Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 7. Форма держави

гальнонаціональних прагнень. Президентська система правління, як правило, забезпечує більшу ступінь стабільності, ніж парламентська. Тим не менш президентська республіка теж не є ідеальною формою правління. Не виключено, що президент може не мати достатньої кількості голосів у парламенті, аби втілити в життя свою програму, хоча за допомогою права вето може перешкодити парламентові схвалити альтернативну законодавчу програму.

В останні десятиріччя внаслідок різноманітних чинників з’являютьсязмішаніформидержавногоправління, якіпоєднуютьозна-

ки парламентських і президентських республік — президентсько-

парламентські і парламентсько-президентські республіки.

До загальних ознак змішаного правління відносять такі.

1.Формування уряду за участю глави держави (президента) і парламенту.

2.Відповідальністьурядупередглавоюдержавийпередпарламен-

том.

3.Біцефальність виконавчої влади (наявність двох центрів — президент та прем’єрміністр).

4.Відсутність конституційного визначення статусу президента ні як глави виконавчої влади, ні як глави уряду.

5.Повноваження президента як арбітра між гілками влади та гаранта у певних сферах державної діяльності.

6.Заміщенняпоста(посади) президенташляхомзагальнихпрямих виборів.

У президентсько-парламентських республіках президент наділенийбільшширокимиповноваженнямиуформуванніурядуівпливіна нього, ніж парламент. У таких республіках президент хоча і не є офіційним керівником уряду, проте він може надавати йому керівні вказівки, головувати на його засіданнях, скасувати нормативні акти, що їхвидаєуряд, відправлятиурядувідставку, маєширокіповноваження при його формуванні тощо. До президентсько-парламентських республік належать, наприклад, Франція, Російська Федерація та ін.

У парламентсько-президентських республіках президент також наділений широкими повноваженнями, однак його вплив на формування і роботу уряду обмежено повноваженнями парламенту в цій сфері. Саме до таких республік належить Україна. Президент України вносить у Верховну Раду кандидатуру Прем’єр-міністра України не самостійно, азапропозицієюкоаліції депутатських фракцій абодепутатської фракції, яка має більшість від конституційного складу Верхо-

111

Частина друга. Загальне вчення про державу

вної Ради. Самостійно він надає до Верховної Ради подання на призначення міністра оборони і міністра закордонних справ, а парламент приймає рішення про їх призначення. Усі інші члени Кабінету МіністрівУкраїнипризначаютьсяВерховноюРадоюзаподаннямПрем’єрміністра. Президент не може скасовувати актів уряду, а з мотивів невідповідності Конституції України має право тільки зупиняти їх дію з одночасним зверненням з цього приводу до Конституційного Суду України. Кожназцихрізновидівзмішанихреспублікможебутиетапом переходу до президентської або парламентської республіки.

§ 3. Форма державного устрою

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризуєвнутрішнюструктуру держави, спосібїїтериторіальногоподілу, співвідношення державиякєдиногоцілогозїїскладовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

Виділяютьдвіформидержавногоустрою: просту(унітарну) іскладну (федеративну, конфедеративну та ін.).

Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяєтьсянаадміністративно-територіальніодиниці, щонемають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Більшістьдержав, якііснуваливминуломуйіснуютьсьогодні, єунітарними. Позитивом унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.

Унітарна держава характеризується такими ознаками.

1.Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судовіорганитаін.), якимпідпорядковуються абопідконтрольні місцеві органи.

2.Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.

3.Має єдину для всієї держави систему законодавства.

4.Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.

5.Має єдине громадянство.

6.Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на централізовані, децентралізовані та змішані.

112

Розділ 7. Форма держави

Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія).

Децентралізовані — місцеві органивладимаютьзначнусамостійністьувирішенніпитаньмісцевогожиття(наприклад, ВеликаБританія, Данія, Грузія та ін.).

Змішані — присутніознакицентралізації ідецентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.).

У складі унітарних держав можуть бути автономні утворення, які маютьвнутрішнєсамоврядування урамкахєдиноїдержави. Автономні утворення є самостійними тільки у вирішенні питань місцевого значеннявмежах, визначенихконституцієюдержави. Прицьомуавтономніутвореннязалишаються адміністративно-територіальними одиницями, які не є суверенними і не мають права самостійно визначати основи своєї організації та принципи взаємовідносин з центральною владою, а діють у межах повноважень, наданих їм конституцією і законами держави. Автономії у складі унітарних держав вирішують економічні, адміністративні або національно-культурні питання. Такі автономні утворення є, наприклад, вІталії, Іспанії, Фінляндії, Україні. УскладіУкраїни— цеАвтономнаРеспублікаКрим, якаєневід’ємною складовою частиною України.

Федеративнадержава(союзна, відлат. fedus — союз) — цескладна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.

Ознаками федеративної держави є такі.

1.Територія федерації складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ.

2.Існують два рівня органів державної влади і управління — федераціїтаїїсуб’єктів(наприклад, уРосійськійФедерації— президент РФ, Федеральні збори РФ, уряд РФ, Верховний Суд РФ та ін., а також президенти, законoдавчі збори, уряди, верховні суди республік, що входять до складу РФ).

3.Для федерації характерним є двопалатний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації.

4.Законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації.

113

Частина друга. Загальне вчення про державу

5.Суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права, але

уміжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участьуміжнароднихдоговірнихвідносинахсамостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики.

6.Можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів.

7.Наявність зовнішніх атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації.

Усі федеративні держави класифікуються за різними критеріями. За способом утворення федерації поділяються на договірні, кон-

ституційні та конституційно-договірні.

Договірніфедераціївиникаютьнапідставідоговоруміжсуб’єктами про створення федеративної держави. Особливістю таких федерацій є те, що суб’єкти федерації в договорі можуть вимагати для себе надання окремих суверенних прав.

Конституційні федерації закріплюються в конституції, що приймається суб’єктами федерації чи затверджується ними (наприклад, СШАу1787 р.). Втакихфедераціяхусіїхсуб’єктимаютьрівнийобсяг повноважень.

Конституційно-договірніфедераціївиникаютьнаосновідоговору іпідтверджуються прийняттям конституції (наприклад, Російська Федерація— у1992 р. суб’єктиРФпідписалисоюзнийдоговірзцентром, іу1993 р. нареферендумібулозатверджено, розробленунаосновіцих договорів, Конституцію РФ).

За змістовним критерієм, що кладеться в основу поділу суб’єктів федерації розрізняютьтериторіальні, національні тазмішані федерації.

Територіальніфедерації— заосновуподілутериторіїнатериторії суб’єктів федерації взято ландшафт місцевості, густоту населення, господарсько-економічні зв’язки та ін. (США, Мексика, Бразилія). Такі федерації є досить стійкими і стабільними.

Національні федерації — за основу поділу на суб’єкти взято національний склад населення суб’єктів федерації (колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія). Як показала практика, федерації, побудовані за національним критерієм, є нестабільними. Тут завжди є небезпека розбіжностей між національностями, що може призвести до їх розпаду.

Змішані федерації — за основу поділу взято обидва попередні критерії (Російська Федерація).

114

Розділ 7. Форма держави

За способами здійснення владних повноважень федерації поділяються на централізовані і децентралізовані.

Централізовані федерації — їх суб’єкти обмежені у прийнятті рішень на місцевому рівні (Індія, Мексика, Бразилія);

Децентралізовані федерації — їх суб’єкти мають широкі повно-

важення у регулюванні власних внутрішніх питань.

За характером владних повноважень між суб’єктами федерації вони поділяються на симетричні, коли усі суб’єкти мають однаковий політико-правовий статус (наприклад, штати в США), і асиметричні, коли суб’єкти мають різний політико-правовий статус (наприклад, у Російській Федерації — республіки, федеральні округи, краї, автономні республіки та ін.).

Конфедерація — це союз суверенних держав, створений для досягненння певних цілей і здійснення відповідних напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

У минулому конфедераціями були США, Нідерланди, Сенегамбія, Швейцарія та ін. Остання зберегла назву Швейцарська Конфедерація, хоча вже давно перетворилася на федерацію. Конфедерація — це тимчасовий союз, який або розпадається при досягненні цілей для яких його було створено, або перетворюється на федерацію.

Конфедеративний устрій відрізняється від федеративного таким.

1.Відсутністюсуверенітету, оскількиконфедерація неєуповному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний суверенітет.

2.Міжнародно-правовим договірним характером цього об’єднання.

3.Відсутністю вищих органів конфедерації, рішення яких є обо- в’язковими для неї.

4.Відсутністю єдиних конституції, системи законодавства, громадянства.

5.Тимчасовим характером — конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об’єднання (Сенегамбія), або перетворюється на федерацію (США, Швейцарія).

Особливою формою державного устрою, яка мала місце в історії, булаімперія. Імперія(відлат. imperium — влада) — цескладнабагато-

національна держава, яка утворюється внаслідок насильницького захоплення однією державою і утримання у своєму складі інших суверенних держав за допомогою військової сили. У минулому це були, наприклад, Римська імперія, Російська імперія та ін.

115

Частина друга. Загальне вчення про державу

§ 4. Державно-правовий режим

Державно-правовий режим — система прийомів, методів і способів здійснення державної влади. Ця категорія форми держави є ви-

значальною для характеристики соціальної сутності держави, її призначення, спрямованості розвитку до соціальної та правової чи, навпаки, до кланової, антисоціальної тощо.

Державно-правовийрежимпов’язанийнетількизформоюоргані- заціївлади, айзїїзмістом, спрямованістюідіяльністю. Самедержавноправовийрежимвизначаєхарактерфункціонуваннямеханізмудержавної влади. Державно-правовий режим характеризується мірою участі населення вмеханізмах формування державної влади і способах такогоформування, ступенемзахистуізабезпечення правісвободлюдини

ігромадянина, врахуваннямінтересівокремихсоціальнихгруп, місцем

іроллю окремих недержавних структур у політичному житті суспільства, методами, інтенсивністю використання ресурсів влади, ідеологічного тиску і силових структур.

Залежно від рівня участі народу в здійсненні державної влади державно-правові режими традиційно поділяються на демократичні

іавторитарні.

Демократичний режим являє собою стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержанні прав і свобод людини.

Демократичний режим характеризується такими ознаками.

1.Народ залучається до формування і здійснення державної влади як безпосередньо (референдум), так і через своїх представників.

2.Держава додержується принципів виборності і змінюваності центральних і місцевих органів державної влади, розвитку місцевого та інших видів самоврядування.

3.Державасприяєрозвитковіструктургромадянськогосуспільства

іправової держави, організації управління на основі принципу реального здійснення поділу влади.

4.Прийняттям усіх важливих для суспільства рішень в інтересах більшості з урахуванням прав меншості

5.Державна влада єлегітимною — діє вінтересах всього населення і спирається на його довіру.

116

Розділ 7. Форма держави

6.Реальне забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина.

7.Організація суспільного життя на засадах політичного і ідеологічного плюралізмів.

Авторитарні режими характеризують стан політичного життя суспільства, при якому мають місце часткове чи повне відсторонення народу від державної влади, обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Залежно від пануючої ідеології та рівня відсторонення народу від влади, порушення його прав і свобод авторитарні політичні режими поділяються на тиранічні, фашистські, расистські, військово-диктаторські та ін.

Усі вони характеризуються:

1) вузькою соціальною базою державної влади;

2) надмірної централізацією і концентрацією влади, відсутністю її поділу;

3) застосуванням неправових (свавільних) засобів здійснення влади;

4) порушенням прав і свобод людини;

5) домінуванням в управлінні командних методів.

Авторитарніметодиуправліннячасто-густозастосовуютьсявумо- вах перехідних періодів від тоталітарного до демократичного і від демократичного до тоталітарного режимів. Це досить добре видно

убагатьох державах колишнього СРСР, де вибір між демократією

іавторитаризмом за відсутності розвинутого громадянського суспільства лежить у руслі політичного курсу правлячої еліти.

Тоталітарний режим є найбільш жорсткою формою недемократичного режиму, що характеризується крайніми проявами авторитаризму, а саме:

1) народ повністю відсторонюється від державної влади, яка формується без фактичної участі народу і не контролюється ним;

2) держава прагне до глобального панування над усіма сферами суспільного життя, державного контролю в економіці, політиці, культурі, засобах масової інформації, особистому житті тощо;

3) особистість знецінена, вона виступає як засіб для досягнення державних цілей;

4) пануванням принципу «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»;

117

Частина друга. Загальне вчення про державу

5)ідеологічноюодноманітністю, застосуваннямзасобівсоціальної демагогії;

6)відкритим застосуванням державою збройного примусу відносно суспільства.

Тоталітарний режим є крайньою формою недемократичного політичного режиму. Як показала практика, в сучасних умовах під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників він незаперечно руйнується. Саме такою була доля нацистського режиму в Німеччині і сталінського — в СРСР.

§5. Міжнародні об’єднання держав

Усучасному світі особливогозначення набувають такі об’єднання держав, як співдружності, співтовариства і союзи, які можуть по-

тенційно мати, як і конфедерація, перехідний характер до створення федерацій. Такими об’єднаннями на сьогодні є Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Союз Бєларусі

іРосії, Британська Співдружність та ін. Об’єднуючі елементи для таких утворень можуть бути різними: економічні, політичні, ідеологічні, правові, культурні, релігійнітощо. Восновіорганізаціїподібних об’єднань можуть лежати міждержавні договори, статути, декларації, інші юридичні акти. Цілі створення цих об’єднань можуть бути різними. Для досягнення тих чи інших цілей члени об’єднань можуть передавати певні суверенні права наддержавним органам, які в більшості своїй здійснюють не функцію управління, а координують дії держав-членів об’єднання. Деякі організації формують свій бюджет, як, наприклад, ЄС. Правотворча діяльність може здійснюватися у вигляді нормативних актів, які ухвалюються наддержавними органами

іузгоджуються державами-членами на рівні держав, глав держав чи урядів. При цьому держави-члени цих об’єднань залишаються незалежними, сувереннимдержавами зправомвиходувбудь-якиймомент

зтакого об’єднання. Ступінь політико-правової єдності в цих об’єднаннях є значно нижчим, ніж у конфедераціях і тим більше федераціях.

Для міжнародних об’єднань характерні такі ознаки.

1. Формування наддержавних органів для координації діяльності держав-членів.

118

Розділ 7. Форма держави

2.Такіоб’єднаннянеєсуверенними. Держави-членизалишаються сувереннимидержавамиіпередаютьоб’єднаннютількидеякісуверенні права.

3.Відсутнєєдинезаконодавство. Прицьомудеякіаспектисуспільногожиттяможутьрегулюватисяокремимиактами, якщовонизатверджені законодавчими органами держав-членів.

4.Наявність інтересів членів-держав у таких об’єднаннях, а в разі їх відсутності — можливість вільного виходу з них.

5.Автономність внутрішніх правової, судової, політичної і інших систем кожного члена такого об’єднання.

ЄС виникає спочатку як співтовариство внаслідок технологічної революції, загрози довкіллю, посилення конкурентної боротьби між Японією, США та Європою, протистояння між країнами західної демократії та соціалістичними країнами на чолі з СРСР. Це об’єднання формувалося поетапно. У 1951 р. шість західноєвропейських країн створили Європейське співтовариство вугілля і сталі, а в 1957 р. — ЄвропейськеекономічнеспівтовариствоіЄвропейськеспівтовариство

затомної енергії. Головними цілями цих об’єднань були забезпечення оборони від соціалістичного табору в умовах «холодної війни», поліпшення економічних умов життя населення, рівний економічний розвиток західноєвропейських країн, уніфікація правових інститутів. Для реалізації поставлених завдань були створені відповідні наддержавні органи: законодавчий — Європейська асамблея, у 1962 р. перейменована в Європейський парламент, виконавчий — Європейська комісія і судовий — Європейський Суд.

Економічна інтеграція протягом сорока років призвела до певної політичної інтеграції, оскільки за цей час було створено загальні ресурси, єдині митні кордони, єдина економічна політика, зовнішньоторговий, економічний та валютний союзи. Все це стало передумовою формування єдиного простору без кордонів. У 1992 р. п’ятнадцять країн західної Європи заснували ЄС, у якому економічне співтовариство доповнювалося політичним, правовим, гуманітарним тощо. Наприклад, Європейський парламент відповідно до права ЄС є представницьким органом народів, що входять до ЄС, який формується з депутатів, котрі обираються у кожній країні окремо на основі загального виборчого права шляхом таємного голосування за кількісними квотами від кожної з країн. Формується загальний бюджет ЄС, існує єдина грошова одиниця, усі громадяни держав-членів ЄС визнаються громадянами ЄС і можуть обирати і бути обраними

119

Частина друга. Загальне вчення про державу

до муніципальних органів будь-якої з держав ЄС, якщо вони постійно проживають у цій державі, але є при цьому громадянами іншої держави-члена ЄС тощо. Усе це свідчить про формування міжнародного утворення, яке певною мірою має державницький характер. Проте на сьогодні не можна визначати ЄС як федерацію чи конфедерацію, оскільки рішення наднаціональних органів мають рекомендаційний характер для органів державної влади членів ЄС і потребують ратифікації національними парламентами. Не затверджено Конституцію ЄС, країни-члени ЄС різняться за своїм економічним і соціальним розвитком, а відтак, між ними існують відповідні суперечності.

СНД виникла у 1991 р. внаслідок розпаду єдиної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік за наявності на той час двох протилежних тенденцій, а саме: прагнення республік СРСР до суверенітету та їх господарсько-економічної залежності одна від одної, яка склалася в результаті багаторічного спільного розвитку. Діяльність СНД здійснюється через спільні координаційні органи, наприклад, такі: Раду глав держав, Раду глав урядів, Міжпарламентську асамблею СНД та ін. Діяльність цих органів має дорадчий характер, оскільки всі держави, що входять до СНД, є незалежними державами, а відносини між ними будуються на засадах міжнародного права. Основними документами СНД є Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р., Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р., Статут СНД від 22 січня 1993 р. Всі держави, що входять до СНД, можуть приєднуватися до тих чи інших угод як асоційовані члени. Крім того, передбачається безумовна можливість виходу із членства СНД.

До міждержавних об’єднань належать також політичні, військово-

політичні, екологічні та інші союзи, коаліції, регіональні блоки тощо.

В їх основі лежать загальні цілі та інтереси держав-членів, намагання використовувати спільні ресурси держав для їх досягнення. Прикладами таких об’єднань є: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Північноатлантичнийблок(НАТО), Організаціяафриканськоїєдності. На їх основі функціонують спеціалізовані організації, як, наприклад, ЮНЕСКО, щосприяєзахистукультурноїспадщинилюдства. Розвиток міждержавних організацій свідчить про об’єднавчі світові процеси, взаємозалежністьдержаввідглобальнихсвітовихпроблем, підвищення ролі і значення міждержавних структур суспільства у світовому співтоваристві.

120