48. Підстави звільнення від доказування

Всю сукупність фактів (обставин), які встановлюються в процесі судового доказування, називають “межею доказування”, що ширше за поняття “предмет доказування”.

Факти (обставини), які включені в предмет доказування, належать доказуванню в суді, але з цього є виключення. Згідно зі ст. 35 ГПК є три види фактів, які не потребують доказування:

— визнані господарським судом загальновідомими;

— преюдиційні;

— презумпційні.

Загальновідомість факту може бути визначена господарським судом за наявності двох умов: про факт знає широке коло осіб і він повинен бути відомим складу суду, який розглядає справу.

Преюдиційний (prejudiciеlis), тобто такий, що відноситься до попереднього судового рішення, означає визначеність деяких фактів, які не потрібно доказувати знов. Преюдиційні факти:

— встановлені рішенням господарського суду ( іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, факти не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони;

— вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені;

— рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Презумпція (praesumptio) — визнання факту юридично вірогідним, достовірним, доки не буде доведено протилежне. Презумпційні факти — факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

49. Поняття та види доказів в господарському процесі

розділ 5 ГПК, Постанова ПВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК судами першої інстанції» (пп. 2.1-2.6).

У широкому розумінні доказом є встановлення істини, тобто відповідності між твердженням і дійсністю. У вузькому – тільки те, що впливає на переконання судді в істинності твердження сторін в суді. Такий вплив на свідомість судді складається з трьох елементів:

- засобів, що використовують сторони для переконання суду в істинності своїх тверджень;

- підстав визнання судом тих чи інших тверджень, що знаходяться поза межами спору;

- процесу доказування, що сприяє досягненню вказаної мети.

ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Ознаки доказів:

1) вони являють собою будь_які фактичні дані, тобто достовірні, істинні дані (відомості), зміст яких правильно відображає обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;

2) вони є не просто фактичними даними, а такими, що стосуються справи;

3) вони являють собою фактичні дані, отримані судом з дотриманням встановленого законом процесуального порядку;

4) вони є фактичними даними, які отримані судом з передбачених законом засобів доказування, тобто пояснень сторін і третіх осіб, письмових та речових доказів, а також висновків експертів.

Види:

1. За джерелом отримання докази поділяються на особисті й речові (предметні). Залежно від того, хто є джерелом доказів - людина чи матеріальний об’єкт. +іноді виділяють змішані.

1) Особисті: Якщо явище відображається у свідомості людини, впливаючи на її органи відчуття, то джерелом відомостей завжди буде людина незалежно від того, яким чином вони будуть нею закріплені. До особистих доказів належать пояснення сторін, свідчення свідків, висновки експертів,

2) До речових (предметних) належать письмові та речові докази. Якщо предмет матеріального світу, впливаючи на який отримують відображення явища дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу.

- письмові: ст. 36 ГПК: Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (засвідчена нотаріально, або у встановлених законом випадках — посадовими особами, яким це право надане. Підпис посадової особи має бути скріплений печаткою органу, який він представляє). Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

До письмових доказів належать: договори, товарно-транспортні накладні, акти прийому продукції за кількістю та якістю, акти експертизи, висновки державних та інших органів, установчі документи, платіжні документи, довідки, інші документи

Листи, телеграми мають силу доказів, якщо містять відомості про факти, що мають значення для справи, або відомості, що такі факти спростовують. Обов'язковою умовою є наявність на документі (документах) підписів сторін. Підпис на телеграмі засвідчується у встановленому порядку підприємством зв'язку, про що в телеграмі робиться застереження. Електронні документи засвідчуються за допомогою електронного цифрового підпису.

-речові: ст. 38 ГПК: Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Головною особливістю речових доказів є те, що вони представляють "не словесний або кодовий (цифровий, графічний) опис обставин, що мають значення для справи, а чуттєво-наочне втілення їх слідів і ознак, що збереглися до моменту провадження по справі". Речові докази можуть бути одержані й використані у найрізноманітніших справах. Для цього необхідне дотримання двох основних умов: предмети мають нести інформацію, необхідну для встановлення істини у справі, і їх причетність до справи має бути відповідним чином оформлена. За допомогою речових доказів можна встановити винність або невинність окремих осіб, а також визначити найбільш оптимальний момент, що вимагає видання правозастосовного акта.

В господарському процесі речові докази є значно менш поширеними ніж письмові докази. Чинним законодавством не визначений вичерпний перелік речових доказів. До них можна віднести аудіо та відео записи, земельну ділянку та будинок, що є предметом спору тощо. Останні є досить різноманітні, тому процес їх дослідження може відрізнятися. Так, для дослідження будівля в якості доказу застосовується огляд з виїздом судді на місце знаходження останнього. Про специфіку такого дослідження доказу буде наведено нижче.

При класифікації доказів за їх джерелом окремі вчені, виділяють ще й змішані докази. Підстава: процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація щодо фактів вилучається з двох джерел – особистого та речового. Так, експерт спочатку досліджує речові докази, які йому надані, перетворює отримані з цього джерела докази й сам стає джерелом нового доказу – висновку експерта.

2. За процесом формування виділяються докази первинні (тобто докази_першоджерела;) й похідні (тобто докази, які відтворюють зміст іншого доказу). Первісним доказом буде свідчення свідка_очевидця, а свідчення свідка, який дізнався про факт від іншої особи, буде вважатися похідним доказом.

Поділ доказів на первісні й похідні має значення для практики судового доказування:

_ значення процесу формування тих чи інших доказів дозволяє правильно вести процес дослідження доказів в ході судового розгляду, правильно формулювати питання сторонам, свідкам, експерту та з’ясовувати відомості, які необхідні у справі;

_ закон зобов’язує намагатися отримати первісні докази у випадку сумніву в достовірності похідних; при дослідженні доказів необхідне проведення перевірки умов формування похідних доказів та обставин, що впливають на їх достовірність;

_ суд не може відмовити в приєднанні до справи доказів з причин, пов’язаних з їх першоджерелами. Достовірність як первісних, так і похідних доказів оцінюється судом шляхом співставлення тих чи інших з усіма матеріалами справи.

3. За характером зв’язків з шуканим фактом докази поділяються на прямі й непрямі.

1) Прямим доказом вважається доказ, який, взятий окремо, надає можливість дійти лише одного певного висновку щодо істинного факту. На думку інших авторів, якщо доказ являє собою дані щодо юридичного факту, який входить у предмет доказування, то він є прямим.

Відповідно, на підставі прямого доказу можна дійти тільки одного висновку: щодо наявності чи відсутності доказуваного факту, оскільки зв’язок між доказом і фактом однозначний. Наприклад, прямими доказами в господарській справі можуть бути кредитний договір, акт прийняття продукції тощо.

2) Непрямим доказом вважається окремо взятий доказ, який надає підстави не для одного певного, а для кількох передбачуваних висновків, кількох версій відносно певного факту. На думку інших авторів, доказ, який підтверджує чи не підтверджує обставини, що не належать до предмета доказування, але все_таки мають значення для правильного вирішення справи, є непрямими. Непрямі докази набули широкого застосування в судовій практиці як у випадках відсутності прямих доказів, так і у випадках, якщо прямих доказів недостатньо. За своєю переконливістю непрямі докази не поступаються прямим доказам, але застосовувати їх значно складніше.

Непрямий доказ має з доказуваним фактом багатозначний зв’язок, що надає можливість суду дійти не одного, а кількох ймовірних висновків щодо факту. На підставі одного непрямого доказу не можна отримати достовірний висновок щодо певного факту, і тому на практиці вироблено такі правила їх застосування:

1) для того, щоб на підставі непрямого доказу дійти достовірного висновку, потрібно кілька непрямих доказів;

2) достовірність кожного із зазначених доказів не має викликати сумніву;

3) сукупність зазначених доказів має складати певну систему, яка надавала б підстави дійти єдиного можливого висновку щодо доказуваного факту.