§1. Поняття та значення словникової роботи

О.Р.Лурія визначав слово як основний елемент мови. Слово позначає речі, слово виділяє ознаки, дії, відношення. Слово об'єднує об'єкти у відомі системи, інакше кажучи, кодує наш досвід. Слово - це особлива форма віддзеркалення дійсності.

Роль слова як найважливішої одиниці мови і мовлення, його значення у психічному розвитку дитини визначають місце словникової роботи в загальній та спеціальній системі роботи з формування та розвитку мовлення дошкільників.

Сукупність слів, які є у складі будь-якої мови, називають лексикою. Запас слів, словник, яким володіє людина, нази­вають лексиконом.

У методиці словникова (або лексична) робота розгля­дається як цілеспрямована педагогічна діяльність, яка забезпечує активне засвоєння словникового складу рідної мови. Розвиток словнику розуміють як подовжений процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх соціально зак­ріплених значень і формування уміння використовувати їх у конкретних умовах спілкування.

Слово забезпечує зміст спілкування. Вільне усне (і пи­семне) мовлення спирається насамперед на володіння дос­татнім словниковим запасом.

Для розкриття сутності і значення словникової роботи необхідно звернутися до методологічних основ характерис­тики слова, його ролі у мові і мовленні.

З фізіологічної пгочки зору (за І.ІІ.ІІпіикниїм), слово є універсальним засобом сигналізації, це умовний рефлекс*, це «сигнал перших сигналів». Його сила міститься в тому, що воно відразу дає загальне уявлення про предмет та від­суває на другий план безпосередні враження. Це дає можли­вість набагато швидше і точніше орієнтуватися в явищах.

Засвоєння слова є утворення тимчасового нервового зв'яз­ку між ним та образом об'єкта реального світу. Але слово тільки тоді стає замінником реального предмета, коли в йо­го основі є конкретні уявлення. Іноді буває, що дитина запа­м'ятовує слово, але не співвідносить його з дійсністю. У цьому випадку порушується зв'язок між першою і другою сигналь­ними системами і створюються її (дитини) уявлення про навколишню дійсність. Фізіологічна сутність слова обумов­лює такий принцип у навчанні мови і мовлення, як наочність.

У лінгвістиці виділяють такі обов'язкові властивості слова як фонетична вираженість, граматичне оформлення, семантична валентність, тобто наявність значення і здібність слова поєднуватися з іншими словами. А отже, оволодіння словом відбувається у єдності його лексичного, граматич­ного значень і мовної форми (звукової, морфологічної) на основі активного використання у мовленні.

Головною особливістю слова є єдність його лексичного і граматичного значень. Лексичне значення - це згустки людських знань про певні сторони дійсності, без їх засвоєння неможливе оволодіння мовленням як засобом спілкування і знаряддя мислення. У ньому вбачають співвідношення на­очних образних компонентів слова з абстрактними, які уза­гальнюють у різних словах різне. Людина користується словами, вибираючи одне з можливих значень. Реальне використання слова завжди є процесом відбору необхідного значення з цілої системи альтернатив.

З психологічної точки зору, значення є узагальненням, яке виражає поняття. Саме у значенні слова полягає єдність мовлення і мислення. Значення є необхідною констатуючою ознакою самого слова. Значення слова є «єдність узагаль­нення і спілкування, комунікації і мислення» (Л.С.Виготський). Узагальнюючи предмети, слово є знаряддям абстракції, а узагальнення є найважливіша операція свідомості. Зна­чення слова виявляється одночасно мовленнєвим та інте­лектуальним феноменом. Погляд на слово як на «феномен мислення» визначає своєрідність і роль словникової роботи з дітьми. Вона тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, із накопиченням уявлень про навколишнє жит­тя, з формуванням елементів понятійного мислення.

Значення слова має складну структуру. З одного боку, слово є позначенням певного предмета, співвідноситься з конкретним образом предмета; з другого боку, слово уза­гальнює сукупність предметів. На значення слова здійснює вплив зв'язок з іншими словами. Слово набуває відтінків значення в залежності від контексту, від ситуації мовлення, від відношення того, хто говорить.

Потрібно розрізняти значення і смисл слова. Смисл - це зміст слова у мовленні, у певному контексті. Слово у мов­ленні може набувати різних смислових і емоційних відтін­ків у залежності від свого поєднання з іншими (наприклад, значення слова «легкий» у словосполученнях: легкий вантаж, легкий характер, легкий вітерець, легкий одяг). Значна роль у зміні смислу слова у мовленні належить також інтонації, з якою воно вимовляється.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного. Вони становлять єдину лексичну систему. Кожна лексична одиниця цієї системи пов'язана різними відношеннями з ін­шими одиницями як за значенням, так і за формою (синоні­мічні, антонімічні зв'язки, тематичні і лексико-граматичні групи). Місце слова визначається також його багатозначністю, поєднанням з іншими словами. Під час засвоєння лексики ці зв'язки починають взаємодіяти. Навколо кожного слова формуються смислові (семантичні) поля («вербальні сіті»). Оволодіння словом одночасно є процесом його «обростання» лексичними зв'язками з іншими словами. В результаті діти засвоюють і самі слова, і системні зв'язки між ними.

Дитина лише тоді буде засвоювати значення слова, коли воно буде використовуватися у словосполученнях, реченнях, зв'язному висловлюванні.

Отже, для з'ясування сутності словникової роботи важ­ливо підкреслити, що значення слона можна визначити на основі встановлення трьох сторін:

1) співвіднесеності слова з предметом;

2) зв'язку слова з певним поняттям;

3) співвіднесеності слова з іншими лексичними одини­цями всередині лексичної системи мови.

Під час корекції мовленнєвого недорозвинення розвиток словникового запасу вважається першочерговим завданням навчання дітей із ПМР. Оволодіння словником є найважли­вішою умовою розумового розвитку дитини. Його засвоєння вирішує завдання накопичення і уточнення уявлень, форму­вання понять, розвиток змістовної сторони мислення, сприяє повноцінному спілкуванню, а відповідно і загальному роз­витку дитини. Особливої уваги заслуговує функціональний аспект лексичної семантики, оскільки спілкування перед­бачає не тільки знання слів, але й уміння складати з них у процесі комунікації висловлювання, що адекватно відобра­жують інформацію, яку хоче передати той, хто говорить. Формування свідомого ставлення до змістовної сторони лек­сичних одиниць і уміння використовувати їх у мовленнєвій діяльності (адекватний відбір точних і виразних засобів) під­водить дитину до оволодіння словом на рівні смислу.