Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 4. Походження держави і права

1.Держава має своютериторію, окреслену кордонами. Наєдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населенняоб’єднуєтьсяіподіляєтьсязатериторіальнимпринципом(територіальніобщини, волості, графства, іншіадміністративнотериторіальніодиниці). Постійненаселенняданоїтериторіїпідтримує стійкий зв’язок з державою у вигляді підданства чи громадянства

ікористується її захистом як усередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень, управляють певними територіями.

Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об’єднаних кровнородинними зв’язками.

2.Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не збігається з суспільством. У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. Зускладненнямсуспільнихфункційвідбуваєтьсякількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціоналізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів

іустанов(інститутмонарха, намісника, канцелярія, відомствогромадських робіт, контролюючіорганитощо). Яксамостійнівиокремлюютьсяоргани примусу (військо, дружина, поліція, суд). Необхідність захисту і охорони кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, ірозширюєсферусвоєїдіяльності(новіінформаційніфункції, організація будівельнихробіт, управління іригаційними спорудами, таін.).

Управління в родовій общині ще не відокремлювалося від суспіль-

ства, рішення приймалися івиконувалися членами родудобровільно,

не було спеціальних засобів і апарату примусу.

3.Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загальносоціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби. Спочаткуцебувдодатковийпродукт, уподальшомусуспільство перейшлодорегулярногозбиранняданини, ащепізніше— довведення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збирання податків утворюється розгалужена система державних органів.

При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.

71

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

§5. Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини

Виникнення права стало закономірним результатом розвитку суспільства та його нормативної системи. Зароджуючись ще в надрах первісної общини (на етапі утворення вождівств або протодержав), воно майже не відрізнялося від звичаїв первісної общини. І тільки зчасом, заявившисвоїпретензіїнарольосновногорегуляторасуспільнихвідносин, правонабулоспецифічнихдляньоговластивостей, форм виразу і стало сприйматися як певна соціальна цінність.

Відмінності права від соціальних норм первісної общини по-

лягають у такому.

1.Правоформувалосяшляхомвизнанняізахистудержавоюускладненихсуспільнихвідносин, щопостійноповторюються. Згодомвиникли правовіприписи, яківстановлювалисяабосанкціонувалисякомпетент-

нимидержавнимиорганами(утомучислісудовими). Вструктуріправа разом з нормами, прийнятими державою, стали вирізняти природні права, принципиправа, корпоративніідоговірнінорми, щосвідчитьпро наявність декількох автономних суб’єктів правоутворення.

Соціальні норми первісної общини складалися внаслідок багаторазового повторення найдоцільніших варіантів поведінки, єдиним

суб’єктом їх утворення була вся община.

2.На перших етапах свого розвитку право сприяло вирішенню всезагальних справ у галузі виробництва, розподілу та перерозподілу продуктів, нормувало індивідуальні витрати праці на суспільні потреби (архаїчне право). У процесі станового розшарування населення вонопочалослугуватиінтересамокремихсоціальнихверств: феодалів

(феодальне право), духовенства (канонічне право), мешканців міст

(міське, торгове, цехове право) і використовуватися для регулювання відносин усередині станів. У класових суспільствах право закріплювало економічну і соціальну нерівність, привілеї панівного класу. Поступово намітилася тенденція повернення права на більш високому рівні до забезпечення реалізації загальносоціальних функцій.

Соціальні норми первісної общини виражали загальну волю всіх її членів і сприяли соціалізації життя общини.

3.Правоспочатку існувалоувиглядісхваленихдержавою фактичних, повторюваних суспільних відносин, які набували правового ха-

72

Розділ 4. Походження держави і права

рактеру. З часом воно закріплюється і виражається в письмових, офіційних джерелах — законах, судових прецедентах, нормативних договорах тощо.

Соціальні норми первісної общини виражалися в обрядах, ритуалах, міфах, табу, звичаях, тобто існували переважно в усній формі, передавалися із покоління в покоління і втілювалися в фактичній поведінці людей.

4.Правовстановлюєзагальні дозволи, веління, заборони, йогонормичіткозакріплюютькритеріїправомірностіповедінки. Завдякитакій визначеності суб’єкти права знають про свої права і свободи, способи їхзахисту, покладенінанихобов’язки, заходивідповідальності, передбачені санкціями правових норм.

Соціальні норми первісної общини не знали поділу на права

іобов’язки, не містили санкцій.

5.У державно організованому суспільстві реалізація права хоч

ірозрахована на добровільне, свідоме виконання його приписів, але в разі їх порушення передбачає можливість застосування державного примусу. Для цього існує спеціальний апарат контролю і нагляду, розв’язання спорів, поновлення правопорядку.

Реалізація соціальних норм первісної общини забезпечувалася переважно силою авторитету, звички, внутрішнього переконання, громадського осуду.

Отже, за своїми основними характеристиками — змістом, способами регулювання, формами виразу, засобами забезпечення право істотно відрізняється від усіх попередніх нормативних регуляторів, притаманних додержавним суспільствам.

Контрольні запитання

1.Розкрийте зміст і позитивне значення основних теорій походження держави і права.

2.Якбулиорганізованівладаінормативнерегулюваннявпервісній общині?

3.Які загальні закономірності притаманні процесу виникнення держави і права?

4.Якими шляхами утворювалося правоічим воновідрізнялося від соціальних норм первісної общини?

5.Якіознакивідрізняють державу відсамоврядування первісної общини?

73

Частина

друга

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

Розділ 5

Поняття держави

§ 1. Поняття та ознаки держави

Характеризуючидержаву, переважннабільшістьфілософівіюристів сходиться на тому, що вона є необхідною формою організації розвинутого суспільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним. Погляди на державу, характеристику її сутності, головних рис і призначення у представників того чи іншого наукового напрямку досить різні.

Велика група науковців при визначенні поняття «держава» виходила з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будьяке суспільство, деіснуєдиференціація міжтими, хтоправить, ітими, ким правлять, у вигляді політичної влади. Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою. Ф. Хайєкхарактеризувавдержавуякорганізацію, якусвідомостворюють люди, що проживають разом з метою однакового управління. Б. Баді і П. Бірнбаум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Якпохідне відправаявищеоцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек. Г. Кельзенхарактеризувавїїякперсоніфікаціюправопорядку, І. Кант — як об’єднання великої кількості людей, що підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек — як суб’єкта права, територіальну корпорацію, що наділена первинною владою.

Ф. Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. Н. Коркунов визначав державу як об’єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечу-

74

Розділ 5. Поняття держави

ється встановленням монополії державних органів наздійснення примусу, чим наголошував на її примусовому характері. На ту саму обставину вказував Дж. Ролз, який вважав, що держава має здійснювати остаточну владу і примус на певній території.

Унайбільшконцентрованійформівказівкунапримусовийхарактер держави сформульовано у вченні марксизму-ленінізму. Цю рису державивонорозглядаєякпохіднувідїїкласовоїприроди, хочаК. Маркс, Ф. Енгельс та В. Ленін визнавали також необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інтересів. Характерними для цієї теорії,

восновіякоїлежалаідеякласовоїдиктатури, буловизначеннядержавияк машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) абомашинидляпридушення одногокласуіншим(Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави,

внауковійлітературі традиційносклався погляднанеїякнасуспільне явище, доструктуриякоївходятьдекількапобічнихідекількаголовних елементів: на перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх характер за класичними юридичними поглядами відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. У відомому на Заході правовому словнику Фішера держава характеризується яктака спільнота, воснові якої лежать територія, народ і державна влада.

Отже, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управліннянаобмеженійдержавнимикордонамитериторії, якавідіграє об’єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об’єднання за кровнорідними ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічнихтаіншихформувань, кожнезякихутворюється за спеціальними ознаками.

Яктериторіальнеутворення, щосклалосяшляхомадміністративнотериторіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінціїтощо, державаєсамоорганізованою спільнотою.

Більшістьнаселенняпов’язаназдержавоюстійкимивідносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший правовий статус і найбільш стійкі правові зв’язки з нею. Він також має права і мусить виконувати всі обов’язки, передбачені законодавствомдержави, тодіякіншімешканціпозбавля-

ються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов’язку нести військову службу та ін.).

75

Частина друга. Загальне вчення про державу

Основною ознакою держави є політична влада (зміст політичної влади докладніше буде розкрито в наступному підрозділі).

Інші ознаки держави здебільшого пов’язані з тими чи іншими про-

явамидержавноївлади. Так, найважливішоюзіншихознакєздатність держави видавати закони та інші правові акти, що являють собою проявбезумовноїзагальнообов’язковостідержавноїволі. Цяздатність водночас виступає засобом самообмеження держави і забезпечення її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на поведінку, а через неї — на суспільні відносини.

Ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентів— армії таполіції. Держава маєусвоїй власності певні необхідні для технічного забезпечення своєї діяльності засоби (транспорт, озброєння, будівлі, в’язниці та ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, здійснює у разі необхідності внутрішні та зовнішні позики. Кожна держава має свої символи, якими є державні герб і прапор.

Окремо слід наголосити на тому, що в умовах демократичного суспільства держава завжди є правовою організацією. Це означає, що державнавладазацихумовформуєтьсяіздійснюється вмежахправа, яке внаслідок цього має пріоритет над державою. У ХІХ ст. режим панування права над державною владою в континентальній Європі одержав назву «правова держава» (нім. Rechtstaat), а в країнах англосаксонської традиції — «верховенство права» (англ. rule of law).

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбиває і наведені вище різноманітні підходи до визначення держави. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як організація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади.

Як організація всього суспільства держава виступає у внутрішніх тазовнішніхвідносинахвінтересахвсьогонаселеннякраїни, якевона повиннарепрезентуватиіобслуговувати. Самевідіменідержавиухвалюються ті рішення, які, маючи загальнообов’язковий характер, спрямовані нареалізацію ізахист правусіх громадян, проведення соціальної політики як загальносуспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв’язку, боротьбі з правопорушниками, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Як така держава є організатором усіх загальних справ — громадських робіт, охорони природи, пам’ятників культури, історичних цінностей, здійснюєоборонукраїнивідможливихзовнішніхнападів. Якпредставник

76

Розділ 5. Поняття держави

всього суспільства держава здатна виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом’якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів. Цейаспектдіяльності державиєосновнимінайзначущішим.

Разом з цим держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Це можуть бути певні класи, прошарки, державна або партійна бюрократія, номенклатура. У зв’язку з цим держава здатна поєднувати захист інтересів всього суспільства з діями на їх користь. Інтереси суспільства можуть у певних випадках набувати пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широкою. Вона може бути провідником інтересіводногоабодекількохкласів, меншостічибільшостінаселення. Цезавжди позначається назмісті їїдіяльності, політиці, спрямованій на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться іпроможливістьфактичної належності владивдержавіелітам— економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільноївласностіабожвизнаватирівноправність усіх їх форм, може створювати всенародну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Взята в механізменному аспекті держава організована як певний апаратвлади, щомаєскладнуструктуру. Цейапаратявляєсобоюрозвинутусистему відокремлених від суспільства державних органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управління суспільством, його реформування. Різніструктурицьогомеханізмумаютьрізнефункціональнепризначення, взаємодіютьміжсобою. Удемократичнійдержавісаме державний апарат повинен бути каналом здійснення народовладдя. Вйогоскладііснуютьорганипервинногоівторинногонародногопредставництва. Органипервинногонародногопредставництваутворюютьсябезпосередньошляхомнародногоголосування, потімвониобирають органи вторинного представництва. В Україні органами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного — Кабінет Міністрів, Верховний Суд, Конституційний Суд, Вищий господарський суд, Генеральний прокурор та ін..

Наведені три аспекти держави та їх головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Отже, держава є територі-

77

Частина друга. Загальне вчення про державу

альною організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує з допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

§ 2. Державна влада: поняття і елементи

Центральним ухарактеристиці поняття держави єпогляд на неї як наорганізацію політичної влади. Вусіхаспектах своєї діяльності держава невідривна від такого універсального поняття, як влада.

Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, а й у всіх осередках суспільства — суспільних утвореннях, політичних партіях, установах тощо. Влада притаманна всім суспільним відносинам — економічним, політичним, соціальним, ідеологічним. І хоча є різні підходидопоняттявлади, найбільшпрактичнимдляїїхарактеристики є погляд на неї як на прояв організованої сили, заснованої на здатностіоднихсуб’єктівнав’язуватисвоюволюіншим, тобтокеруватиними. Отже, в основі державної влади лежать відносини залежності між людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер істворюютьможливістьрізнимизасобаминав’язуватидержавнуволю громадянам та іншим суб’єктам суспільних відносин.

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їх економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі складаються відносини управління та підпорядкування. Персоніфікація влади відбувається через апарат, що управляє суспільством.

Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції єдержавні органи, відімені яких виступають посадові особи. Такими суб’єктами можуть бути колегіальні множини людей (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі особи — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої державної адміністрації, начальник райвідділу тощо).

Ухвалюючиобов’язковідляпідвладнихструктуррішення, державна влада визначає лінію їх поведінки. Владні відносини при цьому можутьбутипобудовані надобровільнихіпримусовихзасадах. Методиздійсненнядержавноївладирізноманітні. Цеможутьбутипанування, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній централізації і концентрації влади можливе здійснення необмеженої

78

Розділ 5. Поняття держави

законами і такої, що призводить до свавілля, групової або ж особистої диктатури. Відповідно підпорядкування велінням державної влади може бути засноване на звичці, переконанні в їх корисності, побоюванні невигідних, у тому числі матеріальних, наслідків, сподіванні матеріального чи морального заохочення або ж побоюванні застосування державного примусу.

Сила авторитету влади держави значно ефективніша за авторитет її сили. Саме тому головним для забезпечення ефективності діяльності державиєлегітимністьдержавноївлади, тобтонаявністьусуспільстві переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь.

Найважливішою ознакою державної влади є її політичний характер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов’язані з державою. Державна влада здійснюється над різноманітними суспільними групами і окремими особами при їх взаємодії одне з одним у процесі реалізації політики (групами можуть бути класи, прошарки, соціальні, етнічні тарелігійні групи, щооб’єднуються впевні громадські утворення). Політика завжди пов’язана з діяльністю держави, участю в її справах. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча і беруть участь у політиці, але їх влада поширюється тільки на членів тієї чи іншої організації і має характер звичайної громадської, а не політичної влади. Держава єстрижневим елементом політичної системи суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування.

Взаємодіючи з різними ланками політичної системи — партіями, рухами, групами населення, об’єднаними за соціальними, національними, професійними, іншими ознаками, держава являє собою провідний суб’єкт політичного життя, що взаємодіє з іншими ланками політичної системи. Вона реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності, стежить за його додержанням. Недержавні формування хоча безпосередньо і не здійснюють політичну владу, але беруть участь у боротьбі за ухвалення тих чи інших державних рішень, їх реалізацію або контроль за їх здійсненням, зміну державної політики. Отже, завжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, боротьбу за державну владу, вплив на її діяльність. Через законодавство держава офіційно визначає правове становище інших елементів політичної системи. Оскільки будь-які політична боротьба і діяльність так чи інакше пов’язані з державою, все це обумовлює її виключну монополію на політичну владу.

79

Частина друга. Загальне вчення про державу

Джерелом державної влади в демократичній державі є її народ. Легітимація цієї влади відбувається на основі делегування її народом шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встановленоюконституцієюпроцедурою. ЗгіднозДекларацієюпродержавний суверенітет Українивиборнимдержавним органом, щоможевиступативідіменіусьогонародуУкраїни, єВерховнаРада. Другимвсенародно обраним органом первинного представництва народу за ст. 103 Конституції України є Президент України. Всі інші державні органи є похідними від перших двох.

§ 3. Державний суверенітет

Крім таких своїх конститутивних ознак, як власна сила, що на неї спирається державна влада і що її вона в разі необхідності застосовує, і власна воля, що її вона може робити обов’язковою і нав’язувати всім суб’єктамсуспільногожиття, єщеодна, найважливішаознакадержавної влади — її суверенітет. Суверенітет характеризує відносини державної влади з іншими її суб’єктами як усередині країни, так і за межами державних кордонів.

Суверенітет державної влади існує фактично з часу виникнення держави. Однактеоретичнеобґрунтуваннясуверенітетуз’явилосязначно пізніше. Першим теоретиком суверенітету в ХVІ ст. був французький прихильник сильної королівської влади Жан Боден. Поява теорії суверенітетупов’язаназконкретнимиісторичнимиобставинами— боротьбою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах однієї держави (феодали діяли за принципом «кожен барон суверен усвоїйбаронії») таспробПапиРимськоготаімператораСвященоїРимськоїімперіївстати«надкоролями» іуправлятиними. Саметодіісклалося вчення про суверенітет як суверенітет внутрішній і зовнішній.

Отже, суверенітетомєверховенстводержавноївладищодобудь-якої іншоївладиусерединікраїнитаїїнезалежністьвідбудь-якоїіншоївлади за її межами. З цього визначення випливає, що суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній суверенітет регулюєтьсянормамиконституційногоправа, азовнішній, щостосується характерувідносинміжрізнимикраїнами, — щейнормамиміжнародногоправа. УКонституціїУкраїнизакріплено: Українаєсуверенноюінезалежною державою (ст. 1), що її суверенітет поширюється на всю її територію(ст. 2), вонавизнаєчинніміжнароднідоговориівважаєїхчастиною

80