4. Сутність і значення раціонального режиму праці й відпочи- нку. Рекомендації щодо вдосконалення режиму праці та відпочинку державних службовців

Важливим елементом, що сприяє поліпшенню умов праці, є режим праці та відпочинку. Під режимом праці й відпочинку розуміється упоряд- кована зміна часу роботи та перерв для зняття напруження.

Робочий час – це частина календарного часу (визначені дні і годи- ни), протягом якого працівники згідно з графіком чи розпорядком, що роз- роблені відповідно до встановленої законодавством норми тривалості праці, повинні виконувати доручену роботу та службові обов’язки.

Тривалість робочого часу державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про державну службу» [3] та Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» [7]. Установлена статтею 50 Кодек- су законів про працю (КЗпП) України тривалість робочого тижня державного службовця складає 40 годин. Для працівників установлюєть- ся п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями (ст. 52 КЗпП). Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників скорочується на одну годину (ст. 53 КЗпП). Початок і закін- чення щоденної роботи передбачається правилами внутрішнього трудо- вого розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства (ст. 57 КЗпП). При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномір- но в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпо- рядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися щотиж- нево в години, визначені графіком змінності (ст. 58 КЗпП).

Тривалість перерви між змінами має бути не менше, ніж подвійна тривалість часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забо- роняється (ст. 59 КЗпП).

Оскільки планування роботи державних службовців неможливе без визначення часу на виконання окремих робіт, є необхідність розглянути деякі поняття, категорії, методичні положення щодо планування часу ви- конання робіт. Робочий час можна поділити на дві основні групи: зайня- тий і вільний. Зайнятий час поділяється на абсолютно зайнятий і умовно зайнятий. До абсолютно зайнятого відноситься час, виділений на заходи, у яких участь держслужбовця є обов’язковою. До умовно зайнятого часу належать години, протягом яких імовірність виникнення обов’язкового за- ходу (наради, засідання тощо) найбільш висока. На цей час не рекомен- дується планувати проведення ділових зустрічей тощо. До вільного часу відноситься той час, який можна використовувати для виконання службо- вих обов’язків.

Він поділяється на дві групи: 1) регламентований вільний час;

2. особистий вільний час.

Часом відпочинку згідно із законодавством називається той час, протягом якого працівники повинні бути звільнені від виконання трудових обов’язків і можуть використовувати його на свій розсуд для задоволен- ня культурних та побутових потреб.

Розрізняють такі види часу відпочинку: перерва в робочому дні; що- денний відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні); щорі- чні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки.

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування. Пере- рва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку та харчуван- ня повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 66 КЗпП).

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’яти- денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визна- чається графіком роботи організації і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП). Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці та посадові особи місцевого

самоврядування зобов’язані за розпорядженням керівника установи, у якій вони працюють, з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законо- давства [3].

Раціональний режим праці та відпочинку є дієвим засобом змен- шення навантаження, шкідливості роботи [75]. Правильне фізіологічне та соціально-економічне обґрунтування режиму праці й відпочинку гарантує стійку працездатність, збереження та укріплення здоров’я.

Залежно від робочого періоду вирізняють річний, тижневий, добо- вий та змінний режими праці й відпочинку. Всі вони взаємопов’язані. Так, працездатність у річному робочому періоді залежить не лише від терміну і форми проведення річної оплачуваної відпустки, але й від того, як лю- дина відпочиває протягом кожного тижня, доби, зміни. Це повинно врахо- вуватися під час розробки заходів щодо раціоналізації режиму праці та відпочинку.

Головна мета раціоналізації режиму праці та відпочинку – досяг- нення максимальної стійкої працездатності людини протягом тривалого періоду без перевантаження організму, без шкоди для здоров’я.

Протягом будь-якого робочого періоду працездатність неоднакова. На початку періоду вона є меншою за середній рівень, але в процесі роботи швидко підвищується. Це пояснюється здебільшого тим, що надбаний у результаті багатократного повторення звичних трудових маніпуляцій робочий динамічний стереотип під час перерви в праці част- ково руйнується. Чим довша перерва, тим при інших рівноцінних умовах більше руйнується робочий динамічний стереотип, тим довший період пристосування. Потім настає період стійкої високої працездатності, на зміну якому приходить період спаду працездатності під впливом накопи- ченої в організмі втоми.

Під час організації режиму праці та відпочинку в річному робочому періоді слід враховувати, що підвищена працездатність має місце в хо- лодний період року – з жовтня по березень.

У весняно-літній період працездатність значно знижується внаслі- док впливу температурного фактора. Вона також знижується перед від- пусткою під впливом накопиченої втоми і у зв’язку з перебудовою органі- зму. Тому відпустки бажано планувати на теплий період часу (весна, лі-

то, рання осінь), коли працездатність нижча, а умови для її відновлення кращі, ніж взимку.

Форму проведення відпустки необхідно вибирати, враховуючи зміни навколишнього середовища. Для працівників розумової праці від- пустка повинна бути активна, а її наповнення має відрізнятися від по- всякденної роботи. Режим та характер відпочинку має відповідати стану здоров’я, віку, інтелекту, темпераменту.

Науково обґрунтованим режимом праці й відпочинку є той, що як- найкраще поєднує підвищення працездатності і продуктивності праці із зберіганням здоров’я трудящих, створенням сприятливих умов для все- бічного розвитку людини. Рекомендується перерву на обід надавати в середині робочого дня. Її нормальна тривалість складає 40 – 60 хвилин.

Короткочасні перерви на відпочинок зменшують стомлення, що розвивається в процесі праці, або попереджують його появу. Вони вклю- чаються в рахунок робочого часу одночасно для всього колективу. Кількість короткочасних регламентованих перерв на відпочинок залежить від ступеня і характеру стомлення.

Моменти зниження працездатності служать орієнтирами для встанов- лення часу перерв на відпочинок. Чим важча і напруженіша робота, тим раніше стосовно початку стадії стомлення варто вводити регламентовані перерви. В другій половині робочого дня у зв’язку із більш глибоким сто- мленням кількість перерв для відпочинку повинна бути більшою, ніж у першій половині робочого дня.