Зміст
Вступ
1. Інноваційна діяльність, як складова інвестиційно-інноваційної діяльності
2. Головні цілі, елементи інноваційної діяльності
3.Фінансування інноваційної діяльності
4. Інвестиційна діяльність, як елемент інвестиційно-інноваційної діяльності
Висновок
Список літератури
Вступ
У результаті істотних економічних перетворень останніх десятиліть українська економіка опинилася в принципово новому стані, який багатьма фахівцями оцінюється як кризовий. На сучасному етапі розвитку економіка потребує не тільки відтворення і відновлення основних виробничих фондів, але і їхнього якісного поліпшення, активізації як виробничих і технологічних факторів економічного розвитку, так і соціальних, наукових, організаційних, природних. Разом з тим створити економіку більш високого рівня технологічного розвитку неможливо на морально застарілій виробничій базі, зношеному устаткуванні промислових підприємств і наукових центрів. Не можна без подолання стадії інвестиційного (екстенсивного) розвитку економіки перейти до інноваційного, тому що для створення нових технологій і продуктів потрібно якісно нові ресурси ( трудові, виробничі, фінансові). Отже, на сьогоднішній день, питання, щодо інвестиційно-інноваційного шляху розвитку економіки країни – є актуальним. Такий розвиток ми можемо забезпечити за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності та її фінансового забезпечення.
1. Інноваційна діяльність, як складова інвестиційно-інноваційної діяльності
Під інвестиційно-інноваційною діяльністю — розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.
Інноваційно-інвестиційну діяльність складає інноваційна та інвестиційна діяльність. У свою чергу інноваційну діяльність складають інновації, інвестиційну діяльність складають інвестиції.
Інновація — як термін уперше був введений у наукові поняття І.Шумпетером і означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або в новому виді виробу».
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється — діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
Інновації — новостворені і вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.
В Концепції Верховної Ради України відмічається, що національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Враховуючи економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, слід за короткий строк здійснити комплекс заходів, які б сприяли підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному втіленні.
2. Головні цілі, елементи інноваційної діяльності
Головними цілями науково-технологічного та інноваційного розвитку визначаються:
• підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердження духовності у суспільстві, вдосконалення державотворення;
• створення ефективних механізмів збереження, використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу;
• технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів конкурентоспроможних на внутрішньому і світовому ринках;
• збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємких галузей виробництва, зменшення економіки України від імпорту;
• органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного використання природних ресурсів, сприяння створення в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільнилися із збройних сил;
• відродження творчої діяльності винахідників і раціоналізаторів виробництва;
• розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної, творчої та безпечної праці і сучасного побуту.
Об'єктами інноваційної діяльності є:
• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути — фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.
Головним результатом інноваційних процесів є новина і нововведення, тобто впроваджені в господарську діяльність новини.
Нововведення класифікуються за такими основними видами:
1) Технічні — появляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).
2) Організаційні — охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства та ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва та колективної праці та ін.).
3) Економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.
4) Соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулювання його творчої діяльності; поліпшення умов праці; охорона здоров'я людини та навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя).
5) Юридичні — нові та змінені закони, різні нормативно-правові акти, що визначають і регулюють усі види господарської соціальної та іншої діяльності.
6) Локальні — внутрішньовиробничі новини, які зумовлюють еволюційні перетворення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвиток виробництва.
7) Глобальні — великомасштабні (загальнодержавні, міжнародні новини), що є у своїй більшості революційними та здатними кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва. Найбільш рухомими є технічні новини, які зумовлюють передусім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують певних змін в економічному механізмі господарювання і т.д.
Залежно від сфери застосування нових підходів та ідей виділяють такі основні види інновацій:
- продуктові — це створення нових товарів або послуг, які орієнтуються на попит, що формується;
- технологічні — вдосконалення методів виробництва існуючих товарів;
- ринкові — вироблення нових методів діяльності на ринку;
- організаційні — вдосконалення організаційних структур управління підприємствами (інноваційний менеджмент).
Інновація — це предмет особливої діяльності людей, що організовується особливим видом управління — інноваційним менеджментом. Попит на інноваційні розробки зростає через загострення конкуренції на зовнішніх ринках. Різноманітні інновації стають основою інноваційних стратегій, яка дає змогу підприємцю здійснити глибокі прориви в економічному і технічному розвитку.
Економічна сутність інноваційної активності полягає у цілеспрямованій діяльності підприємців у конструюванні, створенні, освоєнні і виробництві якісно нових видів техніки, предметів праці, об'єктів інтелектуальної власності (патенти, ліцензії), технологій, а також безперервне вдосконалення форм організації праці й виробничого менеджменту.
Інноваційна активність в розвинутих країнах світу відбувається на двох рівнях: мікро і макро. На мікрорівні — інноваційну активність здійснюють підприємці. На макрорівні — держави, шляхом зростання державних витрат на розвиток науки та освіти, раціональна інвестиційна політика держави, стимулююча податкова, кредитна, амортизаційна політика та ін.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність розглядається як одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, до якої входять:
1) Випуск і поширення принципово нових видів техніки й технології.
2) Прогресивні міжгалузеві структурні зрушення.
3) Реалізація довгострокових науково-технічних програм із тривалим терміном окупності затрат.
4) Фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил.
5) Розробка і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.
Невідкладним завданням для розвитку інноваційної діяльності є інституційне забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики, що передбачає:
- удосконалення чинної та розроблення нової нормативно-законодавчої бази науково-технічної і дослідної діяльності, фінансової й організаційної підтримки науки;
- створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній технології;
- удосконалення систем стандартизації та сертифікації, а також системи державної статистики науково-технічного прогресу, наближення її до європейських стандартів;
- застосування системи стимулювання, зокрема через податкові преференції кооперації науки і виробництва, а також механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності, інноваційного перерозподілу робочої сили;
- розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією».
Світова практика розрізняє два види інновацій — щодо виготовлення виробу і щодо виробничого процесу.
Інновація має свою стратегію, яка складається з двох рівнів — мікро і макро рівень. На мікрорівні розрізняють таку інноваційну стратегію фірм:
1. Традиційну — прагнення лише до підвищення якості продукції, що випускається.
2. Опортуністську — зусилля спрямовуються на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих затрат на дослідження і розробку.
3. Імітаційну — набуття нової технології через закупівлю ліцензій в інших фірм.
4. Оборонну — підвищення технічного рівня виробництва не претендує на провідні позиції в певній галузі.
5. Залежну — виконання замовлень великих підприємств щодо виробництва нового продукту або виробничого методу.
6. Наступальну — завоювання першого місця на ринку.
На макрорівні інноваційну стратегію здійснює держава — це спосіб сприяння розвиткові народного господарства, коли на зовнішні умови функціонування господарюючих суб'єктів і внутрішній механізм робиться вплив, який дає змогу прискорити технічний розвиток, підвищуючи тим самим їх рівень економічної ефективності.