Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

§5. Корпоративні норми, їх особливості

івзаємодія з правом

Урегулюванні суспільних відносин значну роль відіграють норми об’єднаньгромадян, абокорпоративнінорми. Йдетьсяпродокументи нормативного характеру, що розробляються політичними партіями, громадськимиорганізаціями, профспілками, фондами, рухамитаіншими організованимиспільнотамизметоюреалізаціїінтересів своїхчленів.

Предметом регулювання корпоративних норм є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Ці норми визначають правовий статус названих організацій, встановлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантії додержання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою.

Механізм дії та ознаки норм громадських організацій мають велику схожість з правовими:

– вони є правилами поведінки людей;

– текстуально закріплені у відповідних актах-документах;

– є системою норм;

– ухвалюються за відповідною процедурою;

– забезпечуються за допомогою організаційних заходів і санкцій. Поряд з цим корпоративні норми істотно відрізняються від норм

права. Розмежування між ними проводиться за такими критеріями.

За суб’єктом, якому вони адресовані: корпоративні норми поши-

рюютьсятількиначленівданоїспільноти, маютьлокальнийхарактер, тоді як правові характеризуються ознакою загальнообов’язковості.

Заспрямованістю: корпоративнінормивисловлюютьволючленів організації або їх керівних органів, а правові — погоджені інтереси різних суб’єктів суспільних відносин.

Заспособомвстановленняінабраннячинності: корпоративнінор-

ми створюються в процесі організації і діяльності спільноти на відповідних з’їздах, зборах, конференціях, засіданнях інабувають чинності після їх легалізації; правові приписи встановлюються державними органами, що мають нормотворчу компетенцію, і набувають чинності

упередбачений законодавством строк.

Заформоюзовнішньоговиразу: корпоративнінормизакріплюються в статутах, програмах, положеннях, рішеннях громадських організацій, тоді як правові фіксуються у відповідних нормативних актах — законах, указах, постановах, інструкціях та ін.

171

Частина третя. Загальне вчення про право

За ступенем визначеності заходів впливу: корпоративні норми на відмінувідправовихбезпосередньонепов’язаніздіяльністюдержави ігарантуютьсянавипадокїхпорушенняорганізаційними тапримусовими заходами впливу, передбаченими статутами, положеннями цих недержавних організацій.

За специфікою санкцій: додержання вимог корпоративних норм гарантуєтьсятакимисанкціями, якдогана, зауваження, попередження, виключення із організації; санкції правових норм включають штраф, виправні роботи, позбавлення волі та ін. При цьому право не передбачає можливості відторгнення, тобто виключення, суб’єкта правопорушення від суспільства. Рішення громадських організацій про накладення стягнення не підлягають оскарженню в судовому порядку.

Незважаючинатещокорпоративнінормипоступаютьсяправовим за юридичною силою, обов’язковістю, сферою дії, вони дуже важливі дляфункціонування громадянського суспільства, оскількивиражають активність, ініціативулюдей, поширюютьсвійвпливпозамежиправового регулювання.

Співвідношення зазначених груп норм визначається за такими напрямками. Вдеякихвипадкахзастосуваннякорпоративнихнормсанкціонується державою, що надає їм властивості юридичних норм (наприклад, порядок призначення і виплати допомоги за державним соціальним страхуванням, порядок видачі застрахованим листків тимчасової непрацездатності і дотепер визначаються за нормами, ухваленими профспілковими органами). Як правило, в усіх нормах громадськихорганізаційєзагальнезобов’язаннядодержуватисявимогправових норм, боротися з правопорушеннями.

Нині замість заходів державного примусу можливе застосування до правопорушників заходів громадського впливу (ст. 152 Кодексу законів про працю України). Крім того, до особи, яка вчинила правопорушення, маютьзастосовуватисязаходигромадськоговпливу— оголошення догани або виключення з числа членів організації.

Від додержання статутних норм іноді залежить правильне застосування норм права. Наприклад, при звільненні працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу потрібна попередня згода на це профспілкового органу (ст. ст. 40, 41, 43 Кодексу законів про працю України). Кворум на такому засіданні визначається за нормами статуту профспілкової організації.

Корпоративні норми слід відрізняти від правових, які містяться влокальнихнормативнихактахпідприємств, господарськихтовариств

172

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

(статутах, установчихдоговорах, положеннях). Порушеннялокальних нормативнихактівпідлягаєзахистувсудовомупорядкуізадопомогою інших заходів державного впливу.

§ 6. Право і технічні норми

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які ви-

значаютьповедінкулюдейузв’язкуізвикористаннямтехнічнихіпри-

родних об’єктів, — технічні норми. До них, зокрема, належать: правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (ДБН), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіттощо. Хочатехнічнінормивстановлюютьсялюдьми, однаквони не мають суспільного характеру. Їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовнотехнічнінормиподіляютьсянадвігрупи: допершоївходять ті, що втілені в правову форму, до другої — всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язковий характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називають техніко-юридичними. Вони взаємодіють з правом за допомогою системи бланкетних норм, які містять відсилку до таких підзаконних актів, як правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатаціїтранспорту, обігунаркотичнихзасобів, психотропнихречовинта прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин та ін. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі у спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінками.

Технічнінорми, якіналежатьдодругоїгрупи, усвоючергуможуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біологіїтаіншихнаук, щовизначають природнийстаноб’єктапізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила пове-

173

Частина третя. Загальне вчення про право

дінкилюдейузв’язкузвикористаннямтехнічнихтаприроднихоб’єктів (наприклад, правила користування побутовими приладами, прийому лікарських засобів та ін.). Ці правила не містять ознак, притаманних правовим нормам, їх порушення не призводить до застосування засобів юридичної відповідальності.

Контрольні запитання

1.Назвіть соціальні норми, за допомогою яких регулюються суспільні відносини.

2.Наведіть приклади фіксації норм моралі у праві.

3.Чим відрізняються правові норми від політичних норм?

4.Яким чином релігійні норми впливають на розвиток правової системи держави?

5.За порушення яких технічних норм настає юридична відповідальність?

174

Розділ11

Формування права та його джерела

§ 1. Правоутворення: поняття та етапи

Правоутворенняєвідноснотривалимпроцесомформуванняюридичних норм, що починається з визнання державою певних повторювальних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формальногозакріпленняідержавногозахистуюридич-

них приписів. Відтак формування права є складним, багатоаспектним соціальним процесом, обумовленим взаємодією об’єктивних та суб’єктивнихчинників, щовизначаютьізабезпечуютьутвореннянових норм права.

Першзавсейдетьсяпровідносиниміжлюдьми, щостихійноскладаються завдяки щоденному повторенню і набувають нормативного характеру. Вони формуються в усіх сферах життя людини в процесі виробництва, розподілу, обмінупродуктівпраці, привирішеннізагальносоціальних справ, в сімейних стосунках тощо. Так, у результаті багаторазового повторення стихійно складається певний постійний еквівалент при обміні продуктами праці (землеробства і ремесла). Цей еквівалент поступовостаєзагальновизнаним, якнайкраще відображає суспільні потреби. Повторювальні відносини, що склалися стихійно, відображаютьсяуформуваннізвичаїв, релігійнихнорм, щоєнаслідком трансформації мононорм родового ладу.

На цій основі виникає потреба визнання загальної обов’язковості і охорони найбільш важливих і сталих суспільних відносин. У процесі

175

Частина третя. Загальне вчення про право

становлення держави велику роль у формуванні права відіграють ухвалення рішень судами, а також практика укладення договорів (обміну, позики та ін.) між різними суб’єктами правовідносин.

Заключним етапом процесу правоутворення є правозакріплення, тобто надання певним правилам поведінки юридичної сили, встановлення міри можливої чи належної поведінки суб’єктів суспільних відносин. Правозакріплення відбувається шляхом санкціонування, тобто надання загальної обов’язковості і захисту з боку держави найбільш загальним і важливим правилам, що об’єктивно народжуються

всуспільстві. Спочатку державне санкціонування обмежується наданням юридичної сили судовим рішенням, звичаям, договірним відносинам. Згодом шляхом нормотворчості (правотворчості) державних органів з’являється писане право (законодавство).

Держава відіграє певну самостійну роль у формуванні права, а самеуправозакріпленні. Державніорганивідповіднодопотребсуспільного розвитку конкретизують загальні правила поведінки, що склалися шляхом санкціонування, встановлюють строки і процедури їх реалізації, деталізують санкції, що застосовуються в разі порушення правовихнорм, наприклад, норми, щовизначаютьдіяльністьсудуприсяжних, строки позовної давності, заходи покарання за вчинення злочинів.

Процес подальшого формування і розвитку права відбувається за допомогою як вже згаданих засобів формування права (санкціонуванняповторювальнихсуспільних відносин івстановлення новихправил безпосередньо державними органами), так і низки інших чинників.

Завершення процесу правоутворення є одночасно початком практикийогореалізації. Узагальненняцієїпрактикизабезпечуєподальший розвиток права, який відбувається в окремих державах, різними шляхами і в різних формах. Таким чином забезпечується безперервність формування права.

Певнийвпливнаформуванняправасправляєправонаступництво, тобто зберігання і перенесення з часом у правову систему норм та інститутів, які застосовувалися на попередньому історичному етапі. В такий спосіб підтримуються національні правові традиції. Разом з цим у більшості країн має місце і запозичення норм та інститутів права інших держав. Прикладом цьому може слугувати перенесення

вправову систему України норм, що закріплюють принцип поділу влади. Приформуванні правовихсистем різнихкраїнможна помітити опанування правомзагальнолюдських цінностей іншихправовихсис-

176

Розділ 11. Формування права та його джерела

тем. Такі процеси називають акультурацією, вони свідчать про взаємний вплив правових культур різних народів одна на одну. Запозичення з інших правових систем глобального характеру при формуванні права визначається як рецепція. Найбільш відомою є рецепція римськогоцивільногоправа, якавідбуласявправібільшостієвропейських країн, починаючи з цивільного Кодексу Наполеона 1812 р., і була пов’язана зпристосуванням принципів іконструкцій римського права до регулювання майнових відносин.

Використання санкціонованих державою звичаїв, норм моралі, релігії, громадських організацій також є поширеним явищем при фор-

муванні різнихправовихсистем. Переважна більшість правовихнорм має моральний зміст і вони є одночасно нормами моралі, санкціонованими державою. В усіх країнах тією чи іншою мірою право формується під впливом релігійних норм. Наймасштабнішим було правозакріплення релігійних норм у мусульманських країнах, де догмати релігії стали офіційним джерелом права. Правові системи різних країн дублюють заповіді, зафіксовані у релігійних джерелах (не вбивай, не крадитощо). Однимізстародавніх способів формування праваєсанкціонування звичаїв шляхом визнання деяких звичаїв і закріплення їх у чинному законодавстві, судовій або адміністративній практиці. Наприклад, ст. 7 ЦивільногокодексуУкраїни(ЦК) передбачаєможливість застосування звичаїв, які є усталеними у сфері цивільних відносин. Таке санкціонування звичаїв характерно для країн з консервативним укладом життя.

Будь-яканаціональнаправовасистемаможеадаптуватинормиміж- народного права. Це відбувається через їх санкціонування уповноваженими державними органами. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни, єчастиною національногозаконодавства України.

Об’єктом правозакріплення виступають і нові суспільні відносини, повторенняякихпотребуєправовогозакріпленняізахисту. Виникнення повторювальних, нових за змістом норм відображає досягнення в галузі науки і техніки. Йдеться про відносини, пов’язані з використанням сучасних інформаційних систем, досягнень науки в галузі генетики, трансплантації органів і тканин тощо.

Особливо важливе значення для формування права має правова наука. Ефективний вплив на суспільні відносини справляє тільки та правова система, яка побудована на основі наукових підходів до її формування. Досягненняюридичноїнаукизакріплюютьсяяквзагаль-

177

Частина третя. Загальне вчення про право

них принципах права, так і в текстах юридичних документів, ініціаторами або рецензентами яких виступають наукові установи і окремі правознавці.

Виникнення суспільнихвідносин, якізгодомнабуваютьправового характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення. Згодом держава відповідно до принципів панівної моралі та уявлень просправедливістьвизнаєізакріплюєвзаконодавствіпевніекономічні, політичні, культурнівідносини, яківідповідаютьпотребамсуспільства, формулює права і обов’язки суб’єктів правовідносин.

Отже, підправозакріпленнямрозуміютьорганізаційноврегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку і вимоги справедливості набувають правової форми, що виявляється у певному джерелі права

(нормативному акті, прецеденті, звичаї та ін.).

§2. Поняття форми права. Співвідношення форми і джерела права

Право як цілісне суспільне явище офіційно формулюється, існує та розвивається в певній формі, що безпосередньо відповідає фундаментальній ознаці права — формальній визначеності. Форма права являє собою сукупність визнаних конкретною державою офіційнодокументальних способів зовнішнього виразу та закріплення правових норм. Доситьчастовюридичнійлітературі, особливовпрацяхзгалузевих юридичних наук та іноземних роботах з правознавчих дисциплін, на позначення різних форм права вживається термін «джерело права».

Проблема співвідношення форми права та джерела права є одним здискусійних питань теорії права. В юриспруденції склалися такі під-

ходи до розуміння терміна «джерела права»:

–джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

–пам’ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

–певний вид діяльності державної влади з утворення правових

норм;

–матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

–способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.

178

Розділ 11. Формування права та його джерела

Термін«джерелоправа» впершебуловведеноунауковийобігщеза часів Давнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони ХІІтаблиць«джереламивсьогопублічногоіприватногоправа», оскількивонивважалисядавньоримськимиправознавцямивитокамичинного на той час права. Таке розуміння джерела права відповідає первинному лінгвістичномузначеннюслова«джерело», підякимрозумієтьсяте, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь.

Поняття «джерела права» нерідко використовується в літературі

урозумінні«джерелапізнанняправа». Цимпоняттямохоплюєтьсявсе те, що містить відомості, які дають можливість пізнати зміст та особливості права різних країн у різні історичні періоди. В цьому значенні джерелами права виступають тексти законів, записи звичаїв, судові справи, промови видатних юристів, літописи та історичні хроніки, археологічні пам’ятки тощо. Таке розуміння джерел права є не менш виправданим, оскільки відповідає другому лінгвістичному розумінню слова «джерело» як письмової пам’ятки, документа, що стає основою наукових досліджень.

Надоктринальномурівніджерелаправапочинаютьдосліджуватися правознавцями лише наприкінці ХІХ ст. Представники різних шкіл праворозумінняпо-різномувизначализмістцьогопоняття. Позитивісти вважали, що джерелом права є позитивні, створені державою нормативні приписи, які захищаються її примусовою силою. Прихильникинормативістськоїшколиправавбачалиджерелоправавабстрактній, неписаній основній нормі («грунднормі»), що і дає початок усьому праву. Всі правові норми виводяться з «грунднорми», при цьому кожна вища за юридичною силою норма є джерелом для нижчої, що їй підпорядкована: конституція є джерелом законів, закони — джерелом судових рішень та інших індивідуальних актів.

Представники психологічної школи права розглядали право лише як явище людської психіки. Вони дійшли висновку про те, що так звані «джерела права» (звичаєве право, законне право тощо) є не чим іншим, як «самим правом, видом позитивного права, різновидом права». Прихильники соціологічного напрямку в правознавстві вважали джерелами права соціальну і юридичну практику.

Врадянській правовій науці спочатку сформувався матеріалістичний підхід до пояснення джерел права, під якими розуміли матеріальніумовижиттясуспільства, спосіб виробництва, рушійніпродуктивні сили та ін. Матеріалістичний підхід поступово трансформується

уформально-матеріалістичний, а згодом — у суто формалістичний

179

Частина третя. Загальне вчення про право

підхід до поняття «джерело права». Під останнім починають розуміти зовнішнюформувиразуправа, щопризводитьдоототожнення понять «форма права» та «джерело права». Вперше складний термін «джерело (форма) права» було введено в науковий обіг у середині 80-х років ХХст. Прицьомувлітературізастерігалосяпротиповногоототожнення цих категорій і вказувалося, що застосування поняття «джерело» розкриває не сутність питання, а є даниною юридичній традиції, що зберігається в галузевих юридичних науках, які використовують цей термін для назви того, що сучасна теорія права виражає поняттям «форма».

Поняття «форма» права вказує на те, що право як соціальне ціле має власний зміст, який становлять правові норми та принципи, що пов’язані між собою та утворюють відповідну структуру права — сукупність правових норм, інститутів, галузей права. Зміст права формується внаслідок повторювальності певних суспільних відносин і визначений наперед конкретно-історичними умовами, тенденціями та перспективами розвитку суспільства. Зміст права порівняно з формою права має визначальне значення.

Найпоширенішими джерелами (або формами) права в більшості правових систем є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай та правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийнятий компетентними суб’єктами правоутворення у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Нормативно-правовий договір — це двостороння або багатосто-

роння угода, яка містить норми права. Ця форма права поширена в міжнародному, конституційному, трудовому праві тощо.

Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, яке склалосявнаслідокйогофактичногоодноманітногозастосуванняпротягом тривалого часу. Звичай стає правовим тоді, коли він санкціонується, тобто офіційно схвалюється державою.

Останнімчасом увітчизняній науцівсебільшеувагиприділяється такійформіправа, якправовийпрецедент, підкотримрозуміютьпринцип, покладений в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов’язковим правилом при розгляді всіх аналогічних справ. Розрізняють судовий прецедент, який формується вищими судовими інстанціями, та адміністративний прецедент, який створюється вищими органами управління.

180