16.Соціальний процес та його детермінанти

Соціальний процес-це об*єкт соціальної філософії.

Соціальний процес – (Кемеров) сукупність людських дій, які обумовлюють відтворення і розвиток суспільства, які визначають збереження і трансформацію зв*язків соціального буття.

1)пошук чинників, які викликають дискретність і про те, як її уникнути (перерваність).

2)ідея, яка транслює принципи географічного чи природничого детермінізму (Монтеск*є)

3)економічний детермінізм (Маркс, Енгельс). Відчудження, соціальний антагонізм, стан соціальної аномії (Дюркгейм).

Уникнення проблеми:політична ідеологія марксизму.

4)технократичний детермінізм (Арон, Тофлер, Белл, Гелбрайт). Відчудження людини від сфери знання, інформації.

5)геополітичний детермінізм (модель конфігурації між спільнотами)

6)принцип консумеризму (Фройд, Легон) ідея масової свідомості, одновимірна людина , масова культура. Інститути представництва і делегування інтересів.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:- праця (специфічно людська доцільна діяльність); - спілкування (колективний характер діяльності і життя); - свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).Соц.процес-це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільноти. Найважливішими рисами соціальних процесів є їх загальність і зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватися в суспільстві поза соціальним процесом. Зв'язок соціальних процесів із суб'єктами, які його здійснюють, дає змогу уникнути їх безликості, визначити форми і методи їх прискорення, гальмування чи нейтралізації. Усі перетворення в суспільстві, в його елементах, зміни особистості є причиною і наслідком соціальних процесів як історичної практики людей.

17.Соціальний антагонізм та «аномія»

Соціальні відносини, у яких переважають орієнтації однієї або одночасно обох сторін на практичну або духовну, фізичнуабо ідеологічну негацію (заперечення) іншої сторони, є антагоністичними. Антагонізми передбачають у якості вихідної передумови установку взаємодіючих суб´єктів на їхню нерівність — расову, національну, класову, політичну, громадянську, економічну тощо.

Індивіди, які стали предметом антагоністичного відношення з боку соціальних суб´єктів, що володіють повнотою влади, насильно відчужуються від своїх природних прав.

Т. Гоббс вважав, що людині від народження притаманні тваринні пристрасті — страх, гнів, жадібність. Невикорінним і домінуючим мотивом більшої частини людських дій є любов до себе, а не до інших. Саме егоїзм виступає у Т. Гоббса головним стимулом людської активності. Якщо, наприклад, двоє людей, рівних між собою у своїх природних бажаннях і потребах, кинуться до однієї і тієї ж речі, якою неможливо володіти вдвох, то вони незмінно стають ворогами. Між ними встановлюються антагоністичні відносини, що вкладаються у формулу «людина людині вовк».

У відомому розділі «Феноменології духу» про пана і раба Гегель спробував показати, що відмінною рисою відносин двох антагоністів є не стільки ворожнеча, скільки взаємна соціальна залежність. Пан, при усій удаваній свободі самовизначення і при тому, що він є головною стороною, здатною диктувати свою волю рабу, і підкоряти того своїм бажанням, все ж не має абсолютної автономії.

Згідно з К. Марксом, індивіди, які включилися в процес суспільного виробництва і тим самим взяли на себе обов´язки по виконанню певних соціальних функцій, виявляються розведеними по різних соціальних полюсах і наділеними протилежними ролями власників засобів виробництва і виробників. Логіка виробничих відносин ставить суб´єктів у становище взаємного відчуження і диктує кожній стороні свою логіку соціальної поведінки, свій, особливий стиль світовідношення. У підсумку утворюється такий тип суспільних відносин, коли будь-яке єднання між антагоністами виглядає як щось випадкове, а роз´єднання — як норма.

Суб´єкта антагонізованої свідомості вирізняють такі якості:

Агресивність, підпорядкованість войовничим ідеологічним імперативам, що закликають до боротьби з дійсними або уявними противниками.

Авторитарність, прагнення розглядати суспільні зв´язки крізь аксіологічну призму антитези «панування — підпорядкування».

Імморальна готовність використовувати інших суб´єктів у якості засобів для досягнення власних цілей.

Зневажливе ставлення до права, готовність діяти відповідно до принципу «вседозволеності».

Різко негативне відношення до компромісів, нетерпимість до протилежних точок зору, поглядів, позицій.

Брутальність як схильність до переважного використання насильства як методу вирішення конфліктних ситуацій.

Аномія - є соціальною модифікацією хаосу й означає такий кризово-катастрофічний, історично-перехідний стан суспільних і особистісних структур, коли одні морально-правові приписи і норми уже не діють на них, а інші, які змінюють їх, ще не діють. Соціальні форми, у яких виявляється аномія, — це кризи, катастрофи, розгул злочинності, військові інциденти. Розпад цілого, будь то окрема держава або ціла цивілізація, може відбуватися протягом декількох етапів: соціальна криза, соціальний вибух, соціальний хаос. Першим із європейських учених, який почав спеціально розробляти проблему аномії, був французький соціолог XIX ст. Е. Дюркгейм. Згідно з його концепцією, аномія як протилежність стабільного соціального порядку виникає тоді, коли держава і суспільство послаблюють свій контроль над поведінкою індивідів. Це відбувається в епохи промислових, економічних і соціально-політичних криз. Зайнята власними проблемами, державна машина на деякий час самоусувається від вирішення насущних соціокультурних, духовно-моральних питань. У результаті в індивідів зникає почуття спільності і дух солідарності, поширюються егоїстичні умонастрої, пропадає належна повага до моральних і правових норм, погіршується стан звичаїв, зростає число самогубств і злочинів. В умовах аномії істотно розширюються можливості для вільних волевиявлень, у тому числі для тих, що виходять за межі цивілізованої нормативності.