Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 33. Правова система суспільства

теристик. Для формування більш повного уявлення про правову систему слід проаналізувати її основні риси.

1.Правовасистемаєоднимзрізновидівсоціальноїсистеми. Поряд та у взаємозв’язках з нею існують інші види соціальних систем: політична, економічна, релігійна тощо.

2.Правова система формується, як правило, у межах певної держави (в такому разі використовують назву «національна правова система»). Алевдеякихвипадкахправовасистемаможевиходитизамежі держави і охоплювати соціальні системи різних країн (саме так виниклирелігійні правовісистеми — мусульманська, канонічна, індуська, іудейська та міжнародно-правові системи, наприклад, європейське право).

3.Правові системи мають різний ступінь розвитку. Так, розвиток правової системи можна визначити за кількісними та якісними критеріями. До кількісних належить наявність розвинутої системи норм права та відповідних джерел, системи правозастосовних інститутів, системи правової освіти тощо; до якісних — ступінь соціальної затребуваності права, його реальна здатність врегулювати суспільні відносини.

4.Правова система формується під впливом об’єктивних історичнихчинників (національних, релігійних, економічних таін.), якієунікальними для кожного суспільства та зумовлюють різноманітність правових систем. Водночас треба пам’ятати про існування також суб’єктивних чинників впливунаправовусистему, насамперед правову політику держави, яка реалізується відповідно до суб’єктивних уявлень правлячих кіл.

5.Правова система складається з різнорідних елементів. Деякі

зних характеризуються як статичні, деякі — як динамічні. Головним елементом будь-якої правової системи є право, навколо якого формуються всі інші елементи системи. Через це навіть визначають, що право існує, формується та функціонує у вигляді правової системи.

6.Правова система характеризується цілісністю. Це явище — не тільки сукупність певних елементів та їх рис. Унаслідок утворення нового цілісного явища у нього з’являються якісно нові риси, яких немає у складових елементів.

7.Правовасистемамаєвідносностійкийхарактеручасі. Риси, яких вона набуває в перебігу історичного процесу, формуються протягом тривалого часу, мають стійкий характер та не можуть бути змінені у стислий строк.

561

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

8. Правонаступництво — в разі зміни державних форм організації суспільства (розпад держави, втрата незалежності, об’єднання або роз’єднання) правовісистеми зберігають своюсутністьтаосновніриси.

Якужезазначалося, головнимелементомправовоїсистемиєправо, алецедалеконеєдинийїїструктурнийкомпонент. Науковцівідносять до її структури законодавство, правові установи, юридичну практику, правореалізацію та правозастосування, права, свободи і обов’язки громадян, правовідносини, правову культуру, законність та правопорядок тощо. Усі елементи правової системи можуть бути згруповані у декілька підсистем, що складають її структуру.

До структури правової системи входять:

1)інституціональна складова — сукупність усіх суб’єктів права (індивідуальних та колективних, державних та недержавних);

2)нормативна складова — сукупність принципів і норм права, які регулюють відносини між суб’єктами права, правила правотворчості, система визнаних джерел права;

3)ідеологічна складова — сукупність поглядів на право та інші правові явища, що поділяються на правову психологію, правову ідеологію та правову культуру. До цієї групи належить також система підготовки юристів;

4)функціональна складова — процес реалізації права та правозастосування, судова та інша юридична практика;

5)результативна складова — відображає результатидіїправа, ступінь його соціальної затребуваності та відповідності інтересам соціуму, стан правопорядку в суспільстві.

Виокремлюють декілька основних функцій правової системи, що їх вона як соціальна система виконує у суспільстві.

1. Інтегративна функція полягає у поєднанні через правове регулювання найбільш важливих сторін інших соціальних систем (економічної, політичної тощо) з метою досягнення суспільно значущих цілей. Для України актуальним є побудова правової, демократичної, соціальноїдержави, основніелементиякоїзнайшлиправовезакріплення і здійснюються за допомогою правових методів та способів.

2. Регулятивна функція відображається в упорядкуванні найважливіших суспільних відносин. Суспільство завжди визначає корисні

ішкідливі для нього відносини та відповідним чином намагається вплинути на їх розвиток за допомогою всіх своїх елементів.

3. Комунікативна функція полягає у встановленні між суб’єктами правової системи постійного обміну правовою інформацією. Шляхом

562

Розділ 33. Правова система суспільства

цього обміну вони інформують усіх суб’єктів про власні потреби та інтереси, а метою такого спілкування є узгодження приватних та публічних інтересів, забезпечення компромісу і порозуміння.

4. Охоронна функція передбачає підтримання існуючої соціальної системиізахистїївідвнутрішніхтазовнішніхдестабілізуючихчинників. Цюфункціювиконуєнасамперед правоохороннасистема держави.

§2. Загальна характеристика правових систем сучасності

Усучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. На 2008 р. членами Організації об’єднаних націй є 192 країни, кожназякихмаєвласнунаціональнуправовусистему. Крім того, існують так звані невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні. Множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження, що викликало численні спроби класифікувати їх на певні групи, виходячи з тих чи інших критеріїв. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім’ї), а не окремі правові системи.

Класифікації правовихсистемможутьбудуватися нарізнихкритеріях. Зокрема, в основу класифікації покладалися такі критерії: роль правовихджерел(Леві-Ульман), національніознаки(Созе-Алль), зміст права(Армінджон, НольдетаВольф), специфікавиробничихвідносин (Йорсі), ідеологічнітатехніко-юридичнікритерії(Р. Давид), «правовий стиль» (К. Цвайгерт) тощо. Проте, враховуючи, що класифікації піддаються саме правові системи, правові критерії класифікації повинні бути основними. На наш погляд, правова свідомість та правова культурасуспільствамаютьстатиосновнимикритеріямитипізаціїправових систем на правові сім’ї. Форма всіх інших явищ правової системи — правових норм та їх системи, джерелправа, особливостей правозастосування тощо — є наслідком певної правосвідомості суспільства. Вони можуть бути додатковими критеріями класифікації.

Отже, правовасім’я— цесукупністьправовихсистем, об’єднаних спільністю правосвідомості та правової культури, структури права тасистемиджерелправа, особливостямиправотворчостітаправозастосування.

563

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розрізняють такі основні сім’ї правових систем, як:

–романо-германська правова сім’я;

–англо-американська правова сім’я;

–традиційна правова сім’я;

–релігійна правова сім’я;

–соціалістична правова сім’я.

Романо-германськаправовасім’япочалаформуватисявконтинен-

тальній Європі з ХII ст. та набула значного поширення в численних неєвропейськихдержавах, щозапозичилиїїосновніриси. Доцієїсім’ї належатьправовісистемивсіхкраїнконтинентальної Європи, атакож багатьох латиноамериканських (Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу) та азіатських країн (Індонезії, Тайваню, Філіппін). Подібними до цієї сім’їза формальними техніко-конструктивними особливостями єправовісистемиУкраїни, Росії, Бєларусі, Болгаріїтадеякихіншихсхідноєвропейських країн.

Для правових систем романо-германської правової сім’ї характер-

ні такі спільні ознаки.

1.Формування на основі рецепції (запозичення) римського права, яке після розпаду Західної Римської імперії більше семи століть було «мертвим», нечинним правом, та канонічного права.

2.Єдинерозуміннясутностіправа, щосклалосязавдякидослідженню і викладанню римського та канонічного права в європейських університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р.,

ау ХV ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.

3.Єдинерозуміннянормиправа, котрарозглядаласяякабстрактне, загальнетанеперсоніфіковане правилоповедінки, щоможенеодноразово застосовуватися до невизначеної кількості випадків та осіб.

4.Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт, головним з яких в ієрархії, починаючи з ХІХ ст., є закон. Інші джерела права також визнаються, але мають другорядне значення.

5.За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.

6.Визнається поділ права на публічне та приватне, а також на відносно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.).

7.Усі основні галузі права кодифіковані.

8.Загальний понятійний фонд та термінологія, тобто подібність правовихпонятьікатегорій, яківикористовуютьсяукожнійнаціональній правовій системі.

564

Розділ 33. Правова система суспільства

9.Наявністьсистемизагальнихпринципів, наякихбазуєтьсяправовий порядок. Деякі з них зафіксовано в законодавстві (наприклад, заборона зловживатиправом, порушуватирівноправність чоловіків іжінок).

10.Пріоритет матеріального права над процесуальним.

Англо-американськаправовасім’яісторичновиниклавАнгліївХІст.

Досім’їзагальногоправа, порядізправовоюсистемоюАнглії, входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн Британської Співдружності. Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив системи загального права.

Для сім’ї загального права характерні такі спільні ознаки.

1.Загальнеправонезазналозначноговпливузбокуримськогоабо канонічногоправа, йогорозвивалинеуніверситети, аюристи-практики, тобто в своєї основі воно є судейським правом.

2.У правових системах, які належать до цієї сім’ї, немає поділу права на публічне і приватне, а також класифікації права на відносно виокремлені галузі.

3.Структура цієїсім’їскладається іззагальногоправа, правасправедливості та статутного права.

4.Для правових систем, які належать до цієї правової сім’ї, не характерна кодифікація, хоча іноді вона зустрічається (наприклад,

уСША).

5.Найпоширенішимджереломправауційправовійсім’їєсудовий прецедент — рішення за конкретною юридичною справою, яке є взірцем для розгляду аналогічних справ у майбутньому. Це не виключає наявності інших джерел права — статутного права, звичаїв, доктрини тощо.

6.Визнаються правотворчі повноваження судді.

7.Наявність інституту суду присяжних, які, не будучи професіональнимисуддями, наділеніважнимиповноваженнями привирішенні справи по суті.

8.Пріоритет процесуального права над матеріальним.

Сім’я традиційного права охоплює національні правові системи, засновані на звичаєвому праві. Традиційна правова сім’я поділяється на два підтипи правових систем — держав Далекого Сходу і країн Африки. До далекосхідної підсистеми належать насамперед правові системи Китаю і Японії, а також деяких інших країн, що розвивалися під їх впливом, — Монголії, Кореї, Малайзії, Індонезії, Бірми. До другої підсистеми входять понад 40 держав, розташованих на африканському континенті, і Мадагаскар.

565

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Розглянемо особливості традиційних правових систем.

1.Провідним джерелом права виступає звичай. На відміну від правових систем країн Заходу, що визнали головну роль держави

устворенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності),

утрадиційних правових системах у формуванні норм права пріоритет належить самому суспільству. Протягом багатьох століть підвалини правового регулювання цих країн становили норми звичаєвого права, що базувалися на традиціях і морально-етичних уявленнях народу. Звичай, який є правилом поведінки, що увійшло у звичку внаслідок багаторазовогозастосуванняпротягомтривалогочасу, регулювавпрактично всі сторони життя суспільства.

2.Негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як законодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем. Негативне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося за багато століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У ХХ ст. після широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку законодавства і кодифікації склалася ситуація, коли досить велика частина населеннясталаігноруватицінормиправа, ареальнісуспільнівідносини, як і раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.

3.Ігнорування державних структур у процесі реалізації норм пра-

ва. Визнання звичаєвого права та ігнорування законодавчого права спричинили особливості в процесі реалізації норм права, зокрема врозгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечувалися здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі судів, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на їх правопорушників. Люди уникали звернень до судів за захистом своїх прав. Переважна більшість спорів вирішувалася у процесі примирливих процедур за посередництвом шановних членів суспільства на основі норм звичаєвого права.

4.Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці країни не знали юридичних фахів — суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підготовки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених — носіїв правових знань.

Релігійна правова сім’я містить у собі чотири правові системи:

мусульманського, індуського, іудейського та канонічного права.

Характерні риси релігійних правових систем полягають у такому.

1.Нерозривний зв’язок з релігією. Кожна правова система, що вхо-

дить до цієї правової сім’ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїз-

566

Розділ 33. Правова система суспільства

му, іудаїзму, християнства. Норми права засновано на релігійних уявленнях і віруваннях, внаслідок чого правові і релігійні норми тісно переплетені, а часто й збігаються. У цих системах не відбулося чіткого виокремлення норм права від інших соціальних норм, насамперед релігійних.

2.Розглядправаякрезультатубожественноговідкриття, анеяк наслідкураціональноїдіяльностіособистостіідержави. Правонада-

ноодинразіназавжди, томузавданнялюдинивтакійсистемі — лише правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оцінювати реальність, а не церковні догмати, то слід визнати, що зміст норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбувалося шляхом нового тлумачення релігійними діячами священних текстів. Проте такі релігії, як християнство та іудаїзм, визнали власне право створювати нові норми права.

3.Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігіїправопоширюєсвоюдіюненапевнутериторію, аіндивідуально — на конкретну релігійну громаду. Це одна з принципових відмінностейрелігійнихсистемправавіднаціональних, щопоширюютьсвою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави— іекстериторіальною— насвоїхгромадянзамежамидержави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де територіально вони проживають. Якщо особа відмовилася від своєї релігії, вона виходить зісферидіїцієїправовоїсистеми, тобтоправонепоширюєтьсянаіновірців та атеїстів.

4.Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права, та воно визнається необхідним елементом справедливого суспільного устрою.

5.Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На від-

міну, наприклад, від романо-германської правової сім’ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський, такі релігії наділяють людину різним правовим статусом — правами і обов’язками залежно від належностідопевноїгрупи, виділеноїзарізнимикритеріями— статевим, національним, релігійним або соціальним. Класичним прикладом цього може слугувати кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом.

Соціалістична правовасім’яскладалася зправових систем РадянськогоСоюзутаіншихкраїн, щойшлисоціалістичним шляхомрозвитку після Другої світової війни (Польща, НДР, Чехословаччина, Куба,

567

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

В’єтнам та ін.). Для цієї групи було характерним намагання досягти особливихсоціальнихтаекономіко-політичнихзмін— перехідшляхом революції, повного зламу старої державно-правової організації та встановленнядиктатурипролетаріатувідкапіталістичногосуспільства до комуністичного, побудованого на відсутності майнового розшарування тадержавній власності назасоби виробництва. Праворозглядалосявиключноупозитивістськомусенсіякзасібзабезпеченняінтересів та волі панівного класу під час здійснення цих перетворень. З відмиранням класів держава і право також повинні зникнути. З формальноюридичного боку соціалістичне право формувалося на здобутках романо-германського права — визнанні нормативно-правових актів основним джерелом права, загальному та неперсоніфікованому розумінні норми права, кодифікації законодавства тощо. З розпадом СРСР та ідеологічною переорієнтацією інших країн соціалістичного табору ця сім’я припинила своє існування. Країни, що залишилися на шляху побудови соціалізму, вже не є єдиною сім’єю та розвиваються незалежно одна від одної.

Процеси глобалізації у сучасному світі призвели до значної конвергенціїосновнихправовихсистем. Країнизапозичуютьпевніправовіелементизрізнихсистем, якіможутьзасновуватисяназовсімінших ідеологічних, політичних, економічних та правових принципах, що веде до формування «гібридних» правових систем, які складно однозначно віднести до певної правової сім’ї.

§3. Наступність у правовій системі суспільства

Однією із передумов формування правової системи є додержання

впроцесіїїрозвиткупринципунаступності. Формуваннянаціональної правової системи України, розвиток юридичної практики, правової ідеології, тобто всього того, що входить до правового поля держави, неможливі без урахування наступності. Будь-які істотні перетворення

вправовій системі неможуть здійснитися водночас. Нове, заперечуючи попереднє, разом з тим зберігає в ньому те, що є корисним для сучасності. Саме в цьому полягають сутність наступності у праві, її стабілізуюче значення. Наприклад, після розпаду СРСР постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасовоїдіїнатериторіїУкраїниокремихзаконодавчихактівСоюзуРСР»

568

Розділ 33. Правова система суспільства

встановлювалося тимчасове збереження попередньої форми і змісту законодавчихактів, якібулиприйнятінапідставіОсновзаконодавства Союзу РСР, за умов, що вони не суперечать новій Конституції.

Наступність— цеєсприйняттяуформізбереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства.

Наступність має закономірний, об’єктивний характер, спрямована на збереження і відтворення якості правової системи та засвоєння правових цінностей. Сутністю наступності є «сприйняття» правового матеріалу. Термін «сприйняття» є основним у визначенні форм процесу наступності, оскільки за його допомогою здійснюються зв’язки упроцесірозвиткуправовоїсистеми. Цізв’язкивиражаютьсяуформах

(способах) «збереження», «утримання», «засвоєння» та«використан-

ня» тогоматеріалуізминулого, щоможестатипотенціаломподальшого розвитку та оновлення.

Наступність у праві виражається як у збереженні позитивного із попередньої спадщини без істотних змін (у цьому разі термін «утримання» відображаєкількіснухарактеристику), такіукорегуванніперенесених у новий якісний стан елементів у процесі розвитку. Корегуванняздійснюється шляхомйогозасвоєння(«засвоїти» — переробити для себе, зробити його звичним) та використання.

Межі наступності — це можлива міра сприйняття правовою системою нових елементів. Межі містяться у самій природі права і залежать від рівня розвитку економічної і політичної систем суспільства, особливостейправовоїкультури, традиційтаменталітетународу. Межі наступності можна розглядати залежно від конкретних видів юридичної діяльності: у законодавчій чи правореалізуючій діяльності.

Упроцесінаступностіїїсуб’єкт(законодавець, правозастосувач) повинен не тільки оволодіти сумою готових правових норм і вимог, які сприймаютьсязминулогодосвіду, айузгодитиїхзсучаснимпідґрунтям, нормамитавимогамисуспільства(першзавсезКонституцією). Домежнаступності в царині міжнародних відносин слід віднести імунітет держави від підпорядкованостідіїзаконодавстваіншоїдержави, здатністьпротистояти тискунанаціональнуправотворчістьзбокуіноземнихдержав.

Наступність слід відмежовувати від близьких понять «правовий досвід», «правоваспадщина», «правовітрадиції», «повторювальність», «правонаступництво», але необхідно враховувати і використовувати при наступності.

569

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Правовий досвід являє собою колективну соціально-правову пам’ять, що забезпечує нагромадження, систематизацію, збереження і передання правової інформації, фіксування і відтворення всього, що накопичено в правовій системі. Це сукупність висновків, понять, зв’язків, відносинщодопроцесуправовоїдіяльностіабоокремихйого фрагментів.

Правова спадщина сучасної України є результатом правового досвідуїїнароду. Воназнаходитьсяурозпорядженнісучасногопокоління як здобутки минулого. До її складу слід віднести правові норми, інститути, юридичні терміни, форми тощо. Будь-яка правова система базується на правовій спадщині і одночасно поступово формує спадщину длямайбутнього. Вонаєоднимізпоказниківправовоїкультурисуспільства. Правовіелементизберігаютьсяівикористовуютьсяякврезультаті критичногопереосмислення(оцінки) правовоїспадщини, таківнаслідок об’єктивної неможливості відмовитися від традицій, що склалися.

Правові традиції передаються з покоління в покоління і зберігаються у суспільстві. Вони охоплюють об’єкти правової спадщини (матеріальні та духовні блага), процес соціально-правового успадкування, його способи. Правовими традиціями є конкретні правові настанови, норми, ідеї, звичаї, обряди та ін. Вони відображаються

утаких джерелах права, як конституції, кодекси, правові прецеденти, правові договори, релігійно-правові норми, проявляються в правових принципах, аксіомах, презумпціях, правовій термінології, правовій процедурі.

Удеякихвипадкахнаступністьототожнюєтьсязповторюваністю. Повторюваність — це повернення через деякий проміжок часу того, щовже буловтрачено на попередніх етапах правової системи суспільства. Ззовні вона виглядає як наступність, коли сприймаються цінностіправа, щовжебуливтраченівласноюдержавою. Принаступностіце новий якісний стан того, що було втрачено на попередніх етапах розвитку держави, повернення до якого зумовлено прогресивним правовим досвідом. Точніше сказати, це повернення до власних традицій.

Поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» —

взаємопов’язані, аленеєтотожними. Правонаступництвоінаступність

управі виступають як відносно самостійні юридичні категорії. Правонаступництво— переданняправіобов’язківвідодногосуб’єктаіншому (права і обов’язки залишаються, змінюється тільки суб’єкт правових відносин), а наступність — сприйняття норм права та інших елементів правової системи в процесі її розвитку і оновлення.

570