41.Методологічний потенціал феноменології

Феноменологія буква означає вчення про феномени. Феномен — це філ поняття, яке означає: явище, яке осягається в чуттєвому досвіді; об'єкт чуттєвого споглядання на відміну від його сутнісної основи.

Виникнення на початку XX ст. фен як напрямку зх філ пов'яз з іме¬нем нім філ Е. Гуссерля. Він розглядає феноменологію як нову філософію, феноменологічний метод становить фундамент науки.

Гуссерль вважав, що починати вивчення життєвого світу і нау¬ки треба з дослідження свідомості, тому що ре¬альність доступна людям лише через свідомість. Важлива не сама реальність, а те як вона сприймається і осмислюється людиною. Осн мотив – досягнення ясності, очищення свідомості від нашарувань. Задача – розкриття смислу предметів, затемненого множиною смислів, суперечливих думок і оцінок. Гол харак-ка свідомості – її постійна направленість на предмет – «інтенціональність».

Фен-ія виокр у свідомості ряд пластів в залежності від спрямованості свідомості: 1 пласт – свідомість спрямована винятково на предмет зн світу , тоді свідомість є потоком вражень; 2 рівень – рівень рефлексії, коли свідомість переорієнтована на саму себе. Фен-гія розрізнянє свідомість та її власника =суб’єкта=глибинне «я» свідомості – того, хто цю свідомість спрямовує, він є «інтеціональним полюсом», де зароджуються наміри, таким чином людське «я» не зводиться до свідомості. Коли свідомість направлена на предмети зн світу, вона потрапляє у полон ілюзій, для неї стає неможливи неупереджений, тверезий погляд на світ. Неупереджено глянути на світ та на суб’єкт можна за допмогою феноменологічної редукції - очищення свідомості від предметного змісту, результатом якої є «чиста свідомість» , вона зберігається тільки в тих якостях, що властиві свідомості усіх людей або людині як абстрактному представнику люського роду (трансцендентальний суб’єкт). Чиста свідомість – загальнолюдська свідомість. Щоб редукція відбулася також треба відмовитись від суджень. Феномен – утримується від оцінки об‘єкта.

«Епохе» - операція, коли увага спрямована не на предмет, а на те, як даються вказані предмети нашій свідомості.

Всі види реальності, з якими має справу людина, поясню¬ються із актів свідомості. Об'єктивної реальності, що існує поза і незалежно від свідомості, просто не існує.

42.Соціальна теорія пізнання та соціальна епістемологія

Це проблема теорії (фіолософії) науки. Соціал.епістемологія, соц.гносеологія, соц.теорія пізнання – синонімічні за проблемою. Тут підкреслюється факт соц.навантаження знання. Своєрідність обумовленості знання соц.структурами. генетично функціональне дослдження всього того, що маєхочаб якийсь локальний, когнітивний статус. Все, що має відношення до пізнавального процесу. Специфіка соціального виробництва знання. Як соціальність впливає на знання.

Типи: тип внутрішньої соціальності (правила, норми пізнання обумовлені внутрішньою соціальністю. Радянське наукове товариство.); тип зовнішньої соціальності (залежність просторово-часових характеристик знання від станів суспільної системи). Інтериоризація- специфіка зовн.соціальності, з необхідність входять як певні соц.змісти в діяльність дослідника; тип відкритої соціальності (динамізм соц.зовн.смислів, культурних систем, здатність людини зняти книжку з полиці і впасти в ту добу. Знання включ.в соціальну динаміку.) Естернамізація соціальних смислів – правила, ідеали, моделі пізнавального процесу впроваджені взагальний соціальний смисл і набувають соціальних змін, процесів, характеристик. Ікони є зверненням надприродного до людини.

Гносеологія-теорія пізнання. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. Гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, а загальні підстави, які дають можливість розглядати результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання-матеріалізм та ідеалізм. Епістемологія-філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Термін введений і активно застосовувався у англо-американській філософії XX ст. Традиційно ототожнюється з теорією пізнання. Однак у некласичній філософії може бути зафіксована тенденція до розрізнення епістемології і гносеології, що ґрунтується на вихідних категоріальних опозиціях. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції «суб'єкт-об'єкт», то для епістемології базовою є опозиція «об'єкт-знання».Епістемологи виходять не з «гносеологічного суб'єкта», що здійснює пізнання, а скоріше з об'єктивних структур самого знання.