67. Порядок подання позову

Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Ст. 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова у прийнятті позовної заяви. Однією з передумов права на подання позову є те, що спір має бути підвідомчим господарському суду. У випадку відсутності такої передумови позивач не має права на подання позову. Крім того, не підлягають розгляду в господарському суді вимоги, які не захищає не тільки господарський суд, а й усі інші органи. Інша передумова права на Подання позову — відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції чи справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто щодо тотожного позову. Третьою передумовою є наявність статусу юридичної особи чи статусу громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.

Позовна заява подається до господарського суду. Але для окремих категорій спорів, що визначені ч.ч. 1-2 ст. 5 ГПК України, необхідним є дотримання правил досудового врегулювання спорів. Окрім цієї вимоги слід також враховувати і правила щодо підвідомчості та підсудності господарських спорів, згідно з р. III ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий самий обов’язок покладається на позивача в разі залучення до участі у справі іншого відповідача,-заміни господарським судом неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

- вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, — відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її отримано, та інші документи;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — копія претензії, докази її надсилання відповідачеві, копія відповіді на претензію, якщо відповідь отримано);

- відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

- сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

- сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додасться також копія оспорюваного акта чи засвідчений витяг із нього. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Для правильного оформлення позову необхідно чітко визначити ціну позову, яка визначається за правилами ч. 1 ст. 55 ГПК України. В ціну позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, — їх суми визначаються суддею. Ціну позову визначає позивач. Якщо в позовній заяві неправильно зазначена сума позову, то вона визначається суддею. Відповідач має право після отримання ухвали про порушення справи надіслати: господарському суду — відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, — копію відзиву.

У Постанові Пленуму ВГС від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" існують певні положення, що стосуються безпосередньо правил подання позовної заяви, а саме:

Відповідно до статей 1 і 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах громадянина або держави. У встановлених законодавчими актами України випадках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності. ГПК не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи. Також ГПК не передбачено права однієї особи звертатися до господарського суду з позовними вимогами в інтересах іншої особи; в разі такого звернення в прийнятті позовної заяви слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи – підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

У визначенні місця проживання інших фізичних осіб господарському суду слід враховувати приписи частини першої статті 29 Цивільного кодексу України, за якими таким місцем є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною шостою цієї статті передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Водночас громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України (частина перша статті 128 названого Кодексу).

Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо не має інших визначених законом підстав для його участі у такому процесі. Однак якщо відповідна зміна статусу відбулася під час розгляду справи господарським судом, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи, оскільки на час звернення до господарського суду її розгляд належав до юрисдикції останнього.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має право відмовити у її прийнятті у випадках, передбачених статтею 62 ГПК. Перелік підстав відмови в прийнятті позовної заяви, встановлений частиною першою цієї статті, є вичерпним. ГПК не передбачає права судді на таку відмову з тих мотивів, що позов поданий до підприємства або організації, які не є належними відповідачами з такого спору: якщо ці обставини виявлено в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає.

На підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема, коли його вирішення законодавством України віднесено до компетенції іншого органу або заява взагалі не підлягає розглядові в судовому порядку (наприклад, про визнання недійсним листа, накладної, акта експертизи тощо).

Суд не вправі повернути позовну заяву на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК з мотиву неподання документів, що є доказами, або подання не засвідчених належним чином копій документів, оскільки позивач може їх подавати до закінчення розгляду справи.