evrop_integratsiya_09

вича у Польщі. Швидкість, із якою були запроваджені у Польщі вищеперелічені заходи, є просто космічною, одначе найбільшою платою за це було не менш космічне зубожіння (особливо у перший рік), 70 % населення опинилося за межею бідності.

Основними заходами «блискавичного переходу до ринку» були: майже повна відмова держави від регулювання цін і перехід до неокласичної моделі: попит — пропозиція, відмова від директивного планування та перехід до індикативного, відмова від багатьох соціальних програм, які були притаманні соціалістичній Польщі, швидка приватизація, лібералізація ринку, лібералізація валютної системи та зовнішньої торгівлі, жорстка бюджетна політика, приборкання інфляції за рахунок реалізації непопулярних для населення заходів (припинення підвищення заробітної плати, індексації доходів), прийняття закону про банкрутство, відмова уряду від підтримки збиткових підприємств, стимулювання припливу прямих іноземних інвестицій. Позитивним результатом реформ був справді швидкий перехід до ринкової економіки, негативним — вельми висока «соціальна ціна» за ринкові реформи, яка виявилася у стрімкому розшаруванні населення країни. Різною мірою досвід Польщі намагалися повторити в Румунії, Албанії, країнах Балтії, але в основному країни Центральної та Східної Європи тяжіли до еволюційної моделі розвитку.

Другою моделлю реформування економік постсоціалістичних країн Європи була «градуалістська стратегія», що пройшла досить успішну апробацію в Угорщині. В основу здійснення реформи за угорським зразком було покладено принцип поступовості (еволюційності). Унаслідок цього Угорщина мала досить обнадійливі макроекономічні показники, зокрема високий рівень іноземних інвестицій на душу населення, і не вимагала, як інші, реструктуризації своєї заборгованості.

Основною відмінністю градуалізму від «шокової терапії» була етапність у здійсненні ринкових реформ і забезпечення мінімальних соціальних стандартів. Держава не відмовлялася від регулювання цін на товари «соціальної групи», приватизація здійснювалася у три етапи: мала, середня та велика; обмінні курси національної валюти також регулювалися за допомогою монетарних і немонетарних заходів, зростання зарплати на різних етапах градуалістської моделі то обмежувалося, то лібералізувалося. Характерним прикладом реалізації такої моделі була Угорщина, але й Чехія, Словаччина та Словенія також використовували елементи еволюційності у трансформації своєї економіки до ринкового середовища.

191

Трансформаційні зміни, зумовлені швидким переходом од соціалізму до ринкової економіки, стали особливо помітні у 90-х

роках (табл. 1—3 [13, c. 173—177]).

Таблиця 3

ТЕРМІН, НЕОБХІДНИЙ КРАЇНАМ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ (ПЕРША ХВИЛЯ) ДЛЯ ІНТЕҐРАЦІЇ У ЄС (У РОКАХ)

ІІ. Монетарна політика Угорщини з 1990-х

На початку 1990-х рр. Угорщина проводила градуалістську макроекономічну політику [3]. Уряд намагався балансувати між бажанням зменшити інфляцію і потребою контролювати державний борг та обслуговувати великий зовнішній борг. Монетарна

192

політика включала активне управління курсом валюти на основі фіксованого курсу з невеликим коридором дозволеного коливання [9]. У 1990 та 1991 роках основним було завдання зменшити рівень інфляції. Система пристосування до фіксованого курсу валюти була прийнята у середньостроковій перспективі, а офіційний курс обміну національної валюти був прив’язаний до кошика з 50 % у доларах США та 50 % у німецьких марках. У 1994 році вміст кошика змінився на користь європейської валюти (70 % у євро та 30 % у доларах США).

Монетарна політика у 1990—1994 роках мала дві важливі вади [5; 2, c. 3—4]. Першою була втрата владою контролю над зростанням бюджетного дефіциту та високим рівнем зовнішнього боргу. Дефляційна політика разом із фіксованим курсом валюти призводила до тривалого реального знецінення валюти, втрати конкурентоспроможності та зростання дефіциту поточного платіжного балансу. Конфліктуючі пріоритети уряду, інфляція та міжнародна конкурентоспроможність призводили до спекуляцій щодо форинта, а відтак до тривалого падіння курсу національної валюти. Другою була неефективна монетарна політика. Лібералізація валютних операцій і тривале падіння курсу національної валюти призвели до значного припливу капіталу, який зменшував можливості монетарної політики щодо контролю пропозиції грошей. Крім того, в той саме час бракувало координації між монетарною та фіскальною політиками. Політика обмінного курсу форинта виявилася занадто дорогою для економіки через зменшення конкурентоспроможності угорського експорту та повільного зростання національної економіки. Крім того, вона виявилася неспроможною забезпечити номінальний валютний орієнтир для інфляційних очікувань. Такі втрати почали виявлятися вже у 1993 році, коли дефіцит поточного платіжного балансу досяг 9 % ВВП та 9,4 % у 1994 році. Водночас бюджетний дефіцит сягнув величезного розміру.

Фінансування дефіцитів вимагало монетарної експансії та високих процентних ставок комерційних банків, які купували б державні облігації, підтримуючи інфляцію. Уряд вважав, що політика «сильного форинта» могла б досягти поставленої мети. Постійні спроби уряду контролювати цих близнюків-дефіцитів (контроль інфляції та фокусування на поточному платіжному балансі) створили серед кредиторів Угорщини невпевненість щодо стабільності форинта. Поступове зростання валютного боргу постійно збільшувало ризик дефолту економіки Угорщини. Макроекономічна ситуація вийшла з-під контролю. На початку 1995

193

року уряд проголосив програму фіскального реформування, спрямовану на зміцнення фіскальної політики та розбудову нової монетарної політики.

Основним завданням оновленої монетарної політики стало зменшення близнюків-дефіцитів через зменшення урядових витрат, підвищення імпортних тарифів і зменшення урядового позичання. Ці заходи таки зменшили дефіцит бюджету з 13,4 % у 1994 році, 8,7 % у 1995, до 7,1 % у 1996 році. Економічне зростання спочатку сповільнилося, потім відновилося та навіть прискорилося. Таке зростання ефективно вплинуло на дефіцит поточного платіжного балансу, який у 1998 році зріс до 4,8% ВВП. Інфляція зменшувалася поступово, частково через падіння імпортних цін. У монетарній політиці пріоритет було віддано зменшенню інфляції перед дефіцитом поточного платіжного балансу, а цінова стабільність була визначена як головна мета в довгостроковій перспективі.

За нової політики у березні 1995 року форинт знецінився ще на 9 %, та було запроваджено систему «повзучого» валютного курсу. Межі коливання було встановлено на рівні +/-2,25 % (МОК). Межі сповзання прив’язувалися до орієнтира інфляції. Спочатку місячний рівень становив 1,9 %, та поступово зменшився до 0,2 % у квітні 2001 року. Така система дозволила зменшити тиск на валюту, проте її ефективність дорівнювала лише десятій частці процента щороку. З цими заходами стабілізації зменшилися дефіцити поточного платіжного балансу та дефіцит балансу капіталів. Інфляція зменшилася поступово й до 2000 року досягла 10 %.

Після серії змін прив’язки курсу форинта до валютного кошика у 2000 році його остаточно прив’язали до євро. У травні 2001 року Центральний банк змінив режим із «повзучого» курсу валюти на режим, орієнтований на інфляцію. Для досягнення контролю над інфляцією Центральний банк опанував процентні ставки. Також було розширено межі коливання з +/–2,25 % до +/–15 %, що призвело до надто неочікуваного падіння курсу валюти, а Центральний банк був змушений підняти процентні ставки до

7,5 %, а потім і до 9,5 %.

Коли 2001 року З. Жарай очолив Центральний банк, однією з основних цілей було привести країну до ЄМС до кінця 2005 року для чого необхідно було дотримуватися Маастрихтських критеріїв. На кінець 2002 року інфляція вже становила 5 %, дефіцит бюджету — 9 %, основними причинами чого були великі витрати уряду на вибори та зростання заробітних плат, що заважало боротися з інфляцією. На кінець 2003 року інфляція становила 4,5 %,

194

тому було вирішено збільшувати зарплати на 4,5 %, що не загрожувало б новій інфляції. У травні 2002 року було оголошено збільшення процентних ставок на 0,5 %, що також привабило нових інвесторів і привело до зростання попиту на форинт. Національний банк був змушений вийти на ринок для придбання надлишкових євро в комерційних банках. Після цього процентні ставки було зменшено на 1 %, що, відповідно, зменшило вартість інтервенцій і допомогло дещо стабілізувати курс національної валюти.

У 2003 році в Угорщині відбулося слабке економічне зростання. Національний банк був змушений підняти процентну ставку спочатку на 3 відсотки до 9,5 %, а згодом до 12,5 %. Це мінімізувало наслідки валютної нестабільності, а курс форинта стабілізувався. Аналітики були занепокоєні майбутнім угорських ринків та економіки в цілому, адже 2003 року дефіцит поточного платіжного балансу становив 7 % ВВП, а дефіцит державного бюджету перевищував 5 % ВВП, що не відповідало планам Угорщини з приєднання до ЄМС у 2008 році.

На думку угорського економіста Чаби, еволюційна модель трансформації економіки Угорщини характеризувалася такими наслідками [13, c. 196]:

•процес трансформації виявився глибшим і ширшим, ніж бюджетна трансформація та лібералізація, бо потребував інституційного будівництва та структурних реформ;

•домінування соціальної складової у бюджеті створило «пенсійну бомбу» вповільненої дії, що виникла через приватизацію пенсійних фондів і необхідність перерозподілу фінансування дефіцитів

умайбутньому, в якому передбачалося активне старіння нації;

•хронічним став дефіцит бюджету, що також був пов’язаний із тягарем соціальної сфери;

•велике навантаження на фонд заробітної плати (майже 60 % валових витрат на оплату праці стягується у вигляді податків (у 1998 — 41,8 %, по ЄС-15 — 37,2 %));

•виникнення значних реґіональних диспропорцій, викликаних системними змінами у галузево-територіальній структурі виробництва та сервісних галузях.

ІІІ. Монетарна політика Польщі з 1990-х

Наприкінці 1980-х рр. економіка Польщі розпочала процес переходу в напрямі капіталізму в умовах, що були гіршими порівняно з Угорщиною. У 1989 році Польща потерпала від щомісячної інфляції у 54,8 %, щодня змінювалися ціни, дефіцит бюджету

195

сягнув 8 % ВВП. Уряд вирішив стабілізувати економіку. Л. Бальцеровича, видатного економічного консультанта, було призначено заступником прем’єр-міністра та міністром фінансів Республіки Польща. З 1 січня 1990 року почав діяти набір реформ, який отримав назву «плану Бальцеровича». Злотий девальвував та був прив’язаний до долара за фіксованим курсом. Монетарні та фіскальні політики були посилені, що дозволило досягнути профіциту у 0,4 % ВВП.

Основними складовими плану Бальцеровича були такі [2,

c.11]:

•уряд обмежив обсяги інтервенцій, підвищивши таким чином гнучкість у пропозиції та цінах;

•зникли кількісні обмеження щодо експорту й імпорту;

•зникли обмеження щодо приватної діяльності;

•відбулася уніфікація валютного курсу;

•проведена широка приватизація;

•поділ монополій та запровадження антимонопольного законодавства;

•посилення інституційної незалежності центрального банку та структурна реформа фінансового і страхового секторів;

•розвиток фондового ринку та біржі;

•ліберальна зовнішня політика відкрила економіку для іноземного капіталу;

•нові закони щодо бюджету та доходів населення.

Основними результатами з часом стали: падіння інфляції; зростання попиту на речі довготривалого використання; повернення довіри як засобу обміну, платежу та накопичення до злотого з його зміцненням; зростання частки приватного сектора економіки.

У результаті попередньої стабілізації та лібералізації економіки зросли ціни та зменшилося виробництво. Криза поглибилася 1991 року, знову з’явився фіскальний дефіцит, висока інфляція знизила конкурентоспроможність польського експорту. Злотий девальвував на 50 % у січні 1990 року та ще на 17 % до травня 1991 року. Прив’язка злотого була скасована 1991 року та замінена «повзучою» системою з попередньо оголошеною девальвацією у 1,8 % на місяць відносно кошика валют [5].

Протягом часу реформ були періоди девальвації та ревальвації курсу злотого, пов’язані зі змінами валютних ризиків [4, 9]. Фіскальний дефіцит було зменшено з 6,7 % у 1992 році до 3,1 % у 1993-му році. 1995 року межі коливання злотого розширили до +\–7 %. Гравці на валютному ринку вважали, що такі заходи підвищать курс національної валюти. Кредитоспроможність польської еко-

196

номіки в очах іноземних інвесторів зросла через збільшення потоків припливу капіталу. До 1995 року навіть з певною абсорбцією надлишкової грошової маси з боку Національного банку приплив капіталу збільшив пропозицію грошової маси на 59 %.

Увересні 1998 року Національний банк Польщі прийняв нові основи монетарної політики. Таргетування монетарної політики було переведено на таргетування інфляції. Центральний банк намагався досягти двох цілей (монетарне таргетування та контроль курсу валюти) одним інструментом, удаючись до операцій з поглинання надлишкової пропозиції грошей, що завжди було досить дорогим інструментом для будь-якої банківської системи. У результаті для досягнення інфляційних цілей було встановлено «повзаючий» центральний курс валюти, що поступово зменшувався з 1 % на місяць у 1997 році до 0,3 % у 1999-му.

З квітня 2000 року в Польщі діє цілковито плаваючий курс злотого, а інфляція була під контролем. У грудні 2000 року головою Центрального банку було призначено Бальцеровича, який мав би поглиблювати внесок цієї установи в економічну стабільність країни.

Уквітні 2002 року Рада з монетарної політики Польщі знизила процентні ставки на 28-денні операції з 10 % до 9,5 %. Вважалося, що такі заходи є тими кроками, що приведуть Польщу до ЄМС. Далі Рада з монетарної політики Польщі прийняла стратегію щодо зміни процентних ставок менше, ніж на 1 % (фактичні зміни були кроком у 0,25 %). Аналітики вважали, що такі заходи надійніше захищатимуть країну від виникненні інфляції та зменшать тертя між урядом та Радою з монетарної політики Польщі. Вони також додавали, що така політика не зменшить очікування населення щодо подальшого зменшення процентних ставок. Очікування подальших зменшень процентних ставок підтримували ціни на урядові облігації та курс національної валюти. З поступовими змінами процентних ставок зміна курсу злотого відкладалася.

2003 року Національний банк Польщі зменшив тривалість основних операцій на відкритому ринку до 14 днів. Основним орієнтиром стали процентні ставки на 2-тижневому грошовому ринку. Скорочення операцій до 14 днів підвищило ефективність передаточного механізму монетарної політики. Це забезпечило національний банк заходами більш чіткого впливу на ліквідність банківського сектора, що відповідає стандартам Європейського центрального банку. До 2004 року Національний банк Польщі досить успішно боровся з інфляцією, використовуючи жорстку монетарну політику.

197

Після вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004 р. сталися значні структурні зрушення в її економіці, які можна звести до кількох блоків [13, c. 181—182].

І. Зростання цін, зумовлене насамперед порівняно високою щодо ЄС інфляцією, яка у період із серпня 2003 р. по серпень

2004 р. становила 4,6 %.

ІІ. Деформована структура інвестицій, яка збереглася з 1990-х рр., за якою майже 80 % їхнього обсягу припадало на промисловий сектор (2004 р.).

ІІІ. Зростання макроекономічних показників, зумовлене отриманням країною інтеґраційних переваг, яке дав їй вступ до Європейського Союзу.

ІV. Високий рівень безробіття. Станом на серпень 2004 р. його показник становив 19 % (тобто 3 млн осіб).

V. Консолідація державних фінансів, що є необхідною запорукою подальшої конверґенції Польщі з Європейським Союзом.

VI. Значнареґіональнадиференціація. Якщонапочатку 1990-хрр. більша частина прямих іноземних інвестицій концентрувалася у Варшаві, то вже починаючи з кінця ХХ ст., відбувався процес їх «розтікання» по інших краях.

Завдання до кейсу

1.Визначте, що спільного та відмінного було в монетарних політиках Польщі й Угорщини?

2.Чому країни вводили, а потім відмовилися від прив’язки офіційного курсу національної валюти до однієї зі світових валют?

3.Проаналізуйте динаміку показників соціально-економіч- ного розвитку цих країн на основі матеріалів кейсу та даних, наведених у таблицях. Як змінилися показники після приєднання країн до ЄС у 2004 році? Зробіть висновки про довгострокові результати реформ, що були проведені у 1990-х роках. Порівняйте їх ефективність у Польщі та Угорщині.

4.Визначте три позитивні та три негативні результати реалізації монетарних реформ для кожної з країн. Порівняйте їх. Чого можна було б уникнути?

5.Яка з країн, на вашу думку, першою відповідатиме Маастрихтським критеріям? Яка першою запровадить євро?

6.Які висновки з досвіду Польщі та Угорщини можна зробити в контексті необхідності вдосконалення монетарної політики Національного банку України?

198

ЛІТЕРАТУРА

1.«Treaty on European Union». — Official Journal C 191, 29 July 1992, articles 104, 109

2.Guru Duta P., Srikanth G. «Monetary Policy: Hungary vs Poland» ICFAI Business School CDC, Hyderabad, India, 2004, p.12.

3.Kornai, J. «Struggle and hope. Essays on stabilization and reform in a post-socialist economy». — Cheltenham : Edward Elgar, 1997, 290 p.

4.L.Orlowski, K. Rybinski «Implications of ERM2 for Poland’s Monetary Policy». — William Davidson Institute Working Paper, December 2005.

5.S.Dibooglu, A.M. Kutan «Sources of Real Exchange Rate Fluctuations in Transition Economies: The Case of Poland and Hungary» // Journal of Comparative Economics, Volume 29, Issue 2, June 2001, Pages 257—275.

6.The World Factbook — https://www.cia.gov/library/publications/the- world-factbook/

7.Євростат. — http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/ structural_indicators/indicators/economical_context

8.Національний банк Польщі — http://www.nbp.pl

9.Співак І. В. Формування режимів валютних курсів у країнах з перехідною економікою (на прикладі Польщі, Чехії, України): Автореф. дис. к.е.н. / КНУ ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 20 с.

10.Сторінка Польщі в журналі «The Economist» — http://www.economist.com/countries/Poland/

11.Сторінка Угорщини в журналі «The Economist» — http://www.economist.com/countries/Hungary/

12.Центральний банк Угорщини — http://english.mnb.hu/Engine.aspx

13.Чужиков В. І. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К., 2005. — 308 с.

199

ДОДАТКИ1

Таблиця 4

СЕРЕДНЬОМІСЯЧНІ ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ ЗА ДОВГОСТРОКОВИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОБЛІГАЦІЯМИ, %

Таблиця 5

Таблиця 6

ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЗА ПКС (ЄС-25=100)

1 Складено за матеріалами сайту Євростату — http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/structural_indicators/indicators/economical_context

200