Тема: Наукові засади формування регіональних соціально-економічних систем.

План лекції:

1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об’єктивний характер.

2. Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.

3. Принципи та фактори розвитку та розміщення продуктивних сил, їх суть.

4. Основні етапи розвитку теорій регіональної економіки

5. Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура.

6. Регіональний економічний простір, його роль у формуванні

соціально-економічних систем.

Зміст лекції:

1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об’єктивний характер.

Регіональна економіка – це наука, що вивчає розміщення виробництва, територіальну організацію господарства і формування регіональних соціально-економічних систем.

Регіональна економіка органічно пов’язана з економічними законами і закономірностями, під впливом яких вона розвивається.

Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої є незаперечним, а результат— однозначним. Завдяки знанню законів досягається найточніше передбачення (прогнозування) стану процесів.

Люди можуть відкривати закони науки, пізнавати їх, вивчати та використовувати в інтересах суспільства, але вони не можуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові закони науки. Економічні закони відображають найзагальніші і стабільні зв'язки у сфері виробничих відносин, тобто в процесі суспільно корисної діяльності.

Економічні закони характеризують об’єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесівиробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Економічні, закони поділяються на загальні закони, які діють упродовж всього існування людства (закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропонування, закон грошового обігу, закон нагромадження та ін.).

У конкретних економічних умовах загальні і специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Вони являють собою іхню модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва і розселення по території країни та її регіонів.

Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно - наслідкові зв'язки, однак закономірність відображає не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального.

Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економічного устрою суспільства. Кожному способу виробництва властиві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні закономірності.

Політична економія визнає існування загальних економічних законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і специфічних економічних законів, характерних для однієї соціально-економічної формації. Відповідно до них і закономірності розміщення продуктивних сил та їх територіальної організації поділяються на загальні і специфічні.

В економічній і економіко-географічній літературі мають місце різні трактування сутності закономірностей розміщення продуктивних сил. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному, економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки і залежності між взаємодіючими силами, і тому є необхідним теоретико-метоологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Знання і практичне використання законів і закономірностей у господарській діяльності дозволяє раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимізувати економічну діяльність на національному та регіональному рівнях.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають керуватися суб'єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку, називаються принципами. За допомогою використання науково обґрунтованих принципів у вирішенні практичних питань господарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних законів і закономірностей. Під час розроблення принципів, визначення їх змісту та механізму реалізації враховуються також природно-економічні чинники.

Під чинниками розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Чинники визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Чинники впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів, вони є практичним інструментом вирішення економічних завдань.

Закони, закономірності, принципи і чинники мають об’єктивний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.