115) Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля

Система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки, гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів. Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиним для всієї території України. Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи. Найпоширенішою серед них є гранично допустима концентрація (ГДК) – така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього і майбутнього поколінь. Використовують два типи ГДК: у повітрі робочої зони і населеного пункту. Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих речовин на певний час на певній території називають фоновою. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою: С_ф/ГДК ≤ 1. Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяють на 4 класи: І – надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть); ІІ – високо небезпечні (діоксин азоту, сірководень); ІІІ – помірно небезпечні (сажа, цемент); ІV – мало небезпечні (бензин, фенол). Регламентування викидів шкідливих речовин в атмосферу через ті чи інші джерела здійснюється на основі таких екологічних нормативів, як гранично допустимий викид(ГДВ). Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел встановлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані експериментальним методом значення фонових концентрацій забруднювальних речовин у повітрі від інших джерел міста або іншого населеного пункту.

116) Принцип економічної зацікавленості та його використання у практиці управління

Сутність планування раціонального природокористування та охорони довкілля проявляється в його принципах. Даний принцип спрямований на визначення планових показників із використання та охорони природних ресурсів відповідно до діяльності виробництва. Природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв’язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується у відповідності із заподіяними збитками, за принципом «забруднювач платить». Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами плати та її нормативами, з одного боку, та обсягами економічних збитків, з другого. В умовах економічної скрути плата за забруднення не компенсує всього обсягу економічних і соціальних втрат. Розмір такої плати не перекриває навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб. Складним є також регулювання цін за природні ресурси. Їх підвищення в сучасних умовах може тільки ускладнити ситуацію. Але низька вартість природних ресурсів обумовлює значною мірою їх нераціональне використання.