55.Порядок вжиття запобіжних заходів

Порядок вжиття запобіжних заходів:

Для вжиття зазначених заходів має бути подана заява. Вимоги щодо змісту заяви про вжиття запобіжних заходів містяться у ст. 43-3 ГПК, Відповідно до цих вимог заява має містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують за заявником-громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) вид і суть запобіжного заходу;

4) обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів;

5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.

До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі. Разом з заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи.

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом п'яти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову.

Стаття 43-4. Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.

У разі обгрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду. Розмір застави визначається господарським судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав, встановлених статтею 43-1 цього Кодексу, а також невиконання вимог, передбачених частиною третьою цієї статті, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Стаття 43-5. Наслідки подання заяви про вжиття запобіжних заходів, що не відповідає вимогам закону

Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у статті 43-3 цього Кодексу, або не оплачено судовим збором, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені у статті 43-3 цього Кодексу вимоги та не сплатить судовий збір, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу.

Стаття 43-6. Виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

Стаття 43-7. Скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування.

Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.

За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

Стаття 43-8. Оскарження ухвал щодо вжиття запобіжних заходів

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу.

Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

Стаття 43-9. Припинення запобіжних заходів

Запобіжні заходи припиняються у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 цього Кодексу;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених частиною першою статті 62 цього Кодексу;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених статтею 63 цього Кодексу;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Стаття 43-10. Відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів

У випадку припинення запобіжних заходів або у випадку відмови заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжні заходи, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів.

У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійснюється за рахунок цієї застави.

Застава повертається заявникові повністю, якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено мирову угоду сторін.

У випадках, передбачених пунктами 2-4 статті 43-9 цього Кодексу, а також під час розгляду справи по суті господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів.

56.Припинення запобіжних заходів

Запобіжні заходи припиняються у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 цього Кодексу;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених частиною першою статті 62 цього Кодексу;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених статтею 63 цього Кодексу;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

КОМЕНТАР:

1. Коментована стаття передбачає підстави, за наявності яких запобіжні заходи припиняють свою дію. Водночас ГПК не визначено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов'язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

Однак слід врахувати викладене в абзаці другому пункту 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", в якому зазначено: "В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов'язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК, запобіжний захід припиняється (пункт І статті 43-9 ГПК)".

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у згаданій статті 43-9 ГПК, продовжують зберігати законну силу й залишатися обов'язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку статті 43-2 ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог статті 86 ГПК щодо змісту ухвали.

Таким чином, суд припиняє дію запобіжних заходів в наступних випадках:

1) заявник не подав у п'ятиденний строк після винесення ухвали про вжиття запобіжного заходу позовної заяви, що передбачено ст.. 43-3 цього Кодексу;

2) господарський суд відмовив у прийнятті позовної заяви (передбаченої ст.. 43-2 Кодексу) з підстав, передбачених ч. 1 ст. 62 цього Кодексу:

o заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

o у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

o настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

3) позивачем не виконав вимог, передбачених статтею 63 цього Кодексу:

o позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

o у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

o у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

o не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;

o порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

o не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

o до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів

57.Поняття, види та значення строків в господарському процесі

Процесуальний строк — це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України). За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК господарському процесі можна поділити на види:— строки, встановлені законодавством — Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, — для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;— строки, які визначені господарським судом, — для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі. Господарським процесуальним законодавством встановлено такі процесуальні строки:— триденний строк для винесення ухвали, якою вирішується питання про відвід (самовідвід) судді господарського суду (ст. 20 ГПК);— п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справ за встановленою підсудністю (ст. 17 ГПК);— п’ятиденний строк для винесення і надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), про повернення позовної заяви (ст.

63 ГПК), про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК);— двомісячний строк для вирішення спору (ст. 69 ГПК); місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ст. 69 ГПК). Строки вирішення спору можуть бути продовжені головою господарського суду або його заступником;— п’ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК);— десятиденний строк для подання (внесення) апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);— тримісячний термін для відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);— п’ятиденний строк для надіслання місцевим господарським судом апеляційної скарги (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (ст. 91 ГПК);— двомісячний строк для розгляду апеляційної скарги (подання) (ст. 102 ГПК);— п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору постанови апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК);— місячний строк для подання (внесення) касаційної скарги (подання) (ст.ст. 110, 111-16 ГПК);— п’ятиденний строк для надіслання місцевим або апеляційним господарським судам касаційної скарги (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України (ст. 109 ГПК);— двомісячний строк для розгляду касаційної скарги (подання) (ст.

111-8 ГПК);— десятиденний строк для надіслання Вищим господарським судом України касаційної скарги (подання) разом зі справою до Верховного cуду України (ст. 111-16 ГПК);— місячний строк для перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним cудом України (ст. 111-17 ГПК);— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК);— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Верховного Cуду України (ст. 111-20 ГПК);— двомісячний строк для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за заявою сторони й поданням прокурора (ст. 113 ГПК);— місячний строк для розгляду заяви (подання) про перегляд за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);— п’ятиденний строк для надсилання рішення, ухвали, постанови про перевірку судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);— тримісячний строк для пред’явлення наказу господарського суду до виконання (ст. 118 ГПК);— десятиденний строк для розгляду питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання (ст. 121 ГПК);— десятиденній строк для оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби (ст. 121-2 ГПК).

58.Встановлення та обчислення строків

Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

КОМЕНТАР:

1. Процесуальні строки - це строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії. Якщо такі строки процесуальним кодексом не визначені, вони визначаються самим судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97 N 475/97-ВР, гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

На практиці часто постає питання щодо порушення встановлених законом. Серед рішень, винесених Європейським судом з прав людини проти України за період чинності Конвенції для нашої держави, шість стосуються порушення права особи на розгляд її справи судом упродовж розумного строку, і ця кількість збільшується.

Так, у справі "Лещенко і Толюпа проти України" розгляд цивільного позову про відшкодування шкоди розпочався в листопаді 1993 р. і закінчився винесенням ухвали Верховним Судом України 4 грудня 2003 р. Загальна тривалість провадження у справі становила понад 10 років і 1 місяць. Євросуд звернув увагу, що основною причиною затягування розгляду було неодноразове відправлення справи на новий розгляд.

В більшості випадків строки прямо зазначені законодавством, але в тому разі, якщо вони відсутні, господарський суд має право їх встановити.

2. Хоча частиною другою коментованої статі чітко визначено, що строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу але в законодавстві зустрічається термін "в розумні строки". Стосовно даного терміну часто бувають зловживання в зв'язку з чим Верховним судом України було винесено Лис від 25.01.2006 року № 1-5/45.

Відповідно до наведеного вище Листа, критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

3. Частиною третьою даної статті зазначений вичерпний перелік часових рако, якими визначається перебіг процесуальних строків. До них залежать роки, місяці або дні. Варто звернути увагу, що сам перебіг починається з наступного дня після настанні події чи календарної дати якою визначений такий початок.

59.Закінчення та зупинення процесуальних строків

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

60.Відновлення та продовження процесуальних строків

Стаття 53. Відновлення та продовження процесуальних строків

За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною І відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Коментованою статтею наводяться чіткі підстави закінчення процесуальних строків.

Стосовно частини третьої коментованої статті суди в більшості випадків правильно вирішують питання щодо процесуальних строків.

Так, в своїй Постанові від 10.01.2007 року по справі № 152/20-06 Вищий господарський суд України встановив, що згідно відмітки на рішенні суду першої інстанції від 29.06.2006 р. прийнятому у цій справі, воно було підписано 07.07.2006 р., а таким чином і оформлено відповідно до статті 84 цього Кодексу саме 07.07.2006 р.

Відповідно до ст. 50 ч. З ГПК України перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Статтею 51 цього Кодексу визначено, що у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Таким чином строк на оскарження рішення суду першої інстанції обчислюється з 08.07.2006 р., а останній день трьохмісячного строку на оскарження припадає на неробочий день, тому днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день - тобто 09.10.2006 р. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено що саме 09.10.2006 р. і було подано апеляційну скаргу відносно якої прийнято оскаржувану ухвалу.

Обраховуючи строк на апеляційне оскарження не з дати оформлення рішення суду у відповідності з вимогами статті 84 ГПК України, суд апеляційної інстанції незаконно обмежив особу що подала апеляційну скаргу у її праві на апеляційне оскарження рішення суду.

Частина четверта коментованої статті дає змогу стороні реалізувати своє право щодо подачі позовної заяви, доказів, пояснень по справі, заперечень тощо до 24 години останнього дня строку. Беручи до увага дану частину статті, надіслані поштою документи до 24 години останнього дня строку вважаються такими, що надіслані вчасно.

Суди дотримуються також думки, що за правилами ч. 4 ст. 51 ГПК України якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним (Постанова Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 23.11.2004 року.).

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 21.06.2001 р. N 2539-ІІІ, від 20.12.2011 р. N 4176-VI)

КОМЕНТАР:

В тому разі, якщо стороною були пропущені процесуальні строки, передбачені Розділом VII, сторона, прокурор інші учасники процесу мають право звернутися до суду з Заявою про поновлення пропущених процесуальних строків..

Стосовно даної частини коментованої статті в суддів виникали питання внаслідок чого Вищим господарським судом України було винесено Інформаційний лист від 15.03.2007 р. N 01-8/123. В п. 1 вказаного Листа наведено питання: "Чи достатньо для вирішення господарським судом питання про відновлення процесуального строку самого лише клопотання про це або наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена?

1. Згідно з частиною першою статті 53 ГПК за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК".

Варто також зауважити, що поважність причини пропуску процесуальних строків визначає сам суддя керуючись ст. 43 ГПК України. На практиці поважними причинами можу слугувати хвороба, випадки, коли особа не знала і не могла знати про пропуск строків тощо.

2. На підставі поданого Клопотання про поновлення пропущених процесуальних строків суд виносить Ухвалу, яка повинна відповідати ст. 86 ГПК України. В зазначеній Ухвалі зазначається чи поновлені строки чи ні та про мотиви такої Ухвали.

3. В разі відмови поновити пропущені строки, заявник може подати апеляційну скаргу на дану Ухвалу.

4. В Постанові від 10.01.2007 року по справі № 152/20-06 Вищий господарський суд України встановив, що відповідно до частини 1 статті 53 цього Кодексу за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Слід зазначити, що встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому пропуск строку внаслідок усунення стороною недоліків при поданні апеляційної скарги, обумовлених неоднозначністю викладених у процесуальній нормі вимог, не може розглядатися як такий, що вчинений без поважних причин, а тому такий строк підлягає відновленню.

61.Поняття та склад судових витрат

При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат.

Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов’язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов’язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб’єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов’язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов’язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов’язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом.

Отже, судові витрати — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.

Судові витрати складаються а судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР, від 21.06.2001 р. N 2539-ІИ, від 08.07.2011 р. N 3674-VI)

КОМЕНТАР:

Коментована стаття на надає загального визначення судових витрат, однак чітко визначає їх склад. Так до складу судових витрат віднесено:

- судовий збір;

- суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;

- витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження;

- оплати послуг перекладача, адвоката;

- інших витрат, пов'язаних з розглядом справи (до таких витрат зокрема відносяться суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи).

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат (згідно Закону України "Про судовий збір"). Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи виключно через установи банків чи відділення зв'язку, та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису.