50. Належність і допустимість доказів

Ст. 34 ГПК: Належність і допустимість доказів: ч.1: Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (Цю вимогу щодо належності доказів позивач має враховувати при складанні позовної заяви відповідно до ст. 54 ГПК України, а відповідач – при підготовці і надісланні відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 59 ГПК України).

ч.2: Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними є докази, що стосуються предмета доказування. Суд зобов'язаний відібрати тільки ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, які не стосуються справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають право обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Правило про належність доказів є обов'язковим для суб'єктів доказування. Належність доказів є мірою, що визначає залучення до процесу в конкретній справі належних доказів. Належність доказів - визначається їх придатністю для встановлення чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі.

Практичне значення принципу належності доказів полягає в тому, що витребування й аналіз доказів, які не стосуються справи, уповільнює процес і призводить до зайвих витрат коштів. З іншого боку, відсутність необхідних для розгляду справи доказів призводить до неможливості встановити істину і до винесення незаконного і необґрунтованого рішення. Тому важливе значення має стадія підготовки матеріалів до розгляду на засіданні господарського суду, на якій суддя в разі необхідності викликає представників сторін для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали можуть бути подані додатково; витребує від сторін та інших підприємств і організацій документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про проведення судової експертизи; проводить огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження (ст. 65 ГПК).

Допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Під час здійснення правосуддя не допускається використання доказів, одержаних незаконним шляхом

Правила про допустимість доказів закріплено у статтях 32, 34 ГПК, у яких встановлено вимоги:

а) про використання засобів доказування, перелічених у ст. 32 ГПК (письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі), отриманих з додержанням встановленого порядку збирання, закріплення і дослідження доказів;

б) про необхідність підтвердження обставин, які за законодавством мають бути підтверджені певними засобами доказування, саме цими засобами доказування (так, якщо законом передбачені нотаріальне посвідчення і державна реєстрація для правочину даного виду, господарський суд при розгляді справи повинен мати у своєму розпорядженні документи з відповідними реквізитами).

Постанова ПВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК судами першої інстанції»:

п. 2.5 Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

п. 2.3. Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст. 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.