51. Оцінка доказів

Ст. 43 ГПК. Оцінка доказів:

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оцінка доказів — розумова, пізнавальна діяльність господарського суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів господарського судочинства: верховенства права; законності; рівності усіх учасників господарського процесу перед законом і судом; змагальності сторін.

При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів здійснюється судом за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Внутрішнє переконання у ході оцінки доказів має ґрунтуватися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження, які є невід'ємною умовою встановлення істини у справі.

Повнота дослідження обставин справи означає правильне визначення предмета доказування, з'ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню на підставі всієї сукупності зібраних доказів, що стосується конкретної справи. Порушення вимог закону про повне дослідження обставин справи є однією з підстав для направлення її на зміну чи скасування судових рішень.

Об'єктивність дослідження обставин справи полягає у недопущенні уповноваженим суб'єктом виявів упередженості та однобічності.

Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Ніякі докази відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК не мають для господарського суду наперед встановленої сили.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що визначення достовірності й сили доказів здійснюється самим судом, що закон не містить вказівок відносно того, який з доказів має більшу силу, який – меншу, який доказ є більш, а який менш достовірним. Закон надає можливість суду самому оцінювати кожен доказ, і критерієм при цьому є внутрішнє переконання судді (суддів). Подібний підхід до оцінки доказів забезпечує пошук істини, оскільки неможливо в законі заздалегідь правильно визначити достовірність і силу того чи іншого доказу, оскільки це залежить від кожного конкретного випадку.

Відповідно до ч. З даної статті, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов*язковим. Аналогічне визначене в п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 де дається відповідь на питання, Чи вправі господарський суд встановлювати обставини справи, які мають значення для вирішення спору, у випадку, коли жодна із сторін на них не посилається? Відповідно до частини першої статті 47 ГПК судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Крім того, за приписами частини першої статті 38 ГПК за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. З огляду на викладені вимоги ГПК господарський суд не лише вправі, а й повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча 6 сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.