Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

evrop_integratsiya_09

.pdf
Скачиваний:
62
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.85 Mб
Скачать

КЕЙС «ЯК ОЦІНИТИ ПРОГРЕС ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ РЕФОРМ У КРАЇНАХ ЦСЄ?»

В. І. Чужиков, Д. О. Ільницький

Специфікою пропонованого кейсу є його доволі велика інформаційна насиченість, яка передбачає насамперед умовний поділ на дві логічні структури — перша з них являє собою науковий аналіз системних реформ у державах ЦСЄ і можливість міжнародної ідентифікації України і передусім у плані успішності її конверґенції з ЄС, друга — представлена наявністю значної індикативної бази, зокрема із застосуванням економічних моделей, системний аналіз яких виявлятиме інколи переваги окремої країни в плані системних реформ, а інколи — недоліки.

Кейс «Як оцінити прогрес трансформаційних реформ у країнах ЦСЄ?» можна з легкістю віднести до тих європейських кейсів, що не дають однозначної відповіді на питання — яка ж модель реформування та наступного за нею системного зближення з ЄС була найефективнішою. Доцільним є також порівняння з країнами СНД, економічні реформи в яких нерідко мали половинчастий та непослідовний характер. Найбільш ефективним, на думку авторів, методом роботи з текстом може бути так званий метод експертних груп, за яким одній з них доручається відповідати за аналітично-індика- тивну частину, другій — за теоретичну, третій — за узагальнення та систематизацію. Четверта група може відповідати, умовно кажучи, за Україну. Її діяльність буде спрямована на відстежування того, щосаме слід зробити нашій державі, щоб просунутися на шляху зближення з Євросоюзом, спираючись на досвід країн ЦСЄ.

Мета: провести системне узагальнення структурних реформ у країнах ЦСЄ, спираючись як на традиційні макроекономічні розрахунки, так і на новітні синтетичні індикативні моделі. Виявити спільні та відмінні риси трансформаційних реформ країн ЦСЄ в процесі їх структурного зближення з ЄС та зростання асиметричної складової їх економік як «шокової реакції» на дію екзота ендогенних чинників.

1. Трансформаційні зміни в економіках країн ЦСЄ

Швидкі трансформаційні зміни, що відбувалися в країнах Центральної та Східної Європи впродовж 90-х років ХХ ст., значно вплинули на внутрішні реґіони. Однак ініціювання реформу-

121

вання економіки відбувалося все-таки на державному рівні, а відтак меґареґіональна трансформація включала не лише адаптацію національної економічної моделі до функціонування в ринкових умовах, а й поступовий рух у напрямі гармонізації економікоправового поля з аналогічним у Європейському Союзі. Основні вимоги ЄС були досить чітко сформульовані в Копенгаґенських критеріях (1993) на вступ і подальших змінах, що були внесені на щорічних самітах країн—членів ЄС.

Досить непростим видається меґареґіон Центральної та Східної Європи після входження до ЄС у 2004 році. Якщо розглянути ті проблеми, які виникли після возз’єднання Східної та Західної Німеччини, то можна передбачити, що для постсоціалістичних країн Європи їх буде не менше. При цьому слід пам’ятати, що колишня НДР мала лише 17 млн населення і вважалася найрозвинутішою серед європейських країн—членів РЕВ. Десять років інтенсивних трансформаційних процесів та нечуваний рівень інвестицій попри все не зіграли вирішальної ролі у швидкому інтеґруванні двох частин Німеччини, не кажучи вже про Європейський Союз, хоча робота була проведена величезна.

Протягом 1995—2001 рр. вимоги до аплікантів з боку Європейської Комісії змінювалися майже щороку. Тут важко сказати, якої доктрини вона дотримується. Першу хвилю інтеґрації, яку називали кілька років тому, утворювали Польща, Чехія, Угорщина. Як альтернативу називали Естонію та Словенію. Далі висловлювалися припущення про те, що першою увійде до цієї організації та країна, яка досягне найкращих успіхів у системній трансформації (інакше кажучи — відбувалося змагання серед кандидатів). На початку листопада 2000 р. — нове рішення. Першу хвилю розбивають на три стадії, кожна з яких об’єднує 2—3 країни. До списку кандидатів у першу стадію потрапили Польща, Угорщина та Естонія. Другу утворили Чехія та Словенія. І, нарешті, третю — Литва, Латвія та Словаччина. Хоча до лав ЄС у 2004 році було прийнято відразу 10 нових країн, розглянемо, як відбувалася еволюція наукового обґрунтування розширення.

Якщо проаналізувати макроекономічні показники Чехії, Словенії та Естонії, то це порівняння буде не на користь Естонії. Єдині індикатори, що є більш-менш порівнянні, — це рівень безробіття (6—10 %) та іноземні інвестиції на душу населення (в Естонії мешкає лише 1,5 млн жителів, і відносний показник інвес-

тицій є достатньо високим). Виходить, що економічні результати далеко не завжди превалюють. Останній (жовтень 2002 р.)

референдум в Ірландії, а також саміти у Брюсселі (24—25 жовтня

122

2002 р.) та Копенгаґені (12—13 грудня 2002р.) підтвердили емпіричний сенс «вибухоподібної теорії розширення». В Афінах (16 квітня 2003 р.) представниками 15 країн ЄС та 10 країн—пре- тендентів на вступ було підписано Договір про вступ, який протягом року був ратифікований усіма країнами. Так 1 травня 2004 року до лав ЄС приєдналися 10 країн (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Мальта і Кіпр).

У зв’язку з цим постає цілком резонне питання про можливість передбачати результати розширення ЄС як для країн-учасниць, так

ідля сусідніх держав. Зарубіжні фахівці з економічного прогнозування К. Холден, Д. А. Піл та Дж. А. Томпсон вважають, що «...макроекономічні моделі видаються ідеальним засобом, оскільки ефект од зміни у політиці можна моделювати за допомогою порівняння експериментів над макроекономічною моделлю; перший —

за умови незмінної політики (базовий або контрольний) і другий, що базується на передбаченій зміні у політиці»1.

Проголошена Україною багатовекторність в економічних і політичних міжнародних стосунках потребує певної корекції. Неви-

значеність із пріоритетами досить сильно гальмує розвиток економічних стосунків із ЄС. Фактично це означає, що політика, зокрема економічна, раз у раз змінюватиметься. З іншого боку, низка країн розглядає Україну як важливий вектор своєї зовнішньої політики. У Польщі та в США вважають, що стабільність в Україні є великою інвестицією в європейську безпеку. Політичні та економічні реформи в нашій державі та поступове підняття життєвого рівня могли б сприяти швидшій трансформації українського суспі-

льства. Тобто нова дилема, що стоїть перед Україною як мак-

рореґіоном, полягає у тому, щоб визначити пріоритет, який буде вирішальним для неї у надалі. Як і багато років тому, про-

цеси української динаміки можуть піти у двох руслах: на захід чи на схід. Менш імовірним напрямом є рух на південь. Виходячи з цього, можна констатувати: Україна повинна чітко стежити за тенденціями економічного розвитку країн Центральної Європи.

Перші роки реалізації порад західних фахівців були далеко не завжди вдалими. Більше того, деякі з них виявилися шкідливими

ітакими, що утворили проблему на десятиріччя значно підірвавши конкурентоспроможність України. До них слід віднести шокове підвищення цін на комунальні послуги, що призвело до ма-

сової заборгованості, малоприйнятними були також монета-

1 Холден К., Піл Д. А., Томпсон Дж. Л. Економічне прогнозування: Вступ. — К.: Інформтехніка — ЕМЦ, 1996. —192 с.

123

ристські заходи, які у всіх постсоціалістичних країнах спровокували високий рівень доларизації економіки, зміну структури посівних площ тощо. Досить неадекватне тлумачення викликають політичні ініціативи Європейської Комісії та реальні розрахунки європейських експертів.

2. Емпіричні оцінки конверґенції країн ЦСЄ

Дослідження Цунео Морити (Nomura Research Institute) щодо моделей державного споживання Барро (Barro)1 i Левін—Рене (Levine—Renelt), дозволили побудувати досить непросту перспективу щодо можливостей реальної адаптації країн Центральної Європи та Балтії (табл. 1). Судячи з усього, модель Барро є найоптимістичнішою серед песимістичних, а друга модель Левін— Рене є найпесимістичнішою. Розрахунки дослідника показали, що найвдалішою країною для інтеґрації є Чехія (11 та 15 років подальшої підготовки до вступу), а далі йдуть Словаччина, Естонія, Угорщина, Польща, Словенія.

Таблиця 1

ТЕРМІН, НЕОБХІДНИЙ КРАЇНАМ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ ТА БАЛТІЇ (ПЕРША ХВИЛЯ) ДЛЯ ІНТЕҐРАЦІЇ ДО ЄС (У РОКАХ)2

Назва країни

Модель державного споживання

 

 

Barro

Levine—Renelt

 

 

 

15

Чехія

11

Словаччина

15

19

Естонія

16

17

Угорщина

16

17

Польща

18

23

Словенія

19

24

 

 

 

Друга хвиля інтеґрації видається ще складнішою. Відтинок часу збільшується з 25 років (Латвія) до 53 (Албанія). Водночас різниця у трактуванні двох індикаторів у другій хвилі за винятком Албанії та Македонії стає менш разючою, тобто песимістичний прогноз Levine—Renelt стає дещо оптимістичнішим для Латвії, Болгарії, Хорватії, Литви та Румунії. Але прогресія щодо зростання термінів подальшої інтеґрації є невтішною.

1В основу розрахунків цих моделей було покладено показник ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності та очікувані темпи економічного зростання.

2Цунео М. Страны, претендующие на членство в ЕС, имеют скрытый потенциал экономического роста // Трансформация. — 1999. — № 5. — С. 11.

124

Таблиця 2

ТЕРМІН, НЕОБХІДНИЙ КРАЇНАМ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ ТА БАЛТІЇ (ДРУГА ХВИЛЯ) ДЛЯ ІНТЕҐРАЦІЇ ДО ЄС (У РОКАХ)1

Назва країни

Модель державного споживання

 

 

Barro

Levine—Renelt

 

 

 

 

Латвія

25

23

 

 

 

Болгарія

29

28

 

 

 

Хорватія

32

31

 

 

 

Литва

34

33

 

 

 

Румунія

36

34

 

 

 

Македонія

50

52

 

 

 

Албанія

53

75

 

 

 

Середній по табл. 1 і 2

28

31

 

 

 

Наведені цифри досить яскраво свідчать, що після вступу до ЄС рідкісний дисбаланс у розвиткові країнще довго зберігатиметься.

Дослідження країн СНД не проводилися, тобто питання про третю хвилю інтеґрації навіть не ставиться, хоча декларування про євроцентризм, про поступове просування на схід триває.

Варто було б наголосити на тих обставинах, що визначають рівень економічних стосунків, який установлюється внаслідок трансформації структури зовнішньої торгівлі постсоціалістичних країн. Питома вага експорту країн Центральної Європи до країн— членів ЄС постійно збільшувалася і досягла у 1997 році 71,2 % (Угорщина), 64,0 % (Польща), 63,6 % (Словенія), 59,9 % (Чехія) та 45,0 % (Словаччина)2. У 2004 року питома вага експорту до країнчленів ЄС становила 85,9 % (Чехія), 85,1 % (Словаччина), 80,4 % (Естонія), 79,2 % (Угорщина), 77,1 % (Латвія), 78,5 % (Польща), 66,4 % (Литва), 64,9 % (Словенія). Водночас питома вага імпорту ЄС-25 з 10 нових країн-членів та країн-претендентів (Болгарія, Румунія, Туреччина) зросла з 3,6 % у 1999 році до 5,2 % у 2004 році (для України та Росії таке зростання склало, відповідно, 0,4 % та

4,6 % у 1999 році до 0,7 % і 7,8 % у 2004 році)3.

1Цунео М. Страны, претендующие на членство в ЕС, имеют скрытый потенциал экономического роста // Трансформация. — 1999. — № 5. — С. 11.

2Ehrlich E., Revesz G. The State of the Economy in Central and Eastern Europe Compared with the EU's Requirements / Institute for World Economics. Working Papers. — 1999.

№ 102. — р. 33.

3Розраховано за даними Євростату (http://europa.eu.int/comm/eurostat).

125

Водночас західний ринок досить неохоче відкривав свої кордони для експорту значної частини продовольства, чорних металів, деяких предметів споживання (одяг) із центральноєвропейських країн. Зазначимо також, що ці дії відбуваються поряд зі зростанням попиту на чорні метали. Тоді як у першому півріччі 2000 року реальне споживання сталі зросло в ЄС на 6,6 %, яке одночасно зростало в останні роки у світі в цілому, одначе Євросоюз, окрім добре відомих заходів обмеження експорту металів на свою територію ввів процедуру додаткової перевірки сталі, що постачається з країн Центральної та Східної Європи. До цього переліку потрапили Казахстан, Російська Федерація, Румунія, Словацька Республіка, Польща, Чехія та Україна (марка сталі СОМ (99) 729—730)1. Природно, що у такому ході справ досить зацікавлені компанії Франції, ФРН, Люксембургу та Великої Британії — основні товаровиробники чорних металів на європейському ринку. Країни Центрально-Східної Європи, які мають тісні зв’язки з ЄС, вже добре відчули на собі повний пресинг з боку провідних західноєвропейських фірм та всього Союзу. Прикладом може бути проблема експорту до Франції угорських паштетів, значна конкуренція на польському та чеському ринках дешевих продуктів харчування, вироблених у Західній Європі. Сюди ж можна віднести невдалу спробу України продати свої літаки тощо. Такий напрям «трансформації» досить сильно б’є по вітчизняному товаровиробникові.

В українській економічній та політичній літературі досить поширеною є думка про нечітку визначеність вимог ЄС щодо вступу нових членів. А чи це насправді так? У Євросоюзі добре розуміють, що зажадати від аплікантів швидких трансформаційних структурних змін навряд чи доцільно. Окрім цього, економіка постсоціалістичних країн інколи досить несподівано реагує на заходи, що пропонують провідні європейські експерти. Доцільність наведеного судження досить добре ілюструє досвід Чеської Республіки, яка протягом останніх трьох років мала від’ємний чи близький до нульового приріст основних макроекономічних показників. Це дає підстави вважати, що використання спрощених аналогових моделей для аналізу навряд чи є доцільним, а відтак методологія експертних оцінок не повинна базуватися виключно на порівняннях «більше-менше», а орієнтуватися на розробку синтетичних моделей, які аналізують динамічні ряди тривалого періоду.

1 Сталь у двох вимірах // Євробюлетень. — 2000. — №1. — С.14.

126

Прикладом подібних моделей може бути дослідження, проведене фінським науковцем І. Корхонен (Iikka Korhonen). Автор визначила характер зв’язків між індексом промислового виробництва та рівняннями адаптації національних валют до євро. У результаті цього з’явився «тест на інтеґрацію» між Зоною Євро та країнами-кандидатами (табл. 3). В основу дослідження було покладено методику Дікі-Фулера (ADF) (називають також ДакіФуллера). Розрахунки, що бралися для кожної з країн, були не меншими, ніж за 5 років, а для Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словенії цей показник становив 7 років. Аналіз підсумкових даних яскраво свідчить про те, що максимального успіху стосовно зближення досягли країни, які в основу своєї концепції еконо-

мічного зростання поклали градуалістську (еволюційну) мо-

дель. Угорщина мала показник 0,87, що на 0,33 пункти перевищує аналогічний по Зоні Євро.

Таблиця 3

ТЕСТ НА ІНТЕҐРАЦІЮ МІЖ ЗОНОЮ ЄВРО ТА КРАЇНАМИ-КАНДИДАТАМИ ЗА ІНДЕКСОМ ЗРОСТАННЯ

ДІКІ-ФУЛЕРА (AUGMENTED DICKEY-FULLER — ADF) 1

 

Країна

ADF

Кількість

Період

 

лагів (періодів)

 

 

 

 

 

 

 

 

1993:1-2000:12

1.

Чеська Республіка

– 0,81

9

2.

Естонія

– 1,93

10

1996:2-2000:12

3.

Угорщина

0,87

9

1993:1-2000:12

4.

Латвія

– 1,69

4

1996:2-2000:12

5.

Литва

– 1,04

11

1996:2-2000:12

6.

Польща

– 0,74

9

1993:1-2000:7

7.

Румунія

– 2,02

9

1993:1-2000:6

8.

Словаччина

0,15

8

1994:2-2000:12

9.

Словенія

– 1,19

4

1993:2-2000:12

Зона Євро

0,54

12

1993:2-2000:12

На подібній відстані (0,39), тільки ліворуч, перебувала від зазначеної зони Словаччина. Країна не форсувала стрімкого нарощування експорту до ЄС і така поступовість призвела до того, що вже в 2000 році Словаччина перевищила передкризовий (1990) рівень основних макроекономічних показників. На підставі цього аналізу можна твердити, що певні проблеми мають такі країни,

1 Korhonen I. Some empirical tests on the integration of activity between the Euro area and the accession countries // BOFIT. Discussion Papers. — 2001. — № 9. — р. 7.

127

як Румунія (найнижча оцінка) та Естонія (про яку нерідко говорять як про взірець для пострадянських країн).

Природно, що для ЄС великого значення набувають очікувані наслідки того впливу на внутрішні процеси, які спричинятимуть нові члени цієї організації. Важливим також є порівняння з тими державами, які відносно недавно вступили до Союзу. У зв’язку із цим на світ з’явилася Ендогенна теорія «Оптимальної валютної тери-

торії» (Optimum currency area theory), в основу якої покладений ко-

реляційний зв’язок між торговельною конкуренцією та діловими циклами. Франккелем та Посе (1998) запропонований емпіричний тест критеріїв ендогенної гіпотези (ОСА), який має такий вигляд:

Corr(Qi ,Qj )= α+βLog(TIijT ),

(1)

TIijT =

Tij

,

(2)

 

 

Ti +Tj

 

де Corr(Qi, Qj) — показник кореляції детенденційованого індикатора економічної активності та ТІ, який являє собою натуральний логарифм інтенсивності двосторонньої торгівлі між країнами і та j. Торговельна інтенсивність (ТІ) може бути визначена через зв’язок експорту та імпорту чи торговий оборот1.

Отже, визначення показників для постсоціалістичних країн може бути інтерпретовано як на країновому рівні, так і на внутрішньореґіональному. Проте на підставі пропонованої моделі всі порівняння мають відбуватися з певною країною—членом ЄС. Ярко Фідрмук (Jarko Fidrmuc) з Інституту транзитивної економіки (Фінляндія) пропонує взяти за базову для дослідження країну

— Німеччину. На підставі відповідних розрахунків авторові вдалося визначити показники конверґенції ділових циклів між даною країною за періоди 1991—1999 рр. та 1993—1999 рр. іншими державами, які і відображають відповідну динаміку руху постсоціалістичних країн. Так, приміром, конверґенція Німеччини та Угорщини у відповідні періоди становила — 0,63 та 0,75, відповідно, а між Німеччиною та Словенією цей показник становив — 0,77 та 0,80. Слід визначити при цьому, що наведені індикатори зближення були вищими, ніж аналогічний коефіцієнт між Німеччиною та іншими країнами ЄС (0,60 та 0,68), що свідчить про сталість реґіональної динаміки2.

1Fidrmuc J. The Endogeneity of Optimum Currency Area Criteria. Trade and EMU Englargement // BOFIT. Discussion Papers. — 2001. №8. — p.10.

2Fidrmuc J. The Endogeneity of Optimum Currency Area Criteria. Trade and EMU Englargement // BOFIT. Discussion Papers. — 2001. №8. — р.19.

128

Західні пропозиції щодо проведення в країнах колишнього СРСР жорсткої монетарної політики далеко не завжди мали успіх. Адаптовані економічні реформи постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи також не зовсім підходили для трансформаційної моделі країн СНД. Шок став хронічним, а «шокова терапія» виявилася досить болючою і малоефективною. Ідеї угорського «градуалізму» є більш значущими, одначе варто пам’ятати, що проведення відповідної політики відбувалося в цій країні в умовах щорічного 5—7 % зростання ВВП, а не прогресивного падіння цього показника, як це відбувалося в багатьох країнах субреґіону; тим часом інвестиції з 1998 по 2005 рік були на рівні 23 % ВВП, левову частку яких забезпечував приватний капітал.

Структура зовнішньої торгівлі країн СНД значною мірою відображає закономірності загальносоюзної моделі внутрішньореґіонального внутрішньокрайового товарообміну в СРСР. Високий рівень енергоємкості та ресурсомісткості виробництва, відсутність енергоощадних технологій зумовлює високу енергозалежність країн СНД від «енергодонорів» із Росії та Туркменистану. Хрестоматійним прикладом при цьому виступає Україна. Російський імпорт у 1997 році становив 46 %1 загального імпорту в нашу державу, до цього ще варто додати 6 % туркменського імпорту, що разом (52 %) зумовлюють просто фантастичний варіант нафтогазової залежності, яка є найбільшою ввізною галузевою складовою (відзначимо, що за результатами 2005 року питома вага цих двох країн у загальному імпорті України зменшилася до 42,9 %)2. В експортних стосунках з країнами СНД Україна посідає перше місце в російській експортній структурі (8,5 %) та туркменській (30 %) і друге — в білоруській (26 %). В імпортній структурі країн перше місце належить Туркменистану (23 %), друге — Білорусі (11 %) і Молдові (18 %) та третє — Азербайджану (11 %). Питома вага України у туркменських екс- портно-імпортних операціях дорівнює 25,5 % (перше місце), а Росії лише 11 % (друге місце). 2002 року питома вага зовнішньої торгівлі з Росією зменшилася, а з ЄС зросла, що дало підстави говорити про домінування в майбутньому західного вектора. Суттєві зміни структури відбувалися й протягом 2004—2005 років з рухом на користь ЄС, але кардинальної переваги одного із зовнішньоекономічних векторів ще не було.

1Содружество независимых государств в 1998 году. Краткий справочник. — М.: Статкомитет СНГ, 1999.

2Розраховано за даними Держкомстату України — http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ operativ2005/zd/ztt/ztt_u/ztt1205.html

129

Субреґіональні пріоритети у країнах СНД є у цілому зрозумілими, але у торгівлі з «далеким зарубіжжям» спостерігаються певні зрушення макрореґіонального характеру. Високий ступінь динамізму має Німеччина, яка стала основним торговим партнером у зовнішньоторговельному обороті СНД (входить у трійку перших місць) для Росії, України, Білорусі, Казахстану, далі йдуть

— Туреччина (Грузія, Азербайджан, Туркменія), Іран (Вірменія та Азербайджан), Швейцарія (Узбекистан та Киргизія), США (Вірменія), Південна Корея (Узбекистан), Нідерланди (Таджикистан). Наведені факти дозволяють говорити, що експортно-імпорт- на структура країн СНД дедалі помітніше трансформується з урахуванням світогосподарських процесів.

Російський дослідник А. І. Трейвіш1 порівняв структурнореґіональні зрушення, що відбувалися у 1987 та 1997 роках. Метод білатеральних потоків у зовнішній та внутрішній торгівлі дозволив виявити певні зміни, що сталися в СНД. Тяжіння до Європи у зовнішньоторговельному обороті мали Росія, Україна, Молдова, Казахстан, Таджикистан. Тяжіння до Азії було притаманним Грузії, Туркменистану, Киргизії, Азербайджану. Відносний баланс інтересів (тобто без надання пріоритетів) мали Вірменія та Узбекистан.

Висловимо припущення, що визначені тенденції надалі матимуть позитивний характер, і тяжіння до країн ЄС зростатиме насамперед у східноєвропейській частині СНД. Одначе до того, щоб трансформувати структуру зовнішньої торгівлі до рівня країн Центральної Європи, ще далеко. Як відомо, питома вага 15 країн ЄС у зазначеній вище структурі Польщі, Чехії, Угорщини становить 70—80 % (див. табл. 6). З іншого боку, після бурхливого процесу приватизації у країнах ЦСЄ суттєві зміни відбулися в якісній структурі їх зовнішньої торгівлі, де відбулося значне зростання експорту продукції машинобудування, хімічної промисловості та інших наукоємких галузей.

Динамічні процеси реґіоналізації, що відбуваються на всьому пострадянському просторі, істотно впливають на посилення нерівномірності основних макроекономічних показників. Цей процес триває настільки швидко, що контрасти не можуть не вражати. Якщо різниця між ВВП республік СРСР в останні роки його існування становила 300—400 % (Литва — Таджикистан), то нині

1 Трейвиш А. И. Экономические сдвиги и связи в постсоветском пространстве: проблемы дезинтеграции и реинтеграции // Известия РАН. Сер. геогр. — 2000. — № 3. —

С. 9—22.

130

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]