2. Функції мови в житті суспільства

Огаііо ьііае зітиіасгит — мова — це відображення життя

Жодне суспільство не може існувати без мови. Це стосуєть­ся усіх народів, держав, людських колективів. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує певні функції, серед яких¹:

1. Комунікативна функція. Функція спілкування є однією з найважливіших функцій мови. Суть ЇЇ полягає в тому, що мова використовується для інформаційного зв'язку між члена­ми суспільства. При цьому спілкування не слід розуміти примі­тивно як здійснення комунікативного акту між двома чи кіль­кома членами суспільства. Спілкування може відбуватися у часі і просторі, діахронно і на синхронному зрізі, в усній і писемній формах. Із погляду технології діяльності управління суспільст­вом є процесом отримання, опрацювання і передачі інформації. 1 Комунікація в юридичній галузі — це не лише безпосереднє" фіксування відомостей, даних, а це, що особливо важливо, на­самперед процес пошуку шляхів розв'язання конфлікту чи за­побігання йому, це пошук методів і способів виходу із проблем­ної ситуації.

Оскільки обов'язковим елементом управлінської діяльності у сучасному суспільстві є отримання, осмислення і передання інформації, то ЇЇ матеріальними носіями стали документи. В них інформація зберігається: на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, диску, перфокарті тощо. У правничій діяльно­сті переважно використовуються текстові документи, в яких дані зафіксовані рукописним або машинописним способами.

Комунікація у практичній діяльності юристів не обмежуєть­ся лише вербальними (словесними) засобами. Значним джере­лом інформації є невербальні засоби спілкування.

Невербальні засоби спілкування поділяються на:

/ паралінгвістичні та екстралінгвістичні;

/ оптико-кінетичні;

/ засоби міжособистісного простору;

/ засоби візуального контакту.

' Див.: Іванишин В., Радевич-Вітницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в націонаїьному відродженні України. — Дрогобич, 1992. — С. 56-65.

Паралінгвістична та екстралінгвістична інформація — це експресивні особливості мови суб'єкта та система вокаліза­ції, що доповнюють семантичне поле слів, надають мові вираз­ності і, відповідно, дають змогу робити певні висновки про осо­бистість та її стан.

Оптико-кінетична інформація — це експресивні особли-іюсті обличчя (міміка) та поведінки людини (жести, хода, постава тощо). Вони настільки виразні, що можуть передати смисл окремих слів, а також виразів, емоційний стан мовця і його ставлення до співрозмовника. Сприяє спілкуванню і неви­мушена міміка: усмішка, що означає доброзичливість, постава, ідентична партнерові, доречні в певній ситуації жести.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — суб'єктивний просторовий критерій емоційної близькості людей. Чим ближчі стосунки між людьми, тим на меншій дистанції вони спілкуються.

Візуальний контакт ~ частота і тривалість обміну погля­дами, а також те, як люди дивляться один одному у вічі. Ми частіше і довше дивимося на того, хто нам потрібний. Погляд означає не тільки зацікавленість, але й зосередженість на темі розмови.

На сучасному етапі спілкування тісно пов'язане з функціо­нальними стилями.

У зв'язку з підвищенням загальної культури суспільства дедалі зростає вага суспільної, комунікативної функції мови. Питання, як треба, а як не треба говорити чи писати, не втрачає своєї актуальності, незважаючи на поширення мовної освіти.

2. Експресивна функція. її суть полягає в тому, що мова як універсальний засіб вираження внутрішнього світу людини дає можливість перетворити внутрішнє — суб'єктивне в зовніш­нє — об'єктивне. Кожна людина — це неповторний світ, сфо­кусований у її свідомості, сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можли-пість розкрити його для інших. Експресивна функція здатна гвкож формувати внутрішній світ, змінювати його.

"Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку й сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати ( и її/ душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозум­ні' слово може образити, приголомшити людину", — розмірко­вував В.О.Сухомлинський.

І.Франко писав, що "слово гоїть, слово ранить". Добрим ■ юпом людину можна окрилити, ощасливити. І навпаки. Не-

8

9

приємна звістка спроможна миттєво змінити настрій людини, зробити її непрацездатною, викликати навіть хворобу.,Д

Дитина, яка змалку чує добре, лагідне слово, виростає по­рядною людиною. А оточення брутальне, з грубим словом і лайкою формує покидьків.

3. Ідентифікаційна функція. Відомо, що на земній кулі є не одна мова, а незліченна кількість мов. Тому, потрапляючи в іншомовне оточення, людина, яка не знає цієї мови, почуваєть­ ся без'язикою.

Ідентифікація — це ототожнення в межах певної спільно­сті. Носії української мови прекрасно порозуміються не лише на теренах України, а й далеко за її межами, там, де проживає українська діаспора, де звучить українська мова.

4. Гносеологічна функція. Це функція пізнання світу. Лю­дина, на відміну від тварини, послуговується не тільки індивідуа­льним досвідом, але й усім тим багатством, якого досягли її попе­редники й сучасники, тобто суспільним досвідом. Вона не пізнає світ "з нуля". Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в мові, в її словнику, в граматиці, фраземіці, а за наявності письма — у текстах. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. І навпаки, пізнаючи світ, людина розширює і збагачує свій словниковий запас.

5. Мислетворча функція. Мова — це засіб мислення, фор­ма існування думки. Є мислення конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне). Думання відбувається у формі мови, яку ми найкраще знаємо. Переважно процес мислення має на­ціональну специфіку. У народі кажуть: "Хто ясно думає, той чітко висловлюється".

6. Естетична функція. Ця функція властива мові худож­ньої літератури. У художньому творі головне призначення мо­ви — образотворення, формування естетичних ідеалів.

7. Культуроносна функція. Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Вона — першо­елемент культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Фольклор, художня література, театр, кіно послугову­ються мовою. За допомогою мови відбувається засвоєння куль­тури. Людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел духовності нації.

8. Номінативна функція. Це функція називання. Усе піз­ нане людиною одержує свою назву і тільки так існує у свідомо­ сті. Мова є картиною, "зліпком" реального світу. На рівні номі­ нативної функції проявляється специфіка кожної мови. Так, на позначення поняття снігу в українській мові є лише одне слово — сніг, а у мові ескімосів — аж сорок, в яких зафіксовані і форма зимових опадів, і ступінь вологості, і температура.

.{розуміло, що понять реального світу значно більше, ніж сліп для їх позначення. Якби кожне поняття позначалося од­ним словом, то наша мова мала б не 200 000 слів, а кілька Мільйонів. І вивчити досконало таку мову було б неможливо. Тому нерідко для певних понять мова використовує вже наявні слона, що сприяє розвитку полісемії, омонімії. Так, слово земля може позначати і планету, і грунт, і сушу.

Перелічені функції вважаються основними функціями мови. Проте слід зазначити, що вони виступають не ізольовано, а в сукупності і взаємодії. Відсутність однієї з них або неповне в 11 користання кількох — згубно відбивається на мові як систе­мі, а відтак і на житті певного суспільства, нації, народу.