§2. Психолінгвістичні та онтогенетичні аспекти становлення інтонаційної сторони мовлення

Важливою якістю дитячого мовлення є виразність мов­лення.

Виразністю мовлення називають таку його якість, у якій виражене судження, пов'язане зі ставленням до нього того, хто говорить. Виразність мовлення основується на свідомому переданні думки.

У вихованні звукової культури мовлення важливим є фонетико-інтонаційний аспект виразності, який особливо виявляється у зв'язному мовленні. Від того, як дитина во­лодіє вимовою звуків і які просодичні одиниці використо­вує, залежить стиль її зв'язного мовлення.

Отже, одним із аспектів оволодіння звуковою стороною мовлення є становлення інтонаційної системи.

Інтонація розглядається як важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні (висловлюванні), засіб уточнення його кому­нікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків (Н.В.Че-ремісіна).

Елементами інтонації (просодемами) є темп мовлення, його інтенсивність, мелодика (основний тон), висота тону, тембр голосу, наголос, ритм, паузи тощо. У процесі мовленнєвої комунікації уточнення семантики висловлювання, передача емоційних і експресивних значень здійснюється за допомо­гою різних інтонаційних конструкцій, які являють собою типи співвідношення основного тону (мелодики), тембру, ін­тенсивності (фразового наголосу) і подовженості, здібності виражати несумісні в одному контексті смислові висловлю­вання.

Як фонетичне явище інтонація розглядається у різних аспектах: артикуляторному, акустичному, перцептивному, лінгвістичному (Ю.С.Василенко, І.Максімов, Н.В.Черемісіна, Л.А.Чистович та інші).

Вивчення інтонації у артикуляторному аспекті передба­чає виявлення роботи органів мовлення. Породження мов­лення відбувається завдяки комплексу рухів артикулятор-них органів. Мовленнєвий процес розглядається як досконала рухова здібність, яка регулюється у послідовності з великою точністю і ритмічністю.

Акустичний мовленнєвий сигнал виникає в результаті складних координованих рухів, які проходять у мовленнєвому апараті (робота гортані або виникнення шумного звуку під час проходження повітряного струменю через звуження у певних місцях мовленнєвого тракту). Дослідження інтонації у акустичному аспекті розглядає мовлення як коливальні рухи повітряного струменю, які впливають на слуховий апарат людини, в чому проявляються об'єктивні характе­ристики інтонації: частота основного тону (мелодика), спектр, інтенсивність і подовженість.

Вивчення інтонації у перцептивному аспекті передбачає дослідження тих відповідностей об'єктивним характерис­тикам інтонації, завдяки яким людина сприймає те чи те значення, що передається інтонацією. Звукові відчуття, що співвідносяться з об'єктивними характеристиками інтона­ції - це висота, подовженість, голосність, тембр.

У лінгвістичному аспекті під інтонацією розуміють складну єдність мелодичних, динамічних і часових характе­ристик мовлення. При такому розумінні інтонація являє собою комбінацію гетерогенних (різнорідних) просодичних явищ - рухи основного тону, темпу тощо.

Інтонацію з фонетичної точки зору розуміють як кіль­кісні зміни основного тону, тембру, інтенсивності, подовже-ності, які не стосуються фонемних характеристик звуків і можуть поширюватися на різний звуковий склад висловлю­вання.

З функціональної точки зору інтонація - це звуковий засіб мови, за допомогою якого той, хто говорить, і той, хто слухає, виділяють у потоці мовлення висловлювання (ре­чення) і його смислові частини (питання, розповідь...), виража­ють і сприймають суб'єктивне ставлення до вже сказаного.

Розглянемо деякі основні просодичні елементи інтонації.

Мелодика (основний тон) - сукупність тональних засо­бів, що є характерними для даної мови, підвищення і пони­ження голосу під час вимови фрази, що надає мовленню різноманітних відтінків і дозволяє уникнути монотонності, її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою. Мелодика слугує: 1) засобом ділення мовленнєвого потоку; 2) засобом для з'єднання окремих його частин.

Ритм - рівномірне чергування наголошених і ненаго-лошених складів; впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена його смисловим значенням. Ритміка мовлення (Л.А.Чистович) пов'язана з послідовністю команд управління, які подаються для акус­тичної реалізації звуків мовлення.

Будь-яке мовленнєве повідомлення включає в себе серії наголосів. Кожний склад у повідомленні несе певну ступінь наголосу, послідовність цих наголосів утворює ритм або ритмічний малюнок (В.Г.Михайлов, Л.В.Златоусова, В.В.По-тапов). Фонетичними аспектами ритму є: чергування наго­лошених та ненаголошених складів, чергування моментів мовчання і говоріння, інтонацій підвищення і пониження, рівномірності проходжень одного за одним рівномірних на­голосів.

У процесі породження мовлення ритм керує інтона­цією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають з ритмічними одиниця­ми, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інто-наційними одиницями.

Темп мовлення — ступінь швидкості чергування елемен-тіи мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які зву-чать. Доцільно розрізняти темп мовлення розгорнутого вис­ловлювання, фрази, синтагми, фонетичного слова.

Темп характеризує відносну швидкість вимови окремих слів у синтагмі, або однієї синтагми по відношенню до ін­шої, обумовленої змістом висловлювання, функцією слів, з яких складається: службові слова вимовляються швидше, ніж знаменні, серед знаменних повільніше вимовляються слова, які мають смислове навантаження. На відрізнення від інтонації і паузування, темпова характеристика властива лише тексту, який звучить. Темп, або швидкість вимови, за­лежить від цілого ряду явищ як індивідуальної, так і мов­леннєвої властивості.

Відомо, що засвоєння звукової сторони мовлення відбу­вається поетапно. Першим етапом є сприймання - необхідна умова подальшого розвитку мовлення. Сприймання просо­дичних засобів мови, їх особливості - ще недостатньо дослі­джені аспекти мовлення дитини. С.Н.Цейтлін відмічає, що у до словесний період поряд зі спробами артикуляції окремих звуків, складів і складових комбінацій відпрацьовуються інтонаційні структури рідної мови. В результаті цих проце­сів відбувається координація слухових і мовленнєво-рухових образів, формуються передумови для розвитку фонематич­ного слуху¹.

Більшість дослідників відмічає випереджувальний розвиток сприймання дитиною різних інтонаційних типів висловлю­вання (від розповідальної - до питальної, а потім окличної інтонації) у порівнянні з їх реалізацією в експресивному мов­ленні (О.М.Гвоздєв, М.І.Жинкін, М.І.Лісіна, О.М.Мастюкова).

Інші дослідники (О.М.Вінарська, Р.В.Тонкова-Ямпольсь-ка) домовленнєвої і початку мовленнєвої стадії розвитку ди­тини стверджують, що інтонаційні моделі присутні у вокалі­заціях дітей вже на перших стадіях (крик, плач, гукання, лепет, стадія перших слів), а засвоєння інтонаційної систе­ми відбувається біля року.

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім вже сегментний склад мови. М.М.Кольцова виділяє період у житті дітей 10-11 місяців, коли інтонація дорослого є найважливішим фактором, що впливає на реакцію дитини.

Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове зна­чення звуків, хоча у дитини в області сприймання та відтво­рення мовлення досі дуже велике значення має інтонація.

Діти приблизно 2-х річного віку (О.М.Гвоздєв) вже сві­домо користуються інтонацією пониження, з'являються різновиди окличної, питальної інтонації та інтонації пере­ліку (без сполучників). Фразовий наголос також засвою­ється рано: з моменту, коли речення починає складатися з декількох слів. У всіх випадках фразовий наголос дитини не відрізняється від вимови дорослих. На наступних етапах мовленнєвого розвиту дитини іде процес удосконалення та диференціювання інтонаційної системи мови в цілому.

Різні компоненти інтонації засвоюються дітьми з неодна­ковою швидкістю. Найбільш довгий шлях проходять тем-поральний та динамічний компоненти. Багатокомпонент-ність інтонації, важливість усіх компонентів і їх взаємовплив дозволяють стверджувати, що вік біля 4-х необхідно вважа­ти певною межею у засвоєнні інтонаційної системи дітьми.

Таким чином, оволодіваючи звуковими засобами мови дитина спирається на мовленнєвий слух. У першу чергу вона засвоює лінійні мовленнєві одиниці: звук, склад, слово, фразу, текст, які володіють самостійною подовженістю і йдуть одна за одною. Одночасно з ними сприймаються просодичні иасоби (нелінійні): словесний наголос, інтонація (мелодика мовлення, сила голосу, темп, тембр). Практичне засвоєння мови передбачає уміння розрізняти на слух і правильно відтворювати усі звукові одиниці рідної мови.