Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

.pdf
Скачиваний:
33
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
3.7 Mб
Скачать

Розділ 11. Формування права та його джерела

івласниківпідприємств. Унихзакріплюютьсяосновніпринципиінорми реалізації соціально-економічних, політичних і трудових відносин.

Відповідні угоди існують на галузевому і регіональному рівнях. Порядокукладаннятавиконанняколективнихдоговорівіугодвизначається Законом України від1 липня1993 р. «Проколективні договориіугоди».

Роль нормативно-правових договорів як форми права постійно зростає, щозумовленооб’єктивнимипроцесамидецентралізаціїправовогорегулювання. Нормативнийдоговірєшвидким, зручниміпростим способом регулювання відповідних відносин, дає змогу враховувати взаємні інтереси суб’єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.

§ 6. Нормативно-правовий акт

Нормативно-правовийакт цеофіційнийдокумент, прийнятий компетентними суб’єктами нормотворчості, який встановлює, змінює або скасовує норми права.

Нормативно-правовий акт як форма права з’являється на ранніх етапах розвитку державності і в більшості країн поступово, витискуючи правові звичаї і правову доктрину, стає основним нормативним регулятором у суспільстві. З посиленням державної влади, її централізацією, розвиткомправовоїкультуридіяльністьзаконодавчихорганів держави набуває пріоритетного значення, а право одержує нову, авторитетну зовнішню форму виразу — закон.

Нормативнийактвідносятьдопервиннихджерелправапрактично вусіхсучасних державах. Зогляду найогоюридичну форму ізміст це найбільш досконале джерело права. На відміну від інших форм права нормативно-правовий акт характеризується такими рисами:

приймається тількиуповноваженими суб’єктаминормотворчості;

має визначену структуру, чітко формулює зміст правових норм,

має письмову форму і оприлюднюється в офіційних виданнях, що дає змогу оперативно доводити його до відома адресатів;

розробляється і ухвалюється з додержанням встановленої законом процедури;

може бути оперативно змінений і доповнений відповідно до потреб соціальної практики;

є обов’язковим до виконання і містить гарантії на випадок його можливого порушення;

191

Частина третя. Загальне вчення про право

підлягає систематизації, яка дає можливість легко відшукати його в нормативно-правовому масиві.

Ці особливості зумовлюють домінуючу роль нормативного акта

всистемі форм права в країнах романо-германської правової сім’ї та йогопоширеністьвкраїнахангло-американськогоправа. Нормативноправовий акт є основною формою права і в Україні.

Нормативні акти забезпечують ефективне правове регулювання у відповідних сферах суспільних відносин. Вони:

диференційовані за видами органів, які їх видають. Апарат держави складається з розгалуженої системи органів, наділених певним обсягом нормотворчих повноважень, який реалізується шляхом прийняття нормативних актів різних видів та різної сфери дії;

конкретизовані за предметом правового регулювання, що відображається в назві (преамбулі) нормативного акта;

існують у вигляді ієрархічної системи, в основі якої лежить юридичнасилаактів— властивістьнормативнихактів, щовизначаєїхспіввідношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компетенції нормотворчого органу та його місця в механізмі держави.

Системунормативно-правовихактівочолюєконституціядержави. Цеосновнийзакон, якиймаєнайвищуюридичнусилу. Залежновідспособу вираження розрізняють писані та неписані конституції. Писана конституція складається із одного або декількох окремих документів, прийнятих в різний час і офіційно проголошених основними законами держави. Так, КонституціяШвеціїскладаєтьсязакта«Формаправління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцієюназиваютьсукупністьнесистематизованихзаконів, судовихпрецедентівізвичаїв, якіфактичнозакріплюютьпевнийдержавний лад у країні, але формально не проголошені її основним законом. Неписані конституції мають Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Наступний щабель в ієрархії нормативних актів займають закони, які ухвалюються парламентом і мають вищу юридичну силу порівняно з нормативними актами інших державних органів. Види законів виокремлюють за їх змістом, формою, юридичною силою і порядком ухвалення. Найбільш поширеними є конституційні (органічні) і поточні (базові, рамочні, програмні) закони. Різновидом поточного закону є кодекс — результат наукової систематизації норм права певної галузі. У країнах романо-германського права (Франція, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія) майжевсіосновнігалузіправакодифіковані: існують цивільний, торговельний, кримінальний, кримінально-процесуальний,

192

Розділ 11. Формування права та його джерела

цивільнийпроцесуальнийкодекси, кодексзаконівпропрацю, соціальний кодекс та ін.

Особливурольврегулюваннітакихсфер, якосвіта, охороназдоров’я, соціальнестрахуваннятаін., вдеякихзарубіжнихкраїнахвідіграєделегованезаконодавство— системаактів, прийнятихорганамивиконавчої влади (урядом, міністерствами, відомствами) на основі повноважень, наданих їм парламентом, з питань законодавчого регулювання. Прикладом тому можуть бути ордонанси — акти, що приймаються Радою МіністрівФранціїздозволупарламентуізависновкомДержавноїРади зпитань, якіналежатьдосферизаконодавства; вІталії— цезаконодавчідекрети, виданіурядом, декретиПрезидента, якімаютьсилузакону. ВищоюформоюделегованогозаконодавствауВеликійБританіїєнаказ в Раді, який видається урядом від імені королеви і Таємної Ради. Акти делегованого законодавства фактично мають силу закону.

Крімзаконодавчихактів, системанормативно-правовихактіввклю- чає й численні підзаконні акти, прийняті центральними і місцевими органами виконавчої влади (регламенти, адміністративні циркуляри, накази міністрів, інструкції тощо). Такі акти засновані на законах, не можуть їм суперечити і покликані конкретизувати їх зміст.

§7. Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права

Удеякихправовихсистемахособливогозначеннянабуваєправова доктрина (Греція, Франція, Швеція), а також так звані загальні принципи права. Останнім традиційно надають велике значення в системі джерелромано-германськогоправа, відносячиїхдопервиннихджерел права поряд із нормативно-правовими актами та санкціонованими звичаями. Інодізагальніпринципиправарозглядаютьякджерелоправа, що знаходиться понад всіма іншими джерелами та має над ними перевагу.

Загальні принципи права виходятьякзнормпозитивногоправа, так і з самого існуючого в країні правового порядку та являють собою положення об’єктивного права, які можуть виражатися або не виражатися в текстах писаного права, але мають загальний характер та обов’язково застосовуються в судовій практиці1. До таких принципів

1 Див.: Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М., 2000. – С. 163.

193

Частина третя. Загальне вчення про право

належать принцип додержання прав людини, принцип національного суверенітету, принцип висловленості в законі загальної волі, принцип «все, що не заборонено законом, то дозволено», принцип можливості вчинятивсе, щонезавдаєшкодиіншим, принципвстановленнятільки такихпокарань, якібеззаперечнонеобхіднідлязагальногоблага, таін. Дозагальнихпринципівправаякджерелправавідносятьтакож«принципи морального порядку, які не записано взаконі». До нихналежать, зокрема, такі: «обман спростовує всі юридичні наслідки», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «хто милує винуватого, карає невинуватих», «гнів не виправдовує порушників» тощо.

Правова доктрина традиційно належить до вторинних джерел як романо-германського, так і англосаксонського права. Особливе значення вона зберігає у країнах релігійно-традиційної сім’ї правових систем, зокрема у релігійних правових системах, передусім у мусульманськомуправі. Поняття«правовадоктрина» єпохіднимвідзагальнофілософського розуміння доктрини, яка розглядається як вчення, наукова теорія, система ідей та поглядів, керівний теоретичний та полі-

тичний принцип. Правова доктрина являє собою концептуальні ідеї, теорії тапоглядищодоправа, державно-правовоїдійсності вцілому. Вона проявляється в наукових працях видатних учених-юристів.

Упершевісторіїлюдствапрофесійнадумкавидатнихюристівбула використана як джерело права в Стародавньому Римі. При розгляді спірних питань сторони, що брали участь в судовому процесі, зверталися до визнаних юристів, імена яких дійшли до наших часів (Гай, Павел, Ульпіан, Модестин, Папініан та ін.), з проханням висловити свою думку з тих чи інших питань щодо належного застосування права. Суддя розглядав такі думки як «загальнообов’язкове правило поведінки — джерело римського права», а в разі їх суперечності мав право вирішувати, чию думку вважати правильною.

Правова доктрина відіграла значну роль у процесі становлення континентального права, що сформувалося під впливом відомих наукових шкіл (глосаторів, постглосаторів та гуманістів), осередками яких стали перші європейські університети. Не менше значення мала правова доктрина і для становлення англосаксонського права. На ранніх етапах свого розвитку загальне право зазнало істотного впливу праць таких відомих для свого часу юристів, як Кок, Бректон, Гленвілл та ін.

Наранніхстадіяхрозвиткурелігійно-традиційнихправовихсистем, зокрема іудейського права, вирішальну роль відіграла релігійна док-

194

Розділ 11. Формування права та його джерела

трина. Вонарозуміласяуграничноширокомусенсі: іякписаннябогословів, і як думки різних іудейських академічних шкіл, і як равинські погляди на ідеї стосовно розуміння та тлумачення різних біблейських текстів.

На сьогодні правова доктрина як джерело права не втратила свого значення. З одного боку, сучасне право багато в чому сформувалося під впливом класичних доктрин природного, приватного та публічногоправа, верховенства права, правлюдини, правовоїдержави, конституціоналізму, ітаких, щобулирозробленіпротягомстолітьвидатними мислителями різних історичних епох (Аристотелем, Платоном, Цицероном, Б. Спінозою, Г. Гроцієм, Дж. Локком, І. Кантом та ін.). Вони сталиосновоюформуваннясучасногонаціональноготаміжнародного права, зокремаміжнародногоправаправлюдини. КонституціяУкраїни яквищийправовихактнашоїдержави, щовиступаєосновоюрозвитку всієї правової системи України, є втіленням філософсько-правових концепцій пріоритетуправлюдини, верховенства права, правової держави та громадянського суспільства.

Отже, правова доктрина як сукупність ідей, поглядів, теорій, уявлень про необхідні суспільству права, нерідко втілюється в правових приписах як на конституційному рівні, так і на рівні звичайного законодавства. Такі ідеї та концепції набувають нормативного, загальнообов’язкового характеру і визначають основні напрямки нормотворчості та правозастосування. В такому разі правова доктрина відтворюється у змісті первинних джерел права.

З другого боку, все більшого значення при розв’язанні правових конфліктів великої суспільної значущості набуває думка видатних учених-юристів сучасності, а також провідних наукових та навчальних юридичнихзакладів України. Зокрема, суб’єктомформування правової доктрини може виступати Конституційний Суд України, до складу якого входять визнані юристи-науковці та практики. Реалізуючи повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, КонституційнийСудвикладаєвласнерозуміннядухуОсновногоЗакону та поточного законодавства у своїх правових позиціях. Вироблена ним у правових позиціях правова доктрина набуває обов’язкового значення для всіх суб’єктів правотворчості та правозастосування в наслідок загальнообов’язковості рішень Конституційного Суду України.

Істотний вплив на юридичну практику правова доктрина справляє через науково-практичні коментарі до актів законодавства України.

Конституційно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова,

195

Частина третя. Загальне вчення про право

адміністративно-правова та інші галузеві доктрини виступають основою потужних коментарів основних галузевих кодифікованих актів (Кримінального кодексу, Цивільногокодексу таін.), якіслугуютьважливими орієнтирами для правозастосовної практики України.

Контрольні запитання

1.З яких етапів складається процес правоутворення?

2.Що таке форма (джерело) права? Які види джерел права існують в сучасних правових системах?

3.Дайтевизначенняпоняттяправовогозвичаютанаведітьйого ознаки.

4.У чому полягають особливості правового прецеденту як форми права?

5.Назвіть характерні риси нормативно-правового акта і нормативно-правового договору.

196

Розділ12

Принципи права

§1. Поняття, риси та класифікація принципів права

Унауковій і навчальній літературі принципи характеризують як найбільш загальні вимоги, що ставляться до суспільних відносин та їх учасників, а також як вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи.

Поняття «принцип» у перекладі з латинської означає «початок», «першооснова», «первинність». Здавніх давен принципвважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов’язків

інезавжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями, однак про те, на яких принципах засновано правовий порядок, можна значною мірою судити щодо характеру самої держави (демократична, тоталітарна тощо).

Провідна роль принципів забезпечується їх прямим чи непрямим закріпленням у нормах права. Засади, не закріплені у правових приписах, є ідеями права і належать до сфери правосвідомості. Ці ідеїпринципи передують створенню системи права. Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавстві або ж випливати з його загального сенсу. Хоча у більшості випадків принципи прямо

197

Частина третя. Загальне вчення про право

закріплюються в преамбулах і загальних статтях законодавчих актів, необхідним є процес їх розвитку і конкретизації, якій здійснюється в окремих правилах поведінки. При цьому принципи стають орієнтиром правотворчої і правозастосовної діяльності органів держави, беззаперечною вимогою до цієї діяльності.

Колипринципилогічно«виводяться» зізмістучинногозаконодавства, вони об’єктивуються у вигляді менш загальних правових норм. Так, узаконодавствіУкраїнипрямонезафіксованопровіднийпринцип ринкової економіки «дозволено все, що не заборонено», проте він може бути виведений із загальних засад і сенсу цивільного законодавства та знаходить у ньому ж подальшу конкретизацію.

Значення принципів права зумовлюється тим, що вони:

мають властивість вищої імперативності, загальності, універсальності, значущості, їмпритаманністійкістьістабільністьпротягом невизначено тривалого часу;

спрямовують розвиток і функціонування всієї правової систе-

ми;

зумовлюютьнапрямкиправотворчої, правозастосовноїтаінших форм юридичної діяльності;

виступаютьнайважливішим критеріємзаконності дійгромадян, посадових осіб та інших суб’єктів права;

сприяють заповненню прогалин у праві;

забезпечують підвищення рівня правосвідомості в суспільстві. Аналізуючи чи реалізуючи ту або іншу правову норму, слід урахо-

вувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.

Принципи, що діють у праві, можна класифікувати за такими підставами:

а) заформоюнормативноговиразу(тобтозахарактеромнормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в декількох галузях, праві в цілому); в) за змістом; г) засфероюсуспільнихвідносин, наякіпоширюютьсяпринципи,

та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається.

За формою нормативного виразу принципи можна поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві.

Засфероюдіївирізняютьзагальні, міжгалузеві, галузевіпринципи та принципи правових інститутів.

198

Розділ 12. Принципи права

За змістом можуть бути загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

За сферою суспільних відносин, на які поширюються принципи, та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається, в науці виділяють такі принципи: 1) загальнолюдські; 2) загальні принципи права; 3) міжгалузеві; 4) галузеві; 5) окремихінститутів права.

Можлива й інша класифікація, пов’язана з дослідженням специфічних принципів, притаманних певним структурним спільнотам, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.

§2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм та всезагальними вимогами до становлення національних правових систем.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на тлі виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з найкращих досягнень людства. Вони закріплені в міжнародно-правових документах і частково у внутрішньому законодавстві деяких держав.

Будучи визнаними загальнолюдськими, ці принципи стають обов’язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р., Заключному акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р., Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня

1970 р. та ін.).

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 оперує категорією «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями», які характернілишедлядержавздемократичноюігуманістичноюорієнтацією. Прогресивна правова думка сформулювала загальні засади, які є об’єктивно необхідними, реалізуються через принципи організації іфункціонуваннявсієїсоціальноїсистеми, включаючиправову. Доних

199

Частина третя. Загальне вчення про право

належатьпринципигуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівності таін., тобтоті, без яких правонеможе функціонувати. Кожен з них виявляється як у системі права в цілому, так і в його окремих галузях та інститутах.

Принципгуманізму— одназнайважливішихціннісниххарактеристик цивілізованого суспільства, що визнає самоцінність людини, її гідність, правонащастя, виявленнясвоїхздібностей. Йогозастосування є критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Мрії про щастя і захищеність людини беруть початок з глибокої давнини і сформувалися в систему гуманістичних поглядів в епоху Відродження. Врадянські часи ідеали гуманізму тлумачились занадто вузько. Вони асоціювалися тільки зі звільненням трудящих від експлуатації і становленням системи соціалістичного права. При цьому замовчувався загальнолюдський характер ідеї гуманізму. У праві прояв принципу гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід’ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя. Принцип гуманізму в праві втілюється в низці нормативних положень різноманітної галузевої належності. Прикладами цього є встановлення приписів про те, що ніхто не може бути безпідставнозаарештованимабоутримуватисяпідвартою; батькизобов’язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують йогогідність, видампримушуванняіпокарання; трапляютьсявипадки, коли забороняється допуск преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принципсправедливостіпередбачаєйоготлумаченняякзовнішнього щодоправаявищаіякспеціально-юридичноїкатегорії, щовідбиваєпевні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, напоглядвільногонаселенняРимарабствоцілкомвідповідалойогоуявленнямпросправедливість). Якспеціально-юридичнакатегоріясправед- ливість розглядається вмасштабі відповідності, пропорційності, збалансованостііпевноїгармонійностіміжздійсненимивитратами, зусиллями, звершеннямилюдейівідповідноюреакцієюнацесуспільства, вираженою увиглядівинагороди, заохоченнячиосудження. Уцьомуразізазначений принципвиступаєякпринципусієїправовоїсистеми.

200

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]