43. Зловживання процесуальними правами

Проблема зловживання правом, в тому числі, в господарському процесі є однією із актуальніших на сьогодні. Причому зловживання трапляються з обох сторін процесу, як то з боку суддівського корпусу, так і з боку сторін. Господарський процесуальний Кодекс України не встановлює чітких критеріїв кваліфікації зловживання учасниками процесу своїх процесуальних прав, визначається лише примірний перелік діянь, що можуть бути віднесені до зловживання правом. Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 15.03.2010 року № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» визначено примірний невичерпний перелік діянь, що можуть бути розцінені в якості зловживання процесуальними правами. До таких зокрема відносяться: заявлення численних необґрунтованих відводів суддям; нез’явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин; подання необґрунтованих клопотань про вчинення господарським судом процесуальних дій; подання зустрічних позовів без дотримання ГПК України; одночасне оскарження судових рішень в апеляційній та касаційній інстанції; подання апеляцій та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо.

Цікавою для аналізу видасться п.6 ст.22 ГПК України, який нам вказує: «Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси». Законодавець визначив дані процесуальні дії в якості належних стороні прав, але в даному випадку він же їх і забороняє, і не просто забороняє, а зобов’язує господарський суд не приймати реалізацію перелічених прав за наявності однієї із наступних обставин: по-перше, якщо ці дії суперечать законодавству; і по-друге, якщо такі дії порушують права або охоронювані законом інтереси третіх осіб. Вважаємо, ось вона межа здійснення права, і спосіб здійснити своє право всупереч його основному призначенню. Не вистачає в даній нормі для більш чіткої кваліфікації лише вказівки на форму вини таких дій (умисно або необережно).

Проте процесуальні зловживання не завжди виражаються у даних діях і не завжди в одному процесі. Можливим є існування зловживання правом, яке можна виокремити лише по результатам проходження однієї справи по всім інстанціям, коли сторона все ж таки досягає бажаного результату. Прикладом даної тези може бути наступне: позивач програє справу у першій і другій інстанції, його вимоги суди не задовольнять, а в рішеннях вказують не повний виклад обставин, або не описують всі представлені стороною докази. У такому випадку необхідно подати відповідну скаргу до суду вищої інстанції,- Вищого господарського суду, в прохальній частині сторона вказує, що скаргу її суд має задовольнити, внаслідок чого справу направити на новий розгляд. Звісно, в мотивувальній частині сторона посилається на всі «огріхи» судів, що назбирала із попередніх рішень. Вища інстанція, вбачаючи порушення з боку попередніх інстанцій у встановленні фактичних обставин справи,- скаргу задовольняє, а справу направляє на новий розгляд. Причому, в Постанові своїй виносить рекомендації суду першої інстанції, які звісно, є обов’язковими до виконання, по встановленню фактичних обставин справи. Чи вирішить суд першої інстанції справу так само, як і в перший раз? Як показує практика ні, оскільки, окрім писаного права є ще й звичаєва практика. Звісно даний приклад,- не аксіома, і бувають випадки, коли судом першої інстанції приймається таке саме рішення. В даному випадку, справа в обґрунтуванні такого судового рішення. Даний приклад ілюструє, що побачити зловживання правом та весь арсенал правових засобів, що застосовують сторони, в подібних випадках, можливо лише по закінченню процесу, коли сторона досягла або не досягла поставленої мети.