Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

.pdf
Скачиваний:
29
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
3.7 Mб
Скачать

Розділ 5. Поняття держави

національного законодавства України (ст. 9), на території України не допускається розташуванняіноземних військових баз(ст. 17).

Слід зауважити, що суверенітет є властивістю не держави, а державноївлади. Натериторіїкраїнидержавнавладаєвищою, верховною, і ніяка інша (партійна, громадська, церковна тощо) не може диктувати їй свою волю. Всередині країни суверенітет обмежено лише основними правами людини. У період радянської влади верховенству державноївладипротистоялазакріпленавконституціяхУРСР1937 і1978 рр. керівнаролькомуністичної партії. Цебулорівнозначнимюридичному визнанню несуверенності державної влади. В історії різних країн на принципверховенствадержавноївладипосилаласясвітськавладапри виникненнірізнихсутичокзвладоюцерковною. Зовнішнійсуверенітет позначає ті межі, в рамках яких повинні відбуватися типові для сьогоденняміждержавні інтеграційні процеси. Отже, принципнезалежностівладиоднієїдержавивідвладиіншоїзавсіхполітичнихрежимівмає винятково велике практичне значення.

Поняття«суверенітетдержави» неслідзмішуватизпідпорядкованим йому поняттям «суверенні права». Своєї конкретизації внутрішній і зовнішній суверенітети набувають через систему суверенних прав. У межах власної території суверенними правами є, наприклад, права мати збройнісили, власнугрошовуодиницю, стягуватиподатки, встановлювати режим діяльності недержавних організацій і адміністративних одиниць, адміністративно-територіальний поділ у цілому та ін. У зовнішніх відносинах здійснюються такі суверенні права, як право укладенняміжнароднихдоговорів, участівроботіміжнароднихорганізацій, підтримання дипломатичних відносин з іноземними країнами, оголошеннявійниіукладеннямирутаін. Уфедеративнійдержаві, створеній знизу шляхом об’єднання незалежних держав, суверенітет тих, що об’єднуються, є джерелом повноважень центральної загальнофедеративноївлади. Цявладаздійснюєсумудобровільнопереданихїйдержавами, що об’єдналися, суверенних прав. Навпаки, створення федерації зверхувідбуваєтьсяшляхомпереданняпевноїкількостісувереннихправ від центральної влади знов утвореним членам федерації.

Ознакамисуверенітетуєйогоєдність, неподільністьтаневідчужуваність.

Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бути одна суверенна влада, котру здійснює вся система державних органів. Тому будь-які спроби самопроголошення суверенітету територіями у межах однієї країни є неправомірними.

81

Частина друга. Загальне вчення про державу

Неподільність суверенітету означає, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Державна влада не може бути лише частково суверенною. Несуверенні утворення не можна вважати державами (наприклад, колонії, протекторатитаін.). Неєсуверенними державами іавтономні утворення, які наділенідеякимисувереннимиправамиітомунабуваютьпевнихознак державності (наприклад, Автономна Республіка Крим).

Невідчужуваність суверенітету полягає в тому, що суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Звичайно суверенітет не маєабсолютногохарактеру. Сфераздійсненняокремихсувереннихправ може бути з тих чи інших причин обмежена, звужена, але лише доти ітієюмірою, докиіякудержававважаєдлясебекориснимичинеобхідними. Прикладом такого обмеження є сучасні інтеграційні процеси,

вяких бере участь і Україна і які проявляються через діяльність Ради Європи, ОБСЄ, СНД. Органи, створені такими об’єднаннями, мають здебільшого узгоджувальний, координуючий характер, унаслідок чого суверенітет державної влади України лишається недоторканним.

Першоджерелом влади, передусім державної, в демократичних країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету лежить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому й має належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет є механізмом реалізації народного суверенітету. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні

єнарод (ч. 1 ст. 5 Конституції України). Водночас у ч. 2 тієї ж статті констатується, що право визначати і змінювати конституційний лад

вУкраїніналежитьвиключнонародові, чимпідкреслюєтьсяпріоритет у цій справі народного суверенітету.

Терміни «народний» і «державний» суверенітети часто вживають яксинонімипоняттю«національнийсуверенітет». Прицьомупоняття «національний суверенітет» не слід змішувати з поняттям «право на самовизначення окремих націй». Це право існує як гіпотетична можливість і проявляє себе поміж іншими правами в процесі створення нової держави, що проголошується і в преамбулі чинної Конституції України, де зазначається, що сучасна Українська держава виникла на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення.

82

Розділ 5. Поняття держави

§ 4. Типологія держави

Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що існувалийіснують, навеликігрупи— типизаїхнайсуттєвішимиознаками.

В науці склалося декілька різних підходів щодо визначення цих груп. Як уже згадувалося, кожна держава має свою соціальну базу. Державна влада завжди спирається на певні соціальні сили — класи, прошарки, релігійні формування та ін. Саме опора влади в державі на певні соціальні сили визначає її сутність за так званою формаційною теорією (ценайважливіша ознака, ісаме неюзумовлюється поділдержави на окремі історичні типи). Ця ознака поєднується у названій теорії з іншими — на базі якого способу виробництва виникає держава і чиї інтереси вона обслуговує. Скорегована шляхом відкидання вульгарного економізму і виключно класового підходу відповідно до сучасних досягнень науки формаційна теорія залишається найпоширенішою у вітчизняній літературі. З іншими найсуттєвими ознаками держави, за цією теорією, так чи інакше пов’язані й інші варіанти класифікації (типізації) держав. Так, ще в давні часи особливість соціальної бази держави висувалась як необхідна ознака при поділі

держав залежно від їх політичних режимів.

Залежно від характеру розвитку продуктивних сил у сучасній західнійлітературідержавиподіляютьнадоіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні (інформаційні).

Поширення набув також цивілізаційний підхід до типології держави. Згідно з ним усі держави поділяються на такі, що належать до численних груп (їх понад 20) цивілізацій (наприклад, західної, православної, мусульманскої, китайської, японської, азійської тощо), головними ознаками яких є не соціально-економічні чинники, а передусім особливостірелігіїтакультури. Цятеорія, безумовно, збагачуєуявленняпроособливості державності окремихкраїн. Проте, незважаючи на чітке розмежування між давніми і наступними цивілізаціями (наприклад, єгипетською імусульманською), істотним недоліком підходів до типологіїдержавизацієютеорієюєвідсутністьвизначенняісторичних закономірностей їх розвитку, зміни одного типу держави іншим.

Щодо підходів у визначенні типу держави певні переваги слід визнати за формаційною теорією, хоча і в неї є істотні недоліки. Так, вона не враховує всі варіанти можливого розвитку окремих країн (наприклад, особливостей держав, що виникають на базі так званого східного способу виробництва).

83

Частина друга. Загальне вчення про державу

Згідно з цією теорією історія державності започаткувалася з ІV тисячоліття до н. е. зі створенням рабовласницької держави (стародавні Єгипет, Китай, Месопотамія, Греція, Рим). Їїсоціальноюбазоювцілому був панівний клас рабовласників. Це вимагало створення державної системи, яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Праця рабів створювала можливість розвитку рабовласницької культури шляхом виникнення різних варіантів цивілізації. Рабовласництвобулоіндивідуальним, колективнимабодержавним. Раб уважався головною виробничою силою. Рабів можна було купувати іпродаватиякзвичайнемайно, рабповністюзалежаввідволівласника. Вмежахрабовласницькоїдержави, яківмежахіншихїїтипів, існували різновиди. Їх характер залежав від широти соціальної бази держави. Сутністьпевноготипудержавирозвиваласязалежновідзміниполітичних режимів, найвизначнішою характеристикою яких була широта їх соціальної бази. У класифікації Платоном держав на аристократичні (владаавторитетнихімужніхлюдей), олігархічні(владабагатіїв), демократичні (влада натовпу) і тиранічні (обмежена жорстка влада однієї людини) неважкопростежитикласифікаціюполітичнихрежимів. Зтого самого принципу класифікації виходив Аристотель, який вважав, що держава передусім характеризується кількістю володарів. У Стародавньому Римі, наприклад, політичний режим зазнавав змін поступово, спочаткувзв’язкузрозширеннямправплебеїв, азгодом— зпереходом до монархічного ладу, що було пов’язано в першому випадку з розширенням, а в другому — зі значним звуженням соціальної бази держави. Різновиди рабовласницького типу держави спостерігаються і в СтародавнійГреції, девАфінахуздійсненнівладибралиучастьусівільнівід рабства громадяни (демократія), а в Спарті — їх заможна меншість (аристократія).

Згодом, у зв’язку з малою продуктивністю рабської праці, обумовленою відсутністю зацікавленості раба в її результатах, відбувається закономірний перехід до феодальних виробничих відносин, унаслідок чого і з’являється феодальний тип держави. В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравалонеіндустріальне, асільськогосподарськевиробництво. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права. Але вони були прикріплені до землі, перебували в прямій юридичній залежності від феодалів, і до них з боку останніх широко застосовувався позаекономічний примус. У цей період існувала диференціація на великих (королі, князі, графи, боронитощо) ідрібних феодалів. Суттєве значеннявумовахфеодалізмумавподілсуспільстванастани: перший— світ-

84

Розділ 5. Поняття держави

ськіфеодали, другий— феодалицерковніітретій— простонаселення, здебільшого міське. Перші дві групи мали великі привілеї.

В умовах феодалізму державна влада була похідною від власності на землю. Оскільки одним з головних землевласників була церква, вонавідіграваланадзвичайновеликурольувирішенніпитаньдержавногозначення, нетільки претендувала навладу, айреально виконувалаїїпевніфункції. Усвоємурозвитковіфеодальнадержаваубільшості країн проходить три головні етапи — феодальної роздробленості, станового представництва і абсолютизму. В умовах раннього феодалізму, коли земельні володіння були децентралізованими, існували численні держави-маєтки. Поступово розвивалися відносини сюзеренітету-васалітету, якізакріплювализалежністьдрібнихфеодалів від великих. У зв’язку з цим з’являється феодальна драбина — пов’язаністьфеодаліврізнихрівніввзаємнимиправамиіобов’язками, заснована на їх ієрархічній субординації і підтримці одне одного.

Згодом у різних країнах з’являються впливові, котрі мали формально або фактично дорадчий характер, органи станового представництва (Генеральні Штати, Конвент, Гетьманська Рада, Боярська Дума та ін.), щохарактернодлястаново-представницькогоперіодурозвиткуфеодаль- ного типу держави. Поступово відбувається подальша концентрація влади. Показовою у зв’язку з цим є крилата фраза французького короля Людовіка ХІV «Держава — це я!», яка вдало характеризує останній абсолютистський період існування феодального суспільства.

Саме в умовах абсолютизму різко посилюються притаманні феодалізму економічні та політичні суперечності. Швидкий розвиток виробничих силбувпоштовхомдопоступового розвиткуіндустріальногосуспільства. Феодальнівідносини, створенімаксимальноцентралізованою абсолютистською феодальною державою, стали великим гальмомурозвиткуекономіки, політичногоісоціальногожиття. Перед суспільствомпосталопитаннящодостворенняринкудешевоїробочої сили, заснованогоналіквідаціїкріпацтва, ідовічногозакріпленняселян за землею. Буржуазія, що народжувалася, була зацікавлена у створеннідлявсіхрівнихстартовихможливостейвекономічнійсфері, вільному пересуванні людей, товарів і послуг, вільному, заснованому на конкуренції підприємництві. Паралельно виникає необхідність у відповідних перетвореннях в політичній сфері, створенні демократичного суспільства, знищенні феодальних інститутів.

Усі перелічені завдання вирішуються шляхом політичної революції, яка здійснюється буржуазією під гаслами свободи і рівності всіх перед законом, заборони будь-яких привілеїв. Наслідком цієї революції є вста-

85

Частина друга. Загальне вчення про державу

новлення нового — буржуазного (капіталістичного) типу держави. Її соціальноюбазоюстаютьприватніпідприємці— власникиосновнихзасобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства (вільний або монополістичний капіталізм) та існуючих у тій чи іншій країні політичних режимів. Ліквідується будь-яка особиста позаекономічна залежність виробникавідвласниказасобіввиробництва. Економічнасвободастаєбазою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. У цілому при капіталізмі проголошується принцип невтручання держави в суспільні справи, відкидається ідея державного патерналізмуяктака, щоєшкідливоюдлярозвиткуприватноїініціативи. Водночасдержаваактивнодієусферіобслуговуваннязагальносуспільних інтересів (засобисполучення, зв’язку, охоронагромадського порядку).

Відображаючи і захищаючи власні інтереси, буржуазна держава на конституційному рівні закріпила такі інститути і принципи демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина, право вільного звернення до суду та ін. Але чинна майнова нерівність здатна породжувати соціальніконфлікти, привиникненніякихдержавапрагнедоїхпом’якшення і розв’язання, виходячи здебільшого з інтересів тих, хто є при владі, передусімвласниківзасобіввиробництва. Такаспрямованістьдіяльностібуржуазноїдержавияскравопроявиласявженапершомуетапіїїрозвитку в умовах так званого вільного капіталізму. Різке розшарування суспільства, полюснапротилежністьміжбідністюібагатствомнеминуче ведуть до гострих соціальних сутичок. За цих умов воля і сила держави спрямовані на захист інтересів буржуазії. В економічній сфері державадодержуєтьсяполітикиповногоневтручаннявекономічніпроцеси, виконуючи роль «нічного охоронця». В політичній сфері вона захищає свої інтереси нарівні із застосуванням у необхідних випадках як компромісів, так і примусу, встановлює численні цензи, що забезпечують буржуазії панування в здійсненні політичної влади.

Серйозні зміни відбуваються на другому, монополістичному, етапі існуваннябуржуазноїдержави. Монополізаціявиробництва, вирішальний економічний та політичний вплив промислових монополій і фінансового капіталу на розвиток суспільства призвели до звуження соціальноїбазидержави. Вонавідмовляєтьсявідповногоневтручання в економічні відносини, її роль в економічному і соціальному житті

86

Розділ 5. Поняття держави

суспільства поступово підвищується. Зростання виробничих сил і політичні чинники зумовлюють виникнення державного сектору в економіці. Заради збереження ринкової економіки держава ставить певні кордонидіяльностіпанівнихмонополійздопомогоютакзваногоантимонопольного законодавства. Під тиском з боку робітничого класу

ізовнішньополітичних чинників, у тому числі соціальної політики, формується державна політика у сфері соціальних послуг.

На подальшому етапі розвитку суспільства відбувається науковотехнічна революція, яка веде до постіндустріальної епохи, нечуваного ранішероступродуктивностіпраці. Використовуютьсякапітальнінаукові відкриття, бурхливо розвиваються атомна енергетика, електроніка та інформатика, і ці результати стають особливо відчутними після Другої світової війни. В індустріально розвинутих країнах підвищення продуктивностіпраці, розвитокформприватноївласності, особливоакціонування, надають великому прошарку людей можливість підвищити свій добробут, що веде до появи так званого середнього класу, до якого входить

ічастина робітників. Це зумовлює різке зменшення можливості гострих соціальнихконфліктівтавибухів. Цьомусприяєідержава, якадістаєічас від часу використовує можливість брати активну участь у регулюванні економічних процесів, скасовує більшість цензів. За рахунок середнього класудержаварозширюєсвоюсоціальнубазу. Значнопідвищуєтьсяроль державиякпредставниказагальносуспільнихінтересів(усферахзахисту довкілля, будівництвашляхівсполученьтощо), великаувагаприділяється соціальній політиці, наданню соціальної допомоги тим прошаркам населення, якіїїпотребують, захиступравлюдини.

Разом з тим слід ураховувати й те, що соціальна база окремих буржуазних держав на різних етапах їх існування розширювалась або звужуваласьзалежновідзміниполітичнихрежимів, якіколивалисявід демократичних і ліберальних до фашистських, режимів військової диктатури, особистої влади.

На сучасному етапі розвинуті буржуазні держави значною мірою втрачають своє колишнє обличчя, поступово переростаючи в постіндустріальні держави соціально орієнтованого типу. Однією з ознак такої держави є її перехідний характер. Вирішального значення в її діяльностінабуваєвиконаннязагальносуспільнихсправ, забезпечення пріоритету і надійного захисту прав і свобод людини і громадянина. Її державним (політичним) режимом є демократичний. Така держава визнаєрівнеправовестановищевсіхформвласності, активновпливає наекономічнийрозвиток. Засвоєюприродоювонапрагнедотого, щоб

87

Частина друга. Загальне вчення про державу

бутиправовою, соціальноюдержавою, спираєтьсянаширокусоціальну базу, яку становить більшість населення.

Державастаєголовнимзнаряддямподоланняіснуючихусуспільстві конфліктів, орієнтуваннявумовахіснуванняядерноїзброїнанедопустимість війни, участь у всесвітніх інтеграційних процесах та ін. У тому жнапрямі бажано спрямовувати розвитокдержав, які виникли наруїнах так званого соціалістичного табору і перебувають на перехідному, хоч іпринциповоіншому, посттоталітарному, етапісвогорозвитку. Вїхчислі знаходиться і Україна, яка перебуває на початку шляху розбудови нової, демократичної, правової, соціальноорієнтованоїдержавиігромадянськогосуспільства.

Окремо слід зупинитися на питанні про соціалістичний тип держави. Особливості цього типу вбачалися в тому, що соціалістична державаповиннаслужитинародові, базуватисянасуспільнійвласності на засоби виробництва, будуватися на принципах гуманізму, демократії, колективізму і справедливості. При цьому слід урахувати, що існуютьдекілька моделей соціалістичної держави. Усучасних умовах різні моделі соціалістичних держав функціонують в Китаї, Північній Кореї, на Кубі.

Контрольні запитання

1.Дайте загальне визначення держави, охарактеризуйте її різні аспекти.

2.Проаналізуйте елементи та поняття державної влади.

3.Що таке державний суверенітет і які його особливості в сучасних умовах?

4.У чому полягають особливості формаційного підходу до типології держав?

5.Охарактеризуйте цивілізаційний підхіддотипологіїдержави.

88

Розділ 6

Функції держави

§1. Поняття функцій держави

Зсамого початку свого виникнення держава як політична форма людськогосоціумувиступаєсуб’єктомуправліннясуспільнимисправами. Її управлінське (функціональне) призначення полягає в тому, що, справляючи вплив на суспільні процеси в різних сферах життя, вона долаєсуперечностіміжінтересамирізнихсоціальнихгрупітакимчином забезпечує нормальний розвиток суспільства. Цей вплив справляється завдяки різним напрямкам діяльності держави, основні з яких у теорії держави і права мають назву функцій. Так, говорять про існування політичної, економічної, соціальної, екологічної функцій держави.

Функції держави — це основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства.

Уфункціяхдержавивиражаєтьсяїїсутність— найбільшглибинне

іусталеневній. Відображення уфункціяхдержавиїїсоціальногопризначення означає, що вони є засобом задоволення різноманітних суспільних інтересів. На підставі аналізу функцій держави можна зробитивисновокпроте, якоюміроюїїдіяльністьспрямовананазадоволення потреб та інтересів усього суспільства, а якою — певної панівної еліти.

Відповідні завдання держави напевному етапі її розвитку вирішуються через функції згідно з об’єктивно зумовленими соціальними потребами. Вади в їх реалізації ведуть до появи негативних наслідків у суспільному житті.

89

Частина друга. Загальне вчення про державу

Кожна функція держави має свій зміст і об’єкт впливу. Зміст становить множина однорідних доцільних постійних дій, через які держава справляє вплив на конкретні сфери суспільного життя і через які розкриваєтьсяїїсоціальнепризначення. З’ясуваннязмістуфункційдає відповідь на запитання: що робить держава; які цілі переслідує; які завдання вирішує вона на певному етапі її розвитку? В сукупності функції дають уявлення про державу з погляду її динаміки, тобто показують, як вона живе, діє, розвивається, змінюється.

Об’єктом функції є певна сфера суспільних відносин (економіка, політика, культуратаін.), наякуспрямованодержавнийвплив. Об’єкт є одним із критеріїв розмежування функцій держави.

Функціям держави притаманна низка таких ознак.

1.Функціїдержавиєосновнимисоціальнозначущиминапрямками

їївнутрішньоїабозовнішньоїдіяльності. Поняття«основнийнапрямок діяльності» дозволяє виокремити функції із множини різних проявів державної діяльності як найбільш широку і загальну за обсягом діяльність. Функціями визнаються такі напрямки діяльності, які мають своїм об’єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального життя (політика, економіка, культура, соціальна сфера, екологія та ін.); є комплексними за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирішальних напрямків впливу держави на суспільні відносини усередині країни або за її межами; здійснюються всіма або багатьма ланками державного апарату.

2.Функції держави носятьполітичний характер, оскільки усівони генетично мають одне й те саме джерело — державу як організацію політичної влади. Держава з’являється на певному історичному етапі саме задля виконання на новому рівні низки найістотніших функцій у суспільстві. Отже, держава та її функції є нерозривними політичними явищами.

3.У функціях держави знаходять вираз і конкретизацію її історичнасутністьісоціальне призначення. Зміна сутностіісоціального призначення держави закономірно відбивається на змісті її діяльності, оскільки функції є «найчутливішими» до сутнісних змін.

4.Уфункціяхдержавирізнихтипівпроявляютьсяіоб’єктивуються притаманні їм особливості та закономірності розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Зокрема, самецимобумовлюєтьсязмінафункційсучасної Української держави, які кардинально модифіковані порівняно з попереднім періодом за часів Союзу РСР.

90

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]