9.3. Милозвучність української мови

Мова як реальність фізична має певні акустичні якості, з якими пов'язане поняття краси. Яскраво вираженою ознакою естетики мови є евфонічність, тобто її привабливий акустич­ний лад.

Кожна мова має свої засоби милозвучності. Для українсь­кої мови характерне уникання важкого для вимови нагромад­ження звуків. Найчастіше збігаються два приголосних звуки, що не ускладнює читання тексту. У мовному потоці звуки спо­лучаються так, що створюється плавне, приємне, ритмічне мов­лення. Існує думка, що українська мова займає друге місце у світі за своєю мелодійністю після італійської.

Д.Павличко зазначав: "Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотонос на ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глінка й Чайковський, Барток і Стравінський ко ристалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це зна чить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови"'.

Фонетичні якості звукової мови вивчає фоностилістика. Вона зокрема досліджує частотність фонем української мови в різ­них стилях, закономірності їх сполучуваності, експресивні ви­мовні властивості варіантів слів та словосполучень, інтонацію та ритмічну будову мовлення. Розробка наукових проблем фо-ностилістики включає дослідження такої властивості українсь­кої мови, як її евфонічність або милозвучність. У лінгвістичних словниках евфонією називають милозвучність мовлення, яка досягається застосуванням різноманітних фонетичних прийомів.

9.4. Деякі правила евфонічності

Евфонічність української мови — характерна ознака всіх її стилів. У художньому стилі, зокрема поезії, це виражається в таких прийомах, як алітерація, асонанс, анафора, епіфора, що є важливими засобами звукової організації поетичного мовлен-

ми. У нехудожніх стилях звукоповтори втрачають свої позити-ппі якості, псують звучання текстів.

Милозвучність української мови ґрунтується на дотриманні 111 к|к(епічних норм. Українська мова має цілу низку евфоніч­них засобів, які забезпечують правильну організацію усного і ти ємного мовлення. Однак недостатнє знання цих засобів час-іп спричиняє порушення милозвучності мовлення.

Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних ва­ріантів самостійних та службових слів, яке називають евфоніч­нії ч чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого іі.п ромадження однакових голосних і приголосних звуків. До НИХ належать варіанти прийменників {.префіксів): у — в (ув, у ні, вві); від — од, над — наді, перед — переді тощо; сполуч­ників: і — й, щоб — щоби, хоч — хоча; часток б — би, ж — же, лиш — лише, ще — іще, а також варіанти іменників Чоловічого роду в давальному відмінку однини на -ові/у; при­кметників чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку н.і ому/ім; прислівникові форми на зразок: знову — знов, ■ВІдкіль — звідкіля, більш — більше; варіанти дієслівних форм: робити — робить, ходім — ходімо, пишіть — пишіте тощо. Більшість з названих варіантів уже давно закріпились у МОВІ і становлять її норму³⁸.

Прийменники у — в, сполучники і — й, початкові букви у, ■ та і, й чергуються в ряді позицій. Так,

а) закономірним є вживання у, і між приголосними, а в, й між голосними: комбінат у Роздолі, син і невістка;

б) після, приголосного перед голосним здебільшого вжива- і іься і, а не й: Зал гримів від вигуків і овацій (І.Ле);

в) якщо попереднє слово закінчується на голосний звук, а Наступне починається на приголосний, то перед ним вживаєть- і я в, й: перебувала в Києві, вона й він;

г) якщо наступне слово відповідно починається на в, й, то перед ним уживають у, і: Земля ворушилася у воді. Було ска­ зано, що і йому треба взяти участь у цій роботі;

д) якщо після голосного, крім у, наступне слово почина- і 11.ся двома приголосними, з яких перший звук чи обидва —

і пухі, то краще вживати варіант у, особливо при повільному ремпі мовлення: прийшла у свій кабінет, місце у словнику;

є) перед голосними власної назви незалежно від паузи й закінчення попереднього слова пишеться не у, а в: жив в Оде­сі, побував в Оксани;

^ж Див.: Пентилюк М.І. Варіантні форми як засіб евфонії // Українська Мова і література в школі. — 1987. — № 1. — С. 63-67.

86

87

є) незалежно від закінчення попереднього слова у пишеться також перед ф, а також сполученнями літер льв, хв, тв, св тощо: у фотографи, у Львові, у хвилину розпачу, у світі терору.

Милозвучність мовлення тісно пов'язана з орфоепією. Укра­їнська орфоепія має свою національну специфіку, що відобра­жено в її нормах.