Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 31. Правова свідомість

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, правоєоб’єктивним, реальним, інституційнимутворенням, зміст якого становить система загальнообов’язкових, формально визначених норм і принципів, утілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість єсуб’єктивнимявищем, змістякоїстановлять: правовіідеї, цінності, поняття; суб’єктивнеставленнядочинногоправа як феномену суспільного життя; уявлення людей про минуле чи бажане право; емоційні реакції на різноманітні правові явища та процеси, вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли система права лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте це тимчасове явище, правосвідомість може замінювати право тільки на початковому етапі його становлення.

Цікатегоріїістотнорізнятьсяізарівнемтахарактеромсвоєїструктури. Якщо право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі інститути, галузі, що у своїй сукупності утворюють єдину органічну систему, то структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія

іправовапсихологія) неутворюютьподібноїсистеми, оскількиправосвідомість за своєю природою не є цілісним, чітко структурованим утворенням.

Правосвідомість і право також різняться за механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінкусуб’єктівправа, втіленийускладномуюридичномуінструментарії (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, правові акти та ін.)

іпередбачає застосування державного примусу. Право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об’єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, судженнях про відповідність поведінки суб’єктів суспільнихвідносиннормаміпринципамправа. Своюрегулятивнуфункцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов’язковості юридичних норм і принципів і разом з тим критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки (діяльності). Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставленням суб’єктів до права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша — за-

541

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

суджувати, а третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість — взаємопов’язані, але все ж відносно самостійні елементи правовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент правової системи, з якого бере початок правове регулювання суспільних відносин. На відміну від нього правосвідомість як духовне утворення пронизує не тільки всі форми, стадіїмеханізмуправовогорегулювання, айелементиправової системи.

Правоіправосвідомістьрізнятьсяізачасомсвоєїдії. Часдіїнорми прававизначенонормотворчиморганом, якийвидаввідповіднунорму. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Це надзвичайно мінливе явище. Вона існує поряд з чинним правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси як правотворчості, так і правореалізації.

Правоіправосвідомістьперебуваютьутісномувзаємозв’язку. Так, правосвідомість залежить від права як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. Її становлення і розвиток потребують знання і розуміння як права, так і інших правових явищ. У свою чергу правосвідомість теж впливає на право. Цей вплив відчувається у процесі як правоутворення, такіправореалізації. Конкретнішляхиізасобицього впливурізноманітні. Усіпотребисуспільства, усісуспільнівідносини, щовимагають правовоїрегламентації, першніжнабутинормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб’єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати норми права, приймати (видавати) нормативно-правові акти, вносити до них зміни, систематизувати їх.

Формоювпливуправосвідомостінаправоутворенняєнауковепрогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви державнихіполітичнихдіячіввідносносвогобаченнярозвиткупевних сегментівправа; висловлюванняполітичнихпартійтавиборчихблоків з таких самих питань.

Впливає на правоутворення і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану надає змогу залучитися до законотворчого процесу всім зацікавленим суб’єктам,

542

Розділ 31. Правова свідомість

які мають змогу висувати свої пропозиції та зауваження до вже розроблених проектів нормативно-правових актів або пропонувати альтернативні проекти, що можуть бути використані при розробленні, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на правоутворення і законотворчість є розроблення концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід вирішити в разі прийняттятогочиіншогоакта, розробленняструктуриакта, формулювання шляхів і напрямків регулювання суспільних відносин тощо — все це дає змогу суб’єкту правотворчих повноважень заздалегідь вивчити питанняпрозмістнормативно-правовогоакта, доцільністьвключення доньоготихчиіншихнормативнихприписів, спрогнозуватиефективність його регулятивного потенціалу і прийняти рішення про розроблення нормативно-правового акта або відкласти його на майбутнє.

Своєрідною за змістом формою впливу правосвідомості на правоутворенняєїїпровіднарольнаконкретнихстадіяхзаконотворчогопроцесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має власнуспецифікунакожнійстадії. Длявизначенняшляхівформування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді думок, почуттів, намірівлюдейвідносноврегулюванняпевноїсферисуспільних відносин. При розробленні законопроекту законодавець спирається на правосвідомістьівраховуєправовукультурународу, окремихсоціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб’єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.

Особливогозначенняпрофесійнаправосвідомістьнабуваєнаетапі обговорення та прийняття нормативно-правових актів. Народні депутати репрезентують в парламенті волю своїх виборців, але одночасно представляють інтереси і політичної партії (блоку), до складу якої вони входять. Під час обговорення у депутата виникають певний, іноді доволі складний психологічний стан, настроєність правосвідомості на позитивне чи негативне ставлення до обговорюваного законопроекту, авідтак, навідповіднерезультативнеголосування, якеможебути зумовлене як правосвідомістю самого депутата, так і позицією депутатської фракції або настроями виборців. Рішення, яке складається в свідомості кожного парламентаря, є результатом досягнення відповідного компромісу між цими проявами правосвідомості. Зазначимо, щокінцевийрезультатніколинеєнапередвирішеним, прощосвідчать непоодинокі випадки, коли депутатська фракція голосує з приводу

543

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

певного законопроекту всупереч тій позиції, яку вона проголошувала під час виборчої кампанії або голосування конкретного депутата всупереч позиції власної фракції. Зрештою, стане проект документу законом чи його буде відхилено, залежить від кількості позитивних настанов народних депутатів щодо його прийняття. Але на схвалений парламентом закон може бути накладено вето президента, що означає фактневідповідності міжоцінкоюйогозмістунарівніправосвідомості цих суб’єктів законотворчості.

Упроцесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу роль, ніж у правотворчості. При таких формах реалізації норм права, як виконання, додержання, використання, правосвідомість орієнтує суб’єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, недопущення зловживання правом при його використанні. Тут на перше місце висувається рівень почуття права і законності, що виконуєфункціюгарантанайбільшмасовогодобровільногододержання та виконання норм права.

Упроцесіправозастосуванняспецифічнурольвідіграєпрофесійна правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо працівники правоохоронних органів та суду, зобов’язана знати зміст, сенс норм права, вміти застосовувати правила тлумачення, бути переконаною у справедливості і законності тих рішень, які вона приймає. Невипадково норми КПК, ЦПК України прямо приписують суддям оцінювати докази, виноситирішення, керуючисьінормоюправа, ісвоїмвнутрішнім переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну роль при заповненні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без належнихзнаньпринципівправа, вмінняпорівнюватиміжсобоюйого схожі норми правозастосування практично неможливе.

§4. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм

Уцілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Однак на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватисяісторичніпередумовидляформуваннядефектноїправосвідомості, яка є антиподом високої правової культури. Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Проте він є лише одним з різновидів цього явища. Іншими проявами дефектної право-

544

Розділ 31. Правова свідомість

свідомості є правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх видів деформації виступають правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості та політико-правової культури суб’єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності

внаявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м’яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшогопоширенняправовийінфантилізмнабуваєсередпрацівників правоохоронних та інших правозастосовних органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокремапосадовихосібдержавногоапарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

Хоча ідеалізм і має протилежну нігілізму спрямованість, та за своїми деструктивними наслідками він становить не меншу загрозу для суспільства. Очікування від права результатів, які воно об’єктивно не здатне забезпечити, закономірно з часом призводить до розчарування

вньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права. Так, на етапі виборення незалежності України і прийняття її Конституції значна частина суспільства мала ілюзію щодоможливості шляхом прийняття нового законодавства, копіювання зарубіжного досвіду забезпечити європейський рівень життя. За роки незалежності парламентом було прийнятоблизько3 тис. законів, ащебільше10 тис. підзаконнихнорма- тивно-правових актів видано Президентом України, Кабінетом МіністрівУкраїни, іншимиорганамивиконавчої влади. Однакпомилковий вибір предмета регулювання, відмова від проведення попередніх правової, економічної, соціальної експертиз нормативних актів, недосконалість використовуваної законодавчої техніки, відсутність системного підходу при реформуванні певної сфери суспільних відносин і, нарешті, відсутністьнеобхіднихполітичних, економічних, соціальних, культурних передумов для їх реалізації унеможливили досягнення очікуваних результатів, а відтак, породили кризу довіри значної частини суспільства до законодавства і парламенту.

Правовийдилетантизмозначаєвільнеповодженняіззаконом(поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного

підходу приїхоцінці таін.) або оцінкою юридичної ситуації, щовцілому зумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця

545

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

формаможенабутивразітиражуваннятакихпідходівчереззасобимасової інформації(наприклад, усуперечдіїпрезумпціїневинуватостітвердження провизнанняособидосудовогорішеннявинноюувчиненнізлочину).

Правовадемагогія передбачає легковажне або свідоме справляння такоговпливуокремоїособиабогромадськихорганізаційнасвідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпечність правової демагогії полягаєвтому, щоособа, якананеїорієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшогопоширеннятакаформадеформаціїправосвідомостінабуваєпідчаспроведеннявиборівабореферендумівісупроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку («чорний піар»).

Найпоширенішою, а відтак, і особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин через запереченнясоціальноїцінностіправадосвідомогоігноруваннявимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинноїсистемиправа, юридичноїпрактики, діяльностіправоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на вдосконалення правової системи держави.

Доосновнихриссучасногоправовогонігілізмуналежать: гордовитозневажливе, поблажливо-скептичнесприйняттяправа; масовепоширення його як серед населення в цілому, так і серед представників державноївлади; багатоманітністьформпрояву— відкримінальнихдолегальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних; його поєднання з деструктивною критикою і популістською спрямованістю; сполученняправовогонігілізмузполітичнимтаетичнимнігілізмом, що створює деструктивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявівправовогонігілізму багато. Найпоширенішими серед нихє:

–«війназаконів», тобтовиданнясуперечливихаботаких, щовиключають дію один одного, нормативно-правових актів, невідповідність законівконституції, апідзаконнихнормативнихактів— законам(наприклад, існуваннявстаромуККстатті, якапередбачаласмертнукару, призапереченнііснування такогопокарання ст. ст. 3 та21 Конституції України);

–неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні правової політики;

546

Розділ 31. Правова свідомість

–підміназаконностіполітичною, ідеологічноюабопрагматичною доцільністю;

–свідоме недодержання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (наприклад, ухилення від сплати податків суб’єктами підприємницької діяльності);

–порушення прав і свобод людини і громадянина;

–неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

Правовийнігілізмможеіснуватинарівніякідеології, такіпрактики.

Впершому випадку йдеться про розроблення таких теорій, концепцій, доктрин(наприклад, ідеологіямарксизму-ленінізму), вякихнатеоретичному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної соціальноїцінності, амаєцінністьлишеінструментальну, внаслідокчого розглядається як щось другорядне, похідне від держави явище. Значно більшу небезпечність правовий нігілізм становить тоді, коли погляди реалізуються на практичному рівні. Це втілюється в протиправну поведінку (діяльність) людей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, у протиправну політику державної влади, яка проявляється в масовомупорушенніправісвободгромадянчинавітьтерорістосовноокремихосіб, етнічних, релігійних, соціальнихгруп, політичнихсил.

Причиниправовогонігілізмуможутьбутирізними. Так, поширення нігілістичнихпоглядівнаправопояснюєтьсяісторичнимичинниками. Україна протягомтривалогочасувходиладоскладуРосійської імперії і СРСР, де порушення прав і свобод людини, створення репресивного законодавства, недосконалість правосуддя і його залежність від виконавчої влади були нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад російської радянської історії. Внаслідок цього право ізаконрозглядалисяякдругорядніщододержавиявища. Теоретичним підґрунтямправовогонігілізмутривалийчасбулаідеяпробуржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які приречені на відмиранняпісляперемогисоціалістичної революції, тадиктатурупролетаріату як владу, що не може бути пов’язаною або обмеженою законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до демократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичнихпоглядівнаправозумовленийполітичними, економічнимита

соціальними кризовими явищами, незавершеністю конституційної, адміністративної, правовоїісудовоїреформ, невідлагодженістюмеханізму реалізації прийнятих законів, розвитком правового ідеалізму тощо.

547

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розвитку нігілістичних поглядів та настанов, особливо серед молоді, нині істотно сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

«Переродження» правосвідомостіобґрунтовановизнаєтьсяодним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йомупритаманнамаксимальнаступіньвикривленняправовихідеалів, свідченням чогостаєсвідоме вчинення людиноюумисних, переважно тяжкихкримінальнихзлочинів, мотивамиякихнайчастішевиступають жорстокість, користь та ін. Особливу небезпечність становлять такі види«переродження» правосвідомості, наслідком якихєорганізована злочинність і корупція, щозавдаютьзначної шкоди процесу реалізації принципівверховенстваправа, недоторканностіосновнихправісвобод людини, становлення демократичної, правової держави, підвищення рівня правової культури особистості і суспільства в цілому.

ВУкраїні, якасталанашляхпросуваннядодемократичної, правової державності, дедіютьпринципиверховенстваправаіправовогозакону, боротьба з деформацією правової свідомості має розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності компетентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні державної політики повинен бути розробленийкомплексспеціальнихзасобівпротидіїдеформаціїправосвідомості, зокрема правовому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; подолання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; вдосконалення організації та забезпечення ефективності функціонуваннясистемиправоохороннихорганів; організаціюсистеми правовоговихованняіосвіти, ефективнупрофілактикуправопорушень; якісну підготовку і перепідготовку юридичних кадрів та ін.

Контрольні запитання

1.Учомуполягаєвідмінністьміжсуспільноюімасовоюправосвідомістю?

2.У чому полягає відмінність між професійною і науковою правосвідомістю?

3.Чимвідрізняється правовасвідомість відіншихвидівсвідомості?

4.У чому полягає вплив правосвідомості на процес правотворчості?

5.Який з видів деформації правосвідомості є найбільш небезпечним? Чому?

548

Розділ32

Правова культура суспільства

§1. Поняття правової культури. Види та типи правових культур

Зправовою державою нерозривно пов’язаний такий феномен, як правовакультура, котруслідрозглядатиякоднузнайважливішихпередумовінеобхіднуумовуформуваннядемократичної, правовоїдержави. Від рівня правової культури суспільства безпосередньо залежать усвідомленнясутностіправовихявищіпроцесів, розуміннязакономірностей

ітенденцій їх розвитку. Високий рівень правової культури суспільства, адекватне відображення в ній потреб і закономірностей суспільного розвиткуєзапорукоюправильноїпостановкиметиуправі, успіхувправовому регулюванні, спрямованому на її досягнення.

Категорія «правова культура» є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні труднощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існують понад 250 її дефініцій. Багатоманітністьвизначеньданогоявищапояснюється, по-перше, тим, що правова культура може розглядатися стосовно як суспільства в цілому, такійогоокремихгруп, атакожособистості; по-друге, відмінним розумінням дослідниками змісту таких базових категорій, як «право»

і«культура».

549

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

1)антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх благ, створених людиною;

2)соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей;

3)найширший — філософський, згідно з яким культура є певним історичним рівнем розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.

Під правовою культурою розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правосвідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законностііправопорядку, правовоїосвіти, атакожступенемгарантованості основних прав і свобод людини.

Правова система будь-якої країни є невід’ємною складовою культури відповідного суспільства, усвідомлення особливостей якої сприяє визначенню характерних рис і особливостей правової системи,

інавпаки. Правова культура формується на менталітеті певного народу, а тому може розглядатися як один з критеріїв ідентифікації національних правових систем.

Кращомупізнаннютакогоскладногофеномену, якправовакультура, сприяє її типологізація. Типологія як метод наукового пізнання передбачає виділення всіх існуючих правових культур як самостійних одиниць та їх наступне згрупування за допомогою певного узагальненого типу. Врамках кожноготипуможна потенційновиділяти щейвидита підвиди. В літературі традиційно прийнято виділяти такі типології правової культури.

Залежновідісторичноготипудержавиіправа(врамкахформаційногопідходудоїхподілу) можнавиділитиправовукультурурабовласницького, феодального, буржуазного, соціалістичноготапостіндустріального суспільств. Кожний з цих типів характеризується своїми специфічними особливостями. Так, у період рабовласництва через юридичні та міфопоетичні тексти в правову культуру проникли найбільш сталітаглибинніміфологічніобразиіуявленнястародавніхлюдейпро порядок і його порушення, про правду і кривду, гармонію і дисгармоніютощо, тобтовсете, щоможнаоцінюватияксвоєріднийдоправовий

550