2. Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.

Серед загальних закономірностей, як з історичної точки зору, так і з позицій охоплення всіх процесів суспільного розвитку, важливе місце займає закономірність відповідності розміщення виробництва характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Кожному способові виробництва відповідає певний рівень розвитку і розміщення продуктивних сил: феодальному - локальне, замкнуте розміщення виробництва і реалізація товарів на місці; капіталістичному — вихід продукції виробництва на всю країну та за її межі. Під впливом цієї закономірності формувалися райони-виробники і райони — споживачі готової продукції, постачальники сировини.

1. Закономірність територіального поділу суспільної праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці, вона веде до концентрації (локалізації) виробництва.

Територіальний поділ суспільної праці є фундаментом, на якому формуються економічні регіони, утворюються регіональні територіально-виробничі комплекси. Особливо наочно проявляється ця закономірність у межах великих країн.

2. Закономірність економії витрат на подолання просторового розриву між елементами виробництва. Під впливом цієї закономірності відбувається наближення підприємств до джерел сировини та до районів споживання готової продукції. На початковому етапі розвитку суспільства, коли масштаби виробництва були незначними, такі фактори, як природні ресурси, трудові ресурси і споживання продукції практично суміщалися в просторі і сфера для прояву цієї закономірності була надто вузькою. Її вплив був слабким. В умовах капіталістичного способу виробництва у зв'язку з розвитком територіального поділу праці й територіальної спеціалізації промисловості та сільського господарства збільшилася і товарна продукція районів спеціалізації. Це зумовило виникнення значних перевезень продукції до споживача і необхідність зменшення транспортних витрат.

3. Закономірність територіальної концентрації виробництва, його комплексності й агломерації населених пунктів. Ця дія даної закономірності проявляється у формуванні агломераційного ефекту, який відображається в тому, що близько розташовані об'єкти, якщо вони мають виробничі або технологічні зв'язки, завжди є економічно ефективнішими, ніж тоді, коли вони розміщені відокремлено, на значній відстані.

Під впливом цієї закономірності формуються промислові центри, вузли, райони, які складають основу економічних регіонів, локальних, регіональних систем розселення. їх комплексний розвиток забезпечує найраці-ональніше використання виробничого, природно-ресурсного і трудоресурсного потенціалів.

4. Закономірність глобалізації і регіоналізації розвитку світового господарства та її вплив на розміщення виробництва й формування економічних регіонів. З другої половини XX ст. посилюється розвиток процесів глобалізації (утворення світових монопольних структур) і на противагу йому розвивається регіоналізація — утворення регіональних економічних союзів (блоків країн) з метою захисту економічних інтересів окремих країн і окремих регіонів у конкурентній боротьбі з транснаціональними монополіями. До таких блоків можна віднести ЄС та ін. Мета регіональних блоків — підвищення конкурентоспроможності власних виробництв, встановлення митних бар'єрів для захисту своєї економіки від напливу товарної продукції транснаціональних монополій тощо.

Під впливом вказаної закономірності відбуваються значні зміни в розміщенні світового господарства, виникають нові промислові центри, райони, зосереджуються складні і точні виробництва в найрозвинутіших країнах (у США, Японії, Франції, Німеччині, Великобританії та ін.), а екологічно брудні виробництва значною мірою переміщаються з високорозвинутих країн до країн, що розвиваються. Головні підприємства провідних галузей промисловості світу, особливо машинобудування, зосереджені в найрозвинутіших країнах, а їх філіали, особливо збиральні заводи.

5. Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил. Необхідно забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону, мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстрованого, так і прихованого), інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров’я населення через зниження екологічного навантаження на певні території; формування раціональної системи розселення.

6. Сталий розвиток продуктивних сил полягає у: реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

7. Відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Це залежить від: рівня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури господарських комплексів; завершеності технологічних циклів виробництв; інтегрованості в світовий економічний простір.

8. Планомірність і керованість у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що грунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування.

В Україні щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях.

Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Відповідно до прийнятих урядових постанов в Україні ведеться підготовка середньострокових до 2000 р. та довгострокових на 10—15 років прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

Керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики органами державного управління та місцевого самоврядування.

9. Закономірність забезпечення високої конкурентоздатності продукції. Ця закономірність базується на врахуванні специфіки ринкової кон’юнктури, в основі якої — кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, ринку капіталу тощо.