки на конкретного адресата, дозволяє їй адресуватися не одній якійсь особі, а відразу багатьом, поіменно не переліченим. Невичерпність норми означає можливість її багаторазової реалізації. Інакше кажучи, норма встановлює правило для нескінченної кількості випадків певного виду і невідомої кількості осіб певної категорії.

Протенормиправамаютьтакожспецифічніознаки, щовідрізняють їх від інших соціальних норм.

1. Юридичнанорма— вихідний, головнийелементправа. Завеликим рахунком, право — це набір норм права, об’єднаних в інститути і галузі права. Отже, слід погодитися з виразною характеристикою норм як первиннихклітинокправа, цеглинок, зякихпобудована всясистема права.

2. Юридичнанормаспрямовананаправоверегулюванняконкретних суспільних відносин. Зазвичай вона визначає, щозпогляду права може

іщо повинна робити особа за наявності певних умов і які наслідки чекають нанеїпридодержанні абопорушенніправила. Отже, головне призначення норми права — зафіксувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників суспільних відносин, визначити їх зміст та обсяг. Відтак, на рівні конкретних суспільних відносин визначається справедлива міра свободи, що є важливим завданням права в цілому.

3. Норма права закріплює міру, зразок (еталон, стандарт) правомірної поведінки особи (класичні норми права) або сприяє такому закріпленню(спеціалізовані нормиправа). Вонаєправовим критерієм при оцінці поведінки (діяльності) особи як дозволеної, необхідної або забороненої.

4. Обов’язковість норми права підтримується погрозою застосу-

вання державного примусу. Ця ознака, поза всяким сумнівом, не свідчить про те, що обов’язковість норм права забезпечується лише державним примусом. Останній виконує насамперед роль гарантії, що

єнеобхідною на випадок можливого порушення юридичної норми. В умовах правової держави основним має бути варіант добровільного виконання юридичних норм, який ґрунтується на внутрішньому пере-

227

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

конанніособиусправедливості, корисності, доцільностіінеобхідності цих правил. Суб’єкт сприймає норми як авторитетні, легітимні вимоги. Проте обов’язковість цих норм підтримується також силою державного впливу, в тому числі погрозою застосування державного примусу. Він нібито стоїть позаду норм права, вступаючи в дію у разі їх порушення. Такий особливий засіб забезпечення відрізняє норми права від інших суспільних норм.

5. Норма права має особливі форми свого зовнішнього виразу. Як елементправавонавідображаєтьсявприписахформ(джерел) права— нормативно-правових актів, правових звичаїв, правових прецедентів тощо. Саме зовнішня форма може зробити доступними для суб’єктів права зразки (еталони) правомірної поведінки, щопропонуються нормами. Зурахуваннямтрадиційнаціональноїправовоїсистемиюридичні норми в Україні знаходять вираз головним чином в законодавчих нормативних приписах.

Отже, норма права — це різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантується державною владою.

§ 2. Види норм права

Кожна норма в межах системи права має свою спеціалізацією, що зумовлює її своєрідність порівняно з іншими нормами права. Ця особливість дозволяє класифікувати норми права за різними підставами.

Класичнітаспеціалізованінормиправа. Переважнабільшістьнорм права спрямована на безпосереднє регулювання суспільних відносин. Такі норми закріплюють міру, зразок (еталон, стандарт) правомірної поведінки суб’єкта права (вони вказують на те, що з погляду права може, а чого не може робити особа) і тому їх іменують нормамиправилами поведінки. Так, правило поведінки закріплює норма ст. 116 ЦК України, що дозволяє учаснику господарського товариства брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину у вигляді дивідендів. Оскільки норми права традиційно асоціюються самезправиламиповедінки, їхчасто-густохарактеризуютьяккласич-

ні норми.

Проте в праві також існують норми, які зазвичай безпосередньо відносиниміжособаминерегулюють(йдеться, наприклад, пронормивизначення, колізійні норми). Однак вонибезвсяких сумнівів єкорис-

228

Розділ 14. Норми права

ними для правового регулювання: ці норми нібито обслуговують норми-правила поведінки і в такий спосіб опосередковано беруть участьурегулюваннісуспільнихвідносин. Цінекласичні, абонетипові, нормивлітературі іменують спеціалізованими нормамиправа. Такі норми є досить неоднорідними за своїми характеристиками, змістом та цільовим призначенням і в свою чергу можуть бути поділені на окремі групи (див. § 4 цього розділу).

Регулятивні і охоронні норми права. За функціональною спрямо-

ваністю класичні норми права поділяють на регулятивні і охоронні. Іншимисловами, цякласифікація нормґрунтуєтьсянаподілі юридичних функцій права на регулятивну та охоронну.

Регулятивні норми права — це норми, що здійснюють правове регулюваннясуспільних відносиншляхомнаділення їхучасників правами і покладанням на них юридичних обов’язків. Регулятивні норми прававизначаютьміруправомірноїповедінкисуб’єктів. Цінормиіноді іменують правоустановчими, оскільки їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться головним чином до встановлення суб’єктивнихюридичнихправіобов’язків. Наприклад, ст. 75 СКУкраїни зобов’язує дружину і чоловіка матеріально підтримувати один одного і надає право на утримання (аліменти) тому із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги.

Охоронні норми права — це норми, що здійснюють правове регулюваннясуспільних відносиншляхомвстановленняскладівправопорушень і закріплення санкцій (мір юридичної відповідальності, право-

відновлюючих заходів тощо). Призначення таких норм — охорона правомірних суспільних відносин, попередження суб’єктів права про обов’язокутримуватисявідпевноїдіїабобездіяльності, щопорушують ці суспільні відносини, і можливі негативні наслідки порушення відповідногообов’язку. Наприклад, ст. 186 ККУкраїнивстановлюєсклад такого злочину, як грабіж, і закріплює покарання (санкцію) за його вчинення; відтак, вона забороняє вчинення грабежу і охороняє правомірні майнові відносини, що випливають з права власності.

Зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні норми права. За способом правового регулювання, який лежить в основі правила поведінки (зобов’язання, заборона чи дозвіл), регулятивні норми права поділяють на зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні.

Зобов’язальнінормиправа— ценорми, щовстановлюютьюридичний обов’язок особи вчиняти певні позитивні дії. Закріплення змісту обов’язкової поведінки досягається, як правило, за допомогою таких

229

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

термінів, як «повинен», «зобов’язаний», «має обов’язок». Наприклад, згідно зі ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Забороннінормиправа— ценорми, щовстановлюютьюридичний обов’язок особи утримуватися від певних дій, тобто заборону на їх вчинення. Такі норми зазвичай розпізнаються завдяки термінам «не допускається», «заборонено», «неповинне», «неможебути». Так, відповідно до ст. 216 СК України забороняється посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей.

Уповноважувальні норми права — це норми, що встановлюють суб’єктивні права, тобто дозвіл на здійснення уповноваженою особою тих чи інших активних дій. У тексті відповідних приписів часто-густо містяться такі терміни, як «має право», «може». Наприклад, ст. 35 СК України надає право нареченим обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Уповноважувальні норми права надають суб’єктам свободу розпоряджатися своїми правами, однак не зобов’язують їх реалізовувати.

Слідзазначити, щоподілправовихнормназобов’язальні, заборонні та уповноважувальні певною мірою є відносним. Цей висновок ґрунтується на врахуванні двостороннього характеру кожної правової норми, яка передбачає для одних осіб певні уповноваження, а для інших — відповідні їм обов’язки (заборони).

Імперативні і диспозитивні норми права. За методом правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) класичні норми права поділяють на імперативні і диспозитивні.

Імперативні норми права — це норми, що містять категоричні приписи, якібезпосередньовизначаютьповедінкусуб’єктівсуспільних відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб іншими умовами. Наприклад, імперативними є всі норми КК. Якщо суб’єкти суспільних відносин відхиляються від імперативної норми і встановлюють для себе інші правила поведінки, то такі умови є нечинними, неправомірними. Застосуванню в цьому разі все одно підлягає правило, визначене нормою.

Диспозитивні норми права — це норми, що діють лише тоді, коли суб’єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших умов власної поведінки. Диспозитивні норми — це свого роду запасний варіант, який передбачено вправінавипадок, колисторонинескористалисяможливістю домовитися між собоюпроіншийпорядокврегулювання власних стосунків. Тому часто-густо правила диспозитивних

230