10. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови

8ипі гегЬа еі ьосез ргаеіегеацие пікії — слова і звуки — і нічого більше

Орфоепічні норми — це норми вимови. Літературній ви­мові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.

Основні правила української вимови такі³⁹:

1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимов­ляються чітко: [ве'ч'ір], [го'лос], [ти'хо].

2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовля­ються [а], [у], [і] в різних позиціях: [грама'ти^ека], [в'і'с'т'і], [кучугу'ра].

3. Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, н апр.: [до'ро-го], [боло'то], [молоко'].

4. Ненаголошений [є] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближе­ну до [є]: [се"ло'], [ве'ле"те"нь], [ве"лич]. Ненаголошені [є] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються. (Але: виразно ви­мовляються вони у таких випадках: а) коли виступають закін­ченнями іменників, прикметників, дієслів тощо, напр.: [са'ни], [по'ле], [ши^еро'ке], [пи^еса'ти]; б) коли [є] та [и] виступають

³⁹ Основні норми української літературної вимови // Українська літературна вимова та наголос: Словник-довідник. — К., 1973. — С. 9-14.

і получними звуками у складних словах: п'ятиріччя, полезахис-іиііі; в) на початку слів іншомовного походження: [етало'н].

5. Збереження дзвінкості — одна з характерних ознак на­ шої співучої мови. Тому оглушення приголосних для українсь- і пі мови не характерне. Звичайно, усе залежить від темпу мов-

к пня. Якщо темп повільний, то всі слова вимовляються чітко, а икіцо пришвидшений, швидкий, то дзвінкі приголосні всередині і піна або вкінці ледь помітно оглушуються, напр.: [ка'зка], [с'ад], [моро'з], [бли'з'ко], [зга'дка]. Повне оглушення спостері­гається лише у словах: нігті [н'іхт'і], кігті [к'іхт'і], легко [ле'х-

К()|.

6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються іпгрдо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім].

7. Твердо вимовляються в українській мові і шиплячі при-Голосні [ж], [ч], [ш], [дж]: [че"ка'ти], [шо'сти)], [біжола'], |же'ре"б], а в позиції перед [і] вони напівпом'якшуються: [ж'і'н-і к], [ш'і'с'т'], [чїл'ни)].

8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки']]; якщо після [р] стоять і, я, ю, Є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [р'а'сно], [р'ідки'і], [тр'ох].

9. Два однакових приголосних звуки на межі префікса і і і іреня або кореня і суфікса вимовляються як один довгий звук: ІІддячити [в'ід':а'чи^ети], туманний [тума'н:иі].

10. Українській мові характерне явище уподібнення звуків, ниє відбувається у таких групах приголосних:

а) [с] + [ш], [з] + [ш] = [ш:], [жш]: принісши [при^ен'і'ш:и], пінити [сши'ти] — [ш:и'ти], привізши [при^ев'і'жши].

Так само [з] + [ж] = [ж:]: безжалісний [6е"ж:а'л існиі], [з] і [ч] = [жч]: безчестя [бе"жче'с'т'а], а [з] + [дж] = [жДж]: з джерела [дже"ре"ла'];

б) групи [ш] + [с'], [ж] + [с'], [ч] + [с'] змінюються на |і ' |, [з'с'], [ц'с']: радишся [ра'ди^ес':а], зважся [зва'з'с'а], мо­ рочся [моро'ц'с'а].

Так само [ш] + [ц'] = [с'ц']: пляшці [пл'а'с'ц'і]; [ж] + [ц']= ■ [з'ц']: книжці [кни'з'ц'і]; [ч] + [ц'] = [ц']: дочці [до'ц':і].

Але на межі слів [ш] + [с'], [ш] + [ц'], [ж] + [ц']₍ [ч] + [ц'], І ж | + [с'] такого уподібнення не зазнають.

11. Буквосполучення ст, нт перед суфіксами -ськ, -ств і Перед ц у давальному і місцевому відмінках однини іменників

і піочого роду спрощуються у вимові: аспірантський [асп'і-ра'н'с'кий], студентство [студе'нство], артистці [арти'с'ц'і].

Окремо слід зупинитися на звукові [г]. В українській мові цей звук вимовляється у невеликій частині звуконаслідуваль­них слів та у запозиченнях з інших мов. Це слова: ґава, ґазда,

88

ґанок, ґвалтівник, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, геґзаметр, ґе­лґати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт, ґоґоль-моґоль, ґрати (тюрем­ні), ґречний, джиґун, дзиґлик, ґудзик, ґуля, аґрус.

Словник-довідник слів з літерою ґ уклав Михайло Паноч-ко (Львів: Кальварія, 1999). Однак незважаючи на значну кіль­кість опрацьованої автором літератури, домінує і суб'єктивний підхід до укладання словника.

Найкращим прикладом для вживання букви ґ може служи­ти Правописний словник Г.Голоскевича, перевиданий Науко­вим товариством ім.Т.Шевченка у Львові 1994 року.

Остаточну крапку над "і" повинен поставити правопис.

Вправа 19. Прочитайте текст, зверніть особливу увагу на вимову виділе­них слів.

ПОХВАЛА БАТЬКІВЩИНІ

1. Стара ця істина, що "нічого немає солодшого за Вітчиз ну". Справді, хіба існує щось не лише приємніше, але й більш священне, більш величне, ніж Батьківщина. Адже усьому, що люди вважають священним і наповненим високим смислом, на­вчила їх батьківщина, бо вона дає їм життя, вигодовує й вихо­вує їх. Нехай багатьох захоплює могутність і велич чужих міст, пишність будівель, проте всі люблять Вітчизну. Багато хто на солоджувався ~ і навіть занадто — спогляданням незчислен них чудес у чужих краях, але ніхто не був настільки зваблений їх численністю, аби забути Батьківщину.

2. По-моєму, кожен, хто пишається тим, що він громадя­нин багатого міста, не знає істинного смислу любові до Вітчизни; ясно, що така людина почала б сумувати душею, якби їй припа­ла Батьківщина скромніша. Мені ж приємно шанувати саме слово "вітчизна". Той, хто почне порівнювати між собою різні міста, нехай зіставить їх розміри, красу, наявність у них тво­рів. Але коли слід зробити серед міст вибір, ніхто, мабуть, не обере найпишніше з них, зневажаючи Вітчизну; ні, він буде молити богів про те, щоб Вітчизна зрівнялась багатством з іншими містами, але обере тільки її, якою вона б не була.

3. Так само чинять добрі сини й справедливі батьки. Пре красний і благородний юнак не віддасть перевагу чужій людині перед рідним батьком, а істинний батько не полюбить чужу дитину, нехтуючи рідною. Сповнені любові до своїх дітей, ба­тьки надають їм особливе місце серед усіх інших, і їм здаєть­ся, що їхні сини найкращі, найсильніші, найдосконаліші. І мені здається, кожний, хто думає інакше про свого сина, дивиться на нього не батьківськими очима.

4. Немає слова ближчого і дорожчого, ніж слово "батьків­щина", як немає для нас нічого дорожчого за батька. Якщо К>нак сповнений належної пошани до батька (таким є веління ;іакону й природи), хіба тим самим він не шанує й вітчизнуї Адже ж батько його — часточка вітчизни, і батько батька, й усі предки, пращури й батьківські боги, до чиїх імен ми дійдемо, піднімаючись від покоління до покоління.

(Лукіан. "Похвала речам")

Вправа 20. Зверніть увагу, як вимова звука може змінити значення слова:

[л'ід] — [л'іт], [пл'ід] — [пл'іт], [л'із] — [л'іс], [гриб] — І грип], [ве^изти'] — [ве^исти'], [гу'л'і] — [ґу'л'і], [ґра'ти] — [гра'ти], [га'дка] — [ха'тка], [г'іст'] — [к'іст'].

Вправа 21. Яка особливість вимови нижчеподаних слів? Зверніть увагу на вимову [и], [і] та приголосних бйія них. Розкрийте значення слів.

Привід — привид, любить — любіть, діючий — діючій, рип — рів, білити — біліти, вити — віти, відтинок — відтінок, збіднити — збідніти, наймит — найміть, позов — позив.