Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

evrop_integratsiya_09

.pdf
Скачиваний:
62
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.85 Mб
Скачать

сягнула 1000 % (Естонія — Таджикистан). Відбувається процес зменшення взаємозалежності (виняток — енергетичний комплекс та ВПК), а подекуди змінюється і територіальна структура зовнішньоекономічних зв’язків. Можна передбачити, що на меґаре-

ґіональному рівні у зв’язку із вступом країн ЦСЄ до ЄС мо-

жуть статися певні зміни. Угорщина, Словаччина та Польща, які безпосередньо межують з Україною і є членами НАТО, утворять новий каркас економічних відносин. Вплив країн Балтії на цей процес менш значущий для України, проте є важливим, як зазначалося вище, прикладом пострадянської інтеґрації до Євросоюзу. Нам вбачається, що після цього може відбутися чергова трансформація внутрішніх реґіонів України через утворення так званих єврореґіонів.

Важливим чинником, що стимулює розвиток внутрішнього реґіону, є спеціалізація, у дослідженні якої слід мати на увазі не тільки перелік товарів та послуг, що виробляє край, а й розрахунки коефіцієнтів спеціалізації, які було б доцільно зіставляти з аналогічними на макрота меґарівнях. У постіндустріальних країнах проблема співвідношення конкурентних переваг, спеціалізації та диверсифікації виробництва і невиробничої сфери стоїть дуже гостро і потребує комплексного вирішення, спираючись на механізм регулювання реґіональної політики ЄС.

Спільна виробнича і соціальна інфраструктури також мають різні рівні зрілості, однак вони є обов’язковою основою, на якій складається подальший (а у піонерних районах — початковий) розвиток виробництва, а, отже, її необхідність є винятково важливою у реґіонотворенні.

Для визначення економічної єдності краю важливе значення має стійкість внутрішніх економічних зв’язків. Під нею ми ро-

зуміємо характер і особливості здійснення реґіонального відтворювального процесу. А формами цього чинника можуть бути управлінські, маркетинґові, фінансові, технологічні та інші відносини. Характер цих стосунків може суттєво локалізуватися на невеликій території й утворювати під впливом НТР новітні форми територіально-галузевої та інтеґраційної єдності.

Формування макрота мезореґіонів обов’язково проходить під егідою виникнення спільних інтересів дрібніших територіальних одиниць, які й формують економічний центризм території. Утрата стійких інтересів нерідко призводить до дезреґіоналізації, тобто до додаткової зміни центричних орієнтирів. На цьому етапі може відбутися перерозподіл новоутворених реґіональних центрів, що проводитимуть незалежну реґіональну політику. В

131

умовах федеративної країни спільний економічний інтерес, зокрема економічна безпека, як правило, штовхають окремі території на проведення нададміністративної та надреґіональної політики. Так, західносибірські національно-адміністративні та терито- ріально-адміністративні формування вимушені проводити спільну економічну реґіональну політику щодо велетнів російської економіки «Газпрому» та нафтовидобувних компаній з метою захисту своїх ресурсів, довкілля та людей, що мешкають на відповідних територіях, від значних темпів ресурсної експансії.

Наступним фактором, який ми вважаємо досить важливим, є

демоґрафічна єдність території. Під нею ми розуміємо статево-

віковий та національно-етнічний склад населення. Проблеми «старіння нації», співвідношення чоловіків і жінок за віком, наявність національно-етнічних груп населення та їх ставлення до реґіональних концепцій соціально-економічного розвитку можуть суттєво вплинути на процес реґіонотворення, а також на співвідношення територіальних таксонів. Названі вище елементи відіграють досить важливу роль у процесі визначення майбутнього краю та тієї ролі, яку він відіграватиме.

Меґата макроекономічні реґіони постсоціалістичних країн Європи являють собою поліструктурний комплекс світового господарства, який є досить складним у дослідженні економічних процесів. Спрямованість цих процесів може бути внутрішньою, коли відбувається трансформація мезота мікрореґіонів у межах певної країни і зовнішньою, коли відбувається трансформація країни чи групи країн.

Між внутрішніми та зовнішніми реґіонами існує діалектична єдність та високий ступінь взаємозумовленості, який утворює стійкість територіальної системи, а також певний рівень її динамізму в заданому напрямі.

Для якісної оцінки динамічних процесів, що проходять у краях, можна використовувати порівняльну концепцію основних макроекономічних показників, однак найефективнішим слід вважати саме набір методів, що пропонує специфічна наукова галузь —

теорія економічної динаміки (dynamic economics). Особливістю її застосування у реґіональних дослідженнях є те, що вона базується на порівнянні двох статичних рівноважних станів територіальних об’єктів, кожен з яких може змінюватись у певних напрямках, але певні показники залишаються сталими. Трансформаційна сутність динамічних моделей полягає у введенні лагів у процес адаптації змінних, котрі залежать од попередніх значень їх самих чи інших змінних. Проблема динаміки (сталості) реґіо-

132

нальних структур є важливим методологічним питанням геоекономіки, а тому можливе її розв’язання пов’язують безпосередньо з глобальним прогнозуванням економічних процесів.

Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) являють собою досить великий і складний для економічного моделювання меґареґіон світу. Десятирічний процес системних перетворень у цих країнах був досить непростим з огляду на ті результати, з якими ці держави увійшли у третє тисячоліття.

Питома вага країн ЦСЄ у виробництві світового ВВП у середині 90-х рр. становила, за даними В. П. Колесова та М. Н. Осьмової, 2—2,5 %. У світовому експорті на названі країни припадало 3,4 %, у світовому імпорті 4,5 %1. Особливостями геоекономічного руху цих країн був різний характер здійснюваних економічних реформ, а через це країни, що 1990 р. мали приблизно рівні стартові умови, підійшли до початку ХХІ ст. з диференційованими результатами. Темпи падіння основних макроекономічних показників (перш за все ВВП) відрізнялися як за масштабами, так і за тривалістю. Найменшу тривалість падіння мала Польща2 (2 роки), а також Словенія, Чехія (3 роки), Словаччина, Хорватія, Угорщина (4 роки). На інші країни припадали досить високі темпи падіння, а їх системна криза тривала п’ять років і більше. Для деяких країн меґареґіону була характерна тенденція до економічного зростання, однак вона виявилася нестійкою (Албанія, Болгарія, Латвія, Румунія та ін.). Перспектива вступу до ЄС була одним зі стимулів для активного проведення економічних реформ. Виходячи з цього, слід відзначити основні заходи, що здійснювали країни Центральної Європи протягом останніх десяти років.

3. Спільні заходи та відмінні риси реформ

Вважається, що системна трансформація постсоціалістичних країн має складатися із чотирьох блоків. Перший з них стосується макроекономічної стабілізації та контролю. Основними заходами, що їх здійснювали постсоціалістичні країни, було проведення стабілізаційних програм. Світові експерти вважали, що ці заходи мають стосуватися реформування податкової та кредитної політики, а також жорстких фінансових кроків з боку уряду (припинення гіперінфляції, бездефіцитний чи малодефіцитний бюджет

1Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова и М. Н. Осьмовой. — М.:

Флинта, 2000. —435 с.

2Береться період з 1990 до 1998 рр.

133

тощо). Потребувала також розв’язання проблема зовнішніх розрахунків.

Другим блоком економічної модернізації була трансформація цін та ринку. Вона торкнулася реформи внутрішніх цін, лібералізації зовнішньої торгівлі, системи постачання (транспорт та маркетинґ) та житлового фонду. У галузі праці відбулася лібералізація ринку робочої сили та зміна у структурі заробітної плати. У фінансовій сфері відбулися зміни у банківській системі, з’явилися фінансові ринки, зазнали реформування відсоткові ставки.

Третій блок був найбільш складним і конфліктним у реалізації, адже він торкався розвитку приватного сектора, проведення комплексної приватизації майна та реформування виробничої структури. У постсоціалістичних країнах з’явилася приватна власність, закони про банкрутство, про монополізацію, зокрема державну тощо. Постсоціалістичні країни диференційовано розв’язували проблему власності на землю, промисловий капітал, житловий фонд і нерухомість.

Унизці країн (Угорщина, Чехія, Польща, Румунія та держави Балтії) був прийнятий закон про реприватизацію, який мав серйозні наслідки в плані деформації суспільних відносин у країнах. Відбулися також галузеві та виробничі реформи, внаслідок чого докорінно було змінено характер і структуру матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Четвертий блок стосувався перегляду ролі держави. Насамперед змінювалося законодавство, що стосувалося конституції, майна, конкуренції тощо. Здійснювалися зміни в обліку та контролю в інформаційних системах. Розроблялися нові механізми непрямого управління економікою, а саме: вводилася нова інструментальна та інституційна система щодо оподаткування, контролю за бюджетом і витратами, а також кредитно-грошове регулювання.

Усоціальній сфері запроваджувалося страхування від безробіття, нове пенсійне законодавство. Також здійснювалися реформи у галузі охорони здоров’я та освіти. У багатьох випадках суттєво зростала вага платних послуг у цих галузях, інколи невиправдана.

При здійсненні комплексного реформування національної економіки були використані різні методологічні підходи і, результат, були впроваджені у цих країнах різні прикладні моделі.

Як правило, комплексна стабілізаційна програма мала автора,

яким виступав прем’єр-міністр. Першими з’явилися названі документи в Югославії «Програма Анте Марковича» та Польщі «План Бальцеровича» у 1989 році, а вже наступного року (1990)

134

з’явилися «План Клауса» у Чехословаччині1, «План Купи» в Угорщині, «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії. В інших країнах меґареґіону також проводилися відповідні реформи, проте вони не мали комплексного характеру,

атому вибірковий підхід давав досить суперечливі результати.

Унауковій літературі відзначається існування двох реалізаційних моделей трансформації постсоціалістичної економіки. Перша з них здобула назву «шокова терапія» Л. Бальцеровича у Польщі. Польський і водночас американський професор Гжегож Колодко у своїй книзі «Від шоку до терапії. Політична економія постсоціалістичних перетворень» досить вдало характеризує ме-

тодологічну концепцію проведеної реформи, називаючи її «соціалістичним фрейдманізмом» чи «гелбрайтівським соціалізмом»2. Швидкість, із якою були впроваджені у Польщі перелічені вище заходи, є просто космічною, проте найбільшою платою за це було не менш космічне зубожіння населення (особливо перший рік), 70 % якого враз опинилися за межею бідності. Ситуацію, що

склалася на початку 90-х років, Г. Колодко називає «системним вакуумом: ні плану, ні ринку»3.

Другою моделлю реформування економік постсоціалістичних країн Європи була «градуалістська стратегія», що пройшла досить успішну апробацію в Угорщині. Професор Гарвардського університету (США) та університету «Колегіум» (Угорщина) Я. Корнаї, зазначав, що в основу здійснення рефор-

ми за угорським зразком було покладено принцип поступовості (еволюційності)4. Унаслідок цього Угорщина має досить обнадійливі макроекономічні показники, зокрема високий рівень іноземних інвестицій на душу населення, і не вимагає, як інші, реструктуризації своєї заборгованості. У березні 1995 року країна розпочала реалізацію чергової стабілізаційної програми, спрямованої на стимулювання стійкості національної грошової одиниці — форінта. Слід зазначити, що основні ідеї градуалізму були використані також у реформуванні економік Чехії, Словаччини, Словенії, Естонії, Латвії та Литви. У таких державах, як Албанія, Румунія, Болгарія, колишні республіки Югославії, а

1Після утворення двох незалежних держав Чехії та Словаччини основні заходи “Плану Клауса» тривали в обох цих країнах.

2Колодко Г. В. От шока к терапии. Политическая экономия постсоциалистических преобразований. — М.: Журнал Эксперт, 2000. —24 с.

3Там само. — С. 115.

4Корнаи Я. Устойчивый рост как важнейший приоритет (макроэкономические проблемы и экономическая политика венгерского правительства) // Вопросы экономики. — 1996. — № 10. — С. 23—30.

135

також Україна, Росія, Молдова, програми мали у своїй основі як елементи «шокової терапії», так і «градуалізму», внаслідок чого шок був затяжним.

Заслуговує на увагу досвід Словенії, де поступовість і повільна еволюційність дали досить обнадійливі результати. Отримавши незалежність 1991 року, країна досить швидко пережила розрив зв’язків з колишніми республіками Югославії та іншими зовнішньоекономічними партнерами із ЦСЄ. Модель «ринкового соціалізму», що була використана у Словенії, виявилася достатньо адаптованою для переходу до «вільного ринку», а елементи планування, зокрема індикативного, дозволили цивілізовано провести приватизацію. У країні не вважали, що іноземний капітал є панацеєю і досить стримано ставилися до іноземних інвестицій. З огляду на ці обставини Словенія має найкращі макроекономічні показники серед усіх постсоціалістичних країн. Середньомісячна зарплата перевищує $1000, виробництво національного доходу на душу населення понад $10 000 на рік, що приблизно відповідає стандартам «нових» членів ЄС (Іспанія, Греція, Португалія) чи перебуває нині на рівні 80 % од середнього по ЄС-25. Середній приріст реального ВВП становив 3,8 % (у період з 1993 до 1998 рр.)1 (з 1999 по 2005 рік приріст зберігався на такому самому рівні). У 2004-му р. ВВП Словенії за паритетом купівельної спроможності досяг €17500 на одного жителя, що перевищило аналогічний у Португалії (€16400), але було нижчим за середній по ЄС-25 (€22300)2. За індексом людського розвитку (0,879) країна посідала 29-е місце (для порівняння: Росія — 60-те, Україна — 80-те)3. Для країни характерна рівновага зовнішньоторговельного та платіжного балансів, а зовнішній борг на відміну від інших постсоціалістичних країн майже не збільшується (з 1999 до 2005 року він зріс лише з 24,9 % до 29,8 % ВВП, тоді як середній по ЄС-25 зменшився, відповідно, з 66,7 % до 63,4 % ВВП)4. Російський дослідник економіки балканських країн Ю. Князєв, говорячи про економічний феномен Словенії, відзначає одну дуже важливу рису здійснення ринкових перетворень у цій державі: «Поповнення державного бюджету додатковими коштами від продажу підприємств не було в Словенії самоціллю

1Використовувалися дані Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР).

2Europe in figures: Eurostat yearbook 2005, Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2005, р. 142.

3Європейська інтеграція: крок за кроком. — К.: British Embassy, «Фонд Європа ХХІ», 2001. — с. 149—150

4За даними Євростату (http://europa.eu.int/comm/eurostat)

136

приватизації через те, що вона практично не мала бюджетного дефіциту»1.

Соціальна ціна ринкових реформ у постсоціалістичних країнах виявилася достатньо високою. Про це досить переконливо мовиться в «Доповіді про розвиток людського потенціалу в Центральній та Східній Європі та СНД (1999 рік)», підготовленій спеціальною Програмою розвитку ООН (ПРООН). Через погіршення динаміки середньої тривалості життя меґареґіон утратив близько 9,7 млн осіб у 90-х роках. Якщо у 1989-му близько 14 млн осіб жило за межею бідності, то в середині 90-х років їх налічувалося близько 147 млн. Суттєво диференціювалася різниця у доходах населення, а кривій Лоренца для таких країн, як Угорщина, Македонія, Молдова, Росія, Словаччина та Чехія, належить крайнє праве положення.

Рівень безробіття значно зріс у всіх країнах і, як правило, перевищує позначку 10 %2. Найвищий показник мають Македонія та Молдова (понад 30 %). Реальна картина видається ще гіршою, виходячи з того, що рівень прихованого безробіття значно вищий, ніж офіційний. Застосування моделі Оукена для підрахунку реального рівня безробіття є досить проблематичним через те, що ВВП (чи ВНП) значною мірою формується у тіньових структурах (в Україні та Росії це понад 50 %, в Угорщині — понад 30 %). За експертними даними, зазначений показник безробіття у країнах Східної Європи перевищує 35 %, що на 10 % вище, ніж у США під час великої американської кризи 30-х років ХХ ст.

У багатьох фахівців, які досліджують проблеми постсоціалістичної економіки, сформувалося враження, що недоліків трансформаційного процесу значно більше, ніж переваг. Р. Грінберг (Росія) вважає, що така ситуація склалася через комплексну кризу неоліберальної ідеології, яка була застосована для постсоціалістичних країн. Основними наслідками трансформацій для країн ЦСЄ, окрім перелічених у «Доповіді ПРООН» стали: 1) невиправданість надій на скорочення розриву між Сходом і Заходом: ця розбіжність зросла, а не зменшилася, як того очікували; 2) суттєво скоротилися соціальні функції держави, тоді як у всьому світі вони посилювалися; 3) ступінь ментально-

1Князев Ю. Экономический феномен Словении // Вопросы экономики. — 2000. —

6. — 53 с.

2Особливо високим у 2004 році було безробіття у Польщі та Словаччині — на рівні

19 % (Europe in figures: Eurostat yearbook 2005, Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2005, р. 110.)

137

психологічної готовності до ринкових перетворень виявився недостатнім; 4) конверсія гіпертрофувала мілітаризоване виробництво; 5) ортодоксальний монетаризм, що був використаний у формуванні моделей ринкової трансформації, завдав великої шкоди країнам меґареґіону1.

Багато в чому з Р. Грінбергом можна погодитися. Справді, особливості розрахунку ВВП завжди ставлять постсоціалістичні країни у непросте становище. Якщо використовувати ринкові курси валют, то Україну можна розглядати як країну з найнижчим рівнем ВВП на душу населення (БуркінаФасо, Мозамбік, Ангола тощо). Якщо розрахунки проводити методом паритету купівельної спроможності валют, то ситуація буде не такою вже безнадійною, хоча і складною. Слід ураховувати також, що далеко не завжди інфляція залежить од обсягу грошової емісії, а частіше від немонетарних факторів, які

вкраїнах Центральної та Східної Європи досліджені ще недостатньо.

Незважаючи на те, що період трансформації для постсоціалістичних країн виявився надзвичайно болісним, процес реґіонального руху йде в них досить активно. Вступ Угорщини, Польщі та Чехії до НАТО задемонстрував, з одного боку, політичні пріоритети цих країн, з іншого — тенденцію реального розширення цієї організації на схід. Наступним кроком буде вступ країн, що мають пріоритети у здійсненні ринкових перетворень, рухаючись до ЄС. У Європі очікуються значні зрушення, пов’язані зі зміною територій та характеру зв’язків. Англійські дослідники С. Харді, M. Харт, Л. Албрехт та A. Kaтoс переконані, що дезінтеґрація та швидка зміна меґареґіональної структури, яка сталася на початку 90-х років, повинна привести до виникнення нових реґіональних

домінант. За їх прогнозами подібного роду реґіональним лідером має стати Угорщина2.

Інші англійські науковці — М. Кітінґ та Дж. Лоґлін — вважають, що згодом, у процесі реалізації концепції «Європа без кордонів» особливо посилиться проблема місцевої конкуренції на

периферії великих реґіональних формувань, тобто на кордонах Євросоюзу з іншими країнами3.

1Гринберг Р. Итоги и уроки десятилетия системной экономической трансформации

встранах ЦВЕ и в России // Рос. экон. журнал. — 2000. — №1. — С. 70.

2Hardy S., Hart M., Albrechts L., Katos A. An Enlarged Europe: Region in Competition?

L.: Jessica Kingsley, 1995. — 342 p.

3Keating M., Loughlin j. The Political Economy of Regionalism. — London — Portland: Frank Cass, 1997. — 491 p.

138

Таблиця 4

ВВП КРАЇН ЦСЄ, ЩО Є ЧЛЕНАМИ ЄС1

 

2005

 

У постійних

Країна

 

 

цінах

у ринкових ці-

Питома

(індекс

 

 

нах, млн євро

вага, %

1995 = 100)

 

 

 

125,0

ЄС-25

10 793 801,0

100,00%

Чехія

98417,5

0,91%

128,2

Естонія

10264,0

0,10%

186,5

Кіпр

13417,5

0,12%

140,6

Латвія

12789,1

0,12%

194,3

Литва

19975,7

0,19%

177,7

Угорщина

87825,9

0,81%

149,7

Мальта

4482,7

0,04%

125,1

Польща

240540,1

2,23%

150,5

Словенія

27755,0

0,26%

146,1

Словаччина

37301,3

0,35%

152,0

Для України, яка вже вийшла на безпосередній кордон з країнами НАТО та у 2004 р. з ЄС (Польща, Угорщина, Словаччина), цей напрям розвитку подій має неабияке значення. Тому, ми вважаємо, досить важливим є дослідити особливості інтрареґіональної динаміки Центрально-Європейських країн. А тому на наш погляд, потребує уточнення поняття «інтрареґіональна динаміка». У науковій літературі країн СНД цей термін поки що вживається рідко коли, натомість у західній (особливо англійській) його використання є досить значним. Пояснюється це тим, що зміна кон’юнктурних, конкурентних та інших умов накладає суттєвий відбиток на економічний розвиток як окремих адміністративних одиниць, так і їх груп (макрота мезореґіонів). Щодо названих вище країн, то інтрареґіональну динаміку слід розуміти як різнохарактерну швидкість трансформаційних процесів на макрореґіональному рівні.

Рівень приватизації в Чехії, Польщі, Угорщині та Словаччині є досить високим. Більше того, питома вага у виробництві ВВП з боку приватних підприємств домінує над тими, що збереглися ще у державній власності і за місцевими законами не підлягають приватизації. Ці особливості дістали відображення у табл. 4. Найвищі темпи приватизації мала Чехія, де вона (приватизація) пройшла у три етапи (хвилі) 1992, 1994 та 1996 років. Після завершення цього заходу було припинено діяльність Міністерства приватизації.

1 РозрахованозаданимиЄвростату(http://europa.eu.int/comm/eurostat)

139

Упродовж 1995—2002 рр. питома вага приватного сектора зростала досить повільно і досягла рівня 70—80 %.

Таблиця 5

ПИТОМА ВАГА ПРИВАТНОГО СЕКТОРА У ВИРОБНИЦТВІ ВВП, %1

 

Рік

1990

1992

1995

Країна

 

 

 

 

 

Чехія

 

5

28

75

Угорщина

 

16

23

70

Польща

 

31

45

65

Словаччина

 

5

2

65

Середня по інтрареґіону

 

14,3

29,5

68,8

Яскраве свідчення щодо зближення позицій інтрареґіону з країнамиЄСможназнайтиу табл. 6 і 7. У 1997—2005 рр. країни—члени ЄС домінували в експорті держав ЦСЄ, подібна картина спостерігалася і в імпорті. Виробництво ВВП на душу населення також не дуже дистанціювалося (за винятком Естонії та Польщі) від нових кра- їн—членів ЄС. Провідні позиції посідали, як мовилося раніше, Словенія та Чехія. Наступні роки для Чехії були менш вдалі, ніж попередні. Вже 1997 року зростання ВНП стало від’ємним, а потім близьким до0, протез2000 по2005 середнійприрістстановив 3,5 %.

Таблиця 6

ПИТОМА ВАГА ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ПО КРАЇНАХ ЦСЄ, %2

 

 

 

Експорт

 

 

Імпорт

 

Країна

Рік

ЄС

розкраїни

ЦСЄ

Інші

ЄС

розкраїни

ЦСЄ

Інші

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інші вин.

 

 

 

Інші вин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Польща

1990

52,5

10,7

6,4

30,1

51,1

15,2

4,6

29,0

 

1997

64,0

4,9

6,8

24,2

63,8

9,7

6,0

20,5

 

2004

78,5

д.н.

д.н.

д.н.

74,4

д.н.

д.н.

д.н.

Чехія

1990

38,4

5,3

12,6

43,7

40,5

6,8

12,4

40,3

 

1997

59,9

5,3

21,1

13,9

61,5

8,7

13,0

16,8

 

2004

85,9

д.н.

д.н.

д.н.

79,7

д.н.

д.н.

д.н.

1Williams A., Balas V., Zajac S. The EU and Central Europe: the remarking of Economic Relationships // Journal of Economic and Social Geography. — 1998. — № 2. — p. 131—149.

2Baldersheim H., Stanlberg K. Nordinc Region-Bilding in European Perspectiv. — Aldershot: Ashgate, 1999. — р. 30.

140

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]