6. Термінологія як основа правничої документації

8Сіге Іедез поп кос еяі гегЬа сагит іепеге,

вей юіпг еі роіевіаіет —

знати закони — це сприймати не одні

лише їх слова, а й їх силу і могутність

Літературна мова складається з численних "підмов", які охоплюють фахове мовлення. Взаємодія між мовою і фаховим мовленням дуже тісна. Основу фахового мовлення становить термінолексика. Нею послуговуються усі фахівці у повсякден­ному мовленні.

6.1. Термінологія

Термінологія — це сукупність термінів певної наукової галузі. Вона тісно пов'язана зі сферою науки й охоплює систе­му термінів певної наукової галузі. До термінології, в якій за-

¹⁵ Див.: Пащук Р.Я., Поліщук Н.М., Таран Н.Є. Ділове мовлення правоохоронця. — Луганськ, 2001. — С. 191-192.

іана історія і культура народу, ставляться певні вимоги —

мі ііі.і повинна бути національна за формою і міжнародна за змі-■ гом, Тому основу кожної термінології становлять власне наці­ональні слова {вина, закон, покарання, право, суд, справа тощо), хоч чималу частку посідають і запозичення {амністія, вердикт, т/икпруденція, юстиція тощо).

Правнича термінологія — це сукупність номінацій, що по­їм, ічають правові явища і поняття, притаманні правничим нау­кам, до яких належать: законодавство, судочинство.

К )ридична термінологія розвивається з розвитком держави. Роз-і іядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені цуважили, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини І (стулювались нормами звичаєвого права, які передували закону.

ІІайвідоміші писемні пам'ятки зберегли деякі терміни зви-•і.іі ного права, що існували у той час. Наприклад: кровна родова помста, судові докази, викрадання.

І Іайяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції "Руської правди". Це предметно-семантична група слів, що належать до термінології видів судових доказів: рота, сльдь, піці; жельзо, вода, знаменне, послушьство тощо.

Термінологічне значення видів судових доказів здебільшого реалізується у складі сталих правничих зворотів: с лицем йти, тшдуть на роту, на послушьство.

Крім періодичних документів світського характеру, важ­ні ними пам'ятками руського права періоду Київської держави були князівські церковні устави, ряд указів та грамот, серед яких потрібно відзначити такі: "Устав князя Володимира", "Устав князя Святослава", "Устав новгородського князя Всево­лода", "Уставна грамота, дана новгородським князем Всеволо­дом церкві на опоках", "Устав новгородського князя Святосла-иа", "Уставна грамота смоленського князя Ростислава". У цих уставах знаходимо правові норми, не зафіксовані ще в "Руській правді". Вони містять терміни на позначення: 1) видів злочи­нів, 2) видів покарань; 3) судочинства і судових посадових осіб.

Для найменування правопорушень безвідносно до того чи Іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридич­не застосування яких відображається у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як вина, извинитися, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда та ін.

Поняття провинність у мові східних слов'ян позначалося словом вина. Слово обида у "Руській правді" стосувалося будь-якого правопорушення. Правопорушення, внаслідок яких іавдавалися збитки людині або суспільству в цілому, наймену-нались терміном шкода.

44

45

Система правничої термінології бере початки у ХІУ-ХУ ст. Правничі слова і терміни фіксуються у Литовському статуті III редакції (1599), в актах литовської метрики, у документах ко­зацьких і ратушних судів, грамотах, у дипломатичних докумен­тах, у боргових зобов'язаннях, у поруках, у записах про орен­ду, у повідомленнях про збір податків, у кодексах кримінального і звичаєвого права, у листуваннях державних діячів та урядни­ків міст.

Правнича термінологія відображає характер наявних у той чи інший час правових інституцій народу, тих правових відно­син, що діють як норми життя. її розвиток безпосередньо пов'я­заний з історією форм правово-політичного життя українського народу. У зв'язку з цим у правничій термінології яскраво вияв­ляється тенденція до цілковитого відмирання окремих термінів (поклеп, послух, головний, тать, обида, принципал, ланити свід­ків, присяга, присяжний, возний), до переходу слів з активного словника в пасивний і навпаки (правник), до появи нових слів (народний суд, народний засідатель, юридична консультація) тощо.

Особливості української правничої термінології на тому чи іншому етапі її розвитку визначаються не тільки політико-пра-вовими факторами, а й ступенем розвитку мови в цілому. Так невнормованість лексичного складу української літературної мови XVIII і XIX ст. наклала свій відбиток і на правничі термі­ни. Як правило, у XIX — на поч. XX ст. кожне правове понят­тя для свого мовного вираження мало декілька слів. У терміно­логії з'явилася своєрідна словесна надмірність, яка виражалася лексичною дублетністю і словотвірною варіантністю, напр.: адвокат, речник, правотар; слідство, слідження, ізслідовання, доходження, розвідка; заступник, заступець, заступця, засту-питель, защитник, зищититель, оборонець, оборонця, оборон­иш, оборонитель.

Крім того, у правничій термінології, яка вживалася на за­хідноукраїнських землях (у перекладах українською мовою державних законів Австро-Угорщини, у спеціальних словниках та в інших працях), спостерігаємо значну кількість таких сло­восполучень: свідочество зрілости, изложеніє теченія, підліга-ющое податку посту паніє, почитаніє закона, не зовсім вдало (з огляду на структурно-семантичні особливості української мови) скалькованих термінів з польської мови: скуток, здаренє, поборца, заступца, оречення, виточення спору тощо.

Тільки з 80-х років минулого століття українська правнича термінологія у своїх кращих зразках стає на грунт народної мови. Свідченням цього є праці соціально-правового характеру

І.Франка, "Правотар" В.Лукича (Левицького), статті про нор­малізацію української юридичної термінології А.Чайковського, "Цивільне право" С. Дністрянського та ін.

Однак у вживанні старої української термінології не було і» 11 роблено сталих мовних традицій, а термінології таких галу-и'іі юриспруденції, як міжнародне право, державне право, не мали жодного грунту для існування. Вся робота з вивчення української юридичної термінології XIX ст. носила, по суті, академічний характер: об'єктивно не існувало реальних потреб для її використання. Уживання української мови в судових уста-КОВах було обмежене або зовсім заборонене, позбавлений дер­жавності український народ не мав права друкувати рідною Мовою закони, розпорядження (в кращому разі допускався пе­реклад німецького тексту).

Тогочасний термінологічний доробок цікавий, власне, в плані шшчення і встановлення тих шляхів, якими йшов процес фор­мування української національної термінологічної лексики.

Тільки на початку XX ст., особливо у 20-х роках, склада­ються умови для функціонування різних стилів української мови, а значить, і для розвитку термінології. Українська лексика по­чинає використовуватися у наказах і розпорядженнях уряду, у великій кількості наукових розвідок з юриспруденції, у підруч­никах з права, у періодиці; вона засвідчена також у спеціаль­них словниках.

Водночас Інститут української наукової мови веде планову роботу, спрямовану на вивчення, розроблення і нормалізацію української юридичної термінології. Для збирання правничих іі'рмінів з уст народу були організовані поїздки по Україні, велася відповідна робота щодо вивчення правничих актів ста­роукраїнської мови, укладання історичного словника україн­ської правничої лексики і російсько-українських правничих Словників (вони у роботі зазначені). При Академії наук працю-иала спеціальна Термінологічна комісія. У матеріалах комісії, у словниках та в інших тогочасних публікаціях можна віднайти не один вдалий термін для вираження правового поняття.

Ще у 20-30-ті роки на позначення відповідних правових понять використовували синоніми: дізнавання, дозвіл, дослід; правіж, позов; юрист, правник; нотар, нотаріус; оборонець, за­хисник, заступник; зголошення, стання, прибуття, з'явлення, н«ка тощо.

Для 30-50-х років характерне входження значної кількості російських слів в українську правничу лексику, на зразок: проступок, піймати з поличним, нужденні члени сім'ї, правомоч­ність, самовідвод та ін. У 60-х роках настає нетривкий період

46

47

�754

національного відродження, а згодом знову українська мова, і наукова в тому числі, відсувається на задвірки. Нова хвиля національного відродження припадає на 1990-ті роки.

Сучасна українська правнича терміносистема має відкри­тий характер. Більшість слів на позначення юридичних по­нять — запозичені: акт, кримінал, адміністрація, колонія, ван­далізм, арбітраж. Однак національна мова все частіше заповнює системні лакуни національними термінами: грабунок, вимаган­ня, корисливість, свідок джерела засобів існування, умисність злочину.

Ці та інші групи термінів творять ядро і периферію термі-носистеми права.