Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

evrop_integratsiya_09

.pdf
Скачиваний:
48
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.85 Mб
Скачать

Закінчення табл. 6

 

 

 

Експорт

 

 

Імпорт

 

Країна

Рік

ЄС

розкраїни

ЦСЄ

Інші

ЄС

розкраїни

ЦСЄ

Інші

 

 

 

Інші вин.

 

 

 

Інші вин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словач-

1990

41,4

2,5

16,7

39,4

33,1

4,4

7,5

55,0

чина

1997

45,0

3,7

37,8

13,5

39,5

7,9

28,2

24,4

 

2004

85,1

д.н.

д.н.

д.н.

79,0

д.н.

д.н.

д.н.

Угорщи-

1990

42,1

11,9

7,9

38,1

43,1

10,0

8,7

38,1

на

1997

71,2

6,3

7,7

14,9

62,8

9,9

6,8

20,5

 

2004

79,2

д.н.

д.н.

д.н.

67,0

д.н.

д.н.

д.н.

Словенія

1990

64,8

8,2

5,5

21,4

69,0

11,8

5,3

13,9

 

1997

63,6

5,7

6,2

24,6

67,4

9,5

7,7

15,4

 

2004

64,9

д.н.

д.н.

д.н.

78,5

д.н.

д.н.

д.н.

Тільки у 2000 році у Чехії знову розпочався період помірного економічного зростання, одначе, попри все країна не досягла рівня 1989 року, тоді як Словаччина, яка не так наполегливо орієнтувалася на західний ринок, 2000 року вийшла на рівень 1989 р. (табл. 7).

 

 

ГОЛОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ

Таблиця 7

 

 

 

 

ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН ЄВРОПИ, 20001

 

 

Назва країни

ВВП на душу населення, $ (за

Індекс

Світовий

 

паритетом купівельної спро-

людського роз-

рейтинґ за

 

 

можності)

витку (ІЛР)

ІЛР

1.

Словенія

17 367

0,879

29

2.

Чехія

13 991

0,849

33

3.

Угорщина

12 416

0,835

35

4.

Словаччина

11 243

0,835

36

5.

Польща

9051

0,833

37

6.

Естонія

10 061

0,826

42

7.

Хорватія

8091

0,809

48

8.

Литва

7106

0,800

53

9.

Латвія

7045

0,788

56

10. Білорусь

7544

0,788

56

11. Росія

8377

0,781

60

12. Болгарія

5710

0,779

62

1 Human Development Report, 2002. — N.-Y.: UNDP, 2002. — р. 149—151.

141

Закінчення табл. 7

Назва країни

ВВП на душу населення, $ (за

Індекс

Світовий

паритетом купівельної спро-

людського роз-

рейтинґ за

 

 

можності)

витку (ІЛР)

ІЛР

13.

Румунія

6423

0,775

63

14.

Македонія

5086

0,772

65

15.

Україна

3816

0,748

80

16.

Молдова

2109

0,701

105

Важливою метою дослідження, яка нерідко висувається у науковій літературі, є методологічне обґрунтування пришвидшеного економічного зростання у прикордонних зонах. З приєднанням чотирьох країн ЦСЄ до Євросоюзу загальна лінія кордону з ЄС становитиме для України понад 600 км (Польща → Словаччина → Угорщина). Очікуване зростання прямих іноземних інвестицій у названих країнах може привести до зміни існуючої тенденції їх концентрації в столиці та поступовому просуванні на схід. Отже, очікується, що венчурний капітал у силу своєї високої ризикованості може бути сконцентрованим на тих проміжках, що утворюватимуть єврореґіони, вільні (спеціальні) економічні зони, науково-технічні парки та кластери. Міжнародне співробітництво у цих новітніх утвореннях може бути достатньо продуктивним за стимулювання його з двох (чи багатьох) боків. Виходячи з цього, подібна політика країн ЄС є достатньо реальною. Вже нині обговорюється спеціальна програма для Калінінградської області Росії, що є анклавом з досить високим ступенем мілітаризації, а після приєднання до ЄС Польщі та Литви стане рідкісним варіантом контрастного острова, що має не зовсім визначений економічний і політичний статус.

Інтерес Скандинавських країн у межах ЄС також має своєрідну специфіку. Інститут транзитивної економіки у Гельсінкі проводить дослідження лише на інтрареґіональному рівні, і варіанти співробітництва пропонуються тільки для країн Балтії та сусідніх областей і республік Російської Федерації (Карелія, Ленінградська, Псковська та Новгородська області).

Інвестиції Скандинавських країн до зазначеного інтрареґіонального формування носять мають суперечливий характер. Як правило, вкладається капітал у хімічні технології (виробництво фарб, лаків), випуск взуття та пакувальних виробів, які в силу жорсткого екологічного законодавства країн ЄС можуть бути застосовані у країнах-інвесторах лише з великими обмеженнями. Тому феномен інвестиційного піку Естонії пояснюється передусім близькістю розташування та виключно лояльною політикою уряду щодо залучення інвестицій.

142

4. Меґареґіональні асиметрії в країнах ЦСЄ Проблема асиметричності економічного та соціального

розвитку країн світу та їх внутрішніх країв в умовах глобалізації світогосподарських процесів набуває особливої актуальності і стає предметом дослідження дедалі більшого кола фахівців. З позиції сьогодення її слід розуміти як наявність диспропорцій у соціально-економічних показниках, зокрема темпах і масштабах виробництва, рівнях інвестування, русі людського капіталу та інших індикаторах, що є основою для розробки та проведення ефективної реґіональної політики як на національному, так і на інтернаціональному рівнях. Для обґрунтування таких дій потрібна вичерпна та об’єктивна інформація, її достовірність, зіставність із показниками, що були отримані в інших країнах, тощо. А тому дослідженню проблем реґіональної асиметричності нерідко передує проблема асиметричності інформації. Прикладом того, що цей напрям домінує в наукових розробках, може бути рішення Нобелівського комітету (2001 рік) про присудження премії американським науковцям Джорджу A. Акерлофу, A. Майклу Спенсу, Джозефу Стіґліцу за їхній внесок у науковий аналіз ринків з асиметричною інформацією. Аналогічні дослідження проводяться також у суміжних з міжнародною економікою галузях знань.

Країни Центральної Європи є досить характерним прикладом винятково ускладненої, важкої для дослідження системи внутрішньо- та зовнішньореґіональної асиметричності, яка протягом останніх дванадцяти років мала тенденцію до поширення. Ідея європейських політиків (2000) про поступову інтеґрацію країн цього реґіону до ЄС передбачає швидкі крайові зміни серед кра- їн-аплікантів з метою максимальної адаптації до умов членства у цій організації. Те, що це викличе значні реґіонально-галузеві трансформації, досить переконливо довів досвід Німеччини. Майєр Алоіз та Вольфган Таубман (2000)1 досить чітко окреслили зміни у характері розміщення виробництва та соціальної сфери у Східній Німеччині. З позиції слабкої реґіональної сфери постсоціалістичних країн вони є еталонними для держав, які прагнуть до швидкої інтеґрації в ЄС. Першим кроком до посилення статистичної локальної прозорості має стати нова реґіональна модель, що прийнята за основу в країнах Євросоюзу: NUTS-1, NUTS-2, NUTS-3 (Nomenclature of Territorial Units for Statistics).

1 Alois M., Taubmann W. Germany Ten Years after Reunification. — Leipzig: Institut für Länder Kunde, 2000. — 245.

143

Враховуючи розміри країн-аплікантів (площа і чисельність населення) можна стверджувати:

1.NUTS-3 (найменші реґіони) досить чітко сформовані у кожній постсоціалістичній країні, однак їх розміри є малозіставними

заналогічними реґіонами країн—членів ЄС. На подолання зазначених відмінностей спрямовані адміністративно-територіальні реформи, що здійснюються в нових незалежних державах.

2.NUTS-2 (реґіони середнього рівня). Вони охоплюють далеко не всі країни, оскільки деякі з них не підпадають під норматив-

не виділення реґіонів, зіставних з ЄСівськими, щодо чисельності населення (від 800 000 до 3 млн) та площі (від 30 км2 до 94 200 км2). На підставі цього можна ствердити, що такі країни, як Албанія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, інші колишні республіки Югославії можуть бути представлені тільки на національному рівні. Одначе таке зіставлення буде не зовсім коректним, адже, приміром, певна частина прямих іноземних інвестицій (FDI) далеко не завжди обраховується на реґіональному рівні і практично завжди визначається на національному.

3.NUTS-1 можуть мати лише деякі країни (найбільші серед постсоціалістичних). До них належить Польща, Білорусь, Україна, Росія, Угорщина, Румунія, Чехія, Болгарія. Частину з цього списку можна лише з обмеженнями віднести до визначеної категорії реґіонального обліку, тому що в умовах Європейської ідентифікації поділ, припустимо, Чехії, Болгарії, Білорусі та Угорщини складатиметься лише з 2—4 реґіонів цього рівня.

Наведені вище аргументи дають право твердити: найдоцільнішим для аналізу є NUTS-2, що має значно більші переваги реґіонального порівняння на національному та міждержавному рівнях. Перевагою дослідження цього ступеня є також і те, що NUTS-2 є найбільш поширеним у євростатистиці та дозволяє виявити на зіставній основі рівень конверґентності (диверґентності) країв прикордонних з ЄС територій.

У постіндустріальних країнах названі показники реґіонального розвитку є достатньо інформативними і такими, що дозволяють прогнозувати локальну динаміку. Прикладом може бути ЄС, де ще у 1999 році було прийнято Семирічний план розвитку реґіонів (2000— 2006 рр.), домінуючим показником при цьому виступив ВВП реґіону на одного жителя з цифровим абсолютом у 75 % середнього по Євросоюзу. Нові країни—члени цієї організації, реґіони яких були визначені як депресивні (тобто їх ВВП був нижчим чи дорівнював наведеній вище цифрі), отримали можливість скористатися структурними фондами ЄС у максимальному розмірі. Реалізація плану,

144

відомого під назвою «Порядок денний — 2000» (Agenda-2000), про- тягом2000-2006 рр. мавпевніускладнення. Причинтуткілька:

глобалізація світогосподарських процесів та зростання відкритості національних економік країн ЄС призводить до швидкого посилення розбіжностей між депресивними реґіонами, а вплив структурних фондів на них при цьому може істотно зменшуватися. Парадоксально, але зазначений вище Семирічний план суттєво впливатиме на різношвидкісний економічний розвиток. Прикладом можуть слугувати різні темпи соціально-економічного зростання в Сицилії та Сардинії (Італія), які мали подібні стартові соціально-економічні та природнокліматичні умови, проте характер руху капіталу суттєво відрізнявся на цих двох островах;

незважаючи на гармонізацію законодавчої і певною мірою податкової системи країн—членів ЄС, зберігається розбіжність у реальних доходах населення, рівнях безробіття, галузевій структурі, що викликає значний відплив населення з депресивних внутрішніх реґіонів у активні як у межах самого Євросоюзу, так і зовні. Економічно активні реґіони стали центрами тяжіння світових міґраційних потоків. У депресивних зонах нових членів ЄС (Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія) нерідко спрацьовує «ефект заміщення», коли місцеве населення активно міґрує до розвинутих реґіонів країн-учасниць, скориставшись своїм правом на вільне працевлаштування, а їхні вакансії обіймають вихідці з постсоціалістичних країн;

використання вищезазначених індикаторів є недостатнім насамперед через їх низьку інформативність для комплексної екс-

пертизи характеру, рівня та динаміки розвитку реґіонів. Англійський вчений Андрес Родрігеса-Посе1 та інші науковці2,3 ставлять питання про необхідність пошуку нових комплексних індикаторів. Нам видається цілком переконливою ідея вищеназваного автора про застосування такого показника як соціальний кластер, який в інтеґрованому вигляді уособлює основні напрями трансформації європейського суспільства.

Виходячи з цього, можна твердити: ідентифікація внутрішньореґіональних диспропорцій постсоціалістичних країн Європи

1Rodriguez-Pose A. Social Conditions and Economic Performance: The Bond Between Social Structure and Regional Growth in Western Europe // International Journal of Urban and Regional Research. — 1998. — № 22 (3). — P. 441-459.

2Sjöholm F. Productivity Growth in Indonesia: The Role of Regional Characteristics and Direct Foreign Investment // Economic Development and Cultural Change. — 1999. — April.

Vol. 3 (47). — P.359-369.

3Snooks G.D. Global Transition: A General Theory of Economic Development. — London: Macmillan Press, 1999. — 395 p.

145

на рівні NUTS-2 може мати в своїй основі кілька важливих обмежень:

1.Аналізуючи реґіональний розвиток доцільно використовувати відносні показники та зіставляти їх із загальнонаціональними, орієнтуючись при цьому на ЄСівську модель (75 % ВВП реґіону чи 75 % ВДВ).

2.Хвилеподібний характер інвестицій нерідко може досить швидко та в короткий термін змінювати основні реґіональні індикатори, а тому в дослідженні реґіонів доцільно прослідковувати динаміку поліпшення (погіршення) показників протягом 3—5 років.

3.Для дослідження конверґенції (дивергенції) реґіонів доцільно було б використовувати метод контрастності між максимально активним та максимально депресивним, застосовуючи при цьому розмах варіації.

Методика дослідження реґіонів з позиції євроцентризму та посилення інтеґраційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи дістала практичне відображення в наведених нижче розрахунках. Це насамперед стосувалося обчислення статистичних моделей, серед яких найзначущою є показник асиметрії, який значною мірою ідентифікує характер динаміки внутрішньоєвропейських та локальних рухів. Загальну картину варіації можна побачити після обрахунків розмаху варіації R (табл. 8) у дослідженні ВВП на душу населення та рівня безробіття. Через відсутність у 1998 році порівнянних показників для розрахунків у національній статистиці були використані тільки ті, що розраховували статистичні комітети держав, які аналізуються.

 

 

 

Таблиця 8

 

РОЗМАХ ВАРІАЦІЇ (R) МІЖ РЕҐІОНАМИ NUTS-2

 

ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ, 1998

 

 

 

 

 

Назва країни

Розмах варіації (R)

 

 

 

 

ВВП на душу населення, $

Рівень безробіття, %

 

 

 

 

 

 

1.

Польща

12,4

2.

Чехія

8,4

3.

Словаччина

10100

26,5

4.

Угорщина

3713

5.

Румунія (1996)

1336

6.

Болгарія

461

11

7.

Словенія (1997)

4701

Розраховано за: [1]

1 Through the looking Glass. — 2000–2001. A Handbook for Investors in CEI Regions. — N.-Y., Geneva, 2000. — 148 p.

146

З усіх країн Центральної Європи найконтрастніший вигляд має Словаччина. Так, у Братиславському реґіоні ВВП на душу населення становив $12 318 (розрахункові дані), а у Прешовському реґіоні $2218, тобто перший переважає майже у 5,6 разу. Аналогічно з рівнем безробіття: 7,1 % у столичному краї та 33,6 % у периферійному. Цілком зрозуміло, що подібні диспропорції у такій невеликій країні як Словаччина не свідчать про високу ефективність реґіональної політики.

Серед країн Центральної Європи відносно активних реґіонів не так уже й багато. Виняток становить Чехія, де 6 з 8 реґіонів рівня NUTS-2 належать до даної категорії. Сусідня Словаччина має прямо протилежну картину. Якщо відійти від заявленої методики, то лише Братиславський реґіон може вважатися відносно активною зоною тому, що серед реґіонів країн Центральної Європи саме Словаччина має рекордний рівень безробіття. Прикладом абсолютно високого показникаможе слугуватиПрешовський реґіон— 33,6 %.

Угорщина має високий рівень центральності реґіонального розвитку та зосередження ПІI у центральній та західній частині країни, а відтак Центральну Угорщину, Центральний Трансдунайський та Західний Трансдунайський реґіони можна віднести до активних економічних реґіонів.

УПольщі ситуація склалася аналогічно до Угорщини. Лідерами є реґіониЦентральноїПольщі, атакожПромисловогоПівдня, металургійний комплекс якого також має вищезгадані проблеми кон’юнктурних коливань. Досить чітко прослідковується периферійна відсталість як у просуванні на схід (Підкарпатське воєводство), так і на пів- ніч(Вармінсько-Мазурське) таназахід(Любуське, Нижньосилезьке).

УБолгарії аналогічні депресивні реґіони розташовані у Центрально-Північній та Північно-Східній частинах. «Столичний максимум» також є характерним і для цієї країни.

Наведені розрахунки та відповідна типологія дозволяють краще узагальнити отримані результати та констатувати відповідні диверґентні закономірності:

1. Існування «столичного максимуму» ділової активності.

2. Низький рівень інвестицій та високий рівень безробіття у східній частині постсоціалістичних країн.

3. Переважання (окрім центрального) західної асиметрії у розміщенні нових виробництв.

4. Нівелювання концентрації ділової активності, яке стало можливим завдяки проведенню збалансованої реґіональної політики (Чехія, Угорщина), внаслідок імплементації європейської моделі локального розвитку.

147

5. Перехід до ускладнених статистичних моделей здійснено у табл. 9. Основним показником, який було покладено в розрахунки, є ВВП на душу населення (за валютним курсом).

Таблиця 9

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕҐІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН—АПЛІКАНТІВ НА ВСТУП ДО ЄС (НА РІВНІ NUTS-2), 1998

 

кількість країв

середнє квадратичне відхилення, δ

середнє

коефіцієнт варіації, V, %

коефіцієнт асиметричності, γ

Назва країни

лінійне

п/п

відхилення,

 

 

d

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

Болгарія

6

145,8

116,0

9,8

1,25

2

Чехія**

8

3

Угорщина

7

1291,5

1133,0

27,8

1,14

4

Польща**

16

5

Румунія (1996)

8

387,2

286,9

24,6

1,35

6

Словаччина

7

3106,6

1612,4

81,8

1,93

7

Словенія*

10

1479,5

1310,3

16,1

1,13

*Реґіони Словенії можна віднести до NUTS-3 через малу територію та чисельність населення.

**У 1998 року Статистичний щорічник не містив інформації для обрахунків відпо-

відних показників. Розраховано за: [1]

У країнах Центральної Європи внутрішня реґіоналізація постсоціалістичних країн відбувається спираючись на європейську реґіональну інтеґраційну модель, у цьому випадку на NUTS-2, яка ідентифікується на національному чи реґіонально-локаль- ному рівнях. У разі застосування вищезгадуваних статистичних методів існує цілком зрозуміле бажання використати один із них і зробити відповідний висновок. Одначе, на наш погляд, це може призвести до хибних результатів. Прикладом при цьому слугує інтерпретація середнього квадратичного відхилення (δ). Для країн цього меґареґіону характерні значні контрасти у ВВП на душу населення, які відрізняються приблизно у 3—4 рази, а через це аналіз наведених показників може суттєво різнитися саме з огляду на контрастні рівні характеру відтворення. Враховуючи таку методику об-

рахування середнього лінійного відхилення ( d ), тенденція диференціації є майже тотожною. Значно ціннішими є результати, що були отримані в обрахуванні коефіцієнта варіації (V), який відносно аде-

1Through the looking Glass. — 2000—2001. A Handbook for Investors in CEI Regions.

N.-Y., Geneva, 2000. — 148 p.

148

кватно констатує реґіональний рух у постсоціалістичних країнах. Найбільший показник при цьому має Словаччина — 81,8 %, другу групу утворюють Румунія — 24,6 % та Угорщина — 27,8 %. Низьку реґіональну варіацію мають Словенія — 16,1 % та Болгарія — 9,8 %. Проте слід зауважити, що причини, які мотивують подібні до цих двох країн результати, єрізними.

Найзначущим серед заявлених вище показників є коефіцієнт асиметричності — γ, який, певно, найкраще ілюструє внутрішньореґіональну динаміку, а, можливо, і процес нівелювання у постсоціалістичних країнах. Відповідності до пропонованої методики держави Центральної та Східної Європи утворюють кілька груп, які мають подібні реґіональні динаміки, ефективність політики регулювання та загальнонаціональні рівні ринкового трансформування.

Перша група представлена Словенією (1,13) та Угорщиною (1,14), з їх відносно невеликими територіями, значним обсягом інвестування (особливо Угорщина), високими реґіональними показниками та невеликою локальною асиметричністю. До цієї категорії може належати Чехія та Польща. Можна передбачити, що в другій γ відрізнятиметься від цього рівня, адже спрацьовуватиме ефект масштабу (чисельність населення Польщі майже у 20 разів більша від чисельності населення Словенії, аналогічні контрасти можна проілюструвати за площею та територіальною доступністю).

Хрестоматійна диференціація щодо Угорщини (Будапешт і периферія) має вигляд нині менш контрастний, ніж раніше. Це підтверджується також дослідженнями угорських реґіонів, що здійснили експерти ЄС у 1995 році39. До цієї групи тяжіє також Хорватія, яку найшвидше можна буде згодом віднести саме до цієї категорії. Щодо інших колишніх республік Югославії, то зробити певні висновки відносно їх реґіональної динаміки досить важко у зв’язку з тим, що статистика під час збройного конфлікту в Боснії, Герцеговині та Сербії або не велася, або є строкатою, тобто відсутній базовий рівень для аналізу динаміки.

Другу групу утворюють Болгарія (1,25) та Румунія (1,35). У статистичній теорії прийнято вважати: якщо коефіцієнт γ дорівнює 1,25, то пропоновану групу можна розглядати як помірно асиметричний розподіл. Ця категорія характеризується зростанням диференціацій між столичним реґіоном і всіма іншими. Водночас, між периферійними територіальними утвореннями існує досить слабка динаміка, зумовлена низьким рівнем інвестицій, високим безробіттям і низьким рівнем доходів населення.

39 Portrait of the Regions. Volum 5. Hungary. — Luxembourg, 1997. — 165 p.

149

Третю групу представляє Словаччина (1,93) з високим рівнем реґіональної асиметричності. Контрасти, заявлені в другій групі, у цій країні видаються значно більшими. Реґіональне протистояння щодо макроекономічних показників набуло найвищого рівня. Очевидно, що використання ЄСівського інструментарію реґіональної політики дозволить їй надалі перейти до першої групи відповідно до генези трансформаційної парадигми.

Колишні республіки Радянського Союзу у відповідності з пропонованою градацією (за винятком держав Балтії) найшвидше утворюють четверту групу перехідної динаміки, яка характеризується як зростанням асиметричності, так і низьким рівнем ділової активності й інвестиційної привабливості. Однак така держава, як Україна вочевидь тяжіє до другої групи через помірну контрастність і формування кількох зон економічного зростання.

У межах політики просторового планування, яка панує в Європейському Союзі, досить важливою є зіставність в оцінці розвитку реґіонів країн ЄС та країн-аплікантів, що також є важливим для нашої країни, яка бажає розбудовувати Європу в Україні.

Завдання для експертних груп

Експертна група 1 «Аналітики».

Завдання: Спираючись на текст кейсу, визначте, яка система індикаторів є, на вашу думку, найбільш інформативною. Як таке може бути, що, за одним з економічних показників, країна є лідером системної конвергенції з ЄС-15, а за другим — аутсайдером? Чому даних по ВВП (ВНП) замало щоб оцінити успіх реформ?

Експертна група 2 «Теоретики».

Завдання: Звяжіть основні реформи в країнах ЦСЄ з переходом країнлідерів до реалізації неолібералістських планів. Невже про неокейнсіанство забули? Чи не забули? Чи може в Європейському Союзі формується нова теоретична концепція?

Експертна група 3 «Системники».

Завдання: Системне реформування проходило в країнах ЦСЄ різними шляхами, проте мало подібні результати. Можливо, слід було кожній країні обрати свій шлях переходу до ринку та вступу в ЄСчи визначитиконкретну«кальку» (пландій) для уряду?

Експертна група 4 «Патріоти України».

Завдання:

Україна впевнено зближується з Європейським Союзом. Кожного року зростають обсяги взаємної торгівлі та інвестицій.

Україна доволі повільно зближується з ЄС з огляду на свої

системні реформи та імплементацію «Спільного доробку», вона перебуває на рівні Польщі середини 1990-х років? Хто має рацію? Аргументуйте свою позицію, спираючись на текст кейсу.

150

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]