Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 6. Функції держави

ронних органів, особливо в боротьбі з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. На особливу увагу заслуговують заходи щодо підвищенняправосвідомостіякгромадян, такіпосадовихосіб. Правовевиховання покликане донестидосвідомості людейрозуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепитикожному громадянину почуття нетерпимості добудь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватися відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди, а також вестися постійна цілеспрямована робота в зазначеному напрямку. Зрештоювсецемаєсформуватиусуспільствітакийстанречей, коли переважна більшість людей слідує праву в силу власної глибокої переконаності в його цінності.

§ 4. Зовнішні функції держави

Переходячи до розгляду зовнішніх функцій держави, слід зазначити, щосучасні глобалізаційні процеси роблятьцейтрадиційний для теорії держави і права поділ досить умовним. Можна стверджувати, що політична, економічна, соціальна, екологічна та інші функції держави мають як внутрішній, так і зовнішній аспекти.

У той же час існують і специфічні зовнішні функції держави. Важливимнапрямкомзовнішньополітичноїдіяльностідержавиєїї

оборонна функція. Головне її призначення — забезпечувати воєнну безпеку держави. Проявами цієї функції є збройний захист цілісності

інедоторканності власної території, виконання міжнародних зобов’язань, застосування у разі необхідності для розв’язання міжнародних конфліктів збройних сил.

Здійсненняоборонноїфункціївиступаєгарантомсамогоіснування держави, а відтак, ефективного виконання всіх інших її функцій. Робота з оборони країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; застосування останніх у разі необхідності; охорона державних кордонів.

Починаючи з другої половини ХХ ст., дедалі більшого значення на-

буває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку. Вона полягає у проведенні дипломатичної роботи з припинення існуючих

інедопущення новихконфліктів. Восновіміжнародної політики, спря-

101

Частина друга. Загальне вчення про державу

мованої на реалізацію зазначеної функції, лежать принципи незастосування сили, мирного вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни стало зрозумілим, щотількивнаслідокспільноїдіяльностідержавможназабезпечитимир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок.

Найголовнішими напрямками цієї функції є ведення за домовленістю між державами діяльності з роззброєння, нерозповсюдження зброїмасовогознищення, додержаннязобов’язаньззаборониядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї. Останнім часом посилилося співробітництво держав щодо організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

Світовий порядок підтримується шляхом участі світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищенійвідповідальностізапідтримкустабільностііпорядкувсучасному світі таких держав, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Росія та ін. Збройні сили деяких держав можуть брати участь у військових операціях, спрямованих на припинення збройних конфліктів, установлення та підтримку миру в проблемних регіонах планети.

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них — Організація Об’єднаних Націй, створена в 1945 р. за ініціативою глав державпереможниць у Другій світовій війні.

Нині все більше розвивається функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувався б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з країн.

Роль цієї функції особливо важлива для розв’язання проблем міжнародного характеру: запобігання і ліквідації наслідків природних та антропогеннихкатастроф, щовиходятьзамежікордоніводнієїдержави; охорони природних ресурсів і довкілля; боротьби з епідеміями

іепізоотіями; захисту Світового Океану; раціонального використання сировинних, енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. Значногорозвиткунабулоспівробітництводержавувирішенніпитань, пов’язаних із освоєнням космічного простору, зокрема збереженням йогочистоти. Наосновівзаємнихдомовленостейдержавиузгоджують

івідповідну національну політику.

102

Розділ 6. Функції держави

Щодалі велику роль відіграє функція європейської та світової ін-

теграції. Важливою її складовою для України, як і для багатьох країн колишнього СРСР, є інтеграція в європейську та світову економіку. Вонавипливаєзвизнанняекономічноївзаємозалежності державурізноманітних сферах відносин — виробничій, науково-технічній, валютно-фінансовій, транспортній, вякихдеякі держави доповнюють одна однуна основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку та ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв’язків; рівності, взаємовигідноїспівпраці, незастосуваннядискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.

Контрольні запитання

1.Вкажіть ознаки функцій держави.

2.Назвіть класифікації функцій держави.

3.Охарактеризуйте соціальні та політичні функції держави.

4.Охарактеризуйте економічну таекологічну функції держави.

5.Охарактеризуйте основні зовнішні функції держави.

103

Розділ 7

Форма держави

§ 1. Поняття і структура форми держави

Форма держави є однією з головних категорій, які її характеризують. Форманадаєбуттязмістуісутностідержави. Дослідженняформи держави має власну історію. Ще у давніх Греції і Римі філософи та юристи висловлювали думки щодо розуміння форми держави. Так, Платон поділяв держави за формою, виходячи з того, хто здійснює управліннядержавою. Вінвиділявп’ятьформдержави: аристократія— справедливе правліннянайкращих, тимократія — правліннянайбільш сильних воїнів, олігархія — правління невеликою кількістю найбагатших членів суспільства, демократія — влада народу, тиранія — влада однієї особи. Він вказував на можливість поступового переростання однієї форми в іншу.

Аристотель поділяв форми держави за двома ознаками: кількістю тих, хтоправить(один, декілька, багато); учиїхінтересахздійснюється правління. Останняознакабулакритеріємподілудержавнаправильні— монархія, аристократія і політія, де правління здійснюється в інтересах усіх членів суспільства, та неправильні — тиранія, олігархія і демократія, де правління здійснюється в інтересах тих, що правлять.

Ціцерон критерій розмежування форм держави вбачав у характері іволітих, хтоправитьудержаві. Зацимкритеріємвінрозділявтрипрості форми держави: царську владу — монархію, владу оптиматів — аристократію та народну владу — демократію. Проте ці форми, за Ціцероном, неєнайкращими. Ідеальноюформоюдержавивінвважавзмішануформу, депоєднаніпозитивнірисиусіхпростихформдержави.

104

Розділ 7. Форма держави

УXVIII ст. при аналізі форм держави Ш.-Л. Монтескьє звертав увагунарізницюметодів здійснення державної влади вумовах різних

їїформ. На цій основі він визначав такі форми держави: республіку, вякійорганізаціюіздійснення державної владивизначаютьтакіякості, як доброчесність і рівність, монархію, де основою влади є гідність, та деспотію, де основою влади виступає страх.

Ж.-Ж. Руссо розглядав форму держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв такі форми держави: монархію — влада здійснюється однією особою, аристократію — влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб, демократію — влада здійснюється усіма членами суспільства.

Уподальшому наука виходила з того, що форма є способом існування держави як такої, відображенням змісту її діяльності, що сама по собі форма є змістовною. Було зроблено висновок щодо як теоретичного, так і практичного значення проблеми форми держави, бо від організації і реалізації державної влади, взаємодії між її суб’єктами залежатьефективністьдержавногоуправління, стабільністьудержаві, стан законності і правопорядку. Форма держави має дуже істотне значення в політичному, економічному, соціальному та ідеологічному аспектах.

Юридична наука виробила універсальну конструкцію, втілену в такому складному понятті, як форма держави. Вона включає три головні аспекти: 1) порядок створення вищих органів держави, відносини між ними та населенням країни (форма правління); 2) спосіб територіальногоустроюдержави, тобтопевнийпорядоквідносинміж центральними, регіональними та місцевими органами влади (державний устрій); 3) прийоми та методи здійснення політичної державної влади (політичний режим). Відповідно форма держави складається з трьох головних елементів: форми правління, форми державного устроютаформиполітичногорежиму, щохарактеризуютьсистему взятих в єдності способів організації державної влади, територіального устрою і методів та способів здійснення влади.

З цього визначення випливають ознаки, притаманні даному поняттю.

1. Вчення про форму держави розкриває зовнішні істотні особливості будь-якої держави, що відрізняють її від інших держав.

2. Елементи форми держави органічно взаємопов’язані і характеризують з різних боків єдине явище, в рамках якого справляють взаємний вплив один на одного.

105

Частина друга. Загальне вчення про державу

3.Формадержавичерезхарактеристикувласнихелементів(форми правління, державного устрою і державно-правового режиму) відображає істотні ознаки держави як організації конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

4.Формадержавипов’язаназїїсутністюіпризначенням. Існуєопосередкований вплив форми держави на розвиток демократичних засад, громадянського суспільства, правової соціальної державності тощо.

5.Форма держави багато в чому визначає сутність і призначення держави. Хоча в цьому сенсі немає прямого зв’язку між формою і сутністюдержави, протеіснуєопосередкований впливформидержавина розвиток демократичних засад, громадянського суспільства, правової соціальної державності та ін.

На специфіку форми держави впливає велика кількість чинників. До таких чинників, що значною мірою визначають конкретну форму держави, слід віднести: політичні — ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою держава, співвідношенняполітичнихсил, яківизначаютьвнутрішнюсуспільнополітичну ситуацію в країні, характер діяльності владних еліт; економічні — економічний устрій держави, матеріальні умови життя суспільства, економічні зв’язки держави; ідеологічно-культурні — домінування у суспільстві певних ідеологій, культурний рівень народу, характер релігійних міркувань, історичні традиції; соціальнонаціональні— наявністьудержавірізнихнаціональностей, соціальних груп і класів, які здатні впливати на розвиток форми держави; міжнародні — вплив інших країн, міжнародних організацій, міжнародного співробітництва щодо конкретної держави.

§ 2. Форма державного правління

Форма правління — це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі на-

селення в їх формуванні. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державнавладафактичноабоформальноналежитьоднійособі(монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.

106

Розділ 7. Форма держави

Монархія характеризується низкою ознак.

1.Главою держави є монарх (цар, король, шах, імператор).

2.Влада, як правило, набувається у спадок і зберігається пожиттєво. Існують монархії, де монарх набуває владу шляхом виборів пожиттєво чи на певний строк (Малайзія, де монарх обирається строком на п’ять років з числа правителів штатів-султанатів по черзі, а також Ватикан).

3.Монархуособлюєвищудержавнувладузавласнимправом, ане

впорядку делегування від народу.

4.Монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади.

5.Монархненесе конкретної політичної іюридичної відповідальності за результати свого правління.

У науці розрізняють необмежені та обмежені монархії. Необмежена монархія — це форма правління, при якій влада мо-

нарханеобмежуєтьсяіншимиорганами. Монархволодієусієюповнотою вищої державної влади. ЇЇ різновидами є деспотична та абсолютна монархії.

Деспотична монархія характеризується тим, що влада монархадеспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Давній Єгипет, Вавілон, Ассирія та ін.).

Абсолютнамонархіяєхарактерноюдляостанньогоетапуіснування феодальних держав, виступає на противагу феодальній роздробленості (Росія XVII–XVIII ст. ст., Франція перед революцією 1789 р.). В абсолютних монархіях державна влада концентрується в руках монарха. Станово-представницькі установи відіграють незначну роль.

Усучасному світі абсолютними монархіями є, наприклад, Оман, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати.

Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).

В обмежених монархіях влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, коли в державі відсутня писана конституція як окремий акт (Велика Британія) або конституцією за наявності писаної конституції (Іспанія). До обмежених монархій належать: станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.

Станово-представницька монархія — це форма правління, при якій влада монарха обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими соборами в Росії).

107

Частина друга. Загальне вчення про державу

Дуалістинамонархія— цеформаправління, приякійвладамонархаобмеженазаконодавчимиповноваженнямипарламенту. Такімонархії іноді називають дарованими, оскільки дуже часто вони виникали внаслідок видання указу монарха про дарування представницькому органу (парламенту) законодавчих повноважень (наприклад, Росія з 1905 по 1917 р., Прусія в XIX ст.). У дуалістичних монархіях за монархом залишаються виконавча влада і низка інших повноважень. Такі монархії можна розглядати як перехідні до конституційних і парламентських монархій.

Уконституційнихмонархіяхвладамонархаобмежена конституцією(Бєльгія, Швеція, Іспаніятаін.), авпарламентськихпривідсутності конституції — повноваженнями парламенту (наприклад, Велика Британія). В таких державах монарх є главою держави і здійснює виключно представницькі функції. Щодо нього діє формула «монарх царствує, але не править». Усі акти, що видаються від імені монарха, створюютьсявиконавчоювладоюіпопередньосхвалюютьсяміністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єрміністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. Так, у Великій Британії монарх своїм указом призначає тогопрем’єр-міністра, якогооберепарламент. Такімонархіївсучасних умовах є демократичними державами, в яких реалізовані на практиці такі демократичні принципи, як виборність, поділ влади, підконтрольність і підзвітність влади народу тощо. Монарх виступає своєрідним історичним атрибутом цих суспільств, «батьком нації», сприяє повазі до історичного минулого і власної державності.

Якпоказуєдосвідостанніхдесятиліть, монархічнаформаправління, що проіснувала не одну сотню років, має відповідний життєвий потенціал для подальшого існування. Наприклад, у листопаді 1975 р. народ Іспанії на плебісциті висловився за встановлення монархії.

Насьогоднітиповоюінайбільшпоширеноюєреспубліканськаформа правління. Республіка — найбільш демократична форма правління, оскільки вона заснована на тому, що повноваження будь-якого вищого органу влади в кінцевому результаті базуються на мандаті народу.

Республіканськаформаправліннявиниклащеуантичномусвіті, але широке поширення республіканського ладу розпочалося у XIX ст.

Республіка (від лат. res publika — загальна справа) — це така форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.

108

Розділ 7. Форма держави

Республіка характеризується такими ознаками.

1.Виборністьвищихорганівдержавибезпосередньоабоопосередковано народом, тобто представницький характер державної влади.

2.Змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у результаті виборів.

3.Строковість повноважень вищих посадових осіб держави і державних органів.

4.Відповідальність вищих посадових осіб держави за неналежне виконаннясвоїхповноваженьпереднародомабовищимпредставницьким органом.

5.Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

В історії існували різні види республік: афінська демократична, спартанськааристократична, римськааристократична, феодальнімістареспубліки, буржуазно-демократичні, соціалістичні та ін. Сучасні республіки поділяються на парламентські, президентські і змішані (президентсько-парламентські або парламентсько-президентські).

Доситьзначнукількістьсередреспублік, особливовЄвропі, мають парламентські республіки. В них верховна державна влада належить обраному народом органу — парламенту, котрий, як правило, формує всі інші вищі органи державної влади. До таких республік можна віднести Італію, ФРН, Австрію, Індію, Угорщину, Чехію, Грецію та ін.

Основними ознаками парламентських республік є такі.

1.Провіднарольпарламентусередіншихорганівдержавноївлади. Законодавчий орган — парламент у таких державах не тільки займається виданням законів, а й наділений повноваженнями формувати органивиконавчоїісудовоїгілоквлади. Парламент, якправило, обирає президента і формує уряд самостійно.

2.Відсутня заборона депутатського мандата, тобтодепутатам парламенту надається право одночасно посідати посади в органах виконавчої влади і управління. Уряд формується головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії, блоку. Уряд, як правило, очолює глава цієї партії чи блоку. Таким чином, уряд користується підтримкою парламентської більшості.

3.Уряд підконтрольний і підзвітний парламенту, несе політичну відповідальність перед ним. Він функціонує окремо від президента, котрий, як і глава держави обирається парламентом і здійснює представницькі функції. Реальною владою в державі наділений голова уряду (в ФРН — канцлер, Італії — прем’єр-міністр).

109

Частина друга. Загальне вчення про державу

4.Парламент має право висловити недовіру урядові, що тягне за собоюйоговідставку. Всвоючергу, урядможезвернутисядопрезидента з проханням розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

5.Наявність окремого органу конституційної юрисдикції, як правило, конституційного суду, який формується за спеціальною ускладненоюпроцедуроюрізнимигілками владидляконтролюзадодержанням конституції.

Позитивні якості парламентської республіки вбачаються в їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичномупроцесупевноїгнучкості. Протеціпозитивиможутьповною міроюпроявитися занаявності високої політичної іправовоїкультури

усуспільстві, стабільності його демократичних засад. У разі відсутності цих чинників парламентська республіка може виявитися нестабільною і недієздатною вирішувати загальносуспільні питання. Такі недоліки пов’язуються з можливою нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах за умови відсутності постійної правлячої більшості у парламенті (наприклад, Італія).

До президентських республік можна віднести США, Аргентину, Мексику, Іран, Бразилію, Швейцаріютаін. Загальнимиознакамитаких республік є наступні.

1.Президент єодночасно главою держави іуряду (виконавчої влади). Він керує різними сферами суспільного життя за допомогою підпорядкованого йому державного апарату. Тому, в президентській республіці як правило, відсутня посада прем’єр-міністра.

2.Президент обирається безпосередньо народом або обраними народом виборцями, а тому несе політичну відповідальність безпосередньо перед народом.

3.Уряд формується президентом і відповідальний перед ним.

4.Наявність інституту відповідальності президента у вигляді процедури відсторонення від влади (імпічмент).

5.Члени парламенту не можуть бути членами уряду.

6.Президент не має повноважень щодо розпуску парламенту.

7.Відсутній інститутпарламентської відповідальності уряду. Парламент (наприклад, Конгрес США) не може відправити уряд у відставку.

8.У президентській республіці існує чітке розмежування між органами законодавчої та виконавчої гілок влади.

Позитивними якостями президентських республік є передусім те, що президент в таких республіках виступає символом об’єднання за-

110