7.1. Поняття мовної норми

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей період зазнало істотних змін. Норма мови — основне поняття культури мови, яке носить суспільний характер. М.Пилинський визначає мовну норму як "реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного ви-падку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (націона­льної) мови в процесі спілкування"²². Автор розрізняє 1) зага-льномовні норми, 2) функціонально-стилістичні норми мови, 3) функціонально-стилістичні норми мовлення, 4) ситуатив­но-стилістичні норми мовлення. До першої групи він зарахо­вує найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, слово­твору, загальновживану лексику і фразеологію, до другої — мовні засоби, що вже диференціювалися у функціонально-сти­лістичному відношенні на рівні мови.

Норми мовлення є базою для формування функціонально-стилістичних норм мови. За словами М.Пилинського, "у мові немає нічого, чого б не було у мовленні, навпаки, у мовленні немає нічого, чого б хоча б у зародку не було б у мові"²³.

У "Словнику лінгвістичних термінів" Д.Ганич та І.Олійник подають норму як "закріплені в практиці зразкового вико­ристання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і най­повніше з числа існуючих в мові виконують свою суспільну функцію"²*.

Таким чином, нормативним у мові є все, що: 1) відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) не веде до стилістич­ного і стильового дисонансу; 3) увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову і вичерпну інформацію; 4) не містить елементів норми інших мов.

²² Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. — К., 1976. — С. 94.

²³ Пилинський М.М. Літературні норми. Типи та їх класифікація // Мовознавство. — 1974. — № 3. — С. 20.

^иГаничД., Олійник 1. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985 — С. 156.

Б.М.Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи іп >рм²⁵:

/ орфоепічні норми, або норми вимови, регулюють вибір ІКустичних варіантів фонеми або фонем ([злочи'нещ']), а не

Взлач'ін'єц]);

/ акцентологічні норми, або норми наголошування, регу­люють вибір варіантів розташування і переміщення наголоше­ного складу серед ненаголошених {кілометр, а не кілометр, < тарйй, а не старий);

/ норми словотворення регулюють вибір морфем, їх роз­мінування і сполучення у складі нового слова (можна: спосте-ЩІгач; не можна — спостерігальник);

/ морфологічні норми регулюють вибір варіантів морфо­логічної форми слова (можна: офіцери, інспектори, але не мож­на: офіцера, інспектора (у називному відмінку множини);

/ синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень (не можна: Хлопець врятував дів­чину від банди, з якою потім познайомився. Читаючи цю спра-ііі/. серце тріпотіло від переживань);

/ лексичні норми регулюють вибір слова відповідно до зміс-і у і мети висловлювання {скасувати /відмінити. Касувати, скасувати відповідають російським отменять, отменить — иіі.іііавати, оголошувати що-небудь раніше встановлене недійс­ним, незаконним; анулювати: касувати, скасувати сказане (за­кон, панщину та ін.).

Відміняти, відмінити, як свідчить "Словарь української Мови" заред. Б.Грінченка, відповідають російським переменять, пгрсменить, изменить — робити кого-, що-небудь інакшим; імінювати: природу тяжко одмінити (Номис). Та сьогодні часто Чуємо поширене у діловому спілкуванні відмінити засідання. І (є значення в дієсловах відмінити, відміняти (синонімічне до І /^кувати, скасовувати), зафіксоване в Російсько-українсько­му словнику (1968). У тлумачному Словнику української мови (н 11-ти томах) це значення кваліфікується як рідкісне.

У сучасному офіційно-діловому мовленні спостерігається тен­денція розрізняти сполучуваність названих вище дієслів. Так, відмінювати {відміняти), відмінити сполучається зі іменни­ками засідання (збори), спектакль, появу десанта тощо; скасо­вувати, скасувати — зі словами закон, постанова, указ, рі­шення суду, вирок, договір, угода, тілесне покарання, приватна власність, карткова система тощо. Отже, не можна скасувати

²⁵ Головин Б.Н. Основи культури речи. — М., 1988. — С. 48-49.

60

61

засідання (збори, конференції тощо), бо їх не анулюють, не ліквідують, їх лише заміняють іншими, проводять іншим ра­зом, переносять на інший день²⁶;

стилістичні норми регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (у розм.: глибоченне, розрізняти, балакати; у наук.: дуже глибо ке, диференціювати, говорити).

правописні норми регулюють правильність написання слів та розташування розділових знаків.

М.І.Пентилюк у пробному підручнику для гімназій "Стилі­стика і культура мови" (К., 1994) виділяє такі норми літературної мови:

орфоепічні (регулюють правильну літературну вимову зву­ків і словосполучень, наголос у словах);

лексичні (регулюють уживання слів у властивому їм зна­ченні);

граматичні (регулюють правильне творення і вживання слів та їх форм, правильну побудову речень);

стилістичні (пов'язані з уживанням мовних засобів відповід­но до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення);

орфографічні (регулюють правильний запис слів);

пунктуаційні (регулюють правильне розташування розді­лових знаків).

Норма фіксується у словниках, довідниках, правописі, про­пагується навчальними посібниками, методичними журналами, окремими часописами.

Існує також поняття варіантності літературної норми, пов'язане з наявністю у мові кількох однозначних або синоніміч­них паралельних елементів. В українській мові виділяють: хронологічні (діахронічні) варіанти: перст — палець; регіона­льні: міліціонер — поліцейський; стилістичні: поліцейський — коп. Серед варіантів виділяємо: акцентуаційні: беззахисний — беззахисний; орфоепічні: бе[зп]еч-ний — бе[сп]ечний; фонема­тичні: онук — внук; морфологічні: мотузок — мотузка, зро-зуміліший — більш зрозумілий; ходитиму — буду ходити; синтаксичні: заява прокурора — прокурорська заява; заходи щодо реалізації — заходи реалізації тощо²⁷.

На усталення норми впливає:

/ поширення мовного явища;

/ частота вживання.

Так, Словник української мови в 11-ти томах фіксує форми футболА, вальсА, однак частотність уживання цих слів з флек-

²⁶Див.: Культура мови на щодень: Словник. — К., 2000. — С. 92-93. ²⁷Див.: СтруганецьЛ. Зазнач, праця. — С. 13.

62

Іііо -у вплинула на норму, спочатку розхитала, а потім і змінн­ії її. Сьогодні нормативним є уживання: футболУ, вальсУ.

Нагадаємо також, що літературна норма має такі ознаки: з

о боку, незмінність і стабільність, з іншого — розвиток

Поступова змінність.

Причини змінності норм є об'єктивні і суб'єктивні.

До об'єктивних відносимо²⁸:

а) внутрішні закони розвитку мови;

б) свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменни­ ці, політиків, відомих носіїв мови);

в) мовна політика держави. До суб'єктивних належать:

а) художньо-естетичні погляди носіїв мови;

б) антинормалізаторські, нігілістичні погляди, манкуртство.

Засвоєння норми літературної мови — тривалий процес. По­тілі ться він з опанування літературної мови в сім'ї, потім — і кола, навколишнє оточення.

І Іормативність мови охоплює точність, ясність, чисто-у, доречність, правильність.

Високий рівень культури мовлення відзначається багатст-0М словника, різноманітністю граматичних конструкцій, ху-0 їхньою виразністю, логічною стрункістю. У писемному мов-і'ііііі охоплює також орфографічну і пунктуаційну грамотність.

Основні причини недостатнього рівня культури мови:

/ більшість людей мало читає, у тому числі й художні тек-іп, ме осмислює прочитане, не має естетичної насолоди від іілкування з книгою;

/вік технократії виробив у багатьох людей байдуже став-сінія до гуманітарних дисциплін, у тому числі і до мови;

/ практика білінгвізму призвела до мовної інтерференції;

/ відсутність навичок користування довідковою літературою.

Отже, щоб підвищити рівень мовної культури, слід:

/ шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

/ багато читати, особливо творів художньої літератури;

/ критично ставитися до вимови і написання слова;

/ вивчати мовні норми та читати словники.