46.Філософія історії її предмет основні функції

Філософія історії—сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства. Поняття «філософія історії» запровадив у науковий обіг Вольтер у праці «Філософія історії» (1765), покликаний надати історії якісно нового звучання, яке відповідало б рівню зрілості тогочасного європейського суспільства. Філософія історії розв'язує одну з основних проблем — теоретичну реконструкцію історичного минулого через моделювання культурно-історичного плину суспільства у формі часових цілісних символічних конструкцій.

Предмет філософії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Філософію історії цікавлять масштабні цілісні соціокультурні формоутворення, глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гердер свого часу дійшов навіть висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Філософія історії фокусує увагу не на чистому об'єкті як .такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єкта: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства загалом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

Предмет ф.і. – історичний вимір буття людини.

Метод ф.і.: субстанціалістська ф.і.- метод історицизму( розгл.явище істор.буття у його становленні разом з істор.обставиною). Критична ф.і. (Дільтей, неокантіанці)- метод історизму (розгл.істор.свідомість як явище що розвивається. Хар-не застосування герменевт.методу (осягнути,зрозуміти істор.процес).

Функції ф.і.: 1)світоглядна (цілісний образ іст.сус-ву щоб віднайти в іст.своє місце)2) методологічна(ф.і. як метатеорія істор.науки, що розробляє понятійний апарат 3)створює ідеал, моралізує утопії.

47.Співвідношення природного і соціального у суспільно-історичному процесі

Відношення суспільства і природи є складною і багато аспектною проблемою.

Поняття “природа” : у широкому розумінні охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту; вузькому розумінні – це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство; необхідне підгрунтя для у розвитку сусп.

Поняття “суспільство” багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася; система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.

Природа первинна. Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фіз і дух життя людини, джерелом ресурсів, що викор у вироб-ві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Історія розв сусп є продовженням істор розв природи.

Перебуваючи у тісному взаємозв’язку, природа і суспільство утворюють систему “суспільство – природа” - передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення.

Марксизм Основною формою взаємодії суспільства і природи є матеріальне виробництво, частина науковців розрізняються три найважливіші етапи такої взаємодії на основі етапів розвитку матеріального виробництва, зміни його технологічних способів: ручного вироб-ва; машинного вироб.; автоматизованого вироб.

Також в істор відносин сусп-природа виокремл ; періоди: привласнення, аграрний, індустріальний, ноосферний(ноосфера-сфера розуму).

У праці Енгельса “Походження сім’ї, приватної власності і держави” історія суспільства ділиться на три періоди – дикість, варварство і цивілізація. Рос. Вчений Платонов пропонує доповнити цю періодизацію, врахувавши результати сучасних наукових досліджень, характер і масштаби змін, що сталися у системі “суспільство – природа”. Він називає такі основні періоди:

1)біогенний, або адаптаційний, який Енгельс називає “дикістю”;

2)техногенний – охоплює два етапи: “варварство” і “цивілізацію”;

3)ноогенний, або сучасний.

Географічний детермінізм - це форма натуралістичних вчень, які приписували провідну роль у розвитку суспільства і народів їхньому географічному положенню; однин з різновидів детермінізму. Патріархом напрямку географічного детермінізму вважають німецького географа, основоположника політичної географії кінця XIX ст. Ф. Ратцеля. Головна його заслуга в тому, що він намагався пов'язати між собою політику і географію, вивчити політику тієї чи іншої країни, виходячи з її географічного положення у певному просторі. У своїй книзі «Політична географія» (1897), зокрема у четвертому розділі він акцентує увагу на політико-географічному положенні держави.