28. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання.

ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А

24.10.2011 N 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам

7. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування" спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Справи в усіх інших спорах, не зазначених у частині першій цієї статті, підлягають розгляду в судах та/або в господарських судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном (частина друга статті 26 названого Закону)

Стаття 1. Право на звернення до господарського суду

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам (взагалі потрібно дивитись усю статтю, але так як у мене саме іноземних суб’єктів, я виділяла саме особливість, а так статтю підвідомчості у кінці після особливостей можна використовувати всю)

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

Стаття 123. Процесуальні права і обов'язки іноземних суб'єктів господарювання

Іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 124. Підсудність судам справ за участю іноземних суб'єктів господарювання

Підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ Р О З'Я С Н Е Н Н Я N 04-5/608 від 31.05.2002 Господарські суди України Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій

1. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з

встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ).

Закон України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 )

(пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. { Пункт 1 доповнено абзацом згідно з

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-06/159

( v_159600-09 ) від 09.11.2009 }

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору

Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. { Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-06/159 ( v_159600-09 ) від 09.11.2009 }

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону ( 2709-15 ). { Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-06/159

( v_159600-09 ) від 09.11.2009 }

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") ( 2709-15 ) спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК ( 1798-12 ). { Пункт 1 доповнено абзацом згідно з

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-06/159

( v_159600-09 ) від 09.11.2009 У вирішенні відповідних спорів необхідно також мати на увазі, що статтею 80 ГПК ( 1798-12 ) припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено. { Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-06/159 ( v_159600-09 ) від 09.11.2009 }

У розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою статті 4 ГПК ( 1798-12 ) пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

За змістом статей 41, 12 - 17, 123 ГПК ( 1798-12 ) для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність). Обираючи як орган вирішення спорів місцевий господарський суд

України, сторони пророгаційної угоди повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та статті 16 ГПК ( 1798-12 ) щодо виключної компетенції господарських судів України. Отже, у разі непідвідомчості справи у спорі за участю іноземного підприємства чи організації господарський суд має відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК. З цієї ж підстави господарський суд повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо у пророгаційній угоді сторонами неправильно викладено назву суду або зазначено суд, існування якого не передбачено Законом України "Про судоустрій України"

13. Відповідно до частини 8 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) провадження зі справ про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки Україною не укладено жодного міжнародного договору із встановленням особливостей цього провадження для кредиторів-нерезидентів, на кредиторів-нерезидентів поширюється національний режим провадження у справах про банкрутство без будь-яких виключень і особливостей.

Питання про підсудність є одним з основних питань, що постають перед судом при прийнятті рішення про відкриття провадження у цивільній справі. Встановлення підсудності цивільної справи з іноземним елементом здійснюється у декілька етапів: 1) визначення міжнародної підсудності - суддя повинен встановити суди якої держави компетентні вирішувати дану справу; 2) визначення родової підсудності - вирішується питання про підвідомчість даної справи судовому органу держави уповноваженому вирішувати справу по суті (підвідомча дана справа господарському суду чи цивільному); 3) визначення територіальної підсудності - встановлення, який саме суд за територіальною ознакою має компетенцію вирішувати спір.

Відповідно до змісту ст.ст. 1,12 цього Кодексу спори за участю юридичних осіб (у тому числі іноземних) і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в тому числі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, підвідомчі господарським судам.

Кожна держава самостійно, використовуючи неоднакові критерії, визначає межі компетенції власних установ юрисдикції. Окрім правил встановлення підсудності, встановлених ст.ст. 13-17 ГПК, Законом України "Про міжнародне приватне право" передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Частиною 1 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону, яка встановлює підстави визначення підсудності справ судам України. Таким чином, юрисдикційний орган України, прийнявши справу до свого провадження, має її розглянути і вирішити по суті (навіть у випадку, коли відпала або змінилася підстава визначення підсудності, якою керувалися суд і зацікавлена особа при відкритті провадження у справі). Відповідно до ч. 2 ст. 75 цього Закону суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Слід враховувати, що господарські суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи, крім випадків виключної підсудності, встановленої ст. 16 цього Кодексу та ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право". Вперше в Україні цим Законом врегульовано питання виключної підсудності справ, які пов'язані з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців (п. 5 ст.77), справ про банкрутство (п. 7 ст. 77), справ, які пов'язані з випуском або знищенням цінних паперів, оформлених в Україні (п. 8 ст. 77). Правило виключної підсудності закріплене також у відповідних статтях міжнародних договорів України про правову допомогу (наприклад, ч. 3 ст. 22 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами-членами СНД 1993 р. (редакція від 07.10.2002 р.) поширюється на справи, що стосуються як речових, так і зобов'язальних прав на нерухоме майно. Наприклад, справи про визнання права власності, про відновлення володіння, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про повернення речі, переданої у користування за договором, про усунення перешкод у здійсненні сервітуту.

Альтернативою судового вирішення спорів з договірних та інших видів цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, є міжнародний комерційний арбітраж. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності можуть розглядатися господарськими судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. Правовою основою діяльності міжнародного комерційного арбітражу в Україні є Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. (ратифікована УРСР у 1963 p.), Нью-Йоркська Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. (ратифікована УРСР у 1960 p.), Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" 1994 р. Важливу роль у регулюванні арбітражного провадження відіграють також арбітражні регламенти.

Міжнародний комерційний арбітраж, як і державний суд, є юрисдикційними органами, які вправі розглядати спори, віднесені до їх компетенції, а їх рішення, що вступили в законну силу, є обов'язковими і підлягають виконанню на території певної країни без будь-яких обмежень. В основі арбітражного порядку вирішення зовнішньоторговельних спорів лежить угода сторін правовідносин про передачу спорів на вирішення арбітражу. Серед істотних умов арбітражної угоди (юрисдикційний орган, вид арбітражу, коло спорів, які передаються на розгляд арбітражу, місце для арбітражу ad hoc) особливу увагу необхідно приділити правильній назві постійно діючого арбітражу. З цього приводу президія Вищого господарського суду України у роз'ясненні "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" вказала на вимоги до арбітражної угоди.

Звернення до міжнародного комерційного арбітражу виключає, за загальним правилом, втручання національних державних судів у процес розгляду справи арбітражем. І хоча це незалежні одна від одної юрисдикційні форми захисту цивільних прав, не можна заперечувати певну взаємодію між ними, а саме: по-перше, відповідно до ст. 27 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" державні суди надають допомогу арбітражу у вирішенні деяких процесуальних питань (наприклад, сприяння в отриманні доказів); по-друге, відповідно до ст.ст. 34 і 35 цього Закону вони є інструментом контролю за рішенням арбітражу, а саме уповноважені розглядати клопотання сторони арбітражного провадження щодо скасування арбітражного рішення та клопотання щодо надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення.